Справа № 210/4411/24
Провадження № 2/210/1508/24
іменем України
03 грудня 2024 року
Дзержинський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:
головуючого-судді: Чайкіної О.В.,
за участі секретаря судового засідання: Кучевасової А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження (з повідомленням сторін) цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третьої особи без самостійних вимог Приватне акціонерне товариство "Страхова Група "ТАС"про стягнення грошових коштів, -
Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_3 про стягнення збитку, за результатами дорожньо-транспортної пригоди.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 12 травня 2024 року Позивач рухався на автомобілі KIA CEED номерний знак НОМЕР_1 по трасі біля населеного пункту Олександрівка, Кіровоградська область, по головній дорозі, тим часом водій ОСОБА_2 виїхав на автомобілі SKODA OCTAVIA нз НОМЕР_2 , з другорядної дороги, повертаючи ліворуч, спричинив дорожньо-транспортну пригоду. Під час оформлення дорожньо-транспортної пригоди сторонами вирішено скласти европротокол, оскільки ОСОБА_2 , визнав свою вину.
Позивач не отримавши добровільно грошові кошти для покриття понесених збитків, 25 травня 2024 року звернувся до незалежного експерта. Відповідно до висновку експерта сума збитків складає 69 296,73 гривень з ПДВ та 61788,10 грн без ПДВ.
Позивач зазначає, що отримав фактично виплату на 7508,63 гривень менше і вважає за необхідне стягнути цю суму із Відповідача.
Загалом позивач просить суд стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача всі витрати і збитки в сумі 22 274, 15 грн.
Аргументи сторін
Позивач до судового засідання не з'явився, про дату та місце розгляду справи повідомлений, клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про дату та місце розгляду справи повідомлений, клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.
Стороною відповідача скеровано до суду Відзив на позовну заяву, у якому зауважується, що позивачем обрано не правильний спосіб захисту, відповідальність за виплату несе страховик, а потерпіла особа має право оскаржувати його дії чи бездіяльність. Тому просили суд залучити до участі у справі страхову компанію, як належного відповідача. З приводу позовних вимог просять суд відмовити у повному обсязі.
У відповіді на відзив Позивач вказує, що це його виключне право обирати до кого пред'являти позовні вимоги. Вважає, що потерпілий має вибирати до кого звертатись - безпосередньо до виконавця, або ж до страхової компанії.
Відповідачем 25 жовтня 2024 року скеровані до суду заперечення, у яких зазначається, що пояснення, аргументи позивача у відповіді на відзив є нікчемними та необґрунтованими, а позивач не правильно визначив особу відповідача.
Третя особа пояснень по суті позовних вимог не надала.
У цій справі встановлено, що третя особа - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія "Страхова Група "ТАС" є користувачами ЄСІТС (користувач) - особа, що пройшла процедуру реєстрації в підсистемі «Електронний кабінет» (Електронний кабінет ЄСІТС), пройшли автентифікацію та якім надано доступ до підсистем ЄСІТС відповідно до їх повноважень, суд зауважує, що всі процесуальні документи будуть скеровані до «Електронних кабінетів користувачів, без надсилання у паперовому вигляді.
Відповідно до п. 17 розділу ІІІ положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішення Вищої ради правосуддя 17.08.2021 за № 1845/0/15-21 встановлено, що особам, які зареєстрували Електронний кабінет, суд надсилає документи у справах, в яких такі особи беруть участь, в електронній формі шляхом їх надсилання до Електронного кабінету таких осіб або в інший спосіб, передбачений процесуальним законодавством, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Також суд звертає увагу користувачів ЄСІТС, що процесуальні строки слід відраховувати з моменту доставлення електронної копії судового рішення в електронний кабінет користувача.
Підтвердженням отримання процесуального документу буде слугувати - електронне повідомлення.
Відповідно до підпункту 5.3 пункту 5 розділу I "Загальні положення" Положення про ЄСІТС електронне повідомлення (повідомлення) - автоматично створена та передана в електронній формі інформація, в тому числі про доставку, отримання, реєстрацію чи відмову в реєстрації електронного документа адресатом.
Таким чином, повідомлення про доставлення електронної копії судового рішення в електронний кабінет суб'єкта владних повноважень є належним доказом його вручення, відповідно, підлягає долученню до матеріалів справи, які формуються в паперовому вигляді (у випадку розгляду справи в паперовій формі). Однак, якщо таке повідомлення не містить усіх відомостей щодо особи, якій було направлено електронний документ, зокрема, її ідентифікаційних даних, такі відомості, у випадку заперечення особою факту отримання документів через підсистему "Електронний суд", підлягають перевірці за допомогою автоматизованої системи діловодства суду шляхом витребування і дослідження електронних справ, що забезпечується функціоналом автоматизованої системи діловодства суду (КП "Діловодство спеціалізованого суду") та відомостями, що містяться в підсистемі «Електронний суд».
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, а також те, що сторонами у справі надано усі заяви по суті, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів.
В зв'язку з неявкою в судове засіданні всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
12 травня 2024 року о 13:35 в с. Олександрівка, автодорога Т1204 трапилась дорожньо-транспортна пригода між автомобілем KIA CEED номерний знак НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_4 та SKODA OCTAVIA нз НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 , що встановлено із повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (надали - Повідомлення) (а.с. 3).
Судом встановлено, що спеціальний бланк-повідомлення про настання дорожньо-транспортної пригоди, заповнений водіями-учасниками дорожньо-транспортної пригоди (ДТП) в паперовому вигляді на місці аварії.
Відповідно до вказаного повідомлення, дорожньо-транспортна пригода (далі за текстом ДТП) сталося внаслідок порушення водієм транспортного засобу «SKODA OCTAVIA д.н.з. НОМЕР_2 - ОСОБА_2 Правил дорожнього руху
Також, як встановлено із вказаного Повідомлення, відповідальність власників наземних транспортних засобів - застрахована.
Власником транспортного засобу KIA CEED номерний знак НОМЕР_1 , є позивач ОСОБА_1 , про що свідчить копія свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 (а.с. 10).
Відповідно до Висновку експерта по результатам проведення товарознавчого дослідження по визначенню матеріального збитку № 98/24, вартість матеріального збитку заподіяного з технічної точки зору власнику автомобіля KIA CEED 1.6 CRDi номерний знак НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , складає 92 534,06 грн. без урахування ПДВ на запчастини та матеріали (а.с. 55-64), а саме:
- вартість замінених складових - 48803,10грн.
- вартість робіт - 24 245,00грн.
- вартість матеріалів - 19 485,96 грн.
Коефіцієнт зносу замінених складових, становить 0,63, що дорівнює 30 745,95 грн..
Відповідно до наявних у справі матеріалів Позивач отримав страхове відшкодування по договору № ЕР219191640 від 01.02.2024 від третьої особи у справі в розмірі 61 788,11 гривен (виходячи з розрахунку 92 534,06 грн.- 30 745,95грн.): (а.с. 52-54):
Враховуючи, що вина ОСОБА_2 у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди встановлена повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду, а належному ОСОБА_1 на праві власності автомобілю було заподіяно шкоду, і між протиправною поведінкою відповідача та шкодою є безпосередній причинний зв'язок, ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення майнової шкоди в загальному розмірі 22 274,15 грн.
Позивачем не надано розрахунок збитків виходячи із заявленої суми, тому суд вважає за необхідне самостійно здійснити розрахунок витрат позивача, з урахуванням обгрунтування позовних вимог та відповіді на відзив, зокрема: 7508,63грн. не виплачена сума ПДВ; 1000,00 грн витрати на пальне; 5500 грн вартість експертизи; 8149,52 грн втрата товарної вартості автомобіля, що разом становить 22158,15 гривень.
Мотивувальна частина
Позиція суду та застосовані норми права
Відповідно до вимог ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно з вимогами ст. ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених ч. 1 ст. 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Приписами ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Між сторонами існує спір щодо порядку відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, який регулюється нормами Цивільного кодексу України (далі ЦК) та Закону України від 01.07.2004р. №1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі Закон №1961).
Надаючи оцінку доводам учасників справи в контексті обставин спірних правовідносин суд виходить з наступного.
Приписами ч. 1 ст. 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з вимогами ч. ч 1, 2 ст. 1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Згідно з вимогами ст. 1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Правовідносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулює Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Пунктами 1.4, 1.7 ст. 1 цього Закону визначено, що особами, відповідальність яких вважається застрахованою, є страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом, тобто таким, який зазначається у чинному договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована.
Відповідно до вимог ст. 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Згідно з вимогами ст. 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Приписами п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем ДТП, відповідальність яких застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе лише за умови, якщо у страховика не виникло обов'язку з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність.
Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року у справі № 755/7666/19.
Статтями 28, 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого - це шкода, пов'язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті ДТП; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров'я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця ДТП. При цьому у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
У п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» роз'яснено те, що, якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків).
Приписами ст. 1194 ЦК України визначено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
У своїй постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 359/2309/17 Верховний Суд вказав на те, що майнова шкода повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду та застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, лише у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.
Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов'язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою.
Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв'язку з порушенням.
У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення із винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов'язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).
Якщо потерпілий звернувся до страховика й одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов'язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов'язку згідно зі статтею 1194 ЦК України, відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.
Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 754/1114/15-ц (провадження № 61-1156св 18), від 13 червня 2019 року у справі № 587/1080/16-ц (провадження № 61-20762св18), від 17 жовтня 2019 року у справі № 370/2787/18 (провадження № 61-11244св19), від 30 жовтня 2019 року у справі № 753/4696/16-ц (провадження № 61-30908св18), від 21 лютого 2020 року у справі № 755/5374/18 (провадження № 61-14827св19) та від 22 квітня 2020 року у справі № 756/2632/17 (провадження № 61-12032св19), підстав відступати від яких суд не вбачає.
Щодо вимог про відшкодування втрати товарної вартості
Як вбачається з матеріалів справи, Позивач отримав страхове відшкодування по договору № ЕР219191640 від 01.02.2024 від третьої особи Приватного акціонерного товариства "Страхова Група "ТАС" у розмірі 61 788,11 гривен, тобто за вирахуванням коєфіцієнту фізичного зносу у розмірі 30 745,95грн.
Позивач просить стягнути з відповідача збитки, пов"язані з втратою товарної вартості, які позивач оцінює в розмірі 200 дол.США., що станом на момент подачі позову становить 8149,52 грн.
Згідно з п.32.7 ч.1 ст.32 закону «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що шкоду, пов'язану з втратою товарного вигляду транспортного засобу, страховик не відшкодовує.
Згідно з п.2.4 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції, Фонду державного майна від 24.11.2003 №142/5/2092, вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування колісного транспортного засобу, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).
Відповідно до п.8.3 Методики вартість матеріального збитку визначається як сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників КТЗ та величини втрати товарної вартості.
За змістом цих положень законодавства, величина коефіцієнта фізичного зносу складників КТЗ та втрата товарної вартості входять до вартості матеріального збитку (реальних збитків).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 зазначила, що внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди виникають цивільні права й обов'язки, пов'язані з її відшкодуванням. Зокрема, потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов'язок виплатити відповідне відшкодування за Законом №1961 виникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність (у визначених Законом №1961 випадках - МТСБУ), та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, зокрема на суму франшизи, чи якщо страховик (МТСБУ) за Законом №1961 не має обов'язку здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату). Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку), винуватець ДТП не звільняється від обов'язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов'язок розподіляється між ним і страховиком (МТСБУ).
Тому доводи відповідача про те, що позивач отримав відшкодування, та саме страховик зобов"язаний відшкодувати завдану шкоду, судом відхиляються, оскільки саме на винуватця ДТП покладається обов"язок відшкодування різниці між розмвром сплаченого страхового відшкодуваня та реальними збитками.
Пунктом 1.6 Методики визначено, що величина втрати товарної вартості - це умовна величина зниження ринкової вартості КТЗ, відновленого за нормативними вимогами після пошкодження, порівняно з ринковою вартістю подібного непошкодженого КТЗ.
Пунктом 8.6 Методики передбачено два випадки, коли в разі пошкодження КТЗ і відповідного ремонту виникає фізичний знос, яким характеризується величина втрати товарної вартості: 1) унаслідок передчасного погіршення товарного (зовнішнього) вигляду; 2) унаслідок зниження міцності чи довговічності окремих елементів складових частин, захисних властивостей покриттів або застосування для ремонту складових частин, які були в ужитку чи в ремонті.
Показник передчасного погіршення товарного (зовнішнього) вигляду транспортного засобу є однією зі складових показника величини втрати товарної вартості транспортного засобу.
Втрата товарної вартості транспортного засобу розглядається в Методиці як економічне поняття, що охоплює, серед іншого, і втрату товарного (зовнішнього) вигляду.
Ураховуючи зміст викладеного, втрату товарної вартості можна визначити як зменшення вартості транспортного засобу, зумовлене передчасним погіршенням товарного (зовнішнього) вигляду автомобіля та (або) його експлуатаційних якостей унаслідок зниження міцності чи довговічності окремих деталей, вузлів і агрегатів, з'єднань і захисних властивостей покриттів у зв'язку з ДТП і подальшим ремонтом. Передчасні зміни геометричних параметрів, фізико-хімічних властивостей, конструктивних матеріалів і характеристик інших процесів транспортного засобу, які є наслідком проведення окремих видів ремонтних робіт, призводять до погіршення зовнішнього (товарного) вигляду, функціональних та експлуатаційних характеристик і зниження безвідмовності й довговічності транспортного засобу.
Економічна характеристика втрати товарного вигляду дозволяє віднести витрати на його відновлення до реальних збитків.
Відповідно до пп.8.6.1 п.8.6 методики величина втрати товарної вартості нараховується у разі потреби проведення ремонтних робіт з відновлення пошкоджених складових частин усіх типів КТЗ.
Тобто величина втрати товарної вартості нараховується в разі потреби проведення ремонтних робіт, що здійснюються як методами відновлення, так і методами заміни пошкоджених деталі, складової одиниці чи комплектувального виробу, які відповідають вимогам конструкторської документації усіх типів КТЗ.
Підпунктом 8.6.2 Методики визначено вичерпний перелік випадків, коли величина втрати товарної вартості КТЗ не нараховується, зокрема в разі заміни окремих складників, що не потребують фарбування та не погіршують зовнішній вигляд КТЗ (скло, фари, бампери, декоративні накладки, пневматичні шини, зовнішня і внутрішня фурнітура тощо) (підпункт «е»).
Таким чином, нарахування втрати товарної вартості передбачено, коли провадиться ремонт окремих деталей, вузлів і агрегатів, а також у разі заміни деталей, якщо це впливає на зовнішній вигляд й експлуатаційні якості транспортного засобу. Втрата товарної вартості не нараховується у разі заміни деталей, вузлів і агрегатів, що не потребують фарбування, за умови, що це не впливає на зовнішній вигляд й експлуатаційні якості автомобіля (заміна двигуна на новий, заміна фар, ліхтарів, скла, шин тощо). Якщо ж у разі заміни деталей, вузлів і агрегатів буде потрібне фарбування, то за умови, що це впливає на зовнішній вигляд транспортного засобу, втрата товарної вартості нараховується.
Системний аналіз п.32.7 ч.1 ст.32 закону №1961-IV, ст.22, абз.3 п.3 ч.1 ст.988, стст.1166, 1187, 1194 ЦК, пп.1.6, 8.6, 8.6.1, 8.6.2 Методики дає можливість дійти висновків, що власник пошкодженого внаслідок ДТП транспортного засобу має право на відшкодування у повному обсязі завданої йому майнової шкоди. При цьому, якщо цивільна відповідальність заподіювача шкоди була застрахована, але розміру страхового відшкодування не вистачає для повного відшкодування завданої майнової шкоди, у тому числі й у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком, то в такому разі майнова шкода у вигляді втрати товарної вартості транспортного засобу повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду, в загальному порядку.
Як вбачається з висновку експерта, втрата товарної вартості транспортного засобу Позивача у зв"язку з ДТП та відновлювальним ремонтом становить 0,00 грн. (а.с. 63).
Тобто, експерт прийшов до висновку, що в результаті ДТП, та характеру пошкоджень, транспортний засіб Позивача не зазнав втрати товарної вартості. Доказів протилежного позивачем не надано.
З урахуванням викладеного, позивачем не доведено, що втрата товарної вартості транспортного засобу становить 200 дол. США., що за підрахунком позивача становить 8149,52грн., тому підстав стягувати з відповідача втрату товарної вартості, не вбачається.
Вимог про відшкодування інших складових реальних збитків, зокрема коефіцієнту фізичного зносу, Позивачем не заявлялось.
Щодо вимог про відшкодування ПДВ
Відповідно до приписів статей 22, 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
У зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
За змістом вказаної норми у випадку виплати страхового відшкодування безпосередньо страхувальнику виплата здійснюється без податку на додану вартість, який повертається страхувальнику після надання документів про оплату запчастин/відновлюваного ремонту на суму, що включає податок на додану вартість, в межах суми страхового відшкодування. У разі, якщо страхові суми не перераховуються безпосередньо потерпілим, а спрямовуються на придбання у платника податку на додану вартість послуг по ремонту, заміщенню, відтворенню застрахованого об'єкта, які мають бути використані в процесі його ремонту, то розрахунок суми виплати на таке придбання здійснюється з урахуванням сум податку на додану вартість, які включаються до вартості й виділяються окремим рядком.
У постанові від 19 вересня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду у справі № 523/5890/15-ц (провадження № 61-18781св18) висловив такі правові висновки: всі операції з надання послуг із страхування, в тому числі пов'язані компенсацією страховиком збитків, понесених потерпілим при настанні страхового випадку, не є об'єктом оподаткування ПДВ. В зв'язку з цим, за загальним правилом, як при визначенні розміру страхових платежів, так і при визначенні розміру матеріального збитку чи страхової виплати, що підлягає до відшкодування страхувальнику чи безпосередньо потерпілій особі, ПДВ не нараховується, окремим рядком не виділяється і страховики не є платниками ПДВ по таких операціях. У разі, якщо страхові суми спрямовуються безпосередньо на придбання у платника ПДВ послуг з ремонту, заміщення, відтворення застрахованого об'єкта чи товарно-матеріальних цінностей, що мають бути використані в процесі його ремонту (запчастини та інші витратні матеріали тощо), то розрахунок суми виплат на таке придбання здійснюється з урахуванням сум ПДВ, які включаються до вартості й виділяються окремим рядком у розрахункових документах. Зазначені зобов'язання виникають лише внаслідок фактичного надання послуги з проведення такого ремонту за умови, що виконавець цієї послуги є платником ПДВ. У випадку непроведення фактичного ремонту транспортного засобу, податкові зобов'язання не виникають.
Визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди у разі виникнення спору щодо визначення його розміру виходять із фактичної суми, встановленої висновком судової автотоварознавчої експертизи або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля. Вартість ремонту автомобіля з урахуванням ПДВ виплачується страховою компанією або стягується судом після надання документів про такі витрати. Судам у таких випадках слід з'ясовувати наявність двох обставин: 1) фактичне здійснення ремонту автомобіля; 2) чи є надавач послуг з ремонту автомобіля платником ПДВ.
На підтвердження понесених витрат позивачем надано суду накладну № 35 від 20 травня 2024 року, де надавачем послуг з ремонту вказано ФОП ОСОБА_5 на суму 90 000,00 гривень, при цьому ремонт якого автомобіля здійснено, марку та номерний знак у даному документі не вказано (а.с.5).
Суд констатує, що дана накладна є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення якогось транспортного засобу. Тому цей доказ не є належним та допустимим того факту, що Позивач реально витратив кошти в сумі 90000,00грн. на відновлення транспортного засобу. Крім того, ця накладна не містить доказів сплати ПДВ.
Тобто, позивач не надав доказів відновлення транспортного засобу, придбання матеріалів та запчастин, (рахунки на оплату, докази перерахування коштів, тощо), а так само й понесення витрат з ПДВ, зокрема, що ремонтне підприємство є платником ПДВ (свідоцтво платника податків, довідок про перебування на податковому обліку ремонтного підприємства) .
Крім того, такі витрати мають стягуватися зі страховика, а не відповідача, тому в цій частині підстав для задоволення позову не вбачається.
Тобто відповідач ОСОБА_2 є неналежним відповідачем за вимогами про відшкодування ПДВ, а такі вимоги у разі реального їх понесення (придбання запчастин зі сплатою ПДВ, ремонтних робіт у платника ПДВ) мають бути пред"явлені саме до страховика, у даному випадку - Приватного акціонерного товариства "Страхова Група "ТАС".
Щодо вимог про відшкодування витрат на пальне, а саме 1000,00 грн., то ці обставини також не доведені належними засобами доказування.
Крім того, такі витрати мають бути пов"язані саме з подією ДТП, а не звичайною єксплуатацією транспортного засобу.
Висновки за результатми розгляду справи
Суд зазначає, що для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі №761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
Під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені та упущену вигоду. При цьому, такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов'язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою (постанова ВС від 22.01.2019 справа №676/518/17).
Статтею 12 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Змагальність сторін є одним із основних принципів цивільного судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, зобов'язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.
Згідно з вимогами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).
Нормою статті 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували реально понесені збитки стороною позивача на відновлення свого транспортного засобу KIA CEED номерний знак НОМЕР_1 , а саме втрати товарної вартості , яка за висновком експерта, наданого позивачем становить 0,00грн.
Окрім того, вимоги про відшкодування понесених витрат з ПДВ мають пред"являтися до страховика, а не винуватця ДТП, та лише у разі їх реального понесення - тобто документального підтвердження.
Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтування позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц).
Отже, враховуючи правило розмежування відповідальності при даних правовідносинах, відповідачами у даній справі повинні бути страховик та, за наявності підстав, винуватець ДТП.
Пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження, оскільки заміна належного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (п. 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про ухваленням рішення про відмову у задоволенні позову у зв'язку із пред'явленням позову до неналежного відповідача (щодо витрат на ПДВ), а в частині вимог про відшкодування витрат на пальне та втрату товарної вартості - з підстав їх недоведеності.
Крім того, оскільки суд відмовляє в задоволенні позовних вимог, суд не вбачає підстав для стягнення витрат за проведення товарознавчої експертизи у розмірі 5500,00грн..
При цьому суд роз"яснює, що відмова в задоволенні позову не позбавляє позивача права звернутися до суду з позовом до належного відповідача, а так само і з інших підстав, які не були предметом даного судового розгляду.
Щодо судових витрат
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною 3 статті 133 ЦПК України, передбачено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу та витрати пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.
Відповідно до частини першої, пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 2, 5, 10, 141, 259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про стягнення грошових коштів - залишити без задоволення.
Рішення суду може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений у разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України (ч. 3 ст. 354 ЦПК України).
Відповідно до п.15 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи можуть ознайомитись з судовим рішенням на офіційному веб-порталі Єдиного державного реєстру судових рішень. Веб-адреса сторінки: http://reyestr.court.gov.ua.
Повний текст рішення складено 09 грудня 2024 року
Відомості щодо учасників справи:
- позивач: ОСОБА_1 , рнокпп НОМЕР_5 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ;
- відповідач: ОСОБА_2 , рнокпп НОМЕР_6 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .
Суддя: О. В. Чайкіна