справа № 369/15216/23 головуючий у суді І інстанції Фінагеєва І.О.
провадження № 22-ц/824/14824/2024 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.
10 грудня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді - Березовенко Р.В.,
суддів: Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,
з участю секретаря Щавлінського С.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представником - адвокатом Романюком Іваном Миколайовичем на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 червня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, -
У вересні 2023 року ОСОБА_2 звернулася до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, у якому просила суд:
визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 автомобіль марки Skoda, модель - Octavia Tour, 2007 року випуску, колір сірий, тип - комбі В, номер шасі (кузова, рами) - VIN НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 , набутий у власність 29 грудня 2011 року, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 від 29 грудня 2011 року;
в порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на автомобіль марки Skoda, модель - Octavia Tour, 2007 року випуску, колір сірий, тип - комбі В, номер шасі (кузова, рами) - VIN НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 , набутий у власність 29 грудня 2011 року, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 від 29 грудня 2011 року;
в порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_2 право на компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля марки Skoda, модель - Octavia Tour, 2007 року випуску, колір сірий, тип - комбі В, номер шасі (кузова, рами) - VIN НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 , набутий у власність 29 грудня 2011 року, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 від 29 грудня 2011 року;
стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля марки Skoda, модель - Octavia Tour, 2007 року випуску, колір сірий, тип - комбі В, номер шасі (кузова, рами) - VIN НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 , набутий у власність 29 грудня 2011 року, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 від 29 грудня 2011 року у розмірі 107 145,00 грн;
зобов'язати ОСОБА_1 перерахувати грошову компенсацію вартості 1/2 вартості автомобіля марки Skoda, модель - Octavia Tour, 2007 року випуску, колір сірий, тип - комбі В, номер шасі (кузова, рами) - VIN НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 , набутий у власність 29 грудня 2011 року, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 від 29 грудня 2011 року у розмірі 107 145,00 на користь ОСОБА_2 ;
вирішити питання про розподіл судових витрат.
В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що 17 вересня 2011 року сторони зареєстрували шлюб. Від шлюбу подружжя має доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
21 квітня 2023 року рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області шлюб між сторонами розірвано.
В період шлюбу сторони набули у власність автомобіль марки Skoda модель Octavia Tour, 2007 року випуску. Вартість зазначеного автомобіля становить 214 290,00 грн.
Позивач вважає, що зазначений автомобіль належить подружжю на праві спільної сумісної власності, оскільки був придбаний в період шлюбу. Вказаний автомобіль перебуває у постійному користуванні відповідача та є неподільною річчю.
У лютому 2024 року ОСОБА_1 подав відзив, в обґрунтування якого відповідач посилається на те, що станом на час розірвання шлюбу між сторонами був відсутній спір щодо спільного сумісного майна подружжя. За домовленістю між сторонами спору ОСОБА_1 подарував квартиру АДРЕСА_1 , їх спільній дочці ОСОБА_3 . Спору щодо іншого набутого у власність в період шлюбу майна між подружжям не було. Спірний автомобіль був відчужений за 49 000,00 грн, водночас відповідач заперечує проти достовірності відомостей про вартість спірного автомобіля, зазначену у наданій позивачем довідці з огляду на визначення ціни за середньоринковою вартістю. Враховуючи те, що спір щодо спільного сумісного майна був вирішений сторонами у позасудовому порядку, відповідач вважав позовні вимоги безпідставними та просив відмовити у їх задоволенні у повному обсязі.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 червня 2024 року позов задоволено частково.
Визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 автомобіль марки Skoda, модель - Octavia Tour, 2007 року випуску, колір сірий, тип - комбі В, номер шасі (кузова, рами) - VIN НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 , набутий у власність 29 грудня 2011 року, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 від 29 грудня 2011 року.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля марки Skoda, модель - Octavia Tour, 2007 року випуску, колір сірий, тип - комбі В, номер шасі (кузова, рами) - VIN НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 , набутий у власність 29 грудня 2011 року, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 від 29 грудня 2011 року у розмірі 107 145 (сто сім тисяч сто сорок п'ять) грн 00 коп та судовий збір у розмірі 2 142 (дві тисячі сто сорок дві) грн 90 коп.
В іншій частині позову - відмовлено.
Не погодившись із таким рішенням суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Романюк Іван Миколайович 19 липня 2024 року через систему Електронний Суд подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 червня 2024 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Апелянт стверджував, що ухвалюючи оскаржуване рішення місцевий суд не взяв до уваги доводи відповідача щодо домовленостей між подружжям стосовно розподілу майна шляхом дарування квартири їх спільній доньці.
Вважаючи, що поділ майна уже був проведений, ОСОБА_1 відчужив спірний автомобіль, який, з огляду на свій фактичний стан, був оцінений у сумі 49 000,00 грн.
Згідно Акту технічного стану спірного авто від 12 жовтня 2023 року останній мав знос у 55%, в цілому задовільний стан, мав зовнішні дефекти і потребував ремонту.
Вважає, що надана позивачем довідка не відповідає фактичним характеристикам спірного майна, не відображає фактичний стан майна і не може свідчити про його вартість.
В довідці про вартість, поданій позивачем, вжито термін «середньоринкова вартість», однак в останній не наведено, на які саме критерії орієнтувався оцінювач не вказано, які об'єкти взято до порівняння при визначенні вартості.
Оскільки спір про спільне майно був вирішений сторонами при розірванні шлюбу, заявлення вимог щодо поділу авто є необґрунтованим. При цьому, присудження грошової компенсації вартості може бути здійснено виключно виходячи з реального стану і вартості майна, а не середньоринкових показників.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 09 вересня 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представником - адвокатом Романюком Іваном Миколайовичем на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 червня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
26 вересня 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Калинич Мар'яна Іллічна подала відзив, у якому заперечила проти задоволення вимог апеляційної скарги, вважаючи рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 червня 2024 року законним та обґрунтованим.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 04 жовтня 2024 року призначено справу до розгляду з повідомленням учасників справи.
У судовому засіданні апелянт ОСОБА_1 вимоги апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити.
У судовому засіданні представник ОСОБА_2 - адвокат Калинич Мар'яна Іллічна заперечила проти задоволення вимог апеляційної скарги з підстав, зазначених у відзиві.
Заслухавши думку учасників справи, які прибули в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 17 вересня 2011 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 .
Від шлюбу у сторін народилася донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_5 .
Рішенням від 21 квітня 2023 року у справі №369/2537/23 Києво-Святошинський районний суд Київської області шлюб між сторонами розірвав, після розірвання шлюбу прізвища залишив без змін.
29 грудня 2011 року за ОСОБА_1 зареєстроване право власності на автомобіль Skoda Octavia Tour, комбі-В, номер кузова VIN НОМЕР_1 , що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 .
Середньоринкова вартість транспортного засобу станом на час подання позову становить 214 290,00 грн відповідно до довідки від 26 червня 2023 року №129, виданої суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_5 .
За змістом договору комісії від 12 жовтня 2023 року №6285/23/1/001082, укладеного між ТОВ «Автопрестиж центр» та ОСОБА_1 , продаж автомобіля Skoda Octavia Tour, комбі-В, номер кузова VIN НОМЕР_1 був вчинений за 49 000,00 грн.
Відповідно до акта технічного стану транспортного засобу або його складової частини, що має ідентифікаційний номер №6285/23/1/001082, від 12 жовтня 2023 року вартість автомобіля Skoda Octavia Tour, 2007 року випуску, свідоцтво про реєстрацію серії НОМЕР_3 була встановлена на рівні 49 000,00 грн. В цьому акті встановлено, що зовнішній стан автомобіля задовільний, проте наявні зовнішні дефекти, ходова частина задовільна, але потребує ремонту. Інші складові автомобіля теж мають задовільний стан. Відсоток зносу автомобіля був встановлений на рівні 55%.
Вирішуючи спір у справі суд першої інстанції виходив з того, що спірний автомобіль набуто сторонами за час шлюбу в інтересах сім'ї, тому він є об'єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 . В ході судового розгляду відповідач здійснив продаж транспортного засобу без повідомлення про це позивача та без отримання її згоди, тому для справедливої сатисфакції, в порядку поділу майна подружжя на користь позивача належить стягнути половину середньоринкової вартості спірного автомобіля відповідно до довідки від 26 червня 2023 року №129, виданої суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_5 , у сумі 107 145, 00 грн.
Колегія суддів, перевіривши оскаржуване рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, погоджується з таким висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно ст. 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Статтею 69 СК України передбачено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений.
Відповідно до ч.1 ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Відповідно до п. 23, 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо. Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК). Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них. Що стосується премії, нагороди, одержаних за особисті заслуги, суд може визнати за другим з подружжя право на їх частку, якщо буде встановлено, що він своїми діями сприяв її одержанню.
Згідно із ч.2 та ч.3 ст.372 ЦК України, у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Частиною 3 ст. 368 ЦК України визначено, що майно набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до ст. 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Відповідно до висновків Верховного Суду у постанові від 04.03.2021 року у справі №343/1294/18 набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яка не потребує доказування та не потребує встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує поки не спростована. У разі коли презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя не спростовано за відсутності належних доказів того, що майно придбане за особисті кошти одного з подружжя, таке майно вважається спільною сумісною власністю та підлягає поділу, при цьому частки чоловіка та дружини у майні є рівними. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім'я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Крім того, розірвання шлюбу не тягне за собою зміну правового статусу майна подружжя. Таке майно залишається їх спільною сумісною власністю. Тобто лише після вирішення питання про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю, виділення конкретних часток кожному зі співвласників, таке майно набуває статусу спільної часткової власності чи особистої приватної власності.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Відповідно до ч. 4 ст. 71 СК України присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.
Положеннями цієї статті передбачають підстави, за наявності яких суд може задовольнити позов співвласника про припинення права особи на частку у спільному майні, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим, таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
Крім того, відповідно до частини третьої статті 370 ЦК України виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу, частиною другою якої передбачено, що якщо виділ у натурі частки зі спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.
Згідно частини третьої статті 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Частина четверта статті 65 СК України передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
У випадку коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
За обставинами цієї справи подружжям Клопенків набуто у шлюбі автомобіль Skoda Octavia Tour, комбі-В, номер кузова VIN НОМЕР_1 та квартиру АДРЕСА_1 .
14 квітня 2023 року (під час перебування у шлюбі) відповідач ОСОБА_1 подарував малолітній ОСОБА_3 (доньці), від імені якої діяла позивачка ОСОБА_2 квартиру, що підтверджено договором дарування квартири, посвідченим приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. за реєстровим №517.
Відповідно до другого речення п. 11 Договору дарування, дружиною дарувальника надана заява про згоду на дарування вказано квартири, справжність підпису на якій засвідчено Михальченко М.М., приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області 14 квітня 2023 року за реєстровим №516.
Оскільки сторони за взаємною згодою відчужили квартиру на користь третьої особи (малолітньої доньки), а не в порядку, передбаченому ч. 2 ст. 69 СК України розділили майно, яке є їх спільною власністю як подружжя шляхом укладення відповідного договору, апелянт помилково вважає, що поділ майна уже відбувся в позасудовому порядку.
Додатково колегія суддів констатує, що спірний автомобіль не є предметом договору дарування від 14 квітня 2023 року, жодних прав та обов'язків щодо нього за цим договором у сторін не виникло та не припинилося.
Проте, згідно наданих відповідачем доказів під час судового розгляду, а саме 12 жовтня 2023 року, за договором комісії №6285/23/1/001082, укладеним з ТОВ «Автопрестиж центр», відповідач відчужив спірний автомобіль за 49 000,00 грн.
Отже, оскільки відповідач розпорядився автомобілем на власний розсуд без письмової згоди позивача, то остання має право на грошову компенсацію 1/2 вартості спірного транспортного засобу.
Згідно правових висновків у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі №127/7029/15-ц, від 09 грудня 2020 року у справі №301/2231/17, від 07 квітня 2021 року у справі №402/849/18, від 17 серпня 2022 року у справі №545/2396/20, у випадку встановлення судом факту відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв'язку з цим неможливістю встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв'язку з припиненням її права на спільне майно. Суди також виснували, вартість майна, що підлягає поділу, у разі недосягнення згоди між подружжям, визначається на час розгляду справи, а не на час продажу майна одним із подружжя проти волі іншого.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2022 року у справі №125/2157/19 зроблено висновок, що у разі, якщо сторона договору або інша особа (зацікавлена особа) хоче отримати еквівалент вартості майна, яке було відчужено без її згоди, вона має право подати позов про стягнення компенсації в розмірі частки відчуженого спільного майна, що є ефективним способом захисту без визнання правочину недійсним та застосування реституції. У цьому випадку важливим є встановлення на час вирішення спору ринкової вартості спільного майна, яке було відчужено, а у разі неможливості визначення такої вартості саме цього майна - ринкової вартості майна, подібного за якостями (технічними характеристиками) до відчуженого.
Визначаючи вартість спірного транспортного засобу на час розгляду справи, місцевий суд врахував довідку суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_5 від 26 червня 2023 року №129, за якою середньоринкова вартість транспортного засобу станом на час подання позову становила 214 290,00 грн.
Згідно вимог ст. ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Позивачка надала суду належні, достатні та допустимі письмові докази щодо середньоринкової вартості спірного транспортного засобу, які суд в силу норм ЦПК України не міг не прийняти, оцінивши їх.
Натомість, Акт технічного стану транспортного засобу або його складової частини, що має ідентифікаційний номер №6285/23/1/001082 від 12 жовтня 2023 року, наданий відповідачем до суду першої інстанції і на який ОСОБА_1 посилався у апеляційній скарзі не є документом, на підставі якого визначається дійсна (ринкова) вартості автомобіля, отже не є належним, допустимим та достатнім доказом. Крім того, даний акт та договір комісії №6285/234/1/001082 від 12 жовтня 2023 року (а.с.72-73) не містять підпису відповідача, а отже не свідчать про погодження ним вказаної вартості та настання відповідних наслідків щодо реалізації спірного автомобіля саме за вказану суму 49 000,00 грн.
При цьому згідно зі статтями 12, 81 ЦПК України саме відповідач, якщо він не погоджується з оцінкою автомобіля, наданою позивачкою, мав доводити протилежне (подати інші докази, просити про проведення відповідної експертизи тощо), однак свій обов'язок щодо доказування не виконав, доказів на підтвердження того, що ринкова вартість майна, подібного за якостями (технічними характеристиками) до відчуженого, є меншою ніж визначено у довідці №129 від 26 червня 2023 року не надав.
Інші доводи апеляційної скарги також не дають правових підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права та не спростовують висновків суду, а зводяться лише до переоцінки доказів, яким судом першої інстанції надано належну правову оцінку та тлумаченню норм права на розсуд апелянта.
Європейським судом з прав людини зазначено, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення по суті позовних вимог.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому рішення суду відповідно до ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст. ст. 375, 379, 382 ЦПК України, Київський апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Романюком Іваном Миколайовичем - залишити без задоволення.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 червня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 12грудня 2024 року.
Головуючий: Р.В. Березовенко
Судді: О.Ф. Лапчевська
Г.І. Мостова