11 грудня 2024 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
за участю секретаря ОСОБА_4 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні, матеріали кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 12022150030000500, за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_5 - ОСОБА_6 на вирок Заводського районного суду м. Миколаєва від 5 серпня 2024 року відносно
ОСОБА_5 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Миколаєві, зареєстрований та мешкає в АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України.
Учасники судового провадження:
прокурор - ОСОБА_7 .
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.
Вироком Заводського районного суду м. Миколаєва від 5 серпня 2024 року ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України та йому призначено міру покарання у виді 200 годин громадських робіт.
Ухвалено цивільний позов ОСОБА_8 до ОСОБА_5 - задовольнити частково.
Ухвалено стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_8 в відшкодування моральної шкоди 50 000 грн.
Вирішено питання стосовно речових доказів у кримінальному провадженні.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Захисник ОСОБА_6 просить змінити вирок Заводського районного суду м. Миколаєва від 5 серпня 2024 року, пом'якшити призначене покарання та зменшити суму відшкодування моральної шкоди.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
Сторона захисту не погоджується з висновками ухваленого рішення, просить вирок в частині міри покарання змінити (пом?якшити) та відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 408 КПК України, зменшити суму відшкодування моральної шкоди.
Зазначає, що суд не надав правової оцінки письмовим документам, наданих стороною захисту, і не розтлумачив у вироку, чому саме не врахував ці документи при ухваленні свого рішення, крім цього не надав правової оцінки свідченням обвинуваченого, що на думку захисту є порушення норм процесуального права.
На думку апелянта, суд першої інстанції не в повній мірі відобразив у вироку свідчення свідка ОСОБА_9 , не надав їм належної оцінки та не співставив з іншими свідченнями обвинуваченого та потерпілого, що є порушенням ст. 94 КПК України.
Сторона захисту не погоджується з розміром відшкодування моральної шкоди у сумі 50 000 грн., вважає суму не обґрунтованою, та такою, що не відповідає реальному розміру компенсації моральної шкоди за отриманні потерпілою стороною легких тілесних ушкоджень.
Вважає, що при ухвалені вироку та призначенні мірі покарання обвинуваченому у вигляді 200 годин громадських робіт, суд не врахував, що обвинувачений є особою похилого віку, інвалід 2 групи, має хронічну хворобу серця, офіційно не працює, постійного стабільного доходу не має, тож суму у 50 000 грн., враховуючи фінансовий стан, обвинувачений виплатити не в змозі.
Обставини, встановлені судом першої інстанції.
22.12.2022 р. близько 17.00 год., більш точного часу в ході досудового розслідування встановити не виявилось можливим, ОСОБА_5 знаходився біля відділення «Нової пошти» № 2 в м. Миколаїв, вул. Морехідна 1-В/3, де також перебував потерпілий ОСОБА_8 . Реалізуючи раптово виниклий злочинний умисел, направлений на заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_8 на ґрунті виниклих особистих неприязних стосунків, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння та маючи можливість передбачити їх суспільно-небезпечні наслідки, ОСОБА_5 підійшов до ОСОБА_8 , схопив останнього обома руками за рукави куртки, в яку був вдягнений потерпілий, та утримуючи його в такому положенні наніс не менше трьох ударів лобом в область перенісся та обличчя потерпілого ОСОБА_8 . В результаті протиправних дій ОСОБА_5 , потерпілий ОСОБА_8 отримав тілесні ушкодження у вигляді садна на слизовій оболонці верхньої губи, забійної рани області перенісся, садна на верхній повіці лівого ока, синець на верхній повіці правого ока, які по ступеню тяжкості дані тілесні ушкодження відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень (кожне).
Дії ОСОБА_5 судом кваліфіковано за ч. 1 ст. 1 25 КК України, а саме нанесення умисних легких тілесних ушкоджень.
Обираючи вид та міру покарання обвинуваченому ОСОБА_5 , суд першої інстанції врахував особу обвинуваченого, обставини, що обтяжують та пом'якшують покарання, а саме вчинення обвинуваченим нетяжкого злочину, наявність посередньої характеристики, те що він не перебуває на обліку у лікаря психіатра та нарколога, скоєння злочину відносно військового та відсутність обставин, що обтяжують покарання.
Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який вважав вирок законним та обґрунтованим, вивчивши матеріали кримінального провадження та обговоривши викладені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд доходить наступного.
Обставини, встановлені судом апеляційної інстанції.
Висновки суду про доведеність вини ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення за обставин, встановлених судом, є обґрунтованими, відповідають дослідженим в судовому засіданні доказам, які викладені у вироку. Дії обвинуваченого кваліфіковані вірно за ч. 1 ст. 125 КК України, а саме нанесення умисних легких тілесних ушкоджень, та апелянтом не оспорюються, а тому апеляційним судом не переглядаються.
За змістом ст. 65 КК України, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Відповідно до роз'яснень, викладених в п. п. 1, 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 р. «Про практику призначення судами кримінального покарання», при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, суди мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання.
Загальні засади призначення покарання зобов'язують суд мотивувати у вироку призначене покарання і вимагають, щоб були наведені підстави обрання судом його відповідної міри. При цьому суд може посилатися у вироку лише на ті обставини, які були предметом дослідження і підтверджені в судовому засіданні.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України № 15-рп/2004 від 02.11.2004 р., окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Відповідно до правової позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 24.02.2020 р. у справі № 759/5339/19, термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання і тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.
У справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09.06.2005 р.), та в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24.03.2005 р.) Європейський Суд з прав людини зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16.10.2008 р.) Європейський Суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».
Відповідно до ст. 128 КПК, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими КПК України. Якщо процесуальні правовідносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Пунктом 7 ч. 1 ст. 368 КПК України передбачено, що ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити питання про те, чи підлягає задоволенню пред'явлений цивільний позов і, якщо так, на чию користь, в якому розмірі та в якому порядку.
Приписами статті 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що ОСОБА_5 вчинив кримінальне правопорушення, яке, відповідно до положень ст. 12 КК України, відноситься до кримінальних проступків, раніше не судимий, за місцем проживання характеризується посередньо, встановлено наявність обставини, що пом'якшує покарання, а саме, те що він не перебуває на обліку у лікаря психіатра та нарколога, відсутність обставин, що обтяжують покарання.
На думку апеляційного суду, покарання судом першої інстанції обвинуваченому ОСОБА_5 призначено відповідно до вимог ст. ст. 65-67 КК України, воно відповідає тяжкості правопорушення, не буде становити «особистий надмірний тягар для особи» та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.
Посилання захисника на неналежне врахування письмових документів, наданих стороною захисту та свідчень обвинуваченого, потерпілого, дружини потерпілого при призначенні покарання, є надуманими та спростовуються змістом мотивувальної частини вироку, де суд чітко зазначив ті відомості та документи, які підтверджуються наданими сторонами провадження даними та матеріалами кримінального провадження в цілому.
З приводу доводів апеляційної скарги захисника щодо розміру відшкодування моральної шкоди у сумі 50 000 грн., апеляційний суд зазначає наступне.
При визначенні розміру моральної шкоди, спричиненої потерпілому ОСОБА_8 , суд першої інстанції належним чином врахував вимоги ст. 23 ЦПК України, характер та обсяг фізичних і душевних страждань, яких зазнав потерпілий, конкретні обставини заподіяння шкоди, негативні зміни в його житті внаслідок вчиненого кримінального правопорушення та дійшов обґрунтованого висновку про те, що моральна шкода в розмірі 50 000 грн. буде достатньою компенсацією за понесені потерпілим моральні та душевні страждання.
Порушень норм матеріального чи процесуального права, які б були підставами для зміни чи скасування оскаржуваного вироку не виявлено, оскаржуване рішення є законним, обґрунтованим та належним чином вмотивованим, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги захисника не вбачається.
Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 419, 424, 426, 532 КПК України, апеляційний суд -
вирок Заводського районного суду м. Миколаєва від 5 серпня 2024 року відносно ОСОБА_5 , залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_5 - ОСОБА_6 - без задоволення.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3