Справа № 580/7192/24 Головуючий у 1 інстанції: Паламар П.Г.
Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.
12 грудня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.
Суддів Аліменка В.О.
Ключковича В.Ю.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
- визнати протиправні дії Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 01 лютого 2018 року індексації грошового забезпечення з місяць з якого починається розрахунок індексу споживчих цін для проведення індексації січень 2008 року;
-зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 по 28 лютого 2018 року, із застосування місяця з якого починається розрахунок індексу споживчих цін для проведення індексації (базового місяця) - січень 2008 року.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2024 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.01.2016 по 28.02.2018.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення, за період проходження військової служби з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року, із застосуванням січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення - базового місяця.
Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Військова частина НОМЕР_1 звернувся із апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Зокрема апелянт вказує, що, згідно із постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, для проведення подальшої індексації заробітної плати обчислення індексу споживчих цін починається з січня 2016 року. Апелянт вважає, що Постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року №1013 фактично визначено підвищення з грудня 2015 року грошових доходів населення задіяного в бюджетній сфері з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом (сума підвищення доходу повинна перевищити суму індексації за грудень 2015 року), з тією метою, щоб з січня 2016 року розпочати знову обчислювати індекс споживчих цін для проведення індексації. Також, апелянт стверджує, що даною Постановою № 1013 запроваджено єдині підходи при проведенні індексації грошових доходів населення у разі їх підвищення починаючи з грудня 2015 року, зокрема: підвищення грошових доходів населення задіяного в бюджетній сфері з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом за грудень 2015 року; для проведення подальшої індексації доходів обчислення індексу споживчих цін починається з січня 2016 року відповідно до Порядку №1078.
У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Збройних Сил України.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 №187 від 24.06.2024 року, ОСОБА_1 звільнений з військової служби та виключено із списків особового складу частини і всіх видів забезпечення з 24.06.2024 року, вислуга років становить 08 років 06 місяців 24 дні.
Листом від 12.07.2024 №36/1892 на звернення ОСОБА_1 щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення повідомлено, що індексація у період 2016 - 2018 не виплачувалась та не нараховувалась. Вказано, що у межах наявних бюджетних асигнувань, можливості виплати індексації відсутні.
Не погоджуючись із зазначеними діями відповідача, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В силу ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ), військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Згідно ч.ч. 2-3 ст. 9 Закону №2011-ХІІ, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 03 липня 1991 року № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, далі - Закон № 1282-ХІІ).
Відповідно до статті 2 вищезазначеного Закону, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно статті 4 Закону № 1282-ХІІ, індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення, у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників, визначаються Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (далі - Порядок № 1078).
В силу п. 1-1 Порядку № 1078, підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Відповідно до п. 4 Порядку №1078, індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Згідно пункту 5 Порядку № 1078, у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.
У відповідності до пункту 6 Порядку № 1078, виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі №235/6153/16-а вказав наступне: "… індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, спрямованою на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи".
З аналізу положень Закону №2011-XII та Закону №1282-ХІІ слідує, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. Через вимоги законодавства проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язком для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Як вбачається з матеріалів справи, листом Військової частини НОМЕР_1 від 12.07.2024 №36/1892 ОСОБА_1 відмовлено у нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення за спірний період із застосуванням базового місяця - січень 2008 року.
Так, відповідач зазначає, що Постановою №1013 Урядом фактично визначено підвищення з грудня 2015 року грошових доходів населення задіяного в бюджетній сфері з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом (сума підвищення доходу повинна перевищувати суму індексації за грудень 2015 року), з тією метою, щоб з січня 2016 року розпочати знову обчислювати індекс споживчих цін для проведення індексації.
З даного приводу слід зазначити наступне.
09 грудня 2015 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 1013 "Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів", яка набрала чинності з 15.12.2015 р. та підлягала застосуванню з 01.12.2015 (далі - Постанова № 1013).
Пунктом 1 вказаної Постанови № 1013 передбачено підвищення з 01.12.2015 року посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати) працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери та деяких інших працівників.
При цьому, підвищення окладів не стосувалось військовослужбовців. Тобто, Постановою № 1013 були підвищені оклади майже в усіх галузях бюджетної сфери (за винятком працівників 1- 3-го тарифних розрядів за ЄТС), окрім окладів у складі грошового забезпечення військовослужбовців.
Згідно з абзацом 2 пункту 3 Постанови № 1013, для проведення подальшої індексації заробітної плати обчислення індексу споживчих цін починається з січня 2016 р. відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078 (Офіційний вісник України, 2003 р., № 29, ст. 1471). Приклади проведення індексації грошових доходів населення у разі їх підвищення, наведені у Постанові №1013 (додаток №4 до Порядку).
Колегія суддів зазначає, що на момент виникнення спірних правовідносин визначення розміру посадових окладів військовослужбовців здійснювалося відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 07 листопада 2007 року №1294 (далі - Постанова № 1294), якою було затверджено схеми посадових окладів військовослужбовців.
Відповідно до пункту 13 Постанови №1294, вона набрала чинності з 01 січня 2008 року.
Тобто, за умови підвищення посадового окладу в січні 2008 року, такий посадовий оклад виступає базовим, а з лютого здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації.
Вищевказана постанова діяла до дати набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30 серпня 2017 року №704, якою встановлені нові розміри посадових окладів військовослужбовців з 01 березня 2018 року.
Отже, зміна грошового забезпечення військовослужбовців відбулась лише з 01.03.2018 року, у зв'язку з набранням чинності постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704.
Таким чином, з прийняттям Постанови № 1013, якою було змінено порядок проведення індексації, тобто, з 01.12.2015 року і включно до 01.03.2018 року, посадові оклади військовослужбовців не змінилися.
Враховуючи вищевикладене, з урахуванням наведених норм права, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення військовослужбовців повинен бути саме січень 2008 року.
При цьому, навіть за умов виплати у період проходження позивачем військової служби відповідачем на користь позивача щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, тобто збільшення розміру її грошового забезпечення, вказаним збільшенням не відбулось підвищення тарифної ставки (посадового окладу) за посадою, яку займала позивач.
Отже, відповідно до положень Порядку №1078, січень 2008 року є базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення позивача за період з 25 лютого 2016 року по 28 квітня 2016 року.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, що викладена у постановах від 23 червня 2022 року у справі №120/2399/21-а, від 27 червня 2022 року у справі № 420/5976/20.
Враховуючи вищезазначене, судом першої інстанції обґрунтовано визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.01.2016 по 28.02.2018, а також, зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення, за період проходження військової служби з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року, із застосуванням січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення - базового місяця.
Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.
Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та наявність правових підстав для їх задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.
Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.
Судді Аліменко В.О.
Ключкович В.Ю.