13 грудня 2024року м. Київ
Справа №755/4671/24
Провадження: № 22-ц/824/12124/2024
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,
суддів Верланова С. М., Нежури В. А.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 15 квітня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Галагана В. І.,
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,
У березні 2024 року ТОВ «Євро-Реконструкція» звернулось до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що надання послуг з постачання гарячої води та централізованого опалення в будинку АДРЕСА_1 здійснюється ТОВ «Євро-Реконструкція» на підставі ліцензії від 01.06.2012 року № 198. Відповідачі отримують послуги, по квартирі АДРЕСА_1 . Однак, з січня 2016 року не вносять плату за отримані послуги з постачання централізованого опалення, в результаті чого утворилась заборгованість станом на 01.02.2024 року у розмірі 59 097,07 грн., що є предметом спору. На підставі викладеного, просило суд стягнути солідарно з відповідачів заборгованості за послуги з централізованого опалення у розмірі 59 097,07 грн., інфляційну складову боргу у розмірі - 10 025,04 грн., 3% річних у розмірі - 2 885,49 грн.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 08 квітня 2024 року позов ТОВ «Євро-Реконструкція» задоволено частково.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція» заборгованість за послуги з постачання гарячої води у розмірі 59 097,07 грн., втрати від інфляції внаслідок несвоєчасного розрахунку у розмірі - 10 025,04 грн., 3% річних у розмірі - 2 885,49 грн., а всього на загальну суму 72 007 грн. 60 коп.
В іншій частині позову відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція» судовий збір у розмірі 1514 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція» судовий збір у розмірі 1514грн.
Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову в позові.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження обліку спожитої відповідачами теплової енергії та водопостачання, а також їх вартість за період можливої заборгованості, окрім того, вважає, що суд бездоказово прийняв бухгалтерську довідку позивача як доведений факт, оскільки інших належних доказів надання позивачем житлово-комунальних послуг матеріали справи не містять. Вказує, що судом не встановлено балансоутримувач будинкового засобу обліку теплової енергії, який є відповідальним за справність будинкового засобу обіку теплової енергії і вчасну передачу його показників для розрахунку нарахувань за оплату теплопостачання. Окрім того, не погоджується з ухвалами суду від 15.03.2024 про відкриття провадження у справі, оскільки позивачем не було додержано вимоги ст. 175, 177 ЦПК України, а тому, суд мав залишити позов без руху.
Також вважає необґрунтованими ухвали суду від 15.04.2024 року (про залишення без задоволення клопотання відповідача про зміну порядку розгляду справи та повернення відзиву відповідачу), оскільки судом застосовані до учасників процесу різні стандарти за однаковими обставинами.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 10 червня 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Євро-реконструкція» зазначило, що відповідачем не надано суду будь-яких доказів на спростування факту не надання позивачем послуг. Вказує, що наявність діючої системи централізованого опалення та гарячого водопостачання у будинку є обов'язковою умовою при введенні його в експлуатацію, відповідно, позивач не має доводити факт надання послуг з постачання теплової енергії у вигляді централізованого опалення та гарячого водопостачання безпосередньо до квартири споживача, оскільки надає такі послуги в цілому до багатоквартирного будинку. Окрім того, вказує, що відповідачі із заявами щодо незгоди з приводу розміру нарахувань їм згідно направлених квитанцій коштів за надані послуги безпосередньо до позивача не зверталися, за таких підстав просило залишити рішення суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.
Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, відповідачі зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , з 24.04.1972 року по теперішній час.
Надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води в будинку АДРЕСА_1 здійснюється ТОВ «Євро-Реконструкція» на підставі ліцензії від 01.06.2012 року № 198, виданої ТОВ «Євро-Реконструкція» на підставі рішення Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 01 червня 2012 року № 198 (переоформлено рішенням від 21 червня 2016 року № 1159), ліцензія видана на вид господарської діяльності - постачання теплової енергії, основними видами господарської діяльності товариства, серед іншого, є виробництво, транспортування та постачання теплової енергії споживачам; надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої види.
23 липня 2014 року у газеті «Хрещатик» (№103 (4503)) ТОВ «Євро-Реконструкція» було розміщено відповідне повідомлення з пропозицією укласти договір про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води шляхом звернення споживачів до підрозділів теплопостачальної організації із зазначенням відповідної адреси. Проект договору про надання з централізованого опалення та постачання гарячої води опубліковано в офіційному віснику Київської міської ради - газеті «Хрещатик» від 06 серпня 2014 року (№111 (4511)).
Згідно розрахунку станом на 01.02.2024 року сума заборгованості становить 72 007, 60 грн, з яких: 59 097, 07 грн. - за послуги постачання теплової енергії за період з січня 2016 року, а також 10 025 грн. - інфляційні втратита 2 885, 49 грн. 3 % річнихзгідно ст. 625 ЦК України, нарахованих на суму заборгованості (нараховані до 23.02.2022 року).
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що споживач зобов'язаний оплатити житлово-комунальні послуги, якщо він фактично користується ними, відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Перевіряючи висновки суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
За змістом положень ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Згідно ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Відповідно до умов ст. 641, 642 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія.
Пунктом 13 Правил надання послуг з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року №830 передбачено, що індивідуальний договір вважається укладеним зі споживачем, якщо протягом 30 днів з дня його опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем. Фактом приєднання споживача до умов індивідуального договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема, надання виконавцю підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка за надані послуги, факт отримання послуги є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Відповідно до положень ст. 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 68 Житлового кодексу Української РСР наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги. Квартирна плата та плата за комунальні послуги в будинках державного і громадського житлового фонду вносяться щомісяця в строки, встановлені Радою Міністрів Української РСР.
Предметом регулювання Закону України «Про житлово-комунальні послуги» є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках.
Правила надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року за № 630, регулюють відносини між суб'єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг (далі - виконавець), і фізичною та юридичною особою (далі - споживач), яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (далі - послуги).
Централізоване постачання холодної та гарячої води - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у холодній та гарячій воді, яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем холодного та гарячого водопостачання.
Централізоване опалення - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у забезпеченні нормативної температури повітря у приміщеннях квартири (будинку садибного типу), яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем теплопостачання.
Згідно ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до житлово-комунальних послуг належать:
комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено право споживача одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Порядок оплати за житлово-комунальні послуги визначений у статті 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», якою передбачено, що плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.
Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст.ст. 19, 25 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію і у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії теплопостачальної організації остання має право на стягнення заборгованості.
Відповідно до п. 11 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, у разі встановлення будинкових засобів обліку води у багатоквартирному будинку, де окремі (або всі) квартири обладнані квартирними засобами обліку, споживачі, які не зняли та не передали показання квартирного засобу обліку виконавцю та які не мають квартирних засобів обліку (у разі обладнання всіх квартир квартирними засобами обліку - споживачі, які не зняли та не передали показання квартирного засобу обліку виконавцю), оплачують послуги згідно з показаннями будинкових засобів обліку, не враховуючи витрати води виконавця, юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які є власниками або орендарями приміщень у цьому будинку, та сумарних витрат води за показаннями всіх квартирних засобів обліку. Різниця розподіляється між споживачами, які не мають квартирних засобів обліку, та споживачами, які не зняли та не передали показання квартирного засобу обліку води виконавцю, пропорційно кількості мешканців квартири в разі відсутності витоків із загальнобудинкової мережі, що підтверджується актом обстеження, який складається виконавцем у присутності не менш як двох мешканців будинку. Плата за послуги нараховується згідно з показаннями будинкового засобу обліку води, а у разі його відсутності (несправності) за нормативами (нормами) споживання у таких випадках: у разі відсутності засобів обліку води, встановлених у квартирі (будинку садибного типу); у разі несправності квартирних засобів обліку, що не підлягає усуненню, з моменту її виявлення; у разі відсутності у виконавця показань квартирних засобів обліку за розрахунковий період з подальшим перерахунком відповідно до пункту 18 цих Правил.
Згідно вимог п. 12 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, у разі встановлення будинкових засобів обліку теплової енергії споживач оплачує послуги згідно з їх показаннями пропорційно опалюваній площі (об'єму) квартири (будинку садибного типу) за умови здійснення власником, балансоутримувачем будинку та/або виконавцем заходів з утеплення місць загального користування будинку. У разі нездійснення таких заходів споживач не сплачує за опалення місць загального користування будинку. У разі встановлення будинкових засобів обліку теплової енергії у багатоквартирному будинку, де окремі або всі квартири обладнані квартирними засобами обліку теплової енергії, споживачі, які не мають таких засобів обліку та які не передали виконавцю показання квартирних засобів обліку теплової енергії, оплачують таку послугу за показаннями будинкового засобу обліку теплової енергії пропорційно опалюваній площі (об'єму) квартири, не враховуючи витрати теплової енергії виконавця, юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, які є власниками або орендарями приміщень у цьому будинку, та сумарних витрат тепла за показаннями усіх квартирних засобів обліку. Плата за послуги нараховується згідно з показаннями будинкового засобу обліку теплової енергії, а у разі його відсутності (несправності) за нормативами (нормами) споживання у таких випадках: у разі відсутності засобів обліку теплової енергії, встановлених у квартирі (будинку садибного типу); у разі несправності квартирних засобів обліку, що не підлягає усуненню, з моменту її виявлення; у разі відсутності у виконавця показань квартирних засобів обліку теплової енергії за розрахунковий період з подальшим перерахунком відповідно до пункту 18 цих Правил.
Відповідно до п.п. 18, 30 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк. Споживач зобов'язаний оплачувати послуги в установлені договором строки.
Пунктами 37, 38, 39 Правил надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 5 липня 2019 року № 690 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2022 року № 85, визначено, що розрахунковим періодом для оплати обсягу спожитих послуг є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом (граничний строк внесення плати за спожиті послуги), якщо інший порядок та строки не визначені договором. Споживач здійснює оплату спожитих послуг щомісяця в порядку та строки, визначені договором. Споживач не звільняється від оплати послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Згідно з п. 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків затверджених Постановою Кабінету Міністрів Українивід 08 жовтня 1992 року № 572, власник та наймач квартири зобов'язаний оплачувати надані житлово - комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст. 541 ЦК України, солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.
Правила користування приміщеннями житлових будинків, затвердженні Постановою КМУ України від 08 жовтня 1992 року № 572, п.18 зобов'язують наймача, власника й орендаря житлового приміщення оплачувати житлово-комунальні послуги, тому враховуючи положення ст. 541 ЦК України зобов'язання з оплати комунальних послуг мають солідарний характер, відтак, особи, що є співвласниками квартири, несуть солідарні зобов'язання з оплати житлово-комунальних послуг.
Частиною 1 статті 543 ЦК України передбачено, що у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
Дані норми закону регулюють відносини, що виникають при пасивній солідарності (множинності осіб на стороні боржника).
Аналіз наведених положень закону вказує на те, що позивач має право вимагати виконання обов'язку щодо сплати житлово-комунальних послуг як від власника квартири, так і від будь-якої іншої особи, яка зареєстрована або проживає у житлі власника, адже така особа на рівні з власником користується усіма житлово-комунальними послугами.
Враховуючи викладене вище, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровані за адресою: кв. АДРЕСА_1 , то вони є споживачами комунальних послуг, які надаються позивачем, а відтак зобов'язані сплачувати вартість отриманих фактично послуг.
З розрахунку заборгованості убачається, що відповідачі з жовтня 2016 року не вносили плату за отримані послуги з теплової енергії, унаслідок чого станом на 01 лютого 2024 року утворилась заборгованість на загальну суму 59 097, 07 грн.
Доказів на спростування заборгованості у вищенаведеному розмірі та належного виконання зобов'язання по сплаті за спожиті комунальні послуги, відповідачами надано не було.
Разом з тим, як убачається з матеріалів справи, в суді першої інстанції відповідачами було заявлено клопотання про застосування строків позовної давності.
Відповідно до положення статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. (ч. 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України)
Згідно частини першої ст. 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач (ч. 1, 2 ст. 264 ЦК України). Отже, переривання перебігу позовної давності передбачає, що внаслідок вчинення певних дій (або підтвердження визнання боржником боргу чи іншого обов'язку, або подання кредитором позову до одного чи кількох боржників) перебіг відповідного строку, що розпочався, припиняється. Після такого переривання перебіг позовної давності розпочинається заново з наступного дня після підтвердження визнання боржником боргу чи іншого обов'язку або після подання кредитором позову до одного чи кількох боржників (правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 663/2070/15-ц).
Колегія суддів, дослідивши виписку по рахунку відповідача (а. с. 6-7), погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що часткове погашення відповідачами заборгованості за період з грудня 2016 року по січень 2017 року включно та у період з листопада 2023 року по січень 2024 року включно, свідчить про визнання відповідачами боргу, що є підставою для переривання строку позовної давності, а тому, клопотання відповідача ОСОБА_1 про застосування строку позовної давності є безпідставним.
Колегія суддів відмічає, що суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну правову оцінку й дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог ТОВ «Євро-Реконструкція» про солідарне стягнення заборгованості за отримані послуги з постачання теплової енергії на загальну суму 59 097, 07 грн.
Поряд з цим, колегія суддів не може в повній мірі погодитись із висновками суду першої інстанції в частині стягнення 3 % річних та інфляції, виходячи з наступного.
Згідно положень статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин.
Відповідно до положень пункту 3 частини 1 статті 382 ЦПК України у мотивувальній частині постанови зазначаються: а) встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини; б) доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції; в) мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу; г) чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду; ґ) висновкі за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції.
Відповідно до заявлених позовних вимог позивач просив стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за послуги з централізованого опалення у розмірі 59 097,07 грн., інфляційну складову боргу у розмірі - 10 025,04 грн., 3% річних у розмірі - 2 885,49 грн, за період жовтень 2016 - січень 2024 року.
Ухвалюючи рішення по суті суд вважав доведеними позовні вимоги щодо стягнення суми заборгованості з урахуванням інфляційної складової боргу і 3 % річних, за вищезазначений період, за виключенням періоду дії карантину. При цьому, судом першої інстанції викладено наступний висновок: «зважаючи на те, що на території України з 12 березня 2020 року по 30 червня 2023 року було запроваджено карантин, на період дії якого заборонено нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги, а також ураховуючи, що з 24 лютого 2022 року в період воєнного стану нарахування та стягнення судом пені, 3% річних та інфляційних втрат - заборонено, тому нарахування позивачем за спірний період з 12 березня 2020 року по 31 грудня 2023 року 3% річних та інфляційних втрат є безпідставним та таким, що порушує норми матеріального права, тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Таким чином, у порядку ст. 625 ЦК України та в межах суми заявлених позивачем вимог з відповідачів підлягають солідарному стягненню за період з 01.01.2016 року по 11.03.2020 року інфляційні втрати на суму боргу у розмірі 10 025,04 грн., 3% річних у розмірі 2 885,49 грн».
При цьому, суд першої інстанції, обмежуючи період нарахування інфляційної складової та 3 % річних не приводячи будь-яких розрахунків, відшкодовує всю заявлену до стягнення позивачем суму.
В подальшому, в резолютивній частині ухваленого рішення викладаючи висновок про часткове задоволення позову фактично стягує заявлену позивачем суму.
Ураховуючи вищевикладене, з метою усунення допущених судом першої інстанції протиріч, рішення суду в частині вирішення позовних вимог про стягнення інфляційної складової та 3 % річних підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення, з огляду на таке.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Закріплена в пункті 10 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення оплати за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, установлених у частині другій статті 625 ЦК України. Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого в національній валюті та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів у наслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов'язання.
У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Аналогічний висновок висловлений у постанові Великої Палати Верховного від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК).
За відсутності оформлених договірних відносин, але в разі прострочення виконання грошового зобов'язання з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, на боржника покладається відповідальність, передбачена частиною другою статті 625 ЦК України.
Такий висновок висловлений у постановах Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13, від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2023цс15, та постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 14-448цс19-ц.
Дійсно, на території України з 12 березня 2020 року запроваджено карантин.
Законом України від 17 березня 2020 року №530-1Х «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби, та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється, зокрема, нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги.
При цьому, відповідно до приписів п.п. 4 п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», вони стосуються заборони нарахування саме неустойки (штрафу та пені), як одного із способів забезпечення виконання грошового зобов'язання (ст. 549-552 ЦК України).
Так, в постанові Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 922/175/18 зазначено, що формулювання ст. 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому три відсотки річних та інфляційні втрати не є неустойкою у розумінні ст. 549 цього Кодекс.
Така ж позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року №912/1120/16, від 19 червня 2019 року №703/2718/16-ц, від 08 листопада 2019 року №127/15672/16-ц, від 18 березня 2020 року №902/417/18.
Відтак, заборона на нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) не стосується 3 % річних та інфляційних втрат, які передбачені ст. 625 ЦК України, оскільки вони не є неустойкою, а є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, яка має компенсаційний характер.
Тобто, нараховані позивачем 3 % річних та інфляційні втрати не є стягненням неустойки (штрафів, пені), нарахування яких обмежено згідно вимог Закону України від 17 березня 2020 року №530-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби», та п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, а відповідно нараховані правомірно.
Розмір заборгованості по 3 % річних та інфляційних втратах підтверджується наданим позивачем розрахунком, який відповідачами не спростований та жодних заперечень щодо його неправильності від відповідачів не надійшло.
Поряд з цим, колегія суддів відмічає, що згідно постанови Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року № 206 "Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану", до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги; припинення/зупинення надання житлово-комунальних послуг населенню у разі їх неоплати або оплати не в повному обсязі. В пункті 2 цієї постанови вказано, що вона застосовується з 24 лютого 2022 року.
Суд першої інстанції не взяв до уваги, що заявлені позивачем до стягнення інфляційні втрати згідно статті 625 ЦК України нараховані по 23 лютого 2022 року, тобто, до введення в Україні воєнного стану, тобто, відповідачі не можуть бути звільнені від обов'язку сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
Заперечуючи проти вимог позивача, скаржником не надано власного розрахунку заборгованості та не спростовано розрахунок заборгованості, наданий позивачем.
Відповідачкою також не надано доказів того, що ТОВ «Євро-Реконструкція» послуги надавались з перервою, не надавались або надавались неякісно, що могло б бути підставою для здійснення перерахунку розміру плати за надані послуги.
Відповідач мала можливість на спростування позовних вимог надати власний розрахунок обсягу та вартості наданих до квартири послуг з постачання теплової енергії, проте останньою відповідних дій не вчинено.
Колегія суддів відмічає, що є загальновідомою інформацією той факт, що відповідно до вимог законодавства та інших підзаконних нормативно-правових актів, багатоквартирний будинок чи будь-який інший об'єкт нерухомого майна не може бути побудований, та в подальшому введений в експлуатацію без розроблення проектно-технічної документації й подальшого дотримання визначених у проектно- технічній документації вимог у процесі його будівництва та введення в експлуатацію.
Система централізованого опалення та гарячого водопостачання у багатоквартирному будинку є обов'язковим елементом, який має бути передбачений проектно-технічною документаціє. На багатоквартирний будинок, а також наявність діючої системи централізованого опалення та гарячого водопостачання у багатоквартирному будинку є обов'язковою умовою при введенні багатоквартирного будинку в експлуатацію.
Вищенаведене дає підстави для висновку, що позивач не має доводи факт надання послуг з постачання теплової енергії у вигляді централізованого опалення та гарячого водопостачання безпосередньо до квартири споживача, оскільки надає послуги з постачання теплової енергії не окремо, до кожної квартири, а в цілому до багатоквартирного будинку.
Самовільне відключення споживачем приміщення в багатоквартирному будинку від систем централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється, та не є підставою для не проведення виконавцем розподілу загальних обсягів споживання послуг на приміщення споживача.
Будь-яких доказів, зокрема акту про відключення будинку, чи квартири відповідачів від мережі централізованого опалення та гарячого водопостачання, відповідачами до матеріалів справи не надано, а тому, відповідачі мають відшкодувати в повному обсязі вартість наданих позивачем послуг.
Підсумовуючи, колегія суддів зазначає, що відповідачем не доведено обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх заперечень, доказування будується виключно на її суб'єктивних припущеннях, а також не надано жодного доказу на спростування позиції відповідача.
Що стосується заперечень відповідачки на процесуальні ухвали суду від 15.04.2024 року, та ухвалу про відкриття провадження у справі, колегія суддів, дослідивши матеріали справи, відмічає, що суд першої інстанції прийняв всі належні та можливі заходи з повідомлення відповідачів про наявність на розгляді даної судової справи.
Також слід зауважити, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі №911/3142/19.
З матеріалів справи убачається, що суд першої інстанції відправив кореспонденцію відповідачам на відому йому офіційну адресу реєстрації. Як убачається зі змісту самої ж апеляційної скарги, відповідачка кореспонденцію суду отримувала, відповідно, в реалізації своїх процесуальних прав обмежена не була, за таких підстав, незгода ОСОБА_1 з ухвалами суду, не може слугувати підставою для скасування судового рішення.
Інші доводи апеляційної скарги на правильність висновків суду першої інстанції не впливають та їх не спростовують, а зводяться лише до незгоди з рішенням суду першої інстанції.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково, і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Виходячи з вищенаведеного, рішення суду першої інстанції не може вважатись повністю законним та обґрунтованим, і таким, що ухвалене з дотриманням норм процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково, а рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 15 квітня 2024 року в частині стягнення 3 % річних та інфляційних втрат скасуванню, з ухваленням нового рішення в цій частині, про задоволення позову.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право змінити рішення.
Відповідно до ч. 1. 2 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
В порядку статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, ураховуючи задоволення позову в повному обсязі, з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню сплачений ним судовий збір у розмірі 3 028,00 грн. за ставкою станом на 01 січня 2024 року, що відповідає положенню ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» у розмірі 3 028,00 грн., тобто по 1 514,00 грн. з кожного.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 15 квітня 2024 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 3 % річних та інфляційних втрат скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення цих вимог.
Стягнути солідарно з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ), ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція» (м. Київ, вул. Г. Хоткевича, б. 20, код ЄДРПОУ 37739041) втрати від інфляції у розмірі - 10 025,04 грн., 3% річних у розмірі - 2 885,49 грн.
Рішення суду першої інстанції в частині стягнення із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція» заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги з постачання теплової енергії у розмірі в розмірі 59 097 грн 07 коп. залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий Т. О. Невідома
Судді С. М. Верланов
В. А. Нежура