Справа №705/6750/24
1-в/705/665/24 УХВАЛА
12 грудня 2024 року м.Умань
Уманський міськрайонний суд Черкаської області у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
засудженого ОСОБА_3 (у режимі відеоконференції з ДУ «Старобабанівська виправна колонія (№ 92)»,
представника установи виконання покарання ОСОБА_4 (у режимі відеоконференції з ДУ «Старобабанівська виправна колонія (№ 92)»,
прокурора ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання засудженого ОСОБА_3 про застосування Закону України № 3886-ІХ та приведення вироку у відповідність до вимог чинного законодавства,
Засуджений ОСОБА_3 звернувся до Уманського міськрайонного суду Черкаської області з клопотанням, в якому у зв'язку з набранням чинності Закону України № 3886-ІХ просив змінити йому строк покарання.
Засуджений ОСОБА_3 у судовому засіданні просив його клопотання задовольнити та у зв'язку з набуттям чинності Закону України № 3886-ІХ переглянути вирок, за яким він відбуває покарання, та зменшити міру покарання за цим вироком.
Прокурор ОСОБА_5 у судовому засіданні просив суд відмовити у задоволенні клопотання.
Представник адміністрації установи ОСОБА_6 у судовому засіданні при розгляді клопотання засудженого поклався на розсуд суду.
Суд, вислухавши засудженого, прокурора та представника адміністрації установи, дослідивши матеріали клопотання та особової справи засудженого, дійшов таких висновків.
Згідно із ч. 1 ст. 539 КПК України питання, які виникають під час та після виконання вироку, вирішуються судом за клопотанням (поданням) прокурора, засудженого, його захисника, законного представника, органу або установи виконання покарань, а також інших осіб, установ або органів у випадках, встановлених законом.
Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 537 КПК України під час виконання вироків суд, визначений частиною другою статті 539 цього Кодексу, має право вирішувати питання про звільнення від покарання і пом'якшення покарання у випадках, передбачених частинами 2 і 3 статті 74 Кримінального кодексу України.
Пунктом 2 частини 2 статі 539 КПК України передбачено, що клопотання (подання) про вирішення питання, пов'язаного із виконанням вироку, подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого виконується вирок, у разі необхідності вирішення, зокрема, питань, передбачених пунктом 13 частини першої статті 537 цього Кодексу.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 засуджений вироком Солом'янського районного суду м. Києва від 17 травня 2023 року за ч. 1 ст. 309 КК України до 3 років обмеження волі. Остаточне покарання за цим вироком призначене на підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків шляхом часткового приєднання до покарання, призначеного даним вироком, невідбутої частини покарання, призначеного вироком Лохвицького районного суду Полтавської області від 16.02.2021, за яким ОСОБА_3 визнаний винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 190, ч. 3 ст. 185 КК України, а саме заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство), вчинене повторно, за попередньою змовою групою осіб та таємному викраденні чужого майна (крадіжка), вчинена повторно, поєднана з проникненням у житло, із заподіянням матеріальної шкоди потерпілим 01.09.2020 на суму 6000 грн та 16.02.2021 на суму 19800 грн.
Верховна Рада України 18 липня 2024 року прийняла Закон № 3886-ІХ, який набув чинності 09 серпня 2024 року.
Відповідно до вказаного Закону № 3886-ІХ стаття 51 Кодексу України про адміністративні правопорушення була викладена у новій редакції, внаслідок чого дрібним викраденням чужого майна вважається крадіжка, шахрайство, привласнення чи розтрата, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення становить до двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Кримінальна відповідальність за відповідною частиною ст. 185 КК України настає під час вчинення таємного викрадення чужого майна (крадіжка) у тому разі, якщо крадіжка майна не є дрібною, а кримінальна відповідальність за відповідною частиною ст. 190 КК України настає під час вчинення заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство) у тому разі, якщо заволодіння чужим майном не є дрібним.
Отже, діяння, вчинені як таємне викрадення чужого майна та заволодіння чужим майном, якщо вартість цього майна не перевищує 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян на момент їх вчинення, є дрібною крадіжкою та шахрайством відповідно і не є кримінально караними, що виключає кримінальну відповідальність, передбачену ст. 185 КК України та ст. 190 КК України.
Зміни до законодавства України про кримінальну відповідальність можуть вноситися виключно законами про внесення змін до цього Кодексу та/або до кримінального процесуального законодавства України, та/або до законодавства України про адміністративні правопорушення (ч. 6 ст. 3 КК України).
За частиною 2 ст. 4 КК України кримінальна протиправність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 КК України закон про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.
На переконання суду, унесення згаданих вище змін до законодавства України про адміністративну відповідальність безпосередньо впливає на закон України про кримінальну відповідальність, адже ці зміни визначають розмежування між діями, які необхідно кваліфікувати як дрібну крадіжку, наслідком чого є притягнення особи до адміністративної відповідальності, і таємне викрадення чужого майна (крадіжка), за що передбачена кримінальна відповідальність.
Беручи до уваги викладене, фактична декриміналізація заволодіння чужим майном та викрадення майна, вартість якого не перевищує 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, мають зворотну дію в часі, оскільки поліпшують становище особи.
Неоподатковуваний мінімум в частині кваліфікації адміністративних або кримінальних правопорушень встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної підпунктом 169.1.1 пункту 169.1 статті 169 розділу IV Податкового Кодексу, для відповідного року.
Підпунктом 169.1.1 статті 169 передбачено, що податкова соціальна пільга дорівнює 50 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), установленого законом на 1 січня звітного податкового року, для будь-якого платника податку.
Таким чином, два неоподатковуваних мінімуми доходів громадян дорівнюють 100 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи та відповідно станом на 01.01.2020 ця сума становила 2102 грн.
Судом встановлено, що кримінальна караність діяння, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України та ч. 3 ст. 185 КК України, за вироком Лохвицького районного суду Полтавської області від 16.02.2021, покарання за яким було частково приєднано до покарання, призначеного вироком Солом'янського районного суду м. Києва від 17.05.2023, не усунута.
Враховуючи викладене вище, суд вважає, що правових підстав для перегляду вироку Солом'янського районного суду м. Києва від 17.05.2023 та пом'якшення покарання ОСОБА_3 , призначеного за даним вироком немає, тому клопотання засудженого задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 5, ч. 2 ст. 74 КК України, ст.ст. 369-372, 537, 539 КПК України, суд
У задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_3 відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 7 днів з дня оголошення ухвали, а засудженим - протягом 7 днів з дня отримання копії ухвали.
Суддя ОСОБА_1