12 грудня 2024 р. Справа № 520/10111/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Макаренко Я.М.,
Суддів: Любчич Л.В. , Жигилія С.П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.07.2024, головуючий суддя І інстанції: Сагайдак В.В., м. Харків, по справі № 520/10111/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - відповідач), в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області щодо не проведення перерахунку ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання, як судді у відставці відповідно до заяви про здійснення перерахунку ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання, як судді у відставці та довідки ТУ ДСА у Харківській області № 04-49/224 від 20.03.2024 року.
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Харківській області здійснити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 з 01 січня 2024 року відповідно до заяви про здійснення перерахунку та довідки ТУ ДСА у Харківській області № 04-49/224 від 20.03.2024 року, якою визначена суддівська винагорода, яка враховується при призначенні (перерахунку) щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці і складає 163512 гривень 00 коп., у томі числі посадовий оклад 90840 гривень 00 коп., доплата за вислугу років (80%) - 72672 гривень 00 коп.
- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області за рахунок його бюджетних асигнувань, на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати зі сплати судового збору.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 08.07.2024 року адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області щодо не проведення перерахунку ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання, як судді у відставці відповідно до заяви про здійснення перерахунку ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання, як судді у відставці та довідки ТУ ДСА у Харківській області № 04-49/224 від 20.03.2024 року.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Харківській області здійснити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 з 01 січня 2024 року відповідно до заяви про здійснення перерахунку та довідки ТУ ДСА у Харківській області № 04-49/224 від 20.03.2024 року, якою визначена суддівська винагорода, яка враховується при призначенні (перерахунку) щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці і складає 163512 гривень 00 коп., у томі числі посадовий оклад 90840 гривень 00 коп., доплата за вислугу років (80%) - 72672 гривень 00 коп.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром 3 під., 2 пов.,м. Харків,Харківська обл., Харківський р-н,61022, код ЄДРПОУ14099344), на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір в сумі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просив суд його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що рішенням Конституційного Суду України №2-р/2020 від 18.02.2020 у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень пунктів 4, 7, 8, 9, 11, 13, 14, 17, 20, 22, 23, 25 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII (далі Закон №1402-VIII) визнано таким, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII зі змінами.
З 19.02.2020, наступного дня з дати ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18.02.2020 у справі № 2-р/2020, порядок обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів регулюється ст. 142 Закону № 1402-VIII від 02.06.2016.
Зауважив, що згідно із Законами України «Про Державний бюджет України» на 2021, 2022, 2023 роки прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, у порівнянні з 2020 роком залишено без змін у розмірі 2102,00 грн, а отже підстав для перерахунку щомісячного грошового утримання судді у відставці немає.
Крім того, апелянт зазначив, що згідно з абз. 3 п.2 Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці територіальними органами ПФУ, затвердженого Постановою правління ПФУ №3-1 від 25.01.2008, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.03.2008 за №200/14891 заява про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання подається до органу, що призначає щомісячне довічне грошове утримання, через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (сервісний центр), або вебпортал електронних послуг ПФУ, або засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг з використанням суддею електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, разом зі сканованими копіями документів, які відповідають оригіналам документів та придатні для сприйняття їх змісту (мають містити чітке зображення повного складу тексту документів та його реквізитів). Однак спосіб подачі позивачем заяви суперечить абз.3 п.2 Порядку 3-1.
Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в її межах, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваного судового рішення, норм процесуального та матеріального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що рішенням Вищої Ради Правосуддя “Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Великобурлуцького районного суду Харківської області у відставку» від 29.09.2016 року позивача звільнено з посади судді Великобурлуцького районного суду Харківської області у зв'язку з поданням заяви про відставку. Наказом голови Великобурлуцького районного суду Харківської області № 02-09/15 від 03.10.2016 позивача відраховано зі штату місцевого суду.
Відповідно до посвідчення судді у відставці № 01835, виданого Президентом України позивач є суддею у відставці і перебуває на обліку у відділі з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій Управління Пенсійного фонду України в головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області.
Вважаючи, що наявні усі передумови для проведення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, позивач звернувся із заявою до територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області про надання довідки судді у відставці для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання.
Позивачем була отримана довідка, відповідно до якої станом на 01 січня 2024 року посадовий оклад судді Великобурлуцького районного суду Харківської області склав 90840 гривень 00 коп., доплата за вислугу років - 72672 гривень 00 коп., а усього суддівська винагорода, яка враховується при призначенні (перерахунку) щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці складає 163512 гривень 00 коп.
27.03.2024 року позивач подав до Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області заяву про здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, однак відповідачем такий перерахунок не було зроблено.
Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходи з обґрунтованості заявлених позовних вимог та наявності підстав для зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання згідно з довідкою ТУ ДСА у Харківській області №04-49/224 від 20.03.2024, починаючи з 01.01.2024.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.
Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом № 1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, а також від 04 грудня 2018 року № 11 -р/2018.
Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом № 1402-VIII, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.
Відповідно до ч.3 ст.142 Закону №1402-VIII щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
Частинами 4 та 5 статті 142 Закону №1402-VIII передбачено, що у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.
Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.
Статтею 130 Конституції України передбачено, що Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Аналогічні положення закріплені частиною 1 статті 135 Закону № 1402-VIII, відповідно до якої суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
У частинах 2, 3 статті 135 Закону № 1402-VIII передбачається, що суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Базовий розмір посадового окладу судді становить, зокрема, судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Таким чином, Конституцією України та Законом № 1402-VIII закріплюються правові положення щодо способу визначення розміру суддівської винагороди, а саме: встановлення розміру винагороди законом про судоустрій.
Разом із тим, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, прямо залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі № 966-ХІV.
За визначенням, наведеним у частині 1 статті 1 Закону №966-ХІV, прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Частина 2 статті 1 цього Закону передбачає, що прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.
У змісті наведеної норми Закону №966-ХІV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум.
Статтею 4 Закону №966-ХІV передбачено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Колегія суддів зазначає, що Законом №966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як "прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді".
Водночас Законом №966-XIV судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
Натомість статтею 7 Закону № 3460-ІХ разом із встановленням на 01 січня 2024 року прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 3028 гривень, був введений новий вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить 2102 гривні.
Слід зазначити, що зміни до Закону № 1402-VІІІ в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірному періоді, а також в Закон № 966-ХІV щодо визначення прожиткового мінімуму, не вносилися.
З урахуванням зазначених правових норм, колегія суддів зазначає, що для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди відсутні законні підстави.
Колегія суддів також зазначає, що для спірних правовідносин спеціальними є норми Закону № 1402- VІІІ , які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону № 3460-ІХ.
Водночас Закон № 3460-ІХ фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону №1402-VIII.
Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
Тобто у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права «спеціальний закон скасовує дію загального закону» (Lex specialis derogate generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.
Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis ), тобто Закону №1402-VIII, а положення Закону № 966-XIV вважати загальними нормами (lex generalis).
На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України). У межах апеляційного перегляду судового рішення в цій справі колегія суддів звертає на нього увагу у сукупності з іншою аргументацією, про яку йдеться вище.
Отже, Законом № 1402-VІІІ закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року. Зазначена конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій.
Аналогічні висновки щодо обчислення суддівської винагороди (обрання розрахункової величини прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року) сформовані у постановах Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі №400/2031/21, від 30 листопада 2021 року у справі №360/503/21, які у подальшому були підтримані Верховним Судом у постановах від 02.06.2023 у справі №400/4904/21, від 13.07.2023 у справі № 280/1233/22, від 24.07.2023 у справі №280/9563/21, від 25.07.2023 у справі №120/2006/22-а та від 26.07.2023 у справі № 240/2978/22.
Посилання апелянта на те, що після прийняття Конституційним Судом України рішення № 2-р/2020 від 18.02.2020 збільшення розміру складових суддівської винагороди не відбулося, колегія суддів вважає безпідставними з вище зазначених підстав.
Щодо посилання апелянта на те, що позивачем було подано заяву про перерахунок пенсії у спосіб, який суперечить абз. 3 п. 2 Порядку 3-1 колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до абз. 2 п. 6 розділу ІV Порядку 3-1, звернення судді за перерахунком щомісячного довічного грошового утримання здійснюється шляхом подання до органу, що призначає щомісячне довічне грошове утримання, заяви про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання та довідки про суддівську винагороду судді у відставці/ довідки про винагороду судді Конституційного Суду України, в тому числі через вебпортал або засобами Порталу Дія з використанням суддею електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, разом зі сканованими копіями документів, які відповідають оригіналам документів та придатні для сприйняття їх змісту (мають містити чітке зображення повного складу тексту документа та його реквізитів), або надсилання поштою.
Отже, позивачем було подано заяву належним способом.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не проведення позивачу перерахунку щомісячного довічного грошового утримання, як судді у відставці, на підставі його заяви та зобов'язання здійснити йому цей перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання згідно з довідкою ТУ ДСА в Харківській області № 04-49/224 від 20.03.2024, починаючи з 01.01.2024, оскільки змінились складові суддівської винагороди. Відповідачем не доведено правомірність своєї бездіяльності.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 311, 315, 316, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.07.2024 по справі № 520/10111/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Я.М. Макаренко
Судді Л.В. Любчич С.П. Жигилій