05 грудня 2024 року м. Дніпросправа № 160/6215/24
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Дурасової Ю.В. (доповідач),
суддів: Божко Л.А., Лукманової О.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.04.2024 року (головуючий суддя Сидоренко Д.В.)
в адміністративній справі №160/6215/24 за позовом ОСОБА_1 до відповідача Військової частини НОМЕР_1 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Міністерство оборони України,
про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся 06.03.2024 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до відповідача Військової частини НОМЕР_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Міністерство оборони України, просив:
- визнати протиправними дії командира військової частини НОМЕР_1 щодо неналежного розгляду рапорту ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , від 21.12.2023 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами, та скасувати рішення військової частини НОМЕР_1 , оформлені листами від 04.01.2024 №03/23 та 23.02.2024 №03-19/421 про відмову в задоволенні рапорту ОСОБА_1
- зобов'язати командира військової частини НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , від 21.12.2023 про звільнення його з військової служби за сімейними обставинами та прийняти за ним рішення, з урахуванням висновків суду. В обґрунтування позову зазначено, що позивач подав рапорт про звільнення з військової служби через сімейні обставинами, а саме: необхідність здійсненням постійного догляду за хворим батьком, який згідно з висновком лікарсько-консультативної комісії №1450 медичного закладу охорони здоров'я Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги №2» КМР від 13.10.2023р., потребує постійного стороннього догляду, як нездатний до самообслуговування. Однак, за результатами розгляду командиром військової частини протиправно відмовлено у задоволенні рапорту з посиланням на те, що звільнення з вказаних підстав можливо тільки за наявності висновку медико-соціальної експертної комісії.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.04.2024 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що поданий позивачем разом з рапортом про звільнення з висновком ЛКК №1450, згідно з яким ОСОБА_2 (1967 р.н.) потребує постійного стороннього догляду як нездатний до самообслуговування, не є належними підтверджуючим документом для звільнення зі служби за мобілізацією в Збройних Силах України за підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" №2232-XII.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким позов задовольнити.
Вказує, що лікар, лікарсько-консультативна комісія та лікарсько-експертна комісія за результатами проведеного лікування чи обстеження можуть формувати медичний висновок, а МСЕК за результатами проведеного огляду довідку, акт огляду (витяг з акту огляду) та протокол засідання комісії. Зазначає, що при формулюванні прав та обов'язків МСЕК відсутнє
поняття "постійного догляду", є лише право визначати необхідність догляду, стороннього нагляду, аж ніяк не постійного догляду. При цьому доцільно звернути увагу, що поняття «сторонній догляд» є не є тотожним поняттю «постійний догляд», оскільки перше говорить про те, ким надається догляд, а друге коли надається такий догляд. При цьому, "постійний догляд" це безперервний догляд, який надається особі, що не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження, суцільним порядком. Отже підстав не приймати до уваги заключення - висновок ЛКК №1450 медичного закладу охорони здоров'я Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги №2» КМР від 13.10.2023 року щодо потребування ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про те, що він потребує постійного стороннього догляду, немає. Аналізуючи повноваження МСЕК, передбачені Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317, МСЕК визначає потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі осіб з інвалідністю, а також осіб, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності. ОСОБА_2 до такої категорії осіб не відноситься, а тому висновок МСЕК і не може бути ним представлений. А відтак поданий позивачем до рапорту про звільнення з військової служби висновок ЛКК є належним і достатнім документом для підтвердження того, що особа потребує постійного догляду.
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Посилається на те, що належними підтверджуючим документом для звільнення зі служби за мобілізацією в Збройних Силах України за підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" №2232-XII є висновок МСЕК, а не поданий позивачем висновком ЛКК №1450.
В ході розгляду справи ухвалою суду апеляційної інстанції від 24.10.2024 витребувано у позивача докази та пояснення щодо наявності чи відсутності інших осіб, які можуть здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ).
На виконання зазначеної ухвали від 24.10.2024 представник позивача надав письмові пояснення згідно яких зазначено, що друга дитина ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) - донька ОСОБА_3 (дошлюбне прізвище ОСОБА_4 ) зайнята піклуванням та вихованням своїх дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Окрім того, ОСОБА_3 страждає на періодичне загострення бронхіту. Відповідна хвороба є затяжною, потребує кисневої підтримки. За зазначених поважних причин вона не може здійснювати постійний сторонній догляд за батьком.
На підтвердження зазначених обставин позивачем надано: свідоцтво про шлюб, свідоцтва про народження дітей, медичну довідку, письмову згоду ОСОБА_2 на отримання постійного стороннього догляду від сина ОСОБА_1 .
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що Згідно із Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 від 18.11.1988р. батьком ОСОБА_1 є ОСОБА_2 .
Висновком №1450 від 13.10.2023р., виданого ЛКК медичного закладу охорони здоров'я Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги №2» КМР, ОСОБА_2 (1967 р.н.) потребує постійного стороннього догляду як нездатний до самообслуговування.
21.12.2023р. військовослужбовцем ОСОБА_1 подано рапорт про звільнення його з військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період у запас відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу (у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворим батьком, про що 13.10.2023р. медичним закладом охорони здоров'я зроблено висновок №1450.
Згідно листа вих.№03/23 від 04.01.2024р. Військова частина НОМЕР_1 повідомила позивачу про відсутність підстав для звільнення ОСОБА_1 за поданим рапортом.
Також в листі зазначено, що в п.12.11 Інструкції про організація виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №179, визначено наступне: перелік документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у Додатку 19 до Інструкції. Відповідно до п.14.10 розділу XVI згаданої Інструкції, звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється при наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставі звільнення. Постановою КМ України «Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу», від 12.06.2013 №413 передбачено, що військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової служби, та особи рядового та начальницького складу на їх прохання можуть бути звільненні з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу, зокрема через такі сімейні обставини та інші поважні причини: необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичних висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років.
Також зазначено, що відповідно до п.4 розділу IV Порядку організації експертиза тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом МОУ від 09.04.2008 №189, лікарсько-консультативна комісія надає висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі коли дитина хвора на цукровий діабет типу (інсулінозалежний) - до досягнення дитиною 16-річного віку.
Позивач вважає протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не звільнення його з військової служби на підставі пп. "г" п.2 ч.4 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив.
Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини та обставини справи.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що до даних правовідносин слід застосовувати норми Конституції України, Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII.
Так, стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, суб'єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України.
Правове регулювання правовідносин, що виникають при проходженні військової служби, здійснюється Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII.
Згідно з ч.1 статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Частиною 3 статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» №2232-XII встановлено, що військовий обов'язок включає:
підготовку громадян до військової служби;
приписку до призовних дільниць;
прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу;
проходження військової служби;
виконання військового обов'язку в запасі;
проходження служби у військовому резерві;
дотримання правил військового обліку.
Згідно з ч.14 ст.2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» №2232-XII виконання військового обов'язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями, зокрема, шляхом призову громадян України на військову службу (ч.1 ст.4 ЗУ №2232).
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (ч.5 ст.1 ЗУ №2232).
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 року №1932-XII особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IХ, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, постановлено:
- ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб;
- військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об'єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з'єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави;
- у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
На момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено.
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» №2232-XII.
Відповідно до абз.4 пп. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232 військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час воєнного стану, звільняються з військової служби через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу):
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Постановою КМУ «Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу» від 12.06.2013 №413 передбачено, що військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової військової служби, та особи рядового і начальницького складу на їх прохання можуть бути звільнені з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу через такі сімейні обставини та інші поважні причини: необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років.
Положення про медико-соціальну експертизу, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 року №1317, яке визначає процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації.
Підпунктом 1 пункту 11 Положення визначено, що міські, міжрайонні, районні комісії визначають ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків.
В свою чергу, відповідно до пункту 4 розділу IV Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 09.04.2008 №189, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 02.06.2021 за №731/36353, лікарсько-консультативна комісія видає висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний) - до досягнення дитиною 16-річного віку.
З аналізу наведених нормативно-правових актів в контексті розподілення повноважень між ЛКК та МСЕК, суд першої інстанції дійшов висновку, що необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), а також батьками своїми чи дружини (чоловіка) підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії. В той же час, необхідність постійного стороннього догляду за хворою дитиною підтверджується висновком лікарсько-консультативної комісії.
Відтак, відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції вказав, що поданий позивачем разом з рапортом про звільнення з висновком ЛКК №1450, згідно з яким ОСОБА_2 (1967 р.н.) потребує постійного стороннього догляду як нездатний до самообслуговування, не є належними підтверджуючим документом для звільнення зі служби за мобілізацією в Збройних Силах України за підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII.
Однак, суд першої інстанції не врахував норму матеріального права (абзац 4 пп. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України №2232-ХІІ), яка передбачає, що необхідність постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), підтверджується висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Матеріалами справи підтверджується, що поданий позивачем разом з рапортом про звільнення з висновком ЛКК №1450, згідно з яким ОСОБА_2 (1967 р.н.) потребує постійного стороннього догляду як нездатний до самообслуговування (а.с. 20).
Таким чином право позивача має бути захищено, а позов задоволено.
Також суд першої інстанції послався (як на підставу для відмови в задоволенні позову) на постанову Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу» від 12.06.2013 року №412.
Однак, з 13.04.2022 року абзац 4 пп. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" №2232-ХІІ має редакцію, згідно якої висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я підтверджує необхідність постійного догляду (Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо звільнення від військової служби деяких категорій громадян" від 01.04.2022 року N2169-IX, який набрав чинності 13.04.2022 року).
Крім того, Закон України має вищу юридичну силу у порівнянні з постановою КМУ, тому вказана постанова КМУ від 12.06.2013 року №412 не може бути застосована як підстава для відмови у задоволенні позову.
Також судом апеляційної інстанції витребувано у позивача та відповідача докази та пояснення щодо наявності чи відсутності інших осіб, які можуть здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Позивачем до суду апеляційної інстанції подано копії документів, підтверджуючих, що друга дитина, донька ОСОБА_2 - ОСОБА_7 зайнята піклуванням та вихованням своїх дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Окрім того, ОСОБА_3 страждає на періодичне загострення бронхіту. Відповідна хвороба є затяжною, потребує кисневої підтримки. А відтак, за зазначених поважних обставин, в доньки ОСОБА_2 - ОСОБА_3 відсутня можливість здійснювати постійний сторонній догляд за батьком, а також згода ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що написана власноруч, на отримання допомоги - постійного стороннього догляду від сина - ОСОБА_1 . Згідно зі статтею 51 Конституції України, батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.
Відповідно до статті 202 Сімейного кодексу України, повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Згідно зі статтею 47 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні», діти зобов'язані піклуватися про батьків похилого віку, подавати їм допомогу і підтримку, в разі необхідності здійснювати догляд за ними.
На думку колегії суддів апеляційної інстанції, з огляду на наявність висновку ЛКК №1450, згідно з яким ОСОБА_2 (1967 р.н.) потребує постійного стороннього догляду як нездатний до самообслуговування, а також те, що друга дитина, донька ОСОБА_2 - ОСОБА_7 зайнята піклуванням та вихованням своїх малолітніх дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , позивачем ( ОСОБА_8 ) до рапорту про звільнення з військової служби за сімейними обставинами, а саме за підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII - надано достатньо доказів для вирішення питання про звільнення зі служби у зв'язку з обов'язком здійснення постійного стороннього догляду за непрацездатним та хворим батьком.
Натомість відповідачем неналежним чином розглянуто рапорт позивача, що дає підстави для зобов'язання відповідача повторно розглянути рапорт позивача з урахуванням висновків, що викладені в рішенні суду.
При цьому, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що при повторному розгляду рапорту відповідач не може покладатися на висновки, які були скасовані в ході розгляду справи.
Водночас, колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги Постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 13.06.2024 року у справі №520/21316/23 (п. 84-88), згідно якої в зазначено:
« 84. Підпункт "г" пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону № 2232-XII визначає два документи альтернативно для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за особою, або висновок медико-соціальної експертної комісії, або ЛКК закладу охорони здоров'я. Повноваження таких органів залежно від суб'єкта, якому надається відповідний висновок, вже не розмежовано.
85. Пунктом 2 розділу II "Прикінцеві положення" Закону України від 01.04.2022 №2169-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо звільнення від військової служби деяких категорій громадян" було зобов'язано Кабінет Міністрів України протягом одного місяця з дня набрання чинності цим Законом: узгодити свої нормативно-правові акти з положеннями Закону та забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів відповідно до цього Закону.
86. Однак, станом на час виникнення спірних відносин, Кабінет Міністрів України не виконав обов'язку щодо узгодження положень Постанови №413 з новою редакцією Закону №2232-ХІІ.
87. Суд зауважує, що норми Закону № 2232-XII мають вищу юридичну силу у застосуванні до спірних правовідносин на відміну від Постанови № 413. Отже, до спірних правовідносин положення Постанови № 413 не застосовуються. Це підтверджується і тим, що у подальшому набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 21.05.2024 №582, якою військовослужбовців виключено з Постанови № 413.
88. За наведених обставин твердження судів попередніх інстанцій про те, що у спірному випадку для підтвердження необхідності стороннього догляду за батьком позивач мав надати лише висновок медико-соціальної експертної комісії є помилковим. Необхідність постійного стороннього догляду за хворим батьком може підтверджуватися відповідним медичним висновком ЛКК»
Згідно із ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
На думку колегії суддів апеляційної інстанції матеріали справи дають підстави для висновку, що позивачем доведені обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
При цьому, відповідачем не доведено обставини, на яких ґрунтуються заперечення проти позовних вимог, не доведено правомірність дій/рішень відповідача як суб'єкта владних повноважень.
Відтак, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги спростовують правове обґрунтування, покладене в основу рішення суду першої інстанції, тому можуть бути підставою для його скасування.
Дана справа є справою незначної складності, тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: «а», «б», «в», «г» пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України.
Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись 241-245, 250, 311, 317, 321, 322, 327, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.04.2024 року - скасувати.
Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити.
Визнати протиправними дії командира військової частини НОМЕР_1 щодо неналежного розгляду рапорту ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_2 , від 21.12.2023 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами, та скасувати рішення військової частини НОМЕР_1 , оформлені листами від 04.01.2024 №03/23 та 23.02.2024 №03-19/421 про відмову в задоволенні рапорту ОСОБА_1 .
Зобов'язати командира військової частини НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_2 , від 21.12.2023 про звільнення його з військової служби за сімейними обставинами та прийняти за ним рішення, з урахуванням висновків суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття 05.12.2024 та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: «а», «б», «в», «г» пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України.
В силу п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів згідно ст. 329 КАС України з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Головуючий - суддя Ю. В. Дурасова
суддя Л.А. Божко
суддя О.М. Лукманова