Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
28.11.2024м. ХарківСправа № 922/2966/24
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Шатернікова М.І.
при секретарі судового засідання Цірук О.М.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом фізичної особи-підприємця Козіна Костянтина Костянтиновича ( АДРЕСА_1 ; ідент. номер НОМЕР_1 )
до фізичної особи-підприємця Акопяна Романа Робертовича ( АДРЕСА_2 ; ідент. код НОМЕР_2 )
про стягнення 513201,00 грн
за участю представників:
позивача - не з'явився;
відповідача - Філатов П. А. (ордер серії АХ № 1207409 від 05.09.2024);
Фізична особа-підприємець Козін Костянтин Костянтинович звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з фізичної особи-підприємця Акопяна Романа Робертовича 513201,00 грн безпідставно отриманих грошових коштів. Позов обґрунтовано з посиланням на те, що між сторонами існувала усна домовленість щодо постачання товару, а саме: будівельних матеріалів, на загальну суму 513201,00 грн, на виконання якої позивач здійснив перерахування грошових коштів в зазначеній сумі, проте, в подальшому відповідного договору поставки між сторонами не укладалося, відповідач поставку товару не здійснив, грошові кошти не повернув.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 27.08.2024 року відкрито провадження у справі № 922/2966/24, розгляд якої призначено за правилами загального позовного провадження, розпочато підготовче провадження та призначено у справі проведення підготовчого засідання на 26.09.2024 року о 10:00.
У підготовчому засіданні 26.09.2024 у справі постановлено ухвалу, яку занесено до протоколу підготовчого засідання, про продовження строку проведення підготовчого провадження на 30 днів до 25.11.2024 р. в порядку ч. 3 ст. 177 ГПК України та про відкладення підготовчого засідання в порядку п. 3 ч. 2 ст. 183 ГПК України на 24 жовтня 2024 року о 10:00 год.
24.10.2024 від відповідача надійшов відзив на позов (вх. 26837), в якому відповідач проти задоволення позову заперечує та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, обґрунтовуючи свої заперечення проти позову відповідач визнає, що між позивачем та відповідачем у липні 2023 року було укладено договір постачання № 22/07/23 від 22.07.2023 року, згідно умов якого відповідач поставив позивачу будівельні матеріали згідно видаткових накладних № 1/07/24 від 24.07.2023 року, № 1/07/27 від 27.07.2023 року, № 3/08/24 від 03.08.2023 року, № 6/08/24 від 06.08.2023 року. Оплата отриманих товарів була здійснена позивачем в чотири етапи - 26, 27 і 30 жовтня та 2 листопада 2023 року. Разом з тим, відповідач наголошує, що всі оплати були отримані відповідачем за вже виконаними поставками в рамках укладеного договору, а вигадана позивачем «легенда» не узгоджується з реальними обставинами взаємодії сторін спору і позивача з замовником у часі та за логікою послідовності подій. Так, безпідставним є намагання позивача надати всім перерахуванням, здійсненим на користь відповідача, статусу авансових, по яким нібито мав бути укладений договір та мали відбутись поставки, оскільки в самих призначеннях платежів (процитовані в позові) позивач самостійно вказував реквізити договору. Якщо не було укладеного договору, то звідки могли взятись його дата та номер? Крім того, незрозуміло навіщо передплачувати та чекати на поставку будматеріалів наприкінці жовтня та у листопаді, коли договір на ремонт вже виконано ще 13.10.2023 року. А відтак, за твердженнями відповідача, наведені обставини свідчать про неякісність фальсифікованих позивачем доводів позовної заяви. При цьому, намір вигадати позовну заяву виник у позивача після того, як він дізнався про втрату відповідачем оригіналів договору № 22/07/23 від 22.07.2023 року та видаткових накладних № 1/07/24 від 24.07.2023 року, № 1/07/27 від 27.07.2023 року, № 3/08/24 від 03.08.2023 року, № 6/08/24 від 06.08.2023 року під час чергового перевезення документів відповідачем в умовах ракетних обстрілів міста Харкова. З цього приводу між позивачем та відповідачем відбулось спілкування, направлене на відновлення документів. Але в невдовзі позивач почав вимагати повернення коштів. Разом з тим, відповідач повідомляє, що у нього збереглись копії договору № 22/07/23 від 22.07.2023 року та видаткових накладних № 1/07/24 від 24.07.2023 року, № 1/07/27 від 27.07.2023 року, № 3/08/24 від 03.08.2023 року, № 6/08/24 від 06.08.2023 року, які він готував, очікуючи можливого вилучення оригіналів в рамках кримінального провадження № 42023222100000071 від 05.09.2023 року
У підготовчому засіданні 24.10.2024 у справі: суд констатував, що до суду надійшли: заява позивача про розгляд справи без участі представника позивача, відзив на позов та клопотання представника відповідача про витребування доказів; надана заява позивача про розгляд справи без участі представника позивача та відзив на позов відповідача долучені судоми до матеріалів справи; клопотання про витребування доказів буде розглянуто у наступному підготовчому засіданні з урахуванням димки сторін по справі; постановлено ухвалу, яку занесено до протоколу підготовчого засідання, про відкладення підготовчого засідання в порядку п. 3 ч. 2 ст. 183 ГПК України на 14 листопада 2024 року о 13:30 год.
У підготовчому засіданні 14.11.2024 р. постановлено: протокольну ухвалу про відмову у задоволенні клопотання представника відповідача про витребування доказів і протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи № 922/2966/24 до судового розгляду по суті в порядку передбаченому п. 3 ч. 2 ст. 185 ГПК України на 28 листопада 2024 року о 12:30 год.
Позивач явку свого повноважного представника в судове засідання не забезпечив, у наданому на електронну адресу суду клопотанні (вх. 29999 від 28.11.2024), позивач зазначає, що у зв'язку з високою діловою зайнятістю ФОП Козін К.К. і його представник не можуть бути присутніми у судовому засіданні, позивач свій позов підтримує, проти вимог відповідача заперечує.
Представник відповідача у судовому засіданні 28.11.2024 просить суд відмовити позивачу у задоволенні позову, повністю підтримує підстави та обставини, викладені у відзиві на позов (вх. 26837).
З огляду на те, що у матеріалах справи достатньо документів для вирішення спору по даній справі, у судовому засіданні 28.11.2024 р. на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду по даній справі.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно і повно дослідивши надані до матеріалів справи докази, суд встановив наступне.
Як свідчать матеріали справи, між комунальною установою "Центр з обслуговування закладів та установ освіти Красноградської міської ради" та позивачем укладено договір підряду № 17/1 від 17.07.2023 предметом, якого є виконання позивачем відповідно до проектно-кошторисної документації наступних робіт: «Капітальний ремонт покрівлі Красноградського ліцею № 2 (підготовка об'єктів до опалювального сезону) за адресою: вул. Благовіщенська, 57, м. Красноград, Харківська область, код ДК 021:20156: 45453000-7-капітальний ремонт і реставрація.
Протягом 2023 року позивач в рамках наведеного договору виконував роботи з капітального ремонту покрівлі Красноградського ліцею № 2 за адресою: вул. Благовіщенська, 57, м. Красноград, Харківська область.
Як зазначає позивач, з метою придбання будівельних матеріалів для здійснення капітального ремонту він звернувся до ФОП Акопяна Р.Р. із пропозицією укласти договір поставки будівельних матеріалів. Відповідач погодився розглянути вказану пропозицію та надав банківські реквізити позивачу для оплати будівельних матеріалів та запевнив його, що відразу після оплати складе та направить йому договір поставки, підписаний з його боку з умовами, які перед підписанням узгодять між собою сторони.
Позивач стверджує, що у зв'язку з необхідністю швидкого та якісного здійснення капітального ремонту Красноградського ліцею № 2 він здійснив перерахування грошових коштів в сумі 513 201,00 грн на користь відповідача за банківськими реквізитами, зазначеними відповідачем.
Зокрема, як свідчать матеріали справи, позивачем з його банківського рахунку, відкритому в АТ "ОКСІ БАНК" (МФО 325990) за № НОМЕР_4 були здійснені наступні перерахування грошових коштів на банківський рахунок відповідача, відкритий в ПуАТ "КБ АКОРДБАНК" (МФО 380634) за № НОМЕР_3, зокрема:
- 26.10.2023 у сумі 212400,00 грн, що підтверджується копією платіжного доручення № 3;
- 27.10.2023 у сумі 237150,00 грн, що підтверджується копією платіжного доручення № 17;
- 30.10.2023 у сумі 32251,00 грн, що підтверджується копією платіжного доручення № 20;
- 02.11.2023 у сумі 31400,00 грн, що підтверджується копією платіжного доручення № 22.
У графі призначення платежів у всіх платіжних дорученнях вказано: «За матеріали, згідно ДОГОВІР ПОСТАЧАННЯ № 22/07/23 від 22.07.2023 р...».
Таким чином, загалом відповідач отримав від позивача грошові кошти в сумі 513 201,00 грн.
Як зазначає позивач, після перерахування ним грошових коштів, договору поставки між сторонами не укладалося, відповідач так і не поставив позивачу будівельні матеріали, про що, на думку позивача, свідчить відсутність будь-яких підтверджуючих документів (накладних, специфікацій, товарно-транспортних накладних, тощо).
Разом з тим, відповідач проти зазначених обставин заперечує, зазначаючи що у липні 2023 року між ним та позивачем було укладено договір постачання № 22/07/23 від 22.07.2023 року, згідно умов якого відповідач поставив позивачу будівельні матеріали згідно видаткових накладних № 1/07/24 від 24.07.2023 року, № 1/07/27 від 27.07.2023 року, № 3/08/24 від 03.08.2023 року, № 6/08/24 від 06.08.2023 року та в рамках якого відповідач і отримав від позивача вказані грошові кошти у загальному розмірі 513201,00 грн.
Відповідач вказує, що оригінали договору та видаткових накладних про поставку товару ним були втрачені під час чергового перевезення документів відповідачем в умовах ракетних обстрілів міста Харкова, однак копії таких документів у нього збереглися оскільки він їх готував, очікуючи можливого вилучення оригіналів в рамках кримінального провадження № 42023222100000071 від 05.09.2023 року.
Відповідач зазначає, що намір вигадати позовну заяву виник у позивача після того, як він дізнався про втрату відповідачем оригіналів договору № 22/07/23 від 22.07.2023 року та видаткових накладних № 1/07/24 від 24.07.2023 року, № 1/07/27 від 27.07.2023 року, № 3/08/24 від 03.08.2023 року, № 6/08/24 від 06.08.2023 року під час чергового перевезення документів відповідачем в умовах ракетних обстрілів міста Харкова. З цього приводу між позивачем та відповідачем відбулось спілкування, направлене на відновлення документів, але невдовзі позивач почав вимагати повернення коштів.
На підтвердження зазначених обставин відповідачем додано до відзиву на позовну заяву копії вказаних документів.
Суд констатує, що згідно з копією договору № 22/07/23 від 22.07.2023 року, яка містить підписи сторін справи, (п. 1.1 договору) відповідач, як продавець зобов'язується передати будівельні матеріали (в подальшому - Товар) у власність позивача, як покупця, відповідно до його замовлення, протягом 20 календарних днів з моменту виконання Покупцем умов п. 6.2. а покупець зобов'язується приймати та оплачувати отриману продукцію на умовах, зазначених у цьому Договорі (п. 1.1 договору) (а.с. 68-69).
Пунктом 1.3. договору сторони погодили, що видаткова накладна на передану продукцію с документом, який засвідчує факт передачі товару, а також засвідчує остаточно узгоджені сторонами найменування, кількість, ціну (вартість) продукції.
Згідно до п. 5.1.1. договору продавець зобов'язаний передати покупцю товар та всі відповідні документи на нього.
Відповідно до п. 5.1.3. договору продавець зобов'язаний передати товар покупцю по кількості, якості, асортименту та комплектності згідно умов даного договору, відповідно до видаткової накладної яка підписується працівниками покупця та продавця, що мають повноваження та відповідний освітньо-кваліфікаційний рівень для виявлення можливих недоліків товару.
Пункт 5.2.1. договору передбачає, що покупець зобов'язаний прийняти товар та сплатити його вартість.
Пунктом 6.1. договору, передбачено, що загальна сума цього договору (тобто загальна вартість (ціна) усієї продукції, поставленої за цим Договором) сторонами не обмежується і визначається на підставі фактично поставленої (переданої у власність) продукції та узгодженої на неї ціни, відповідно до видаткових накладних.
Пунктом 6.2. договору передбачено, що оплата продукції здійснюється по факту поставки та є такою, що відбулася, з моменту надходження відповідних коштів на поточний рахунок продавця в повному обсязі.
Відповідно до п. 7.2 договору, приймання - передача товару оформлюється накладною на відпуск товару в момент передачі товару покупцю, яка підписується уповноваженими представниками сторін в 2-х оригінальних примірниках: 1 примірник - Покупцю, 1 примірник - Продавцю.
З наданих відповідачем копії видаткових накладних вбачається наступне:
- згідно з видатковою накладною № 1/07/24 від 24.07.2023 року відповідачем поставлено позивачу товар на суму 237150,00 грн з ПДВ (а.с. 60);
- згідно з видатковою накладною № 1/07/27 від 27.07.2023 року відповідачем поставлено позивачу товар на суму 212400,00 грн з ПДВ (а.с. 61);
- згідно з видатковою накладною № 3/08/24 від 03.08.2023 року відповідачем поставлено позивачу товар на суму 32251,00 грн з ПДВ (а.с. 62);
- згідно з видатковою накладною № 6/08/24 від 06.08.2023 року відповідачем поставлено позивачу товар на суму 31400,00 грн з ПДВ (а.с. 63);
Тобто загальна сума поставленого товару складає 513 201,00 грн.
Суд констатує, що вказані копії видаткових накладних містять підписи позивача та відповідача та скріплені печаткою позивача, підставою для поставки товару у всіх видаткових накладних вказано Договір постачання № 22/07/23 від 22.07.2023.
Суд також констатує, що у відкритих джерелах інформації (зокрема, на сайті https://reyestr.court.gov.ua/ Єдиного державного реєстру судових рішень) міститься інформація про кримінальне провадження № 42023222100000071 від 05.09.2023 року, предметом якої є розслідування заволодіння бюджетними коштами під час проведення капітального ремонту покрівлі освітнього закладу у м. Красноград. Фігурантом (підозрюваним, обвинуваченим) за вказаним провадженням є позивач як підрядник, що проводив роботи, а об'єкт робіт - Красноградський ліцей № 2.
У судових ухвалах по справі № 626/3596/23 міститься інформація, що в роботи проведено в рамках договору підряду № 17/1 від 17.07.2023 року (про який зазначає в позові позивач).
18.08.2023 року позивач отримав по цьому договору аванс в сумі 1 081 285,75 грн.
13.10.2023 року позивач здав виконані роботи за актом приймання виконаних будівельних робіт № 10 від 13.10.2023 року.
17.10.2023 року позивач отримав остаточну оплату по договору в сумі 2 523 000,11 грн.
При зверненні до суду з позовом у даній справі позивач наполягає на тому, що після перерахування відповідачу грошових коштів в сумі 513 201,00 грн договір поставки між сторонами не укладалося, будівельні матеріали відповідачем не поставлялись.
А відтак, посилаючись на відсутність договору та видаткових накладних позивач вважає що грошові кошти в сумі 513201,00 грн відповідач отримав без будь-яких правових підстав, а тому на підставі ст. 1212 ЦК України зобов'язаний повернути ці кошти позивачу.
З метою досудового врегулювання спору позивач звертався до відповідача з листом № 09/07-1 від 09.07.2024, в якому пропонував відповідачу до 18.07.2024 повернути безпідставно отримані грошові кошти. Однак, зазначені вимоги були залишені відповідачем без задоволення.
Обставини щодо стягнення грошових коштів в сумі 513 201,00 грн стали підставами для звернення позивача до суду з позовом у даній справі. Правовою підставою позову позивачем зазначено ст. 1212 ГПК України, а грошові кошти кваліфіковано як безпідставно отримані відповідачем.
Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
За змістом ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до положень ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За умовами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.
Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
В силу приписів ст. ст. 691, 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу. Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Тлумачення статті 1212 ЦК України свідчить, що необхідно встановити обставини, які в сукупності є підставою для виникнення такого зобов'язання: факт набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи, відсутність для цього підстав.
Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно зі ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 79 ГПК України зокрема передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування (ст. 79 ГПК України) необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Законодавством покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (зазначена правова позиція викладена в постановах КГС ВС від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
В даному випадку, позивач стверджує, що між сторонами існувала усна домовленість щодо постачання товару, а саме, будівельних матеріалів, на загальну суму 513201,00 грн, на виконання якої позивач здійснив перерахування грошових коштів в зазначеній сумі, проте, в подальшому відповідного договору поставки між сторонами не укладалося, відповідач поставку товару не здійснив, грошові кошти не повернув. З огляду на викладене, позивач вважає кошти сплачені на користь відповідача отриманими останнім без належних правових підстав, а тому такими, що підлягають поверненню на підставі ст. 1212 ЦК України.
Однак, як стверджує відповідач, між сторонами було укладено договір постачання № 22/07/23 від 22.07.2023 року в рамках якого він поставив позивачу товар за видатковими накладними № 1/07/24 від 24.07.2023 року, № 1/07/27 від 27.07.2023 року, № 3/08/24 від 03.08.2023 року, № 6/08/24 від 06.08.2023 року. На підтвердження зазначених обставин суду надано копії вказаних документів, та надано пояснення, що оригінали цих документів є втраченими відповідачем при перевезенні в результаті ракетної атаки.
З цього приводу суд зауважує та враховує доводи позивача стосовно того, що будівельні матеріали у відповідача він мав намір закупити з метою виконання капітального ремонту за договором підряду № 17/1 від 17.07.2023, укладеного між Комунальною установою «Центр з обслуговування закладів та установ освіти Красноградської міської ради» та позивачем.
Зазначене в свою чергу також засвідчує факт існування між сторонами певних правовідносин, в рамках яких відповідач поставляв на користь позивача певний товар а позивач відповідно його оплачував. Зазначене в свою чергу спростовує доводи позивача про те, що таких поставок взагалі не відбувалося, а тому грошові кошти відповідач нібито набув без належних правових підстав.
Разом з тим, як вже зазначалося, у відкритих джерелах інформації (зокрема, на сайті https://reyestr.court.gov.ua/ Єдиного державного реєстру судових рішень) міститься інформація про кримінальне провадження № 42023222100000071 від 05.09.2023 року, предметом якої є розслідування заволодіння бюджетними коштами під час проведення капітального ремонту покрівлі освітнього закладу у м. Красноград. Фігурантом (підозрюваним, обвинуваченим) за вказаним провадженням є позивач як підрядник, що проводив роботи, а об'єкт робіт - Красноградський ліцей № 2.
У судових ухвалах по справі № 626/3596/23 міститься інформація, що в роботи проведено в рамках договору підряду № 17/1 від 17.07.2023 року (про який зазначає в позові позивач).
18.08.2023 року позивач отримав по цьому договору аванс в сумі 1 081 285,75 грн.
13.10.2023 року позивач здав виконані роботи за актом приймання виконаних будівельних робіт № 10 від 13.10.2023 року.
17.10.2023 року позивач отримав остаточну оплату по договору в сумі 2 523 000,11 грн.
Разом з тим, на користь відповідача позивач здійснював наступні платежі:
- 26.10.2023 у сумі 212400,00 грн, що підтверджується копією платіжного доручення № 3;
- 27.10.2023 у сумі 237150,00 грн, що підтверджується копією платіжного доручення № 17;
- 30.10.2023 у сумі 32251,00 грн, що підтверджується копією платіжного доручення № 20;
- 02.11.2023 у сумі 31400,00 грн, що підтверджується копією платіжного доручення № 22.
У графі призначення платежів у всіх платіжних дорученнях вказано: «За матеріали, згідно ДОГОВІР ПОСТАЧАННЯ № 22/07/23 від 22.07.2023 р...».
Таким чином, загалом відповідач отримав від позивача грошові кошти в сумі 513 201,00 грн.
З огляду на викладене, доводи позивача про те, що він «у зв'язку з необхідністю швидкого та якісного здійснення капітального ремонту» здійснив перерахування грошових коштів, суперечить фактичним обставинам, адже, для швидкого здійснення ремонту, замовленого у липні, доволі дивно перераховувати кошти з кінця вересня по листопад та ще й чотирма окремими платежами. Крім того, чотири платежі здійснені вже після остаточного завершення робіт та їх прийняття замовником.
Окрім того, в самих призначеннях платежів позивач самостійно вказував реквізити договору, який як стверджує відповідач і було укладено між сторонами (та надав його копію). Відповідно, якщо б не було цих документів (договору та видаткової накладної), то позивач не вказував би їх при перерахуванні грошових коштів в графі призначення платежу, та ще й перераховуючи кошти чотирма різними платежами.
Крім того, якщо дійсно слідувати доводам позивача про те, що перерахування грошових коштів здійснено «у зв'язку з необхідністю швидкого та якісного здійснення капітального ремонту» в такому випадку постає логічне питання - навіщо в такому випадку позивач перераховував відповідачу грошові кошти та чекав на поставку будматеріалів наприкінці жовтня та у листопаді, коли договір на ремонт вже виконано ще 13.10.2023 року.
Вищезазначене дає суду підстави вважати, що надані відповідачем докази на підтвердження факту існування між сторонами договірних відносин за договором постачання № 22/07/23 від 22.07.2023 року та фактичні обставини справи є більш вірогідними, ніж докази, надані позивачем в обґрунтування обставин, що склались між сторонами спору.
З огляду на викладене, в розумінні ст. 79 ГПК України зазначені обставини щодо існування між сторонами договірних відносин за договором № 22/07/23 від 22.07.2023 можуть вважатися доведеними відповідачем.
Разом з тим, договірний характер правовідносин (в рамках яких позивачем здійснювалося перерахування на користь відповідача грошових коштів) виключає можливість застосування до них положень частини першої статті 1212 ЦК України. Зазначена правова позиція також відображена в постанови ВП ВС від 26 червня 2018 року у справі № 910/9072/17.
З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача грошових коштів на підставі статті 1212 ЦК України є безпідставними.
Окрім того, згідно зі ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства, зокрема є судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.
Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зазначено, що: «добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».
Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (частина перша статті 1212 ЦК України).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що при визначенні того чи підлягають безпідставно набуті грошові кошти потерпілій особі слід враховувати, що акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад, зокрема, добросовісності. Безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов'язання (відсутній обов'язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, тому що вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів. Зазначена правова позиція відображена в постанові КЦС ВС від 4 серпня 2021 року у справі № 185/446/18.
В даному випадку позивач стверджуючи про «необхідністю швидкого та якісного здійснення капітального ремонту» за договором підряду № 17/1 від 17.07.2023 (як в процесі виконання цього договору так і після його виконання), чотирма окремими платежами перерахував відповідачу грошові кошти з призначенням платежу - «за договором постачання № 22/07/23 від 22.07.2023 р.», який, як стверджує позивач, він не укладав. Тобто в такому випадку при здійсненні оплати позивач наперед знав що в нього відсутнє зобов'язання зі сплати цих коштів.
Також суд бере до уваги факт неодноразового перерахування коштів позивачем відповідачу протягом тривалого часу, а саме 26.10.2023, 27.10.2023, 30.10.2023, 02.11.2023, що в свою чергу свідчать про добровільність таких дій та їх цілеспрямований характер.
Таким чином, поведінка позивача є суперечливою (тобто, позивач вільно і без помилки погодилася на настання невигідних для себе наслідків), а відповідно, і сплачені грошові кошти в такому випадку не підлягають поверненню.
З урахуванням суд приходить до висновку що заявлений позов позбавлений фактичного та правового обґрунтування, на підтвердження обставин викладених в ньому позивачем не надано належних та допустимих доказів, а тому в задоволенні зазначеного позову слід відмовити.
З урахуванням вимог ст. 123, 126, 129 ГПК України судові витрати у справі підлягають покладенню на позивача.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-80, 123, 126-127, 129, 232-233, 237-238, 240-241 ГПК України, господарський суд
1. У задоволенні позову фізичної особи-підприємця Козіна Костянтина Костянтиновича ( АДРЕСА_1 ; ідент. номер НОМЕР_1 ) до фізичної особи-підприємця Акопяна Романа Робертовича ( АДРЕСА_2 ; ідент. код НОМЕР_2 ) про стягнення 513201,00 грн - відмовити.
2. Витрати зі сплати судового збору залишити за позивачем.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ст. 241 ГПК України).
Відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України, рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного рішення.
Повне рішення складено "09" грудня 2024 р.
Суддя М.І. Шатерніков