03110, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Єдиний унікальний номер справи № 752/3089/24 Головуючий у суді першої інстанції - Первушина О.С.
Номер провадження № 33/824/4886/2024 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.
09 грудня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі судді Яворського М.А., за участю секретаря судового засідання Русан А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , подану захисником Шуляк Надією Олександрівною, на постанову Голосіївського районного суду міста Києва від 19 вересня 2024 року щодо притягнення :
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання (перебування) - АДРЕСА_1
до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, -
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАВ №575079 від 07 лютого 2024 року ОСОБА_2 13 січня 2024 року о 12 годині 07 хвилин, за адресою: АДРЕСА_2 , вчинила домашнє насильство психологічного характеру відносно своєї малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яке виразилось у тому, що завдала психологічної травми під час конфлікту з батьком своєї дитини, згідно висновку незалежного психолога, тобто вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ст. 173-2 ч. 1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 19 вересня 2024 року провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП - закрито у зв'язку із відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, законний представник неповнолітньої потерпілої ОСОБА_4 - ОСОБА_1 , через захисника Шуляк Н.О., подала апеляційну скаргу, вважає, що постанова Голосіївського районного суду міста Києва від 19 вересня 2024 року є необґрунтованою та такою, що прийнята з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи, з не правильним застосуванням норм процесуального законодавства.
Звертає увагу, що судом першої інстанції при розгляді протоколу про адміністративне правопорушення не враховано, що матеріали справи містять докази вчинення психологічного насильства з боку ОСОБА_2 щодо малолітньої ОСОБА_4 , а саме відеозаписи на флеш носії, що показують поведінку ОСОБА_2 , відеозапис спілкування з нарядом поліції, який приїхав на виклик, аудіозапис розмови з диспетчером по номеру 102, консультативний висновок лікаря, заяви та повідомлення щодо ОСОБА_2 відносно попередніх повідомлень, копію висновка експерта.
Вважає, що суд не дослідив наявні в матеріалах справи докази та протиправно закрив провадження у зв'язку із відсутністю у діяннях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення.
Судом було проігноровано викладені аргументи ОСОБА_1 та надані докази, які взагалі не були враховані при прийнятті оскаржуваної постанови.
Враховуючи викладене в апеляційній скарзі представник неповнолітньої потерпілої ОСОБА_4 - ОСОБА_1 , через захисника Шуляк Н.О. просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову постанову, якою визнати ОСОБА_2 винною у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Заслухавши доповідь судді, пояснення ОСОБА_1 , та його представника Шуляк Н.О., які підтримали подану апеляційну скаргу та просили її задовольнити, пояснення ОСОБА_2 та її захисника Єрмоленко О.О., які заперечили проти задоволення апеляційної скарги і просили залишити без змін постанову суду першої інстанції, пояснення експертів у справі Кротову Т.Х. , Линник С.В., дослідивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ч.2 ст.7 КУпАП провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність (ч. 1 ст. 9 КУпАП).
Відповідно до положень статті 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Положеннями статті 280 КУпАП передбачено, що суддя при розгляді справи про адміністративне правопорушення, в даному випадку, передбаченого ч.1 статті 173-2 КУпАП, у числі інших визначених законом обставин, зобов'язаний з'ясувати: чи мало місце правопорушення, за яке особа притягається до відповідальності; чи містить діяння склад адміністративного правопорушення, чи є особа винною у його вчиненні та чи підлягає вона адміністративній відповідальності.
Висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин і доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення. Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.
Відповідно до вимог ст.251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, а також іншими документами.
Як зазначено в ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Також стаття 62 Конституції України зазначає, що вина особи, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належним чином, а не ґрунтуватися на припущеннях.
Постанова судді суду першої інстанції не в повній мірі відповідає зазначеним вище вимогам.
Як вбачається з матеріалів справи та судового рішення, при розгляді даної справи суддя місцевого суду не достатньо повно, об'єктивно та всебічно дослідив наявні у ній письмові матеріали, наданні докази у вигляд флеш носіїв, на яких зафіксовано події, що мали місце 13 січня 2024 року за місцем вчинення правопорушення, висновки проведених у справі експертиз та психологічних досліджень та дійшов хибного висновку про недоведеність вини ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП.
Так, відповідно згідно до диспозиції ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, - «вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі винесення такого припису».
Об'єктивна сторона вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі виражається в умисному вчиненні будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
Тобто, виходячи з граматичного тлумачення диспозиції даної норми КУпАП, орган поліції зобов'язаний був при складанні протоколу про адміністративне правопорушення, зазначати конкретно в чому саме полягало психологічне насильство, а також вказати яка шкода заподіяна або могла бути заподіяна фізичному чи психологічному здоров'ю, що прямо витікає з диспозиції статті (погрози, образи, чи переслідування, позбавлення житла, їжі, тощо) і це є обов'язковим.
Відповідно до положень Закону України «Про попередження насильства в сім'ї» насильство в сім'ї - це будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім'ї стосовно іншого члена сім'ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім'ї як людини та громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров'ю.
Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначає, що предметом регулювання цього Закону є правовідносини, що виникають у процесі запобігання та протидії домашньому насильству.
Згідно зі статті 3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання поширюється на таких осіб: подружжя; колишнє подружжя; мати (батько) або діти одного з подружжя (колишнього подружжя) та інший з подружжя (колишнього подружжя); особи, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у шлюбі між собою, їхні батьки та діти; особи, які мають спільну дитину (дітей); батьки (мати, батько) і дитина (діти); та ін.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи (п.14 ч.1 ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).
Фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру (п.17 ч.1 ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).
Таким чином, під домашнє насильство, зокрема психологічного характеру, яке утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, підпадають лише такі діяння, якими цілеспрямовано та навмисно спричиняється емоційна невпевненість, страх або іншим чином завдається шкода психічному здоров'ю іншого члена сім'ї.
Відповідно до ст. 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи.
Відповідно до ч.2 ст.251 КУпАП обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Посадовою особою, що складає протокол, ставиться у вину особі вчинення таких конкретних протиправних діянь, що містять в собі ознаки того чи іншого адміністративного правопорушення, що відображається у протоколі. Суддя ж, розглянувши справу повинен переконатись у наявності чи відсутності підстав для притягнення особи до адміністративної відповідальності за конкретні дії.
Розгляд справи про адміністративне правопорушення відбувається в межах протоколу про адміністративне правопорушення відносно конкретної особи.
Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) у багаточисельних рішеннях висловлена правова позиція щодо розгляду національними судами справ про адміністративні правопорушення. Так, у рішенні Суду «Енгель та інші проти Нідерландів» були визначені критерії, за наявності одного із них будь-яке правопорушення повинне розцінюватись як кримінальне і розглядатись за процедурою, визначеною національним законодавством для кримінальних правопорушень.
Такими критеріями є: «критерій національного права», який визначає те, що будь-яке протиправне діяння є злочином, якщо воно передбачене як злочин відповідним національним законодавством; «критерій кола адресатів», відповідно до якого правопорушення повинне розглядатись як кримінальне, якщо відповідальність за нього поширюється на невизначене коло осіб; «критерій мети та тяжкості наслідків», за змістом якого вчинене правопорушення розглядається за природою кримінального злочину, якщо санкція за його вчинення є достатньо суворою і передбачає елемент покарання. У будь-якому випадку правопорушення повинне розцінюватись як кримінальне і розглядатись за правилами кримінального правопорушення за яке призначене покарання (стягнення), за яким особа позбавляється волі. Зазначені положення знайшли в подальшому своє відображення у чисельних рішеннях ЄСПЛ, зокрема: «Лутц проти Німеччини», «Карелін проти Російської Федерації», «Гурепка проти України», «Лучанінова проти України», «Швидка проти України» та інших.
Аналіз диспозиції та санкції ч.1 ст.173-2 КУпАП дає підстави стверджувати те, що це правопорушення відповідає критерію «кола адресатів» та критерію «мети та тяжкості наслідків». Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Наведене вказує на те, що зазначене вище правопорушення повинне розглядатись за процедурою кримінального судочинства. У зв'язку із цим, при розгляді апеляційної скарги, при наданні оцінки доказам та вирішенні питання про законність та обґрунтованість судового рішення суд вважає за необхідне застосовувати відповідні положення кримінального процесуального закону, в тому числі і щодо сутності адміністративного правопорушення, яке за своєю юридичною природою фактично є обвинуваченням.
Забезпечення доведеності вини є складовою частиною однієї із засад кримінального провадження відповідно до п.10 ч.1 ст.7, ст. 17 КПК України та однією із засад судочинства відповідно до п.2 ч.1 ст.129 Конституції України.
Згідно зі ст.62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь.
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення ВАВ №575079 від 07 лютого 2024 року ОСОБА_2 13 січня 2024 року о 12 годині 07 хвилин, за адресою: АДРЕСА_2 , вчинила домашнє насильство психологічного характеру відносно своєї малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яке виразилось у тому, що завдала психологічної травми під час конфлікту з батьком своєї дитини, згідно висновку незалежного психолога, тобто вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ст. 173-2 ч. 1 Кодексу України про адміністративні правопорушення. (а.с.1).
До протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАВ №575079 від 07 лютого 2024 року додано рапорт молодшого інспектора роти реагування Управління поліції охорони в м. Києві Могиленко В.О. , згідно якого працівник поліції доповідає, що 13 січня 2024 року о 12:07 надійшло повідомлення зі служби 102 про те, що за адресою АДРЕСА_2, заявниця адвокат, щойно подзвонила її клієнтка ОСОБА_2 та повідомила, що її колишній співмешканець ОСОБА_8 , буянить не надає забрати їх спільну дитину до укриття просить направити поліцію. Прибувши на місце події до наряду звернулась заявниця ОСОБА_2 та повідомила, що її колишній співмешканець ОСОБА_1 не відпускає їх спільну неповнолітню доньку ОСОБА_4 до укриття під час повітряної тривоги. У заявниці ОСОБА_2 відібрано заяву. (а.с. 2 т.1)
Разом з тим, в цьому ж рапорті зазначено, що 13 січня 2024 року о 12:17 надійшло повідомлення від ОСОБА_1 про скоєння домашнього насильства в якому заявник повідомив проте, що у нього є рішення суду, що дитина проживає з ним. Прийшла мати дитини ОСОБА_2 та влаштувала скандал. Вона викликала поліцію. Дитині 5 років. Жінка почала виривати дитину під час тривоги, коли та гралась у безпечному місці. Неадекватно поводить себе. На місці є один патруль, який викликала вона. Просить приїхати поліцію. (а.с. 4 т.1)
13 січня 2024 року відібрано письмові пояснення від ОСОБА_2 про те, що 13 січня 2024 року вона прибула за місцем проживання своєї доньки, коли в місті Києві була повітряна тривога, запитала чому дочка не знаходиться в бомбосховищі та захотіла відвести свою доньку до бомбосховища, але ОСОБА_1 відмовив і вона зателефонувала своєму адвокату щоб викликати поліцію. Вказувала, що він почав виганяти її та її матір. (а.с. 7 т.1)
13 січня 2024 відібрано від ОСОБА_1 заяву повідомлення про злочин, в якій останній повідомив, 13 січня 2024 до належного йому будинку та за згодою домовленістю з ОСОБА_2 прибули її мати, та її рідний брат для того щоб відвідати малолітню ОСОБА_3 . Коли оголосили повітряну тривогу і, слідуючи рекомендаціям ДСНС усі перемістились в безпечне місце за правилом двох стін. Раптом у будинок увірвалась ОСОБА_2 та почала кричати. Вказував, що ОСОБА_2 була в істеричному стані та штовхала його. Крім того, вона довго утримувала плачучу дитину, яка хотіла йти до тата. Вона також намагалась роздягнену дитину винести на вулицю й відвести в невідомому напрямку, але вони з новою дружиною заблокували вихід з будинку. Тоді вона почала викликати поліцію, щоб щось зафіксувати, дитина тим часом від неї втекла і його дружина перемістила її інше безпечне місце. Вказував, що у дитини був стрес. Просив скласти адміністративний протокол для недопущення подальшого сімейного насилля щодо нього та неповнолітньої дитини, а також просив застосувати заходи відповідальності, а також винести обмежувальний припис. (а.с. 11 - 13 т.1 )
Суд апеляційної інстанції аналізуючи обставини вказаної справи враховує наступні норми права.
Відповідно до статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно з частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
При визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
При оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини підлягають врахуванню такі базові елементи: (а) погляди дитини; (б) індивідуальність дитини; (в) збереження сімейного оточення і підтримання відносин; (г) піклування; захист і безпека дитини; (ґ) вразливе положення; (д) право дитини на здоров'я; (е) право дитини на освіту (постанова Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19). Також підлягають врахуванню: (1) спроможність кожного з батьків піклуватися про дитину особисто; (2) стосунки між дитиною і батьками в минулому; (3) бажання батьків бути опікунами; (4) збереження стабільності в оточенні дитини, йдеться про місце проживання (дім), школу, друзів; (5) бажання дитини.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Відповідно до частини третьої статті 9 Конвенції визначено право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
За змістом статей 18, 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першочергово повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об'єктивних обставин спору. При визначенні місця проживання дитини судам потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах (постанова Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 466/1017/20).
Відповідно до статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України "Про охорону дитинства").
Кожній дитині гарантується право на свободу, особисту недоторканність та захист гідності. Дисципліна і порядок у сім'ї, навчальних та інших дитячих закладах мають забезпечуватися на принципах, що ґрунтуються на взаємоповазі, справедливості і виключають приниження честі та гідності дитини (ч.1 ст. 10 Закону України « "Про охорону дитинства".
Апеляційний суд враховує, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є колишнім подружжя та між батьками неповнолітньої дитини ОСОБА_3 існує проблемна ситуація, яка сформована на вирішенні питання щодо визначення місця проживання дитини, про що свідчать надані сторонами докази, частина з яких є предметом дослідження в інших судових справах.
Разом із тим суд апеляційної інстанції, переглядаючи в апеляційному порядку постанову Голосіївського районного суду міста Києва від 19 вересня 2024 року враховує обставини вказаної справи в контексті вирішення питання про наявність чи відсутність у діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП за подіям, які відбулися саме 13 січня 2024 року об 12 год. 07 хв. в будинку АДРЕСА_2 .
Так суд першої інстанції, розглядаючи направлений йому протокол від 07 лютого 2024 року виклав висновок суду про те, що в діях ОСОБА_2 відсутній склад адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, при цьому послався лише на те, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження обставин вчинення вище вказаного правопорушення.
Суд констатував, що ні висновок складений психологом Кротовою Т.Х. , ні висновок судового експерта Линник С.В. №390 від 17 квітня 2024 року не містять обставин, які вказували б на наявність в діях ОСОБА_2 складу вище вказаного правопорушення.
Однак погодитися із даним висновком не можна оскільки він не є обґрунтованим.
Відповідно до висновку психолога від 29 січня 2024 року за результатами проведення опитування ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , психологом ОСОБА_10 зроблено висновок відповідно до якого зазначила, що за результатом опитування ОСОБА_4 було виявлено комплекс ознак про наявність психотравмувального досвіду, а саме домашнього насильства у формі психологічного насильства через дії її матері. (а.с. 79 - 84 т.1)
З дослідженого відеозапису долученого до матеріалів справи, яке було зроблено 13 січня 2024 року, вбачається, що ОСОБА_2 у верхньому одязі зайшла до будинку в кімнату де дитина гралась та почала голосно кричати, що в м. Києві зараз повітряна тривога, а дитина не перебуває в укритті. На зафіксованому відеозаписі дитина спочатку себе поводила спокійно, проте коли ОСОБА_2 схопила дитину та стисла її в обіймах, продовжила кричати та вимагати переміститись до бомбосховища, чим в подальшому перелякала дитину, внаслідок чого малолітня ОСОБА_3 почала плакати та проситись до батька. Вже після того, як дитина почала кричати ОСОБА_2 відпустила дитину і вона пішла на руки до батька ОСОБА_1 (а.с. 75 на звороті флеш накопичував т.1).
Відповідно до висновку спеціаліста психолога Кротової Т.Х. , складеного 18 березня 2024 року за результатами аналізу відеоматеріалу фіксації події, які мали місце 13 січня 2024 року зроблено висновок, що наявність ознак домашнього насильства у формі психологічного та фізичного насильства щодо малолітньої ОСОБА_3 внаслідок дії її матері. Формуючи вказаний висновок спеціаліст-психолог Кротова Т.Х. , послалася на відповідні події, які відбулися 13 січня 2024 року та які відображенні на флеш носію.
Зокрема спеціаліст зазначає ознаками психологічного та фізичного насильства з боку матері до дитини є - гучне вторгнення ОСОБА_2 в налагоджений простір дитини; утримання дитини ОСОБА_2 ; ігнорування ОСОБА_2 емоційного стану дитини; ігнорування ОСОБА_2 потреб дитини.
Аналізуючи відеоматеріал зокрема відео 1 спеціаліст відобразив, що: «батьки дитини ведуть між собою словесну перепалку щодо бомбосховища, ОСОБА_12 , дружина ОСОБА_1 , нахиляється до ОСОБА_3 . Мати хапає дівчинку і каже що це її дитина. Сідає на крісло мішок, на якому до цього сидів її брат. ОСОБА_3 опиняється затиснутою в неї між ніг. ... Дитина вільну руку (інша затиснута між мамою і нею) тягне в бік тата, кличе тата. … Дівчинка починає плакати. … Дитина плаче … Тримаючи дитину, ОСОБА_2 не помічає, як по обличчю дівчинки соваються рукавички, які перебувають разом із телефоном у її руці. Дитина між колін матері з'їхала на підлогу, продовжує плакати і тягнути руки до батька. Мати спершу встановила телефон, яким знімала відео, на поверхні біля каміна, лише потім підхопила дитину під пахви, притиснула до себе. Дитина все також плаче, тягне руку у бік до батька. … Мати притискає до себе дитину, голосно коментуючи те, що відбувається.
Зіставляючи результати проведеного психологом Кротовою Т.Х. опитування ОСОБА_3 за методикою "Зелена кімната", яке відбулося 27 січня 2024 року (сніговик на малюнку, що проявив тривожний стан дитини; акцент дитини в бесіді на скандал, який влаштувала мама; крик матері, який продемонструвала дівчинка; страх дитини, що мама забере її від батька; дитина зобразила, як батько її захищає - міцно обняла м'яку іграшку і притиснула до себе) та аналізу наданого відеоматеріалу (м'яка іграшка-сніговик поруч з дитиною свідчить про прив'язаність дитини до цієї іграшки (діти дошкільного віку володіють «магічним мисленням», надаючи людських якостей неживим предметам); плач дитини; утримання дитини матір'ю; гучний голос матері над вухом дитини під час прояснення відношень із батьком; наочне бажання дитини піти до батька від матері", те, як дитина заспокоїлася в обіймах батька) можна зробити висновок, що психотравмувальний досвід дитина отримала внаслідок події, що сталася 13 січня 2024 року в будинку, де проживає дитина (а.с. 13-18 т.2).
Відповідно до висновку судового експерта Линник С.В. № 390 від 17 квітня 2024 року ситуація, яка відбулась 13 січня 2024 року була для малолітньої ОСОБА_3 тимчасово емоційно-напруженою (стресовою), призвела до переживань розгубленості та страху, супроводжувалась короткочасними больовими відчуттями. Емоційний стан дитини в досліджений період став наслідком загальної проблемної обстановки в родині, з передуючим формуванням у дитини відчуження щодо матері, що впливало на поведінку дитини в момент стресової для малолітньої дитини події.
Здійснюючи обґрунтування вищевказаного висновку за подією, що мала місце 13 січня 2024 року у будинку АДРЕСА_2 , експерт психолог зазначила: «Аналіз ситуації, яка досліджується за матеріалами та зафіксована на відеозаписах від 13 січня 2024 року, дозволяє встановити, що у дитини виникали ситуаційно-обумовлені страх та розгубленість від зовнішніх емоційно-напружених обставин: раптовий гучний конфлікт між батьками та іншими членами родини, який поступово наростав. Сидячи на руках у матері, дитина перебувала на початку ситуації в доволі спокійному стані. Але по мірі голосних повідомлень батька про те, що мама хоче її забрати (« ОСОБА_3 , дивись. що мама робить! Забирає, знов дитинку!»), що мама влаштувала скандал та «домашнє насилля» (« ОСОБА_3 , мама завжди робить скандали, не переживай!»), з питанням батька « ОСОБА_3 , з ким ти хочеш жити?» - дитина починає відповідно реагувати емоційно, лякається, прагне уникнути неприємних обставин та тягнеться з рук матері до звичних дорослих. В цей момент з боку матері мав місце тимчасовий фізичний вплив на дитину (міцно тримала в обіймах, відвертала дитину від простягнутої руки батька), що наразі згадується дівчинкою, як «мама давила мені на живіт». Обставини конфлікту виглядають як наслідок збудженого стану батька, його дружини та матері дитини з її мотивацією «вивести доньку з будинку в бомбосховище» та мотивацією батька «не дати цього зробити». Описані неврологом 13.01.2024 скарги дитини на головний біль та загальну слабкість можуть бути природним наслідком перезбудження дитини в той день через тривалий конфлікт між членами родини, з викликами поліції тощо («гостра реакція на стрес»).
Таким чином, ситуація, яка досліджується (13.01.2024), була для дитини тимчасово емоційно-напруженою (психотравмувальною, стресовою), викликала короткочасні переживання страху, супроводжувалася тимчасовими больовими відчуттями (матір тримала доньку в обіймах декілька хвилин та відпустила, почувши дитячий крик). Емоційний стан дитини в досліджений період став наслідком загальної конфліктної обстановки в родині, з попереднім формуванням у дитини відчуження щодо матері. то загалом вплинуло на ставлення та поведінку дитини в момент раптового гучного сімейного конфлікту (стресові для будь-якої маленької дитини обставини) ( а.с. 53-59 т.2).
При апеляційному розгляді справи вище вказані експерти Кротова Т.Х. , та Линник С.В. підтримали дані ними висновки.
Даючи аналіз вище вказаним висновкам експертиз, а також, дослідивши у судовому засіданні відеозапис подій, що мала місце 13 січня 2024 року суд апеляційної інстанції враховує, що відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Так із протоколу складеного працівниками поліції вбачається, що ОСОБА_2 звинувачується у вчиненні домашнього насильства психологічного характеру відносно малолітньої доньки ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 , що виразилося у завданні дитині психологічної травми.
Так, матеріалами справи підтверджується, що дійсно 13 січня 2024 року в 12 год 07 хв. ОСОБА_2 , перебуваючи за місцем проживання ОСОБА_1 та їх спільної доньки ОСОБА_3 вчинила дії які за своїх характером можуть свідчити про фізичне та психологічне насильство відносно малолітньої доньки.
Так із переглянутого відео вбачається, що ОСОБА_2 схватила свою доньку ОСОБА_3 всупереч її волі, утримувала її руками, затиснувши її при цьому між ніг, сидячи при цьому на кріслі-мішку, і не дивлячись на те, що дитина стала плакати та намагатися звільнитися від утримання, ОСОБА_2 продовжувала з'ясовувати із ОСОБА_1 відносини щодо необхідності одягнення дитини саме нею та подальшого спрямування до укриття.
Вказані обставини та дії ОСОБА_2 експертами визначені, як психотравмуючі для дитини, що в подальшому призвело емоційно-напруженої (стресової) обстановки, переживань розгубленості та страху дитини, та супроводжувалась короткочасними больовими відчуттями.
Суд апеляційної інстанції враховує, що вказані дії призвели до наслідків, а саме необхідності відвідування дитиною лікаря невролога 13 січня 2024 року (а.с. 143 т.1), та подальшого психоконсультативного дослідження 03 лютого 2024 року (а.с. 146 т.1).
Вказаними висновками було встановлено, що події, які мали місце 13 січня 2024 року за місцем проживання викликали у малолітньої ОСОБА_3 - головну біль ділянці чола, нудоту, загальну слабкість гостру реакцію на стрес, та призвели до пригніченого емоційного стану.
Як зазначено у висновку судово-психологічної експертизи №390 від 17 квітня 2024 року проведеної експерт-психологом відділу судово-психологічної експертизи Центру судових експертиз ДУ «Інститут судової психіатрії МОЗ України» судового експерта Линник С.В. № 390 від 17 квітня 2024 року вказані наслідки дійсно могли стати результатом подій, що відбулися 13 січня 2024 року (а.с. 58 т.2).
Оцінюючи дії ОСОБА_2 в контексті подій 13 січня 2024 року відносно малолітньої ОСОБА_4 , суд апеляційної інстанції враховує, що дійсно в даній ситуації між бувшим подружжям виникли словесні суперечки щодо необхідності переміщення дитини до захищеного укриття з врахуванням оголошеної повітряної тривоги, однак безпосередні дії ОСОБА_17 , щодо захвату дитини, утримання її, всупереч волі останньої (ОСОБА_3), що призвело до плачу дитини та психологічного стресу, і не дивлячись на це ОСОБА_2 продовжувала утримувала її так деякий час, з'ясовуючи при цьому стосунки із ОСОБА_1 , не звертаючи увагу на психологічний стан дитини, що є свідченням вчиненні відносно неї як фізичного насилля (захват та утримання проти волі дитини) так психологічно насилля неможливість дитини самостійно за своїм віком та фізичним станом вивільнитися від обіймів матері.
Отже, висновки суду першої інстанції про відсутність в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП не відповідають фактичним обставинам справи та наявним в матеріалах справи доказам, а доводи апеляційної скарги представника неповнолітньої потерпілої ОСОБА_4 - ОСОБА_1 , через представника Шуляк Н.О. є обґрунтованими.
Апеляційний суд вважає, що обставини які викладенні у протоколі про адміністративне правопорушення від 07 лютого 2024 року знайшли своє підтвердження при апеляційному розгляді справи.
Даючи оцінку доводам захисника ОСОБА_2 , адвоката Єрмоленко О.О. щодо порушення строків складення протоколу про адміністративне правопорушення, суд враховує наступне.
Так, дійсно згідно до ч.2 ст. 254 КУпАП протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення, у двох примірниках, один із яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Разом із тим, враховуючи характер та обставини правопорушення у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_2 , необхідністю отримання працівниками поліції відповідного висновку психолога, оскільки об'єктом вчиненого правопорушення є малолітня дитина даний протокол був складений через 24 дні.
Даний факт підтверджується відповідним запитом начальника СЮП ВП Голосіївського УП ГУНП у м. Києві В. Баранського до магістра психології дитинства і сім'ї з основами психотерапії Кротової Т.Х ( а.с. 76,77 т.1).
Суд вважає, що вказані захисником порушення строків не впливають на суть вчиненого ОСОБА_2 правопорушення. Більш того дані обставини не є підставою для закриття провадження у справі, оскільки даний протокол був складений в межах строків накладення адміністративного стягнення визначеного ст. 38 КУпАП.
Відповідно до ч. 2 ст. 38 КУпАП, якщо справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу чи інших законів підвідомчі суду (судді), стягнення може бути накладено не пізніш як через три місяці з дня вчинення правопорушення.
Так, з матеріалів справи вбачається, що адміністративне правопорушення було вчинено 13 січня 2024 року, а тому на момент розгляду справи судом апеляційної інстанції строк накладення адміністративного стягнення, передбачений ч. 2 ст.38 КУпАП, сплинув.
Відповідно до п. 7 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю в разі закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених ст. 38 КУпАП.
Відтак, оскільки з дня вчинення даного правопорушення до часу розгляду справи апеляційним судом сплинув строк накладення стягнення у справах про адміністративні правопорушення, передбачений ст. 38 КУпАП, провадження по справі підлягає закриттю.
Керуючись положеннями статті 294 КУпАП, Київський апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану захисником Шуляк Надією Олександрівною, задовольнити частково.
Постанову Голосіївського районного суду міста Києва від 19 вересня 2024 року скасувати та прийняти нову постанову, якою провадження у справі про притягнення ОСОБА_2 до відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП закрити у зв'язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення, тобто із підстав, передбачених п.7 ч.1 ст. 247 КУпАП.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Київського
апеляційного суду М.А.Яворський