05 грудня 2024 року м. Дніпросправа № 160/7236/24
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Дурасової Ю.В. (доповідач),
суддів: Божко Л.А., Лукманової О.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.05.2024 року (головуючий суддя Рябчук О.С.)
в адміністративній справі №160/7236/24 за позовом ОСОБА_1 до відповідача Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся 13.03.2024 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до відповідача Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якому просив:
- визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 29.12.2023р. №1259015-2411-0465-UА12020010000033698.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області складено податкове повідомлення - рішення від 29.12.2023 року №1259015-2411-0465-UA12020010000033698, яким відповідно до підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПКУ визначено суму податкового зобов'язання ОСОБА_1 з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене фізичними особами - підприємцями, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості у розмірі 31 797грн. Позивач є фізичною особою - підприємцем з основним видом діяльності 52.21 - Допоміжне обслуговування наземного транспорту та є платником єдиного податку. Об'єкт оподаткування належить позивачу на праві приватної власності, використовується ним у власній господарській діяльності, в оренду чи інше право користування третім особам не передавалось. Відповідно до підпункту «е» 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України не є об'єктом оподаткування об'єкти, які використовуються суб'єктами господарювання малого та середнього бізнесу, що провадять свою діяльність у тимчасових спорудах для здійснення підприємницької діяльності та/або в малих архітектурних формах та на ринках. За вказаних обставин, рішення про застосування фінансових санкцій № 1259015-2411-0465-UА12020010000033698 від 29.12.2023 підлягає скасуванню як протиправне.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.05.2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач є власником нежитлової нерухомості - автостоянка, яка складається з будівлі охорони, огорожі, замощення. Дійшов висновку, що автостоянка є об'єктом нежитлової нерухомості, а отже є об'єктом оподаткування в розумінні норм ПК України. Суд погоджується з контролюючим органом у висновку про те, що в даному випадку підстави для застосування підпункту “е» 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України відсутні.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким позов задовольнити.
Вказує, що судом апеляційної інстанції не застосовано норми, які підлягають застосуванню у цих правовідносинах (підпункту «е» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266, підпункт 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, частини 2 статі 21 Закону України «Про благоустрій населених пунктів», статей 179, 181, 188 Цивільного кодексу України, ДБН В.2.3-15:2007 та Правила зберігання транспортних засобів на автостоянках, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 року №115).
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) зареєстрований фізичною особою-підприємцем, про що 27.07.2005 року вчинено в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запис про проведення державної реєстрації №22240000000014415 та має основний вид економічної діяльності за кодом КВЕД 52.21 - Допоміжне обслуговування наземного транспорту.
Свідоцтвом платника єдиного податку серії А №815484 від 18.05.2012 року підтверджено, що ОСОБА_1 з 01.01.2012 року перебуває на спрощеній системі оподаткування за ставкою єдиного податку 5 відсотків доходу.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , є власником автостоянки, що знаходиться з адресою: АДРЕСА_1 .
Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області складено податкове повідомлення - рішення № 1259015-2411-0465-UA12020010000033698 від 29.12.2023 року, яким відповідно до підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПКУ визначено суму податкового зобов'язання ОСОБА_1 з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене фізичними особами - підприємцями, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості у розмірі 31 797грн.
02.02.2024 року позивачем подано скаргу на податкове повідомлення-рішення №1259015-2411-0465-UA12020010000033698 від 29.12.2023 року, проте за результатами адміністративного оскарження скаргу залишено без задоволення, про що ОСОБА_1 було повідомлено листом від 20.02.2024р. № 4516/6/99-00-06-01-03-06.
Позивач вважає протиправним зазначене податкове повідомлення-рішення.
Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив.
Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини та обставини справи.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що до даних правовідносин слід застосовувати норми Конституції України, Податкового кодексу України.
Так, стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, суб'єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковий кодекс України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Предметом спору у даній справі є податкове повідомлення-рішення відповідача №1259015-2411-0465-UA12020010000033698 від 29.12.2023 року, яким позивачу визначено податкове зобов'язання за 2021 рік в розмірі 31797 грн., а саме визначено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості (а.с. 11).
При цьому спірними питаннями при розгляді зазначено спору є питання, чи відноситься об'єкт нежитлової нерухомості (автостоянка) до тимчасових споруд чи малих архітектурних форм?
Зокрема відповідач зазначає, що за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, об'єкт нежитлової нерухомості (автостоянка) не відноситься до тимчасових споруд чи малих архітектурних форм, при цьому, відповідно до підпункту «г» підпункту 14.1.129 прим. 1 підпункту 14.1.29 пункту 14.1 статті 14 ПК України криті автомобільні стоянки віднесено до категорії: гаражі. Отже, відсутні підстави для застосування підпункту «е» пп. 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України при нарахуванні податку на зазначений вище об'єкт нерухомого майна.
Водночас позивач зазначає, що є підстави для застосування підпункту «е» пп. 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України при нарахуванні податку на зазначений вище об'єкт нерухомого майна, оскільки зазначена нежитлова нерухомість відноситься до малих архітектурних форм, при цьому використовувалась в господарській діяльності позивача в 2021 році.
Відповідно до пункту 12.4.1 пункту 12.4 статті 12 Податкового кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад, військових адміністрацій та військово-цивільних адміністрацій щодо податків та зборів належать встановлення ставок місцевих податків та зборів в межах ставок, визначених цим Кодексом.
Згідно з підпунктом 14.1.129-1. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, їх складові частини, що не є об'єктами житлової нерухомості.
До об'єктів нежитлової нерухомості відносяться:
а) будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку;
б) будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей;
в) будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування;
г) гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки;
ґ) будівлі промислові та склади;
д) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки);
е) господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо;
є) інші будівлі.
Відповідно до статті 265 Податкового кодексу України податок на майно складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.
Згідно з підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України встановлює, що об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Підпункт 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України зазначає об'єкти, які не є об'єктами оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Зокрема в підпункті «е» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України вказано, що не є об'єктом оподаткування:
об'єкти нежитлової нерухомості, які використовуються суб'єктами господарювання малого та середнього бізнесу, що провадять свою діяльність у тимчасових спорудах для здійснення підприємницької діяльності та/або в малих архітектурних формах та на ринках.
Аналіз вказаної норми свідчить, що для застосування підпункту «е» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України необхідно обов'язково дотриматися усіх наступних умов:
- об'єкт повинен відноситися до нежитлової нерухомості;
- об'єкт повинен використовуватися суб'єктами господарювання малого та середнього бізнесу;
- суб'єктам господарювання повинен провадити свою діяльність у тимчасових спорудах для здійснення підприємницької діяльності та/або в малих архітектурних формах та на ринках.
Матеріалами справи підтверджується, що позивач є фізичною особою-підприємцем з основним видом економічної діяльності 52.21 «Допоміжне обслуговування наземного транспорту, та платником єдиного податку».
В той же час, позивач зазначає, що судом першої інстанції не було встановлено чи використовувався об'єкт нежитлової нерухомості суб'єктом господарювання, позивачем у справі, у 2021 році (період за який нараховане податкове зобов'язання).
Позивач зазначає, що судом першої інстанції не було встановлено чи відносяться об'єкти нерухомості, які оподатковані контролюючим органом (а саме: (будівля охорони, А-1, загальною площею 7 кв.м, ганок, загальною площею 2 кв.м., вольєр, загальною площею - 18,3 кв.м., навіс, загальною площею - 350,5 кв.м, навіс загальною площею - 332,5 кв.м, навіс загальною площею- 369,9 кв.м., огорожа, №1-3 загальною площею - 509,6 кв.м: замощення, загальною площею - 2381 кв.м., за адресою АДРЕСА_1 ) до тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності та/або малих архітектурних форм.
Виходячи з того, що встановлення вказаних обставин є визначальним для застосування підпункту "е" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України у вказаних правовідносинах, Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 26.09.2024 року витребувано у позивача ОСОБА_1 та відповідача Головного управління ДПС у Дніпропетровській області докази та пояснення щодо наступних питань:
- чи є об'єктом оподаткування об'єкт нежитлової нерухомості (будівля охорони, А-1, загальною площею 7 кв.м, ганок, загальною площею 2 кв.м., вольєр, загальною площею - 18,3 кв.м., навіс, загальною площею - 350,5 кв.м, навіс загальною площею - 332,5 кв.м, навіс загальною площею- 369,9 кв.м., огорожа, №1-3 загальною площею - 509,6 кв.м: замощення, загальною площею - 2381 кв.м., за адресою АДРЕСА_1 )?
- які докази підтверджують/спростовують, що вказаний об'єкт нежитлової нерухомості не є об'єктом оподаткування згідно підпункту «е» 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України?
- чи відносяться вказані об'єкти нежитлової нерухомості, які оподатковані контролюючим органом (а саме: будівля охорони, А-1, загальною площею 7 кв.м, ганок, загальною площею 2 кв.м., вольєр, загальною площею - 18,3 кв.м., навіс, загальною площею - 350,5 кв.м, навіс загальною площею - 332,5 кв.м, навіс загальною площею- 369,9 кв.м., огорожа, №1-3 загальною площею - 509,6 кв.м: замощення, загальною площею - 2381 кв.м., за адресою АДРЕСА_1 ) до тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності та/або малих архітектурних форм? Станом на час розгляду 05.12.2024 від учасників справи пояснень не надходило.
Надаючи оцінку зазначеним правовідносинам, колегія суддів апеляційної інстанції виходить з наступного.
Частиною 2 статті 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначено, що тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.
Тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон площею не більше 30 квадратних метрів по зовнішньому контуру) або не мати такого приміщення.
Частиною 1 статті 21 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» встановлено, що мала архітектурна форма - це елемент декоративного чи іншого оснащення об'єкта благоустрою.
До малих архітектурних форм належать:
альтанки, павільйони, навіси; паркові арки (аркади) і колони (колонади); вуличні вази, вазони і амфори; декоративна та ігрова скульптура; вуличні меблі (лавки, лави, столи); сходи, балюстради; паркові містки; огорожі, ворота, ґрати; інформаційні стенди, дошки, вивіски; інші елементи благоустрою, визначені законодавством.
Розміщення малих архітектурних форм здійснюється відповідно до цього Закону за рішенням власника об'єкта благоустрою з дотриманням вимог законодавства, норм і правил.
На думку колегії суддів апеляційної інстанції аналіз вищезазначених норм дає підстави для висновку, що будівля охорони, А-1, загальною площею 7 кв.м, ганок, загальною площею 2 кв.м., вольєр, загальною площею - 18,3 кв.м., навіс, загальною площею - 350,5 кв.м, навіс загальною площею - 332,5 кв.м, навіс загальною площею- 369,9 кв.м., огорожа, №1-3 загальною площею - 509,6 кв.м: замощення, загальною площею - 2381 кв.м., за адресою АДРЕСА_1 - надежить до малих архітектурних форм.
Тому наявні підстави для застосування підпункту «е» п. 266.2.2 п. 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, яким визначено, що не є об'єктом оподаткування об'єкти нежитлової нерухомості, які використовуються суб'єктами господарювання малого та середнього бізнесу, що провадять свою діяльність у тимчасових спорудах для здійснення підприємницької діяльності та/або в малих архітектурних формах та на ринках.
При цьому, відповідачем не надано доказів, що вказані об'єкти не використовувалися позивачем в 2021 році в його господарській діяльності.
Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що в силу розміщення малих архітектурних форм здійснюється відповідно до цього Закону за рішенням власника об'єкта благоустрою з дотриманням вимог законодавства, норм і правил (ст. 21 ЗУ «Про благоустрій населених пунктів»).
Водночас, відсутність дозвільних документів може вплинути на анулювання дозволу на розміщення тимчасових споруд, однак, не впливає на віднесення об'єкту нерухомості до в малих архітектурних форм.
Згідно підпункту «г» підпункту 14.1.129 прим. 1 підпункту 14.1.29 пункту 14.1 статті 14 ПК України криті автомобільні стоянки віднесено до об'єктів нежитлової нерухомості, що дає підстави віднесення вищезазначених нерухомих нежитлових об'єктів до таких, що не є об'єктами оподаткування та застосування підпункту «е» пп. 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.
Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.
Вищезазначене є мотивом для врахування судом апеляційної інстанції аргументів, викладених в апеляційній скарзі, оскільки аргументи позивача та норми законодавства України, що регулюють дані правовідносини спростовують доводи відповідача.
Доводи апеляційної скарги щодо суті спору спростовують правове обґрунтування, покладене в основу рішення суду першої інстанції, тому можуть бути підставою для його скасування.
Ураховуючи результат апеляційного перегляду, стягненню на користь ОСОБА_1 підлягають судові витрати зі сплати судового збору за подання позову та апеляційної скарги у загальному розмірі 3028 грн., а саме: 1211,20 грн. відповідно до платіжної інструкції 0.0.3511679469.1 від 07.03.2024 та 1816,80 грн. відповідно до відповідно до квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки №29828 від 06.06.2024.
Дана справа є справою незначної складності, тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: «а», «б», «в», «г» пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України.
Керуючись 241-245, 250, 311, 317, 321, 322, 327, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.05.2024 року скасувати.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до відповідача Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Дніпропетровській області № 1259015-2411-0465-UА12020010000033698 від 29.12.2023 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 44118658) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору за подання позову та апеляційної скарги у загальному розмірі 3028 (три тисячі двадцять вісім) гривень (платіжна інструкція 0.0.3511679469.1 від 07.03.2024 на суму 1211,20 грн. та квитанція до платіжної інструкції на переказ готівки №29828 від 06.06.2024 на суму 1816,80 грн.).
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття 05.12.2024 та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: «а», «б», «в», «г» пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України.
В силу п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів згідно ст. 329 КАС України з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Головуючий - суддя Ю. В. Дурасова
суддя Л.А. Божко
суддя О.М. Лукманова