справа № 752/1137/24 головуючий у суді І інстанції Кордюкова Ж.І.
провадження № 22-ц/824/15113/2024 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
Іменем України
11 грудня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Фінагеєва В.О.,
суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
за участю секретаря Надточий К.О.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , поданою представником ОСОБА_4 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 05 липня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу,-
У січні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом, в якому просила суд розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , зареєстрований 11.05.2016 року Голосіївським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві, актовий запис №287.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з 11 травня 2016 року перебуває в шлюбі з відповідачем. В шлюбі народився син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вони проживали однією сім'єю приблизно шість років. Однак із-за постійних сварок в сім'ї, різних поглядів на життя, неоднакове розуміння сімейних цінностей фактичні сімейні відносини були припинені. Подружжя втратило почуття любові та поваги один до одного. Спільне господарство не ведуть з вересня 2022 року. Подальше спільне життя і збереження шлюбу неможливе.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 05 липня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції, через порушення норм процесуального права та ухвалити нове судове рішення, яким залишити позов без розгляду.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 , зазначає, що починаючи з квітня 2024 року стосунки між подружжям були позитивно налагоджені, ОСОБА_1 знову почала проживати однією сім'єю з ОСОБА_3 , вести спільне господарство, виховувати спільного сина. У зв'язку із чим ОСОБА_1 на електрону пошту Голосіївського районного суду міста Києва в червні 2024 року неодноразово надсилались заяви про те, що остання не бажає розлучатись із своїм чоловіком ОСОБА_3 і просить суд залишити позовну заяву без розгляду. Проте не дивлячись на волю та право позивача суд першої інстанції ухвалив рішення про задоволення позову.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду першої інстанції, через порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_3 вказує, що розглянувши справу без повідомлення відповідача, суд першої інстанції допустив порушення принципу рівності сторін, що позбавило відповідача можливості заявити свої заперечення по цій справі, зокрема, в першу чергу, заявити про необхідність дотримання положень щодо підсудності даного спору.
Перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційне провадження за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , поданою представником ОСОБА_4 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 05 липня 2024 рокупідлягає закриттю, з наступних підстав.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2010 року у справі «Дія 97» проти України», § 47).
До того ж ЄСПЛ вказав, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов'язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, у межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братись до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль у ньому апеляційного суду. «Право на суд», одним із аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення ЄСПЛ від 06 грудня 2007 року у справі «Воловік проти України», § 53, 55).
Основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України).
Конституційний Суд України у Рішенні від 11 грудня 2007 року № 11 рп/2007 зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення).
Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Як вбачається з матеріалів справи і це встановлено судом, рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 05 липня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено. Розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , зареєстрований 11 травня 2016 року Голосіївським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві, актовий запис №287.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 13 вересня 2024 року заяву представника позивача про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами задоволено. Скасовано рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 05 липня 2024 року по цивільній справі №752/1137/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу.
Тобто, на час розгляду апеляційної скарги рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 05 липня 2024 року по цивільній справі №752/1137/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу на яке сторонами подано апеляційні скарги не існує.
Судові рішення, які вже скасовано, не можуть бути предметом апеляційного оскарження.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо апеляційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає апеляційному оскарженню.
Згідно з частиною 1 статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, а частина 9 цієї статті вказує, що якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).
Велика Палата Верховного суду у пункті 82 постанови від 08 червня 2022 року в справі № 2-591/ц дійшла висновку, що відсутність у процесуальних кодексах положень про процесуальну аналогію не є перешкодою для застосування такої аналогії.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне закрити апеляційне провадження за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , поданою представником ОСОБА_4 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 05 липня 2024 року, оскільки вказане рішення скасовано рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 13 вересня 2024 року, а тому очевидним є неможливість оскарження в апеляційному порядку не існуючого рішення.
Підстави для закриття апеляційного провадження передбачені ст. 362 ЦПК України.
Хоча ст. 362 ЦПК України не містить такої підстави для закриття апеляційного провадження, як помилкове відкриття, за обставин цієї справи апеляційне провадження слід закрити, оскільки воно було відкрите помилково.
За матеріалами цієї справи належало б відмовити у відкритті апеляційного провадження, однак у зв'язку з тим, що апеляційне провадження було помилково відкрито, зазначене вказує на необхідність його закриття.
Схожі за змістом висновки щодо закриття провадження як помилково відкритого містяться в ухвалах Верховного Суду від 29 грудня 2020 року у справі№ 826/10834/14, від 30 червня 2020 року у справі № 320/2127/18, у постановах Верховного Суду від 26 лютого 2021 року у справі № 29/5005/6381/2011, від 14 квітня 2021 року у справі № 333/7816/14-ц, від 26 жовтня 2021 року у справі № 666/6309/13-ц.
Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 03 жовтня 2018 року у справі № 826/16892/17 (провадження № 11-953апп18), постановою від 15 травня 2019 року у справі № 761/10509/17 (провадження № 14-53цс19) також закривала касаційне провадження у справі, яке було відкрито помилково.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційне провадження підлягає закриттю.
На підставі викладеного та керуючись статтями 358, 381 ЦПК України, апеляційний суд, -
Закрити апеляційне провадження за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , поданою представником ОСОБА_4 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 05 липня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий Фінагеєв В.О.
Судді Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.