Україна
Донецький окружний адміністративний суд
09 грудня 2024 року Справа№200/6950/24
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Троянової О.В., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії
Позивачка, ОСОБА_1 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення №057350008703 від 30.09.2024 р. про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах; зобов'язання призначити пенсію на пільгових умовах за Списком № 2 з 23.09.2024 р. відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» з урахуванням рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 р. та зарахувати до страхового стажу період роботи з 21.09.1997 р. по 17.12.1999 р.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Задоволено клопотання позивачки про розгляд справи без участі сторін у судовому засіданні, в порядку спрощеного провадження без її участі.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 09 грудня 2024 року повернуто без розгляду відзив на позовну заяву відповідача.
За правилами частини 1 статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином за допомогою програмного забезпечення «Електронний суд».
В обґрунтування позовних вимог, позивачка зазначила, що 23.09.2024 року звернулася через вебпортал ПФУ за призначенням пенсії, проте отримала рішення відповідача №057350008703 від 30.09.2024 року про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, яке вмотивоване відсутністю необхідного віку 55 років. При цьому, до страхового стажу відповідачем не зараховано період з 21.09.1997 по 17.12.1999 року, оскільки виправлення в даті при прийнятті на роботу та не завірене належним чином. Зазначила, що на дату звернення до органів Пенсійного фонду України за призначенням пенсії досягла необхідного пенсійного віку, а тому має право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ з урахуванням висновків, викладених у рішенні Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020. Рішення відповідача №057350008703 від 30.09.2024 р. про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, вважає протиправним, просила задовольнити позов.
Відповідач не скористався правом на подання відзиву на позовну заяву. Враховуючи положення ч. 6 ст. 162 КАС України суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними матеріалами у справі.
Крім того, позивачкою подано відповідь на відзив, зміст якої аналогічний викладеному у позовній заяві.
Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України (паспорт № НОМЕР_1 , виданий 07.07.2017 року органом 1430, РНОКПП НОМЕР_2 ), є особою, що претендує на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) є суб'єктом владних повноважень, органом виконавчої влади, основним завданням якого, згідно вимог чинного законодавства, зокрема, є реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення.
Положенням про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2 на управління покладені повноваження, зокрема, щодо призначення (здійснення перерахунку) і виплати пенсії; забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством (підпункти 7,8 пункту 4 Положення).
23 вересня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до вебпортал Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком.
Судом встановлено на підставі відомостей трудової книжки серії НОМЕР_3 від 06 липня 1992 року, що ОСОБА_1 працювала у Аптеці №38 м. Дніпродзержинська Обласного державного підприємства «Фармація» Дніпропетровської обласної державної адміністрації у період з 21.04.1997 по 01.09.1997 року, а саме:
- на підставі наказу № 2 від 19.04.1997 року зараховано на посаду головного бухгалтера в аптеку №38;
- на підставі наказу №5 s 2 від 29.08.1997 року звільнено з займаної посади у зв'язку з переводом в аптеку №36 за власним бажанням.
Крім того, судом встановлено на підставі відомостей трудової книжки серії НОМЕР_3 від 06 липня 1992 року, що ОСОБА_1 працювала у Аптеці №36 м. Дніпродзержинська Обласного державного підприємства «Фармація» Дніпропетровської обласної державної адміністрації у період з 01.09.1997 (міститься виправлення з «29» на «1» в графі «Число») по 17.12.1999 року, а саме:
- на підставі наказу № 11 від 29.08.1997 року зараховано за переводом з аптеки №38 на посаду головного бухгалтера в аптеку №36;
- на підставі наказу №10 від 17.12.1999 року звільнено за власним бажанням ст. 38 КЗпП України.
30.09.2024 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії № 057350008703.
Рішення обґрунтоване тим, що пенсійний вік визначений пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (Список № 2) становить 55 років. Вік заявниці 52 роки. Страховий стаж особи становить 27 років 8 місяців 14 днів, пільговий стаж за Списком №2 становить 10 років 5 місяців 14 днів. До страхового стажу не зараховано періоди роботи з 21.09.1997-17.12.1999, оскільки є виправлення в даті при прийнятті на роботу та не завірено належним чином. Також немає можливості зарахувати навчання з 01.09.1994 - 27.03.1997, так як перетинається з роботою. Враховуючи вищезазначене, Головним управлінням Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю пільгового стажу.
Відповідно до розрахунку стажу ОСОБА_1 , з програмного забезпечення органу Пенсійного фонду України, до страхового стажу зараховано періоди з 21.04.1997 по 01.09.1999 року та з 01.01.1999 по 17.12.2019 року, не зараховано до страхового стажу період з 02.09.1997 по 31.12.1998 року.
Отже, спірною обставиною у даній справі є наявність правових підстав для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах через недосягнення пенсійного віку та не зарахування до стажу певних періодів роботи.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносин, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Нормами статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно до п. «б» ч. 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII (в редакції чинній після прийняття Закону від 02.03.2015 року № 213-VIII, далі - Закон № 1788) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином Законом України від 02.03.2015 року № 213-VIII раніше передбачений п. «а» ст. 13 Закону № 1788 віковий ценз для жінок у 50 років було збільшено до 55 років. Закон України від 02.03.2015 року №213-VIII набрав чинності з 01.04.2015 року.
Відповідно до пункту 2 розділу XV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (у редакції до 03.10.2017 року, далі - Закон № 1058-IV) пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Отже, після набрання чинності нормами Закону № 1058-IV правила призначення пенсій за Списком № 2 регламентувались п. «б» ч. 1 ст. 13 Закону № 1788.
Таке правове регулювання існувало до дати набрання чинності нормами Закону України від 03.10.2017 року № 2148-VIII (11.10.2017 року), яким текст Закону № 1058-IV доповнено ст. 114, згідно з частиною 1 якої право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Законом України від 03.10.2017 року № 2148-VIII у новій редакції викладено пункт 2 розділу XV Закону № 1058-IV, згідно якого пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Згідно пункту 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV в редакції Закону України від 03.10.2017 року № 2148-VIII на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом № 2148-VIII передбачено, що наведені вище норми закону підлягають застосуванню з 01.10.2017 року.
Таким чином, з 01.10.2017 року правила призначення пенсій за Списком № 2 почали регламентуватись одночасно двома законами: пунктом «б» статті 13 Закону № 1788 в редакції Закону України від 02.03.2015 року № 213-VIII та пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV в редакції Закону України від 03.10.2017 року № 2148-VIII.
Правила вказаних законів були повністю уніфікованими (ідентичними).
Зазначене правове регулювання існувало до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 року № 1-р/2020 «У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII».
Згідно п.п. 1-3 резолютивної частини зазначеного рішення визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII.
Стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: «На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам.
Таким чином, з 23.01.2020 року в Україні існують два Закони, які одночасно врегульовують призначення пенсій за Списком № 1, а саме: пункт «б» частини 1 статті 13 Закону № 1788 в редакції до Закону №213-VIII та пункт 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV в редакції Закону № 2148-VIII.
Судом встановлено, що станом на дату подання заяви про призначення пенсії (23.09.2024 року) позивачка досягла віку 52 роки.
Щодо позивачки правила зазначених вище Законів містять розбіжність у визначенні пенсійного віку, який складає 50 років за статтею 13 Закону № 1788 в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII та 55 років за пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV в редакції Закону № 2148-VIII.
Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», який містить ідентичні правові норми щодо збільшення пенсійного віку, на предмет конституційності не перевірявся.
Відповідно до положень частини 1 статті 92 Закону України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України» (далі - Закон № 2136-VIII) юридичну позицію Конституційний Суд викладає у мотивувальній та/або резолютивній частині рішення, висновку.
Конституційний Суд України в рішенні від 8 червня 2016 року у справі № 4-рп/2016 зауважив, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, не можуть бути прийняті в аналогічній редакції, оскільки рішення Конституційного Суду України є «обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені» (частина друга статті 150 Конституції України). Повторне запровадження правового регулювання, яке Конституційний Суд України визнав неконституційним, дає підстави стверджувати про порушення конституційних приписів, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти ухвалюються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Основного Закону України, пункт 7 рішення № 4-рп/2016).
Враховуючи викладене, правова норма, яка регулює правовідносини аналогічно нормі, що визнана Конституційним Судом України неконституційною, або дублює таку правову норму (незалежно від періоду її прийняття та виду нормативного акту, в якому вона втілена), не підлягає застосуванню. У такому разі суд застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
Висновок у рішенні Конституційного Суду України у справі № 4-рп/2016 зроблено з урахуванням вимог частини 2 статті 150 Конституції України в редакції, чинній на момент прийняття рішення № 4-рп/2016, яка є тотожною статті 151-2 Конституції України у редакції на час розгляду справи та статті 8 Конституції України.
Водночас висновок, сформований у пункті 7 рішення № 4-рп/2016, застосовується судом з урахуванням обставин справи та вимог статті 151-2 Конституції України.
Відповідно до частини 1 статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно пункту 3.1 рішення № 1-р/2020 від 23 січня 2020 року за юридичною позицією Конституційного Суду України верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (абзац другий підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини рішення від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018). Відповідно до змісту статті 8 Конституції України, розвиваючи практику Конституційного Суду України, верховенство права слід розуміти, зокрема, як механізм забезпечення контролю над використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій державної влади.
Відповідно до пункту 4.4. мотивувальної частини рішення від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 Конституційний Суд України дійшов висновку, що стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
Згідно пункту 1 резолютивної частини рішення КСУ від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 визнано неконституційними статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII.
Конституційним Судом України визнані неконституційними положення щодо підвищення віку виходу на пенсію для пільгових категорій осіб та згідно з пунктом 2 резолютивної частині Рішення КСУ № 1-р/2020 зазначені положення втрачають чинність з дня ухвалення цього Рішення (тобто з 23 січня 2020 року).
Відповідно до пункту 3 резолютивної частини рішення КСУ від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 викладена юридична позиція щодо порядку виконання цього Рішення, а саме: застосуванню підлягають положення Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах.
Згідно частини 2 статті 8 Закону України «Про Конституційний Суд України» з метою захисту та відновлення прав особи Суд розглядає питання щодо відповідності Конституції України (конституційності) акта (його окремих положень), який утратив чинність, але продовжує застосовуватись до правовідносин, що виникли під час його чинності.
Відповідно до пункту 3 рішення № 1-р/2020 визначено порядок його виконання щодо тих осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року (набрання чинності Законом № 213-VIII) на посадах, визначених у вказаних нормах.
Отже, Конституційний Суд в рішенні № 1-р/2020 визначив спосіб захисту та відновлення прав осіб, що зазнали їх порушення у зв'язку з ухваленням Закону № 213-VIII.
Суд наголошує, що припис акта, визнаний неконституційним Конституційним Судом України із змістовних підстав більше не може бути застосованим під час розгляду справ судами з мотивів його суперечності Конституції України.
Водночас у контексті предмету спору юридична позиція, викладена в Рішенні Конституційного Суду України від 23.01.2020 року № 1-р/2020, застосовується також при оцінці змін до Закону № 1058-IV, які регламентують спірні правовідносини та рішення відповідача.
Згідно преамбули постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України», оскільки Конституція України, як зазначено в її статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.
Тому, ґрунтуючись на юридичній позиції Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року № 1-р/2020, суд вважає, що ідентична правова норма, яка міститься в Законі України від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VIII, теж не відповідає Конституції України, а тому не підлягає застосуванню.
Враховуючи, що на виконання вимог пункту 5 статті 62, пункту 4 частини другої статті 63 Закону № 2136-VIII, Конституційним Судом не було закрито провадження у справі № 1-р/2020, відсутні підстави вважати, що у зв'язку із ухваленням Закону № 1058-IV у редакції Закону № 2148-VIII від 03.10.2017 року, втратили дію положення Закону № 1788-XII в частині регулювання прав на пільгову пенсію у період з 01.04.2015 року.
При цьому, норми пункту 2 розділу XV Закону № 1058-IV в редакції Закону № 2148-VIII від 03.10.2017 року перешкоджають таким особам в реалізації права на пенсію на пільгових умовах за Законом № 1788-ХІІ в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VII.
Згідно положень статей 1 та 17 Закону України від 23.02.2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
В рішенні ЄСПЛ від 7 листопада 2013 року у справі Пічкур проти України (заява № 10441/06, пункти 41- 43, 52) суд акцентував увагу на тому, що: якщо в Договірній державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, обумовлені або не обумовлені попередньою сплатою внесків, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, для осіб, що відповідають вимогам такого законодавства.
Водночас юридична природа соціальних виплат, у тому числі пенсій, розглядається ЄСПЛ не лише з позицій права власності, але й пов'язує з ними принцип захисту «законних очікувань» (reasonable expectations) та принцип правової визначеності (legal certainty), що є невід'ємними елементами принципу правової держави та верховенства права.
В контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції об'єктами права власності можуть бути у тому числі «легітимні очікування» та «майнові права» (Pine Valley Developments Ltd and Others v. Ireland), заява № 12742/87; ухвала ЄСПЛ від 13 грудня 1984 року щодо прийнятності заяви S. v. the United Kingdom, № 10741/84).
Тобто коли соціальна чи інша подібна виплата закріплена законом, вона має виплачуватися на основі чітких і об'єктивних критеріїв і, якщо людина очевидно підходить під ці критерії, це породжує у такої людини виправдане очікування в розумінні статті 1 Першого протоколу.
Також практикою Європейського суду з прав людини сформовано підхід щодо розуміння правової визначеності як засадничої складової принципу верховенства права. Зокрема, у пункті 61 Рішення «Брумареску проти Румунії» Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип правової визначеності є складовою верховенства права (Brumarescu v. the Romania, заява № 28342/95). У пункті 109 справи «Церква Бессарабської Митрополії проти Молдови» Суд зазначив, що закон має бути доступним та передбачуваним, тобто вираженим з достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку (Metropolitan Church of Bessarabia and Others v. the Moldova, заява № 45701/99).
Таким чином, неправомірне позбавлення особи пенсії не узгоджується з принципом правової визначеності.
З аналізу вищенаведених норм, позиції Конституційного Суду України та практики Європейського суду з прав людини беззастережно вбачається, що збільшення пенсійного віку для отримання пенсії на пільгових умовах для осіб, які відпрацювали в особливих умовах, набули на момент підвищення пенсійного віку необхідний стаж, який передбачав право на пільгову пенсію, є звуженням цього права.
На противагу доводам відповідача про необхідність досягнення позивачкою 55 років, суд зазначає, що до категорії осіб, на яких поширюється дія рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року № 1-р/2020, і відповідно мають право на пенсію за віком на пільгових умовах за положеннями Закону № 1788-ХІІ після 23.01.2020 року (набрання чинності рішення КСУ № 1-р/2020) належать особи, які працювали до 01.04.2015 року, були зайняті повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, мали стаж роботи, визначений статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до 01.04.2015 року, та досягли віку, визначеного цією статтею, на момент звернення до Пенсійного фонду за призначенням пенсії.
Стосовно не зарахування до страхового стажу позивача спірного періоду роботи, суд зазначає наступне.
Відповідно до положень ст.62 Закону «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Порядок ведення трудових книжок визначається наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, яким затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі - Інструкція №58).
Так, згідно з п.п. 2.3, 2.4 Інструкції № 58 записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується «05.01.1993». Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до п.п. 2.6.-2.9 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу. У разі необхідності власник або уповноважений ним орган видає працівникам на їх прохання завірені виписки з трудових книжок відомостей про роботу. Якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м.Києва, держархівом м.Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму. Виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу роботу, про нагородження та заохочення та інші мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження.
Відповідно до абз. 2 п. 6.1 Інструкції №58 у разі невірного первинного заповнення трудової книжки або вкладиша до неї, а також псування їх бланків внаслідок недбалого зберігання, вартість зіпсованих бланків сплачується підприємством.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 301 «Про трудові книжки працівників» (чинної на час звільнення позивача у вказаному періоді) відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком, на загальних підставах.
Суд зауважує, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Відтак, суд вважає, що позивач, як особа на яку не покладено обов'язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до її трудової книжки відомостей, нечитабельність печатки тощо, а тому невірне заповнення трудової книжки посадовими особами підприємства, на якому позивач працював, не може бути підставою для не зарахування органом Пенсійного фонду України трудового стражу, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту позивача.
Верховний Суд у постанові від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а (провадження № К/9901/2310/18) зазначив, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Верховний Суд у постанові від 30 вересня 2019 року у справі № 638/18467/15-а зазначив, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Суд звертає увагу, що відповідачем зараховано частково період роботи з 01.01.1999 по 17.12.1999 року на підставі відомостей персоніфікованого обліку.
При цьому, відповідачем не зараховано до страхового стажу позивачки період роботи з 02.09.1997 по 31.12.1998 року, оскільки в даті прийому на роботу наявне виправлення не завірене належним чином.
Водночас, відповідачем не взято до уваги, що первісно позивачка працювала в аптеці №38 з 21.04.1997 по 01.09.1997 року, звідки її було звільнено у зв'язку з переводом в аптеку №36, де зараховано на посаду наказом від 29.08.1997 року №11.
Отже, судом встановлено, що період роботи позивачки в аптеці №36 є саме з 01.09.1997 по 17.12.1999 року.
Враховуючи вище викладене, а також беручи до уваги те, що трудова книжка містить усі необхідні відомості про роботу позивача у спірний період, суд дійшов висновку, що у відповідача були відсутні підстави його не зараховувати до страхового стажу.
Суд зауважує, що відповідач користуючись наданими широкими межами розсуду та можливістю вибору різними способами та засобами для дотримання своїх зобов'язань, взагалі не врахував ступінь втрати однієї сторони, в нашому випадку позивача, його конституційного права на пенсійне забезпечення.
Отже, право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи позивача відповідачем суду не надано, а тому їх безпідставно не взято до уваги відповідачем при обрахуванні стажу роботи, необхідного для призначення пенсії.
Разом з тим, суд зазначає, що право позивача на отримання належних особі пенсійних виплат в цьому випадку не може ставитися в залежність від підтвердження в судовому порядку тих обставин, які існували на час звернення із первинною заявою та викликали сумнів у пенсійного органу, а тому таке право підлягає поновленню з моменту його виникнення.
Водночас, судом встановлено, що відповідачем було частково зараховано до страхового стажу позивачки період роботи у Аптеці №36, а саме: 01.09.1997 року як останній день роботи в аптеці №36 та з 01.01.1999 по 17.12.1999 року на підставі відомостей персоніфікованого обліку.
Враховуючи положення ст. 2 КАС України, судовому захисту підлягають тільки порушені права.
Таким чином, права позивача в цій частині не порушені, отже вимоги позивача є задоволенню не підлягають.
Водночас, зарахуванню до страхового стажу позивачки підлягає саме період з 02.09.1997 по 31.12.1998 року.
Оскільки позивач на час первинного звернення (23.09.2024 року) із заявою про призначення пенсії досягла віку 52 роки, мала страховий стаж роботи більше 20 років, з них не менше ніж 10 років на пільгових роботах, що підтверджується матеріалами справи, суд дійшов висновку, що позивач має право на пенсію, з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 справа № 1-5/2018(746/15) від 23.01.2020 року.
Враховуючи зазначене, спірне рішення відповідача № 057350008703 від 30.09.2024 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії є протиправним.
Суд зазначає, що зі змісту Рекомендації Комітету Мiнiстрiв Ради Європи R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Мiнiстрiв 11.03.1980 року на 316-й нараді, вбачається, що під дискреційними повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рiшення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке вiн вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дiю чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вiльний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями, позаяк завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень передбачених проектом нормативно-правового акта.
Отже, дискреційне право органу виконавчої влади обумовлене певною свободою (тобто вільним або адміністративним розсудом) в оцiнюванні та діях, у виборі одного з варіантів рiшень та правових наслідків.
Оскільки відповідачем було протиправно відмовлено позивачці у призначенні пенсії за вислугу років виключно через недосягнення пенсійного віку та пільгового стажу за Списком № 2, встановленого пункту 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV, водночас, судом встановлено, що позивачка набула необхідного пільгового стажу за Списком № 2 та досягла пенсійного віку, передбаченого пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка була чинною до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-VIII, суд дійшов висновку, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень і єдиним варіантом поведінки пенсійного органу у даному випадку є саме призначення пенсії позивачу.
Оскільки відповідно до частини 1 статті 45 Закону № 1058-IV та частини 1 статті 83 Закону №1788 пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім випадків, визначених цією статтею, позивач має право на призначення пенсії з 23.09.2024 року (дата первинного звернення).
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п'ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.
Відповідно до пункту 10 частини 2 статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
За таких обставин, з метою ефективного захисту прав позивача суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, шляхом визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 057350008703 від 30.09.2024 року, яким відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії та зобов'язання відповідача призначити позивачці пенсію за віком з 23 вересня 2024 року відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка була чинною до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII, зарахувавши до страхового стажу період роботи з 02.09.1997 по 31.12.1998 року включно.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Згідно частини 8 статті 139 КАС України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Таким чином, судовий збір у розмірі 968,96 грн підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача.
На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 2-15, 19-21, 72-79, 90, 94, 122, 123, 132, 159-161, 164, 192-194, 224-228, 241-247, 255, 253-262, 293-295 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 057350008703 від 30.09.2024 року, яким відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (юридична адреса: 49094, місто Дніпро, вулиця Набережна Перемоги, будинок 26, код ЄДРПОУ 21910427) призначити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) пенсію за віком з 23 вересня 2024 року відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка була чинною до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-VIII, зарахувавши до страхового стажу період роботи з 02.09.1997 по 31.12.1998 року включно.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (юридична адреса: 49094, місто Дніпро, вулиця Набережна Перемоги, будинок 26, код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) гривень.
Рішення прийнято в нарадчій кімнаті в порядку письмового провадження 9 грудня 2024 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Суддя О.В. Троянова