справа № 753/7588/24
провадження № 22-ц/824/15198/2024
головуючий у суді І інстанції Заставенко М.О.
10 грудня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Писаної Т.О.
суддів - Приходька К.П., Журби С.О.
за участю секретаря судового засідання - Савченко К.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 24 липня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, третя особа Служба у справах дітей та сім'ї Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації,
У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, у якій просила позбавити відповідача батьківських прав відносно доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що у зареєстрованому шлюбі у сторін народились діти, зокрема, донька ОСОБА_3 . Рішенням суду від 7 грудня 2017 року шлюб між сторонами розірвано. Відповідач постійно проживає в АР Крим з грудня 2015 року, матеріально дитину не забезпечує та не підтримує, не бере участі у її вихованні, не дбає про її фізичний та духовний розвиток, не піклується про неї, не бере участь у її житті, останній раз бачив її у 2017 році. Таким чином, відповідач вважала аморальним подальше збереження батьківських прав відповідача.
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 24 липня 2024 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, третя особа Служба у справах дітей та сім'ї Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації відмовлено.
Не погоджуючись із указаним рішенням представник ОСОБА_1 - адвокат Баховський М.М. звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що обґрунтовуючи судове рішення суд першої інстанції не навів доводів спростування необхідності, доцільності, моральності та справедливості при вирішенні позовних вимог про позбавлення батьківських прав батька, який фактично покинув дитину, переїхав на постійне місце проживання до країни агресора.
Вважає, що надмірний формалізм рішення суду першої інстанції очевидно є усуненням від здійснення реального правосуддя.Позивачем в справі надано беззаперечні докази, які свідчили про ухилення відповідача від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та його винної поведінки.
Звертає увагу, що відповідач проти позову не заперечив. Служба у справах дітей та сім'ї Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації не надала суду висновок.
Наголошує, що відповідач матеріально не забезпечує та не підтримує неповнолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не бере участі в її вихованні, останній раз бачив доньку в 2017 році, не дбає про її фізичний та духовний розвиток, не піклується про неї, не бере участь у її житті. При цьому зважаючи на перебування дитини в зоні бойових дій в лютому-квітня 2022 року та подальші ракетні обстріли м. Києва, відповідач жодним чином не подбав про безпеку дитини. Вважає аморальним збереження батьківських прав відповідача через його свідому винну поведінку особи, якій байдужа доля дитини.
Відзив на апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду не надходив.
У судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Баховський М.М. просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Відповідач та третя особа в судове засідання не з'явились, були належним чином повідомлені про розгляд справи шляхом направлення судової повістки на електронну та поштову адресу, що підтверджується звітом про доставку поштової кореспонденції та рекомендованим повідомленням про вручення поштової кореспонденції суду. Клопотання про відкладення розгляду справи до Київського апеляційного суду не надходили.
За таких обставин та керуючись положеннями ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи та їхніх представників.
Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Звертаючись до суду з позовом, позивачка посилалася на те, що відповідач постійно проживає в АР Крим з грудня 2015 року, матеріально дитину не забезпечує та не підтримує, не бере участі у її вихованні, не дбає про її фізичний та духовний розвиток, не піклується про неї, не бере участь у її житті, останній раз бачив її у 2017 році. Таким чином, відповідач вважала аморальним подальше збереження батьківських прав відповідача.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Крім того, суд вказав, що позивач не довела жодної із підстав, передбачених ст. 164 СК України, для позбавлення відповідача батьківських прав відносно доньки.
Колегія суддів погоджується із таким висновком суду з урахуванням наступного.
Згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Частиною першою статті 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.
Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.
Судом встановлено, що у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішення суду від 7 грудня 2017 року, у сторін народилась донька ОСОБА_3 .
2 травня 2017 року ОСОБА_2 довіреністю, складеною у м. Темрюк Краснодарскього краю, російської федерації, уповноважено ОСОБА_1 бути його представником у компетентних органах, організаціях і установах України з питання зняття його з реєстраційного обліку за адресою АДРЕСА_1 .
При зверненні до суду з позовом на підтвердження своїх позовних вимог позивачем було надано заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 7 грудня 2017 року у справі № 753/53/17 про розірвання шлюбу; копію паспорта ОСОБА_1 ; свідоцтво про народження дитини ОСОБА_3 ; свідоцтво про одруження; довіреністю, складеною у м. Темрюк Краснодарскього краю, російської федерації, якою уповноважено ОСОБА_1 бути його представником у компетентних органах, організаціях і установах України з питання зняття його з реєстраційного обліку за адресою АДРЕСА_1 ; копію паспорта ОСОБА_2 .
Проте, позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК України.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
При вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку.
Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.
Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.
Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах: від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18 (провадження № 61-8883св19), від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19), від 23 грудня 2020 року у справі № 522/21914/14 (провадження № 61-8179св19).
Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
У рішенні по справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.
Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.
В даному випадку суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що підстави, передбачені частиною першою статті 164 СК України для позбавлення відповідача батьківських прав, відсутні. Крім того, позбавлення батьківських прав необхідно розглядати як крайній захід, необхідність та пропорційність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.
Суд першої інстанції також правильно зазначив, що висновок органу опіки та піклування є таким, що має рекомендаційний характер, який повинен містити відомості щодо наявності виключних обставин, підтверджених відповідними доказами, які б свідчили про свідоме нехтування батьком/матір'ю своїми обов'язками і були законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення батьківських прав, що найкраще відповідатиме інтересам дітей (постанова Верховного Суду від 15 квітня 2021 року (справа № 243/13192/19-ц).
Позивач при зверненні до суду першої та апеляційної інстанції зазначала, що відповідач тривалий час, а тобто з 2017 року ухиляється від виконання батьківських обов'язків з виховання дитини, однак доказів на підтвердження вказаних обставин не надавала.
Посилання позивача на те, що відповідач не спілкується з дитиною та не бачиться з нею не може бути самостійною підставою для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав за наслідком розгляду цієї справи, оскільки позивач не довела, що такі дії батька ґрунтуються саме на винній поведінці батька, що нехтує своїми обов'язками, а не з інших причин, як то хвороба, надзвичайні обставини, тощо.
Аналогічних висновків дотримується Верховний Суд (див., наприклад, постанову від 17 червня 2021 року у справі № 466/9380/17).
Згідно з частинами першою-третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, правові наслідки позбавлення батьківських прав визначено статтею 166 СК України. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.
Пунктом 1 статті 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону та процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо та необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
Таких висновків дійшов Верховний Суд в постанові від 29 вересня 2021 року (справа №459/3411/18).
В даному випадку судом апеляційної інстанції не встановлено виключних обставин, які свідчили б про наявність безумовних підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно його доньки ОСОБА_3 .
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що вимоги про позбавлення батьківських прав не підлягають задоволенню.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для скасування оскаржуваного рішення, яке ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, з підстав, що зазначені в апеляційній скарзі, тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 24 липня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий Т.О. Писана
Судді К.П. Приходько
С.О. Журба