12 грудня 2024 року м. Дніпросправа № 160/13294/24
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Бишевської Н.А. (доповідач),
суддів: Добродняк І.Ю., Семененка Я.В.,
за участю секретаря судового засідання Поспєлової А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро
апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2024 року
у справі №160/13294/24
за позовом ОСОБА_1
до Державної міграційної служби України Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області
про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування рішення,-
"22" травня 2024 р. ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області в якому просив
- визнати протиправними дії Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, які полягали у наданні до Державної міграційної служби України висновку про відсутність умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 № 3671-VI відносно заявника - ОСОБА_1 ;
- визнати протиправним і скасувати рішення Державної міграційної служби України № 50-24 від 18 квітня 2024 року про відмову у визнанні біженцем, або особою, як потребує додаткового захисту.
Позовна заява обґрунтована посиланнями на протиправність дій та рішення відповідачів щодо невизнання за позивачем статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. Позивач зазначає, що в наявності реальні ризики для прав і свобод позивача в разі його повернення в Лівію, що відповідачем-1 при прийнятті спірного рішення не враховано.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2024 р. у справі № 160/13294/24 в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування рішення - відмовлено.
Судом встановлено, що позивач є громадянином Лівії, що прибув в Україну для навчання в 2017 році, по закінченню навчання та терміну легального перебування на території України звернувся до міграційної служби з заявою про надання статусу біженця або особи, що потребує додаткового захисту. Спірним рішенням відмовлено у наданні статусу біженця через відсутність доказів підтверджуючих, що позивач потребує додаткового захисту на території України. Позивач оскаржив дану відмову в суді. Судом першої інстанції на підставі дослідження встановлених у справі обставин, зазначено, що позивач в разі необхідності мав можливість звернутись за захистом в період свого законного перебування на території України, крім того, суд погодився з обґрунтованістю висновків відповідачів щодо невідповідності позивача умовам для надання статусу біженця або особи, що потребує додаткового захисту, останнім не надано жодних доказів щодо наявності дискримінаційних негативних заходів впливу на нього та його родичів, погроз тощо.
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, згідно якої особа, яка подає апеляційну скаргу просить скасувати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2024 року у справі №160/13294/24, як таке що винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги повно повторюють обґрунтування позовних вимог. Скаржник наполягає, що має підстави та обґрунтовані побоювання, що при поверненні до Лівії його здоров'ю та життю буде грозити небезпека.
Сторони по справі про час і місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.
До судового засідання не з'явились представники позивача. Жодних клопотань, повідомлень про причини неявки до суду не надходило, підстави відсутності представників позивача суду не повідомлені.
З урахуванням наявних в справі матеріалів, нез'явлення в судове засідання представників позивача не перешкоджає розгляду скарги.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, внаслідок наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, ОСОБА_1 громадянин Лівії, з березня 2017 року перебуває в Україні.
Після закінчення навчання, рішенням Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області від 11.01.2023 року скасовано посвідку на тимчасове проживання позивача НОМЕР_1 , терміном дії з 29.03.2017 року до 25.07.2023 року.
Постановою Державно міграційною службою України від 04.12.2023 року ПН МДН №005732 про накладення адміністративного стягнення на позивача накладено штраф у розмірі 3400,00 грн за порушення ч. 1, 3 ст. 3, ст. 9 Закону №3773-VI: встановлено, що позивач порушив правила перебування іноземців на території України, а саме: з 18.01.2023 року перевищив встановлений строк перебування на території України більш як на 30 днів.
06 грудня 2023 року позивач звернувся до Головного управління ДМС України в Дніпропетровській області із заявою №03-23 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. В заяві вказано: я не можу повернутись в Лівію через те, що мене там вважають терористом, я не підтримую владу, яка знаходиться в м. Бенгазі. У мого батька був свій бізнес, він мав автомагазин, все, що було, вкрали і спалили, моїх двох рідних дядька вбили, мій батько вирішив переїхати з м. Бенгазі в м. Тріполі, де він проживає на теперішній час з мамою та молодшими дітьми. Я та мої старші брати не можуть повернутись в Лівію, нас або арештують, або вб'ють». Наявність дозволу на перебування в Україні та термін його дії: «не має, знаходжусь нелегально».
Позивачем в рамках справи №2023ДP0002 заповнено анкету особи, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, реєстраційний номер заяви визначено як 03-23.
Релевантними цій справі є наступні відомості анкети:
1) місце народження - м. Бенгазі, Лівія;
2) країна вибуття - м. Триполі, Лівія;
3) батько, мати, брат 2011 р.н., сестри 2017 та 2019 року народження проживають у м. Триполі, сестра 1996 року народження проживає в Німеччині, брати 1997 року народження та 2000 року народження - місце проживання не вказано;
4) з 2007 по 2013 рік позивач навчався у м. Бенгазі, а з 2013 року по 2016 - у школі в м. Тріполі;
5) країну проживання покинуто в березні 2017 року з дозволу влади на виїзд, літаком, 03.03.2017 року прибув в Україну;
6) за наданням притулку або статусу біженця раніше не звертався;
7) в Україні перебуває нелегально;
8) причини виїзду: «виїхав на навчання, але в країні мого походження мене переслідували та мого брата, я був ще малий, коли я виїхав, мені було 16 років»;
9) в політичних, релігійних, військових, громадських організаціях не перебував;
10) до інцидентів із застосуванням фізичного насильства, що були пов'язані з расовою, національною, релігійною належністю, політичними поглядами позивача причетним не був;
11) адміністративні заходи не застосовувались, до кримінальної відповідальності не притягався, в армії не служив;
12) «прошу надати мені в Україні захист, я не можу повертатися в Лівію, на сторінках в Фейсбуці я разом з братом виступав проти допомоги російських військ, через що мені погрожували, повернутись домой не можу».
Також позивачем заповнено реєстраційний листок на особу, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відомості якого узгоджуються та відповідають відомостям вищевказаної анкети.
08 грудня 2023 року відповідачем-2 за участі позивача складено протокол співбесіди з позивачем в рамках справи №2023DP0002. В ході цієї бесіди позивачем повідомлено наступні відомості, що мають значення для вирішення цього спору:
1) адреса останнього постійного проживання у Лівії - м. Тріполі, родинне житло;
2) до 2015 року позивач мешкав у м. Бенгазі, з 2015 року разом з родиною переїхав до м. Лівія;
3) для отримання паспорта НОМЕР_2 23.05.2023 року позивач замовив його у посольстві у м. Києві, а коли паспорт був готовий його отримав батько позивача у Лівії і поштою направив позивачу;
4) позивач навчався в Україні на медичній спеціальності, відрахований на 4-му курсі через несплату за навчання, для навчання обрав Україну, оскільки сусід позивача в м. Тріполі навчався в Україні і позивач поїхав на його запрошення, при цьому в Лівії почалась війна і батько відправив позивача з двома братами в Україну;
5) батьки позивача та сестра проживають у м. Тріполі, мати домогосподарка, батько - працює в держорганах (зі слів заявника, аналог Служби безпеки України), сестра - стоматолог у лікарні Лівії, старший брат мешкає у м. Дніпро, молодший брат - мешкає в Німеччині, обидва брати студенти. Також в Лівії позивач має двох молодших сестер та брата;
6) позивач не був та не є членом будь-якої політичної, релігійної, військової чи громадської організації, серед родичів позивача його рідні дядьки були проти Хафтара, один з дядьків був головним в організації «Рада шури революціонерів Бенгазі», яка воювала проти Хафтара. Участь в цих організаціях дядьки позивача брати з 90-х років, однак дядьки померли в 2014 та 2016 роках. Докази членства родичів позивача в цих організаціях наявна в Інтернеті в загальному доступі;
7) Основна діяльність цієї організації - війна проти Хафтара, зараз цієї організації не існує, тому що усіх її лідерів вбили. Але членів родини членів організації переслідують представники Хафтару;
8) до позивача застосовувалося насильство в Лівії: в 16 років позивача та його братів били військові Хафтару, ставили на коліна та били, коли прийшли до них додому;
9) позивач виїхав з Лівії, по-перше, для навчання, по-друге, тому що батьки переживали за безпеку позивача з братами через діяльність дядьків у згаданій організації. В 2017 році дуже часто зникали люди, які були проти діяльності Хафтара. Проблем при їзді з Лівії у позивача не було, але зараз позивач не може поїхати додому, тому що його вб'ють представники Хафтару, оскільки позивач знаходиться в списку терористів, які створив Хафтар. В цьому списку позивач з братами опинились через відео, яке брат позивача опублікував у фейсбуці в 2022 році в якому сказав, що він проти того, що Хафтар відправляє своїх солдат на війну проти України;
10) позивач прибув в Україну для навчання, за візою типу Д; в 2022 року в березні після від'їзду в Німеччину повернувся в Україну, тому що хоче і надалі проживати тут. Україна - друга батьківщина позивача. Зараз позивач не працює, йому допомагає його батько. Планує поновити навчання та стати лікарем;
11) в 2018 році позивач виїжджав до Лівії через хворобу матері, не міг виїхати звідти 3 місяці через війну, яка там почалась, аеропорт був закритий, це був останній візит позивача в Лівію. В 2022 році позивач виїжджав на 3 дні в Німеччину;
12) коли позивач 11.01.2023 року отримав рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання він не залишив територію України протягом 7 днів, тому що йому нікуди їхати, додому позивач повернутись не може, тому що його вб'ють, а в Європі дуже важко жити, позивач звик жити в Україні. Порушення законодавства мало усвідомлений, однак вимушений характер, залишати Україну позивач не планує;
13) Позивач не звертався із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту одразу під час законного перебування в Україні, тому що позивач хоче жити тут легально і отримати документи, щоб жити тут нормально. Саме зараз позивач звернувся з цією заявою тому що переживав, що його відправлять додому, а там є небезпека для позивача;
14) Описуючи небезпеку, яка чекає позивача при поверненні, зазначає, що не знає напевне, але люди, які повертались в Лівію, були забрані представниками Хафтару і вони зникали назавжди, їх ніхто більше не бачив, про це позивачу розповідають батьки. Батьку позивача дотепер дзвонять та погрожують люди ОСОБА_2 . Також особисто позивачу 6 місяців тому телефонувала людина з Хафтару, яка живе в будинку позивача в м. Бенгазі, ця людина погрожувала позивачу. Позивачу також відомо, що в Лівії зараз багато бандитських угрупувань, що воюють одне з одним;
15) на питання про те, що позивач залишив Лівію 6 років тому і актуальності в зв'язку з цим небезпеки для позивача він повідомив, що його родині дотепер надходять погрози від Хафтару і ім'я позивача є в списках терористів, які створив ОСОБА_2 ;
Також в наявності відомості із засобів масової інформації, які характеризують поточну ситуацію в Державі Лівія (https://uainfo.org/blognews/1489078985-viyna-u-liviyi-dlya-chaynikiv.html, https://www.radiosvoboda.org/a/libya-proxy-war-jaku-vedut-rosijja-i-turechchyna/30391270.html).
22 грудня 2023 року відповідачем-2 складено висновок щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Визначальними є наступні мотиви висновку:
1) він складений на підставі заяви-анкети та анкети про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, від 06.12.2023 року, реєстраційного листка від 06.12.2023 року, протоколу співбесіди від 08.12.2023 року, копій документів та інформації, що надана заявником, а також інформації про країну походження;
2) згадується історія суспільно-політичного розвитку Держави Лівія з 2011 роки, робиться висновок про підтвердження тверджень заявника щодо існування на території Лівії різноманітних формувань та організацій, однією з яких є «Хафтар», лідером якої є самопроголошений фельдмаршал ОСОБА_3 , який контролює східну частину Лівії.
3) висновується, що доцільним є прийняти рішення про оформлення документі для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, щодо позивача.
Наказом відповідача-2 від 25.12.2023 року №147 наказано на підставі Висновку прийняти до оформлення документи для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, щодо позивача.
Листом від 25.12.2023 року відповідач-2 звернувся до інших головних управлінь Державної міграційної служби України в областях з проханням надати інформацію про отримання позивачем дозволу на імміграцію в Україну, документування посвідками на постійне або тимчасове проживання, а також інших облікових відомостей, зокрема, реєстрації місце проживання/перебування/зняття з реєстрації та можливого притягнення до адміністративної відповідальності за ст. 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення або застосування заходів з примусового повернення чи видворення.
В наявності відповіді головних управлінь Державної міграційної служби України в областях, згідно яких відповідні відомості відсутні.
Згідно листа Головного управління Національної поліції України в Дніпропетровській області від 26.12.2023 року №10/23/Н2/014/771/2311 позивач за обліками Генерального секретаріату Інтерполу не значиться.
Згідно листа Управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області від 18.01.2024 року №55/2-549нтвих інформації, яка б перешкоджала подальшому документуванню позивача, не отримано.
Відповідно до листа підрозділу відповідача від 26.12.2023 року №1201.17.2/62064 щодо позивача 04.12.2023 року притягнуто до адміністративної відповідності за ч.2 ст. 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено штраф у розмірі 3400,00 грн, який сплачено в повному обсязі.
12 січня 2024 року відповідачем-2 з складено новий протокол співбесіди з позивачем в рамках справи №2023 DP0002, в якому зі слів позивача в порівнянні з протоколом від 08.12.2023 року додатково встановлено наступне:
1) підтвердити інформацію про участь дядьків позивача в організації «Рада шури революціонерів Бенгазі» можна шляхом введення в пошуку їх імен: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , про них та інших представників організації буде багато інформації;
2) Хафтар має своїх людей всюди, навіть в Тріполі, позивача почнуть переслідувати люди, яких спонсує Хафтар. Така думка сформована на підставі того, що позивач бачив, що відбувається з людьми, які повертаються до Лівії, позивач знає випадки коли людина поверталась до Лівії і просто зникала назавжди;
3) внесення позивача та його братів до списку терористів Хафтару пов'язано з діяльністю його дядьків - вони були лідерами організації «Рада шури революціонерів Бенгазі», уся родина потрапила до цього списку, батька в списку немає, тому що він працює на владу Лівії, на державній службі, його виключили з цього списку. Дітей дядьків також немає в цьому списку, але позивач не знає чому. До 2022 року позивач та його брати були в цьому списку лише в Лівії, але після того як в 2022 році брат позивача відео про підтримку України позивача та братів внесли також в списки в Тунісі, Саудівській Аравії, Єгипті та Йорданії. Позивач не знає як можна подивитись ці списки, однак знає, що вони є. Коли батько позивача 2 місяці назад був у Тунісі його спитали де твій син ОСОБА_6 ( ОСОБА_7 ), вони називають позивача двома іменами, але є люди, які думають, що мене звали ОСОБА_6 . Про це позивач дізнався, коли його мама літала до Бенгазі до бабусі. Її зупиняли співробітники охорони аеропорту та питали про позивача, таким чином позивач дізнався про його присутність у списках. Вперше років 5 тому позивач про це дізнався, а також дізнався цю інформацію від сусідів та знайомих, які мешкають в Лівії. Також родина позивача має знайомих, які можуть подивитись в базі терористів наші імені. Єдиним підтвердженням присутності позивача в цьому списку є те, що відео, записане братом позивача на підтримку України, показували по лівійським новинам, де сказали, що позивач з братами є терористами, це зробив генерал-майор армії Хафтару, здається його ім'я ОСОБА_8 , він назвав імена позивача та братів, сказав що брат позивача студент з України, який висловився проти Хафтару та в підтримку України, вони його та позивача знайдуть, спочатку переплутав імена, але потів назвав правильно. Батько позивача є в цій базі, але лише в Лівії, багато знайомих позивача в цій базі, але позивач забув їх імена;
4) позивачу відомі випадки переслідування членів родини представників організації «Мазліш шура туар Бенгазі» - коли родини колишніх учасників організації не хотіли виїжджати з Бенгазі, їх усіх вбивали, просто через те, що вони були членами колишніх учасників організації. Усіх крім жінок вбивали;
5) про організацію Хафтар позивачу відомо через новини та від людей, в Лівії усі знають про армію Хафтара. Актуальні відомості свідчать, що сам ОСОБА_2 почав робити нові дороги, благоутсрій міста Бенгазі. Лівія поділена на частини, кожне місто контролює так званий президент, в кожному місті свій, як такої війни немає;
6) позивач хоче побачити батьків, однак не може потрапити до Лівії. Через це позивач кілька днів тому телефонував в антитерористичну службу Лівії та намагався з'ясувати чому вони внесли позивач до списку терористів, вони сказали позивачу, щоб той приїжджав в Бенгазі і вони йому пояснять. Позивач знає, що якщо туди поїде, його ніхто більше не побачить. Зміст небезпеки позивач визначає як можливість викрадення та вбивства. Так позивач вважає на підставі новин а також відомостей від знайомих про осіб, які повертались до Лівії, їх викрадали представники антитерористичної служби Лівії, катували а потім вбивали;
7) наразі погрози родичам позивача в Лівії не надходять. Батько позивача не цікавий для них (Хафтара), тому що він старий. Їм цікавий позивач та брати, про них думають, що вони викрали багато грошей і поїхали з ними жити до України.
8) наразі позивачу та братам погрози не надходять, вже давно так;
9) позивач розуміє безпекову ситуацію в Україні через вторгнення рф;
10) позивач не може виїхати в третю безпечну країну. В Україні нічим не займається, просто живе, буває тільки в м. Дніпро. Планує жити і надалі, працювати тут, можливо лікарем коли закінчить навчання;
11) позивач зможе жити десь тиждень, в Тріполі та Місурата у позивача все добре. Місурата гарне та безпечне місце. Але якщо представники Хафтару дізнаються, що позивач в країні, його знайдуть. Позивач так вважає з прикладу інших людей. Друг позивача з Лондона мохаммед приїхав до Лівії побачити батьків, був там тиждень, полетів назад, а його батьків вбили представники «чорної руки». ніхто точно не знає хто це, але усі знають, що Хафтар спонсує цю групу вбивць, вони схожі на «Вагнер»;
12) Окрім побоювань організації Хафтар позивач не хоче повертатись також тому, що люди дуже дивні, вони дуже по-старому думають, там дуже спекотно. Там якщо людина вб'є іншу людину просто на вулиці, в сутичці, йому нічого не буде за це.
13) В Україну позивач прибув для навчання та подальшого життя в Україні;
14) в 2016 році в Тріполі позивача били місцеві діти через бенгальський діалект;
15) заходи адміністративного впливу до позивача не застосовувались, до кримінальної відповідальності він не притягався;
16) щодо актуальності небезпеки при поверненні до Лівії, яку позивач залишив 6 років тому, він зазначив. що вважає, що якщо повернеться є небезпека, але в цьому списку терористів Хафтару лише ім'я позивача, навіть фото немає, тому не знає напевне.
Також в особистій справі позивача в наявності відомості із засобів масової інформації, які характеризують поточну ситуацію в Державі Лівія.
22 лютого 2024 року ГУ ДМС в Дніпропетровській області щодо позивача в рамках справи №2023DP0002 складено висновок про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (далі - Висновок). Визначальними є наступні мотиви Висновку:
1) побоювання заявника - в країні походження позивача вважають терористом, він не підтримує владу в м. Бенгазі. Магазин батька позивача було розкрадено та спалено, двох дядьків вбито, що зумовило переїзд родини в м. Тріполі. Можливий арешт або вбивство;
2) наявність громадянства Держави Лівія підтверджено;
3) існування на території Держави Лівія Лівійської національної армії, яку очолює Халіф Хафтар визнано правдоподібним;
4) Існування організації Рада шури революціонерів Бенгазі підтверджено, однак твердження заявника про лідерство його дядьків в цій організації не підтверджено. Інформація про переслідування родичів членів цієї організації відсутня;
5) зауважено, що заявник посилається на невизнання ним діючої влади у м. Бенгазі, однак з 2015 року позивач разом з родиною проживав у м. Тріполі, батько позивача працює на державній службі в організації, що є подібною до Служби безпеки України;
6) зауважено, що під час співбесіди 08.12.2023 року заявник посилався на те, що його рідним досі надходять погрози, однак під час співбесіди 12.01.2024 року заявник стверджує, що ніхто не погрожує, щодо батька зазначає, що він старий і не потрібен їх (прихильникам Хафтара);
7) констатовано, що з 2021 року в Державі Лівія діє режим припинення вогню, який в цілому дотримується, хоча й мають місце прояви незаконного позбавлення волі критиків влади, правозахисників, журналістів;
8) зауважено, що у 2022 році відновлено авіасполучення з Італією, а в 2023 році укладено угоду про видобуток і постачання газу;
9) звернуто увагу на те, що заявник одночасно зазначає про небезпечність повернення в Лівію, однак вказує, що м. Тріполі та м. Місраті - безпечні.
10) отже, заявник використовує загальновідомі факти, якими намагається посилити обґрунтованість своїх тверджень. Дійсно, на території Лівії існують незаконні затримання та арешти громадян, але вони переважно стосуються протестувальників, адвокатів, журналістів, критиків влади та активістів, до яких заявника не можна віднести. Інтернет джерела підтверджують, що політична та безпекова ситуація в Лівії на нестабільному рівні, але в країні діє режим припинення вогню. Отже, твердження позивача щодо існування загрози його життю та безпеці через переслідування представниками ОСОБА_3 не можливо вважати достовірними і не є причиною його небажання повернутися до країни походження;
11) позивач не повідомив, а в ході розгляду його заяви не встановлено переслідувань його на території країни громадянської належності за ознаками раси, національності, громадянства, віросповідання, належності до певної соціальної групи та за ознакою його політичних переконань;
12) викладені в заяві факти містять протиріччя та неточності, тому не підтверджують потенційний ризик переслідувань заявника за конвенційними ознаками у разі повернення до країни громадянської належності;
13) заявник тривалий час перебував в Україні легально, однак не виявив бажання звернутися до міграційної служби як шукач захисту;
14) заявник є мігрантом, а не біженцем. Відсутні підстави вважати, що в разі повернення на батьківщину існує ймовірність незаконного ув'язнення, застосування смертної кари, тортур, нелюдського чи такого, що принижує людську гідність поводження;
15) як стверджує сам заявник, наразі йому та його родині погрози не надходять, останні погрози мали місце пів року тому та не підтверджені доказами;
16) пропонується відмовити позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Супровідним листом від 23.02.2024 року ГУ ДМС в Дніпропетровській області направив відповідачу-1 особову справу позивача для прийняття остаточного рішення за заявою позивача.
18 квітня 2024 року ДМС України щодо позивача прийнято рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту №50-24.
Констатовано, що стосовно заявника умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої ст. 1 Закону №3671-VI. Рішенням відмовлено позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Повідомленням ГУ ДМС в Дніпропетровській області від 25.04.2024 року №03-24 позивачу повідомлено, що йому відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1, 13 ч. 1 ст. 1 Закон №3671-VI. Підстава - рішення ДМС України від 18.04.2024 року №50-24.
Не погодившись з діями відповідачів, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Переглядаючи рішення суду в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів виходить із такого.
Згідно з приписами статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначено Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Пунктом 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» визначено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН (далі - Керівництво УВКБ ООН) у справах біженців для того, щоб вважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
Частиною другою статті 13 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» передбачено, що особа, яка звернулася за наданням статусу біженця чи додаткового захисту і стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов'язана подати відповідному органу міграційної служби відомості, необхідні для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Виходячи зі змісту Позиції УВКБ ООН «Про обов'язки та стандарти доказування у заявах біженців» 1998 року, факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права, обов'язок доказування покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.
Відповідно до пункту 195 Керівництва УВКБ ООН у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього, особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
Аналізуючи умови, передбачені частиною першою статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця.
Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
Під час вирішення питання щодо надання статусу біженця повинні враховуватися всі чотири підстави. Немає значення, чи склалися обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування за однією з наведених ознак чи за декількома. При цьому, обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін.
Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї.
Суб'єктивна оцінка залежить від особистості, і те, що для однієї особи є нормою, для іншої може бути нестерпним. Побоювання ґрунтується не тільки на тому, що особа постраждала особисто від дій, які змусили її покинути країну, тобто ці побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової або соціальної групи тощо).
Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.
Ситуація у країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.
Таке цілком обґрунтоване побоювання повинно існувати під час звернення та вирішення питання про надання статусу біженця, незалежно від того, хто є суб'єктом переслідування, - державні органи чи ні.
Зі змісту наявного в матеріалах справи листа співбесіди вбачається, що позивач стверджує, що в країні його походження існує небезпека для його життя та здоров'я, оскільки членів родини переслідують представники Хафтару, в 16 років позивача та його братів били військові Хафтару, ставили на коліна та били, крім того, позивач зазначає, що зараз позивач не може поїхати додому, тому що його вб'єють представники Хафтару, оскільки позивач знаходиться в списку терористів, які створив Хафтар. В цьому списку позивач з братами опинились через відео, яке брат позивача опублікував у фейсбуці в 2022 році в якому сказав, що він проти того, що Хафтар відправляє своїх солдат на війну проти України.
Разом з тим, позивачем не подано до матеріалів справи доказів для підтвердження вищевказаних побоювань.
В свою чергу, наведені обставини належним чином досліджено у висновку відповідача -1 про відмову у визнані біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, який наявний в матеріалах справи.
Так, відповідачами зазначено, що існування організації Рада шури революціонерів Бенгазі підтверджено, однак твердження заявника про лідерство його дядьків в цій організації не підтверджено. Інформація про переслідування родичів членів цієї організації відсутня; констатовано, що з 2021 року в Державі Лівія діє режим припинення вогню, який в цілому дотримується, хоча й мають місце прояви незаконного позбавлення волі критиків влади, правозахисників, журналістів; Інтернет джерела підтверджують, що політична та безпекова ситуація в Лівії на нестабільному рівні, але в країні діє режим припинення вогню. В ході розгляду його заяви не встановлено переслідувань його на території країни громадянської належності за ознаками раси, національності, громадянства, віросповідання, належності до певної соціальної групи та за ознакою його політичних переконань.
Колегія суддів вважає обґрунтованим висновок міграційного органу, який підтримано судом першої інстанції, що позивач в обґрунтування своєї позиції використовує загальновідомі факти, якими намагається посилити обґрунтованість своїх тверджень. Дійсно, на території Лівії існують незаконні затримання та арешти громадян, але вони переважно стосуються протестувальників, адвокатів, журналістів, критиків влади та активістів, до яких заявника не можна віднести. Інтернет джерела підтверджують, що політична та безпекова ситуація в Лівії на нестабільному рівні, але в країні діє режим припинення вогню. Отже, твердження позивача щодо існування конкретної загрози його життю та безпеці через переслідування представниками ОСОБА_3 , як зазначає скаржник, не можливо вважати достовірними, а є лише проявом його небажання повернутися до країни походження.
Підсумовуючи, суд першої інстанції вірно вказав на відсутність протиправних дій відповідача, а отже підстави для задоволення позовних вимог відсутні. Натомість, зворотні доводи скаржника свого підтвердження не знайшли.
Керуючись статтями 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2024 року у справі №160/13294/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку в порядку та строки передбачені ст.ст.328,329 КАС України.
Головуючий - суддя Н.А. Бишевська
суддя І.Ю. Добродняк
суддя Я.В. Семененко