Справа № 580/7734/24 Головуючий у 1 інстанції: Бабич А.М.
Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.
12 грудня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.
Суддів Аліменка В.О.
Ключковича В.Ю.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправними дій і зобов'язання вчинити дії,-
Позивач - ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, в якому просив суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 пенсії згідно вимог Рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року №1-р(ІІ)/2021, відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №230/96-ВР від 06 червня 1996 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області здійснити перерахунок основної пенсії ОСОБА_1 за період з 01 липня 2021 року, відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року №1-р (II), відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №230/96-ВР від 06 червня 1996року в розмірі 10 мінімальних пенсій за віком та провести відповідні виплати з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області здійснити перерахунок основної пенсії ОСОБА_1 за період з 01 липня 2021 року, відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року №1-р(ІІ)/2021, відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №230/96-ВР, у розмірі десяти мінімальних пенсій за віком та виплачувати ОСОБА_1 основну пенсію у розмірі не менше десяти мінімальних пенсій за віком.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2024 року заяву вх. від № 42801/24 ОСОБА_1 задоволено частково.
Прийнято до розгляду та відкрити провадження у справі за його позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області в частині позовних вимог про:
визнання протиправними дій щодо не нарахування та не виплати пенсії згідно з вимогами рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021, відповідно до ст.54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції Закону України від 06.06.1996 №230/96-ВР «Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
зобов'язання відповідача здійснити перерахунок основної пенсії позивачки за період з 02.02.2024 відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021, ст.54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції вказаного вище Закону №230/96-ВР у розмірі 10 мінімальних пенсій за віком та провести відповідні виплати з урахуванням раніше виплачених сум, виплачувати їй основну пенсію у розмірі не менше 10 мінімальних пенсій за віком.
Повернуто його позовну заяву щодо іншого періоду. У задоволенні інших вимог заяви відмовлено.
Не погодившись з ухвалою суду в частині повернення позовної заяви, позивач - ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції в частині повернення позивачу ОСОБА_1 позовної заяви щодо його вимог до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про перерахунок та виплату пенсії за період з 01 липня 2021 року по 01 лютого 2024 року, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.
28 листопада 2024 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує позицію суду першої інстанції.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Згідно ч. 2 ст. 312 КАС України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на ухвалу, перегляд якої можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Матеріали справи свідчать, що ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2024 року позовну заяву залишено без руху.
Залишаючи позовну заяву без руху, суд першої інстанції вказав, що для соціальних судових спорів строк звернення до суду обчислюється з дати отримання відповідної суми коштів.
На переконання суду першої інстанції, отримання листа відповідача від 08.07.2024 на заяву позивача щодо перерахунку пенсії з восьмикратного розміру мінімальної пенсії не змінює момент, з якого він міг дізнатись про порушення своїх прав, тобто, з моменту отримання перерахованої пенсії, а саме з 01.07.2021.
При цьому, суд першої інстанції зазначив, що позивач у позовній заяві визнає факт отримання перерахованої з 01.07.2021 пенсії. Отже, протягом 6 місяців з дати отримання коштів мав право оспорити їх розмір.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що звертаючись до суду 02.08.2024 (відомості поштового зв'язку на конверті, в якому надійшла позовна заява до суду), позивач пропустив строк на звернення до адміністративного суду з позовними вимогами щодо перерахунку та виплати пенсії з 01.07.2021. Будь-яких обставин і фактів, які об'єктивно перешкодили позивачу своєчасно звернутися до суду щодо перерахунку пенсії з 01.07.2021, позовна заява не містить.
У зв'язку з цим, вищевказаною ухвалою суду від 12.08.2024 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано позивачу десятиденний строк для усунення викладених у мотивувальній частині ухвали недоліків позовної заяви.
На виконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, ОСОБА_1 подано до суду першої інстанції заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду.
В даній заяві позивач, посилаючись на позитивні обов'язки держави, вказав, що органами публічної влади держави не було створеної механізму для ефективного захисту конституційного права осіб, постраждалих від наслідків аварії на ЧАЕС, на належний розмір пенсійних виплат. Таким чином, позивач вказав, що, у даному випадку, пропущення ним шестимісячного строку звернення до суду сталося з вини органів публічної влади, які не виконали своїх позитивних конституційних обов'язків. Натомість Конституція України жодним чином не зобов'язує своїх громадян постійно вивчати чинне законодавство України, що стосується їх прав та свобод, бо їх реалізація покладається на державу.
Так, повертаючи позовну заяву в частині позовних вимог за період з 01.07.2021 до 01.02.2024, суд першої інстанції виходив з того, що викладені у заяві доводи не стосуються об'єктивних факторів, свідчать про необґрунтоване зволікання позивача щодо звернення до відповідача та суду щодо перерахунку та виплати з 01.07.2021 пенсії, а отже, не обґрунтовані. Тобто, заява за змістом не містить посилань на обставини, які перешкодили своєчасно звернутися до суду.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, про наявність підстав для прийняття до розгляду позовної заяви та відкриття провадження в частині вказаних позовних вимог за період з 02.02.2024 - шестимісячного строку до дати звернення до суду зі вказаним позовом. Водночас, суд першої інстанції вказав, що відсутні підстави прийняти до розгляду позовну заяву в частині позовних вимог щодо періоду з 01.07.2021 до 01.02.2024, з огляду на відсутність доказів поважності причин пропуску строку на звернення до суду.
Разом з тим, апелянт зазначає, що постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції не заперечив доводи позивача з приводу позитивних обов'язків держави, які, в даному випадку, нею не було виконано.
Також, апелянт стверджує, що до прийняття Конституційним Суду України Рішення від 03 квітня 2024 року №4-р(І)/2024, а саме, в період з квітня 2021 року по квітень 2024 року, йому не було відомо про порушення його прав.
Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія судів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Так, строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
За приписами ч.ч. 1-3 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
У відповідності до ч. 1 ст. 121 КАС України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Отже, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини третьої якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Колегія суддів зазначає, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Таким чином, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі, і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Отже, при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись».
Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 грудня 2020 року у справі № 510/1286/16-а вказала на те, що у спорах, що виникають з органами Пенсійного фонду України, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу Пенсійного фонду України відповіді (листа-відповіді, листа-роз'яснення) на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів (про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку), на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок.
Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладеною у постанові від 21 лютого 2020 року у справі №340/1019/19.
Колегія суддів зазначає, що доводи апеляційної скарги повторюють доводи заяви про поновлення строку звернення до суду, поданої позивачем до суду першої інстанції.
Також, на переконання апелянта, Верховною Радою України не було в конституційний спосіб виконано Рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року №1-р(ІІ)/2021 щодо відновлення належного розміру пенсій особам, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
З даного приводу, слід зазначити, що право на відшкодування матеріальної шкоди завданої актами і діями, що визнані неконституційними, в даному випадку, виникає у зв'язку із визнанням такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частини третьої ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-ХІІ у редакції Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 № 76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи рішенням Конституційного суду України від 07.04.2021 за № 1-р(II)/2021.
Так, частинами першою та другою статті 152 Конституції України визначено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Аналогічні за змістом положення містяться в частині першій статті 91 Закону України від 13.07.2017 № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України».
Тобто, за своєю правовою природою визнання Конституційним Судом України неконституційності закону, інших актів або їх окремих положень вказує на те, що такі суперечили нормам Основного Закону з моменту їх прийняття. Ухвалення рішення Конституційного Суду України не створює юридичного факту неконституційності, таким рішенням лише визнається наявність чи відсутність такого факту, який виник в момент прийняття неконституційного акта.
Відповідно, вказане рішення Конституційного Суду України опубліковано у «Віснику Конституційного Суду України» № 3/2021 від 11.06.2021.
Отже, саме з цієї дати слід обчислювати строк на звернення до суду з адміністративним позовом.
У постанові від 31 березня 2021 року у справі №240/12017/19 Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду відступив від висновків, викладених, зокрема у постановах від 29.10.2020 у справі №816/197/18 (касаційне провадження №К/9901/50050/18), від 20.10.2020 у справі №640/14865/16-а (касаційне провадження № К/9901/36805/18), від 25.02.2021 у справі № 822/1928/18 (касаційне провадження № К/9901/1313/18) щодо застосування строку звернення до суду у соціальних спорах, у яких, зокрема зазначено, що при застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та повернення позовної заяви без розгляду на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави (постанови Верховного Суду від 29.10.2020 у справі №816/197/18 (касаційне провадження №К/9901/50050/18), від 20.10.2020 у справі №640/14865/16-а (касаційне провадження № К/9901/36805/18), а також про те, що строк звернення позивача до суду у випадку спірних правовідносин розпочав перебіг після отримання позивачем листа-відповіді від органу Пенсійного фонду, а не після отримання пенсії за відповідний період (постанова Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 822/1928/18) та дійшов такого висновку щодо застосування строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 КАС України у спорах цієї категорії:
1) для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів;
2) пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Відтак, отримання пенсіонером листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку, тощо.
Отже, з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів.
При цьому, як зазначив Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 31 березня 2021 року у справі №240/12017/19, за умови відсутності часових обмежень для звернення до суду за минулі періоди Пенсійний фонд України як центральний орган виконавчої влади був би позбавлений можливості реалізовувати покладені на нього завдання, зокрема здійснювати ефективний розподіл фінансових ресурсів для пенсійного забезпечення; така ситуація не відповідала б принципу юридичної визначеності у правовідносинах щодо пенсійного забезпечення у солідарній системі.
Щодо посилання апелянта на Рішення Конституційного суду України від 03 квітня 2024 року № 4- р(І)/2024), колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до пункту 1 Рішення від 03 квітня 2024 року № 4-р(І)/2024, Конституційний Суд України вирішив визнати такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину третю статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796ХІІ зі змінами.
Також, у пункті 2 резолютивної частини цього Рішення Конституційними Судом України зазначено, що частина третя статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796ХІІ зі змінами, визнана неконституційною, утрачає чинність через три місяці з дня припинення чи скасування воєнного стану, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022 зі змінами.
З огляду на вищевикладене, припинення застосування норми частини третьої статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" відтерміновано на строк трьох місяців з дня припинення чи скасування воєнного стану, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022 зі змінами.
Посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 17.04.2024 у справі № №460/20412/23 колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки, у даній постанові Верховним Судом не досліджувалось питання дотримання строків звернення до суду в цій категорії справ та не надавалась щодо цього відповідна правова оцінка.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для повернення позовної заяви в частині позовних вимог за період з 01.07.2021 до 01.02.2024.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом, відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Суд апеляційної інстанції, також, враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно застосував положення чинного законодавства України при постановленні оскаржуваної ухвали із дотриманням норм процесуального права, а тому, підстав для її скасування не вбачається.
Відповідно до ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.
Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.
Судді Аліменко В.О.
Ключкович В.Ю.