Справа №760/29323/24 2/760/11908/24
про відмову у відкритті провадження у справі
12 грудня 2024 року місто Київ
Суддя Солом'янського районного суду міста Києва Майстренко О.М., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення, що позивач самостійно виховує сина,-
встановив:
До Солом'янського районного суду міста Києва надійшла позовна заява, яка подана представником позивача, адвокатом Кантелюком Т.Ю. в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення, що позивач самостійно виховує сина.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду зазначеної заяви визначено суддю Майстренко О.М.
У вказаній заяві представник позивача вимагає встановити, що позивач самостійно виховує сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 без участі матері.
Отже, позивач просить встановити у позовному проваджені факт самостійного виховання дитини батьком без участі матері.
Вивчивши вказану позовну заяву та додані до неї матеріали, суд вважає, що позовна заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства за такого.
Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (далі - СК України).
У ч. 1 ст. 121 СК України передбачено, що права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому ст.ст. 122 та 125 цього Кодексу.
Статтею 141 СК України встановлено рівність прав та обов'язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого ч. 5 ст. 157 цього Кодексу.
За приписами ч. 2 ст. 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини.
Відповідно до ст. 15 СК України сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу. Сімейні обов'язки особистого або майнового характеру є обов'язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.
Згідно із ч. 2 ст. 15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов'язок особистого немайнового характеру припиняється у зв'язку з неможливістю його виконання.
У ч. 4 ст. 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Так, ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (ст. 164 СК України).
Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.
Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб'єктністю, такі права та обов'язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх. СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини. Так само як визначена ч. 1 ст. 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов'язків, якими є, зокрема, обов'язки щодо виховання дитини.
Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.09.2024 у справ № 201/5972/22.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У ч.ч. 1, 2 ст. 2 ЦПК України зазначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
У позовній заяві позивач не ставить на вирішення суду вимогу про позбавлення батьківських прав відповідача.
З огляду на вказане, на переконання суду не може бути предметом судового розгляду самостійна вимога про встановлення факту самостійного виховання дитини батьком без участі матері.
Вказана вимога не відповідає завданням цивільного судочинства, адже відсутня мета розгляду цивільної справи: ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи. Із змісту позовної заяви не вбачається, що право позивача на участь у вихованні його сина порушено іншою особою, а захист інтересів дитини також не є метою цього позову.
Відповідно до п. 1 ч. 1, ч. 5 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Відмовляючи у відкритті провадження з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.
З огляду на викладене, у відкритті провадження за позовною заявою необхідно відмовити. При цьому враховуючи на правову позицію, яка висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11.09.2024 у справ № 201/5972/22, суд вважає, що справа із вимогою про встановлення факту самостійного виховання дитини батьком без участі матері не підлягає судовому розгляду.
Керуючись ст. ст. 2, 4, 186, 260, 261 ЦПК України, суд,
постановив:
У відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 - відмовити.
Ухвала набирає законної сили відповідно до ст. 261 ЦПК України.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повний текст ухвали суду не був вручений у день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя О.М. Майстренко