Справа № 320/45942/24 Суддя (судді) першої інстанції: Дудін С.О.
12 грудня 2024 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Безименної Н.В.
суддів Бєлової Л.В. та Кучми А.Ю.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Комісії з надання відстрочок від призову на військову службу під час мобілізації при ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Комісії з надання відстрочок від призову на військову службу під час мобілізації при ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформленого протоколом комісії з надання відстрочок від призову на військову службу під час мобілізації при ІНФОРМАЦІЯ_1 від 29 серпня 2024 року № 15, в частині що стосується відмови у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації;
- зобов'язати Комісію з надання відстрочок від призову на військову службу під час мобілізації при ІНФОРМАЦІЯ_1 прийняти рішення, яким надати відстрочку від призову за мобілізацією на підставі п.13 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
08.10.2024 позивач подав до суду заяву про забезпечення позову шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_1 , іншим районним (міським) територіальним центрам комплектування та соціальної підтримки (відокремленим відділам), Міністерству оборони України вчиняти дії, пов'язані з прийняттям наказу про призов ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, на особливий період та відправленням його на військову службу під час мобілізації, на особливий період до місць проходження військової служби до моменту набрання законної сили рішенням у даній справі.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2024 року в задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.
Не погодившись з зазначеною ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та постановити нову ухвалу, якою задовольнити заяву про вжиття заходів забезпечення позову. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 має намір мобілізувати позивача, що унеможливить виконання рішення суду у даній справі, оскільки позивач набуде статусу військовослужбовця.
ІНФОРМАЦІЯ_1 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що обґрунтування заяви про забезпечення позову тотожне обґрунтуванню позовної заяви, тому забезпечення позову обраним позивачем способом ототожнюватиметься з фактичним задоволенням позову.
Відзив на апеляційну скаргу Комісія з надання відстрочок від призову на військову службу під час мобілізації при ІНФОРМАЦІЯ_1 не подавала. Жодні її письмові пояснення стосовно обґрунтованості заяви позивача про забезпечення позову в матеріалах справи відсутні.
Відповідно до ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Беручи до уваги, що в суді першої інстанції заява розглядалась в порядку письмового провадження та відсутність клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, беручи до уваги введення в Україні воєнного стану, керуючись приписами ст.311 КАС України, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів виходить з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що позивач 06.09.2024 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про відстрочку від призову на військову службу (а.с.19).
Листом від 10.09.2024 №1116с-3202 ІНФОРМАЦІЯ_1 повідомив позивача, що протоколом від 29.08.2024 №15 комісією ухвалено рішення про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період (а.с.39).
Вважаючи таке рішення протиправним, позивач звернувся з позовом до суду.
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач зазначив, що у випадку призову позивача на військову службу він набуде нового статусу - військовослужбовця, що унеможливить реалізацію права на відстрочку у разі задоволення позовних вимог.
Суд першої інстанції, приймаючи ухвалу про відмову у вжитті заходів забезпечення адміністративного позову, виходив з того, що обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову, позивач вказує лише про протиправність дій відповідача щодо безпідставної відмови у наданні йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, що може бути встановлено виключно при розгляді справи по суті.
За наслідками перегляду ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку, колегія суддів доходить наступних висновків.
Частинами 1, 2 ст. 150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до їх вирішення, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що з метою захисту прав та інтересів позивача суд за його заявою або з власної ініціативи може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, постановлення якої належить до дискреційних повноважень суду та вирішення питання щодо їх вжиття залежить від наявності однієї з обставин, передбачених ч. 2 ст. 150 КАС України, що встановлюється судом виходячи з конкретних доказів, поданих заявником.
Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів забезпечення позову у разі їх вжиття за клопотанням позивача.
Суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Не допускається забезпечення позову, зокрема, шляхом зупинення дії рішення суб'єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов'язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення (п. 5 ч. 3 ст. 151 КАС України).
При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Згідно Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб-позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
Водночас, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування: або обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі. А також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав, будуть значними.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 5 березня 2019 року у справі №826/16911/18, від 25 квітня 2019 року у справі №826/10936/18, від 26 червня 2019 року у справі №826/13396/18, від 30 вересня 2019 року у справі №420/5553/18, від 30 вересня 2019 року у справі №640/868/19, від 30 вересня 2019 року у справі №1840/3517/18, від 29 січня 2020 року у справі №640/9167/19, від 20 травня 2021 року у справі №640/29749/20 та від 11 січня 2022 року у справі №640/18852/21.
Із вищенаведеного випливає, що, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд має пересвідчитись, що надані докази та доводи позивача на даному етапі переконливо свідчать про наявність підстав для забезпечення позову.
Колегією суддів встановлено, що в заяві про забезпечення адміністративного позову не наведено конкретних обґрунтувань порушення прав позивача із обов'язковим підтвердженням цього відповідними доказами, а також посилання на явну протиправність дій та рішень відповідачів, що може бути встановлене лише під час розгляду справи по суті, що є безумовною підставою для відмови у застосуванні попереднього судового захисту у вигляді забезпечення позову.
Отже, передумовою вжиття заходів забезпечення позову, є необхідність встановлення судом їх співмірності із заявленими позовними вимогами, а також, врахування наслідків вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Посилання заявника на ймовірну загрозу ускладнення або унеможливлення виконання рішення суду, ефективного захисту та поновлення порушених прав, не може бути єдиною підставою для забезпечення позову, оскільки, у разі вирішення спору на користь заявника по суті, застосовуються відповідні правові механізми, спрямовані на відновлення попереднього становища та виконання вимог законодавства.
У межах розгляду даної заяви, судом не може даватись оцінка правомірності/протиправності дій та рішень відповідачів, оскільки встановлення очевидності ознак їх протиправності без розгляду справи по суті, є неприпустимим, адже саме під час розгляду спору по суті, учасниками справи надаються відповідні докази на підтвердження своєї правової позиції, забезпечується принципи змагальності та рівності учасників справи.
Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову, позивач вказує лише про протиправність рішення відповідача, що може бути встановлено виключно при розгляді справи по суті.
Отже, обґрунтування вказаної заяви фактично тотожне обґрунтуванню позовних вимог, а застосування судом заходів забезпечення позову, про які просить позивач, без з'ясування фактичних обставин справи матиме наслідком надання судом передчасних правових оцінок по суті пред'явленого позову і ототожнюватиметься з фактичним задоволенням позову.
Суд апеляційної інстанції не вбачає достатніх підстав, які б вказували на необхідність забезпечення позову саме у такий спосіб та даних, які б свідчили про очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, захист яких стане взагалі неможливим без вжиття таких заходів, або ж для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.
На обґрунтування вимог заяви про забезпечення позову позивач зазначає, що його може бути призвано на військову службу під час мобілізації, в особливий період, як наслідок він набуде нового юридичного статусу військовослужбовця, що унеможливить реалізацію права на відстрочку, а також унеможливить виконання рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача, оскільки надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації особі, яка вже є військовослужбовцем, є неможливим.
На переконання колегії суддів ймовірна можливість настання негативних наслідків чи порушення прав позивача в майбутньому не може визнаватись достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову, позаяк відповідно до вимог пункту 60 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, до ухвалення комісією рішення (про відстрочку ви про відмову у наданні відстрочки) військовозобов'язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Отож, приведені доводи позивача не свідчать про конкретні негативні наслідки невідворотного характеру, які можуть спричинити порушення його прав в такій мірі, що для їх відновлення необхідно було б докласти значних зусиль, або захист цих прав був би неможливий без вжиття судом заходів забезпечення позову.
Крім того, за змістом п. 56 Положення про підготовку та проведення призову громадян України на строкову військову службу та прийняття призовників на військову службу за контрактом, затверджене постановою Кабінету Міністрів від 21.03.2002 №352, оповіщення громадян про призов на строкову військову службу та їх прибуття на призовні дільниці здійснюється за розпорядженнями керівників районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки за формою згідно з додатком 17. Конкретні строки явки до призовних дільниць установлюються районними (міськими) територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки в повістках за формою згідно з додатком 18, вручення яких проводиться через відповідні органи місцевого самоврядування, керівників підприємств, установ, організацій, у тому числі закладів освіти, незалежно від підпорядкування і форми власності. Повістки громадянам можуть також вручатися безпосередньо посадовими особами районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
З наведеного слідує, що повістка є засобом оповіщення військовозобов'язаної особи для її прибуття на вказану дату до територіального центру комплектування.
Натомість, позивач не надав суду доказів щодо вручення йому повістки, якою визначено обов'язкову явку до призовної дільниці з метою його мобілізації чи будь-яких інших дій для призову заявника на військову службу за мобілізацією, а тому твердження заявника про те, що невжиття судом заходів забезпечення позову може унеможливити виконання рішення за його майбутнім позовом є нічим не підтвердженими та базуються на припущеннях.
Більше того, відмова від надання відстрочки та оформлення військово-облікових документів не означає автоматичного призову заявника на військову службу та набуття ним статусу військовослужбовця.
Колегія суддів звертає увагу, що матеріали справи не містять доказів щодо вчинення відповідачем дій стосовно позивача щодо призову його на військову службу під час мобілізації, згідно Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що заява про забезпечення позову не підтверджена жодними доказами та належним чином не обґрунтована, в тому числі щодо необхідності докладання значних зусиль та витрат для відновлення порушених (оспорюваних) прав, що свідчить про відсутність підстав для її задоволення.
При цьому, прийняття наказу про призов не може базуватися на оскаржуваному позивачем рішенні ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформленого протоколом комісії з надання відстрочок від призову на військову службу під час мобілізації при ІНФОРМАЦІЯ_1 від 29 серпня 2024 року № 15, а тому, в силу п. 5 ч. 3 ст. 151 КАС України, забезпечення даного позову обраним позивачем шляхом способом не допускається.
На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.
Нормами ч.2 ст.328 КАС України не передбачено оскарження ухвали Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 січня 2020 року про відмову у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову у касаційному порядку.
Керуючись ст.150-154, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2024 року про відмову в забезпеченні позову - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Текст постанови складено 12 грудня 2024 року.
Головуючий суддя Н.В.Безименна
Судді Л.В.Бєлова
А.Ю.Кучма