Справа № 947/35133/24
Провадження № 3/947/6807/24
13.12.2024 року м. Одеса
Суддя Київського районного суду м.Одеси Борщов І.О., розглянувши у приміщені суду справу про адміністративне правопорушення за протоколом серії ЕПР1 №155527 від 21.10.2024, складеним інспектором УПП в Одеській області ДПП старшим лейтенантом поліції Штайгер В.О. щодо
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, 26.09.2024 притягався до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.130 КпАП України до адміністративного стягнення у виді штрафу в сумі 17000 грн. з позбавлення права керування всіма видами транспортних засобів строком на 1 рік, 24.09.2024 притягався до адміністративної відповідальності до адміністративного стягнення у виді штрафу в сумі 17000 грн. з позбавлення права керування всіма видами транспортних засобів строком на 1 рік, проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.130 КпАП України,
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення водій ОСОБА_1 21.10.2024, близько о 13:27 год., керував автомобілем Dacia Logan, державний номерний знак НОМЕР_1 , по вул.Євгена Чекаленка (Академіка Вільямса), напроти буд.43-А в м.Одесі, з ознаками наркотичного сп'яніння, а саме: тремтіння пальців рук, підвищена жвавість рухів. В порушення п.2.5 Правил дорожнього руху від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння у медичному закладі відмовився.
Дії ОСОБА_1 інспектором поліції були кваліфіковані за ч.3 ст.130 КпАП України.
ОСОБА_1 до суду не з'явився. Про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином. Клопотань не надав. Згідно ст.268 КпАП України явка особи, щодо якої складений протокол про адміністративне правопорушення, у вказаній категорії справ не є обов'язковою, а тому протокол розглянуто без його участі. Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 відмовився від надання пояснень.
Згідно ст.278 КпАП України під час підготовки до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішується питання, зокрема, чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення, чи зібрані необхідні додаткові матеріали, які мають значення для правильного вирішення справи.
Дослідивши надані матеріали справи про адміністративне правопорушення, дійшов висновку про відсутність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.130 КпАП України, оскільки доказів його вини не надано.
Відповідно до положень ст.1 КпАП України, завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Постановою Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» передбачено, що при розгляді справ зазначеної категорії необхідно з'ясовувати всі обставини, перелічені у ст.ст.247, 280 КУпАП. Зміст постанови судді має відповідати вимогам, передбаченим ст.ст.283, 284 КУпАП. У постанові, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Відповідно до вимог ст.245 КпАП України завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Статтею 280 КпАП України встановлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона , адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частина 3 ст.130 КпАП України передбачає адміністративну відповідальність за керування транспортними засобами особою, яка двічі протягом року піддавалася адміністративному стягненню за керування транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, за відмову від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, відмовився від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Відповідно до ч.2 ст.251 КпАП України обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст. 255 цього Кодексу.
Верховний Суд у справі №338/17 роз'яснив, що візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку, а для підтвердження порушення Правил дорожнього руху України, відповідно до ст.251 КпАП України працівники мають надати, зокрема відеозапис події, фотокартки. Саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення такого правопорушення.
Відповідно до вимог ст.ст.31, 40 Закону України «Про національну поліцію», поліція може застосовувати превентивні заходи, зокрема застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.
Поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Судом був досліджений наявний в матеріалах справи CD-диск з відеозаписом певних подій та інші докази, долучені працівниками поліції до протоколу за ч.3 ст.130 КпАП України відносно ОСОБА_1 .
З протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що на місті правопорушення свідки не залучались, але проводилась відеофіксація портативним відео регістратором.
З відеозаписів з нагрудних камер працівників поліції №473257, №475881, які долучені до матеріалів справи, видно, що автомобіль під керуванням ОСОБА_1 був зупинений працівниками поліції. Поліцейський підходить до ОСОБА_1 , не називає причини зупинки, починає безпідставно пред'являти претензії з приводу втомленого виду ОСОБА_1 , почервоніння очей, через що останні перебуває в сонцезахисних окулярах. Лише після зауваження ОСОБА_1 , що йому не були повідомлені причини його зупинки, працівник поліції повідомляє, що, начебто, ОСОБА_1 не увімкнув покажчик повороту перед здійсненням відповідного маневру, але після чого зі своїм напарником виразно сміються з надуманої причини зупинки. Після чого поліцейський, не повідомляючи ознак наркотичного сп'яніння, пропонує водієві пройти обстеження на стан наркотичного сп'яніння. ОСОБА_1 повідомляє, що на оці одягнені окуляри через сонце, а руки тремтять через хвилювання у зв'язку з безпідставною його зупинкою працівниками поліції та нахабною поведінкою працівників поліції, які його спеціально відстежували в засідці. Працівник поліції, обговоривши із ОСОБА_1 наведені останнім доводи, повідомляє ОСОБА_1 , що він, поліцейський розцінює слова водія, як відмову від проходження обстеження. Після чого повідомляє, що стиль керування машиною та манера паркування викликали у поліцейських припущення, що ОСОБА_1 перебуває в стані наркотичного сп'яніння. При цьому обидва поліцейських знов, не приховуючи емоцій, відверто посміхаються на адресу ОСОБА_1 , який, не погоджуючись з діями поліцейських, просить їх повідомити обґрунтовані причини зупинки та ознаки наркотичного сп'яніння. Після чого поліцейський наполягає, що розцінює ці слова водія як відмову від проходження обстеження та починає процедуру складання протоколу про адміністративне правопорушення.
Суд оцінюючи в сукупності матеріали адміністративної справи, відеозапис, приходить висновку, що за належною процедурою через свавілля поліцейських не встановлений факт відмови ОСОБА_1 від проходження медичного огляду на стан наркотичного сп'яніння, оскільки інспектора поліції, фактично перебували в засідці і очікували з'явлення ОСОБА_1 , що видно на відеозапису, безпідставно, за надуманих підстав зупинили транспортний засіб, не повідомили водію причини зупинки, на вимогу водія не надали доказів цього, не повідомили ознаки наркотичного сп'яніння, через суб'єктивне сприйняття дійшли висновку про відмову від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння, якій не виражав таку відмову.
Особа може бути притягнута до адміністративної відповідальності лише за наявності в її діях складу адміністративного правопорушення, який має бути встановлений судом тільки після всебічної та повної оцінки всіх доказів по справі.
Суддя не вправі вийти за межі визначені протоколом про адміністративне правопорушення та самостійно змінити як виклад фактичних обставин правопорушення, так і його юридичну кваліфікацію.
Європейський Суд з прав людини у рішенні «Шмауцер (Schmautzer) проти Австрії» від 23 жовтня 1995 року зазначив, що дорожньо-транспортні правопорушення, за які може бути накладено стягнення у виді штрафу чи обмеження у користуванні водійськими правами, підпадають під визначення «кримінального обвинувачення». Позбавлення прав на управління транспортним засобом також розглядається Європейським Судом кримінально-правовою санкцією, оскільки «право керувати автомобілем є дуже корисним в щоденному житті і для здійснення діяльності» (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Маліге проти Франції» від 23 вересня 1998).
Згідно «критеріїв Енгеля», сформованих Європейським судом з прав людини у справі «Енгель та інші проти Нідерландів» (1976 рік), критеріями для визначення поняття «кримінальне обвинувачення» є: критерій національного права (чи підпадає певне протиправне діяння під ознаки злочину згідно з національними нормами); критерій кола адресатів (якщо відповідальність поширюється на невизначене коло осіб, то правопорушення підлягає кваліфікації як кримінальне); критерій мети та тяжкості наслідків (у випадку, якщо у санкції наявний саме елемент покарання, а передбачені санкції є достатньо суворими, скоєне правопорушення розглядається за природою кримінального злочину).
При цьому кваліфікація порушення/обвинувачення як «кримінального» дає особі додаткові гарантії, які передбачені Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, у тому числі обов'язок довести вину особи, який передбачений ч.2 ст.6 Конвенції, та заборона подвійного притягнення до відповідальності за одне порушення (ст. 4 Протоколу 7 до Конвенції).
Відповідно до ст.62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до ст.7 КпАП України ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Відповідно до ч.1 ст.9 КпАП України адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Спираючись на положення ч.1 ст.6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також на практику Європейського суду з прав людини у справах «Лучанінова проти України»(рішення від 09.06.2011 р., заява № 16347/02),«Малофєєва проти Росії» (рішення від 30.05.2013 р., заява №36673/04), «Карелін проти Росії» (заява № 926/08, рішення від 20.09.2016 р.), беручи до уваги адміністративне стягнення, передбачене ч.1 ст.130 КпАП України, необхідно виходити з того, що, як і у кримінальному провадженні, суд у цій справі має бути неупередженим і безстороннім і не вправі самостійно змінювати на шкоду особі формулювання правопорушення, викладене у фабулі протоколу про адміністративне правопорушення. Відповідне формулювання слід вважати по суті викладенням обвинувачення у вчиненні адміністративного правопорушення, винуватість у скоєнні якого має бути доведено не судом, а перед судом у змагальному процесі. Суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки таким чином, неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За таких обставин, в матеріалах справи, відсутні будь які докази на підтвердження вини ОСОБА_1 у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.130 КпАП України.
Як зазначено в п.1 ч.1 ст.247 КпАП України провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
За таких обставин патрульний поліцейський, зловживаючи правом, безпідставно склав протокол про адміністративне правопорушення на ОСОБА_1 , який правил дорожнього руху не порушував.
Отже, протокол про адміністративне правопорушення на ОСОБА_1 , направлення на медичний огляд водія транспортного засобу від 21.10.2024, визнаються недопустимими доказами.
При таких даних поза розумним сумнівом не вбачається в діях ОСОБА_1 сукупності обов'язкових ознак складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.130 КпАП України. А тому відповідно до п.1 ч.1 ст.247 КпАП України провадження по справі підлягає закриттю.
На підставі викладеного і керуючись ст.ст.221, 283, 284 КпАП України, суддя
Визнати невинуватим ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.130 КпАП України.
На підставі п.1 ч.1 ст.247 КпАП України провадження по справі про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.130 КпАП України, закрити за відсутністю в його діях складу вказаного адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку через суд першої інстанції протягом десяти діб з моменту її винесення.
Суддя Борщов І. О.