13 грудня 2024 р. м. Чернівці Справа № 600/5287/24-а
Суддя Чернівецького окружного адміністративного суду Лелюк О.П., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування наказу,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо призову ОСОБА_1 на військову службу за мобілізацією згідно Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №65/2022.
Ухвалою суду від 22 листопада 2024 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня отримання цієї ухвали шляхом подання заяви (клопотання) про поновлення строку звернення до суду й доказів поважності причин його пропуску.
Ухвалою суду від 29 листопада 2024 року клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду у даній справі повернуто заявнику без розгляду.
На виконання вимог ухвали суду від 22 листопада 2024 року, якою позовну заяву у даній справі залишено без руху, позивачем подано до суду клопотання про поновлення строку звернення до суду, відповідно до змісту якого позивач вважає, що він пропустив строк звернення до суду з поважних причин, оскільки є військовослужбовцем і проходить військову службу.
Розглянувши подане клопотання та перевіривши матеріали позову, суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною п'ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України публічна служба це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Отже, спеціальним строком для звернення до адміністративного суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України. Так, у справах щодо проходження публічної служби законодавець визначив строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до адміністративного суду з позовом за їх захистом.
Як вбачається зі змісту позову та доданих до нього матеріалів, спірні правовідносини виникли у зв'язку з протиправним, на думку позивача, призовом його на військову службу під час мобілізації на підставі наказу ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо призову ОСОБА_1 на військову службу за мобілізацією згідно Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №65/2022.
Тобто, спірні відносини стосуються прийняття позивача на публічну службу.
При цьому, як зазначено позивачем у позові, він був призваний на військову службу під час мобілізації на підставі оскаржуваного наказу починаючи з 25 травня 2024 року.
Як вбачається з доданого до матеріалів позову мобілізаційного розпорядження №250820209334521700009, ОСОБА_1 зобов'язано з'явитися до ІНФОРМАЦІЯ_2 о 18 год. 00 хв. 25 травня 2024 року.
Також у матеріалах позову наявна копія військового квитка ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , в якому міститься відмітка про вручення позивачу мобілізаційного розпорядження ІНФОРМАЦІЯ_3 28 травня 2024 року. У розділі військового квитка позивача «Відношення до військової служби» (пункт 9) вказано, що ОСОБА_1 призваний на військову службу по мобілізації на підставі Указу Президента України №65/2022 від 24 лютого 2022 року.
Враховуючи викладене, перебіг строку звернення до адміністративного суду з цим позовом почався з 26 травня 2024 року - наступного дня з дати призову позивача на військову службу під час мобілізації. Позивач, звертаючись до суду з цим позовом, достовірно знав (не міг не знати) про призов його на військову службу саме 25 травня 2024 року.
Отже, строк, протягом якого позивач мав право звернутися до суду з цим позовом у межах, установлених законом, тривав з 26 травня 2024 року по 26 червня 2024 року.
Між тим, як вбачається з матеріалів справи, з цією позовною заявою позивач звернувся до суду лише 13 листопада 2024 року (згідно відмітки на конверті, яким даний позов направлено на адресу Чернівецького окружного адміністративного суду), тобто із пропуском строку звернення до суду, встановленого частиною п'ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Таким чином даний позов подано до адміністративного суду з пропуском строків звернення до суду.
Вирішуючи питання про поважність причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом, суд звертає увагу на правову позицію Верховного Суду від 29 вересня 2022 року у справі №500/1912/22, в якій колегія суддів зазначила, що причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам:
1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк;
2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк;
3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено;
4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи застосування правового інституту строків звернення до адміністративного суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі №9901/405/19, вказала, що закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення причин пропуску такого строку. Вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки. Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Таким чином, суд приходить до висновку, що Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість поновлення пропущеного процесуального строку лише у разі його пропуску з поважних причин. Причини пропуску строку є поважними, якщо обставини які зумовили такі причини є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Подібні висновки викладені і Верховним Судом у постанові від 10 січня 2024 року у справі №420/1782/23, де вказано, що при вирішенні питання про поновлення строку, в межах кожної конкретної справи, суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв'язку із: тривалістю строку, який пропущений; поведінкою сторони протягом цього строку; діями, які він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності.
Надаючи оцінку доводам поданого на виконання вимог ухвали суду від 22 листопада 2024 року клопотання позивача про поновлення строку на звернення до адміністративного суду, суд зауважує, що в такому не зазначено жодних обставин, які унеможливлювали або істотно перешкоджали ОСОБА_1 безпосередньо після призову його на військову службу під час мобілізації звернутися (особисто або через представника) до суду з позовом про визнання протиправним та скасування наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо призову на військову службу за мобілізацією згідно Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №65/2022. При цьому, як свідчить зміст позову, позивач визнає, що він був призваний на військову службу під час мобілізації саме з 25 травня 2024 року.
Стосовно доводів позивача про перебування його на військовій службі, то названі обставини не свідчать про поважність причин пропуску строку звернення позивача до суду з цим позовом.
Як зазначено Верховним Судом у постанові від 29 вересня 2022 року у справі №500/1912/22, сам факт запровадження воєнного стану в Україні, без обґрунтування неможливості звернення до суду саме позивачем у встановлені строки, у зв'язку із запровадження такого, не може безумовно вважатись поважною причиною для безумовного поновлення цих строків.
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 26 жовтня 2023 року (справа №990/139/23) та від 01 лютого 2024 року (справа №990/270/23) вказала, що установлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.
Реалізація права позивача на звернення до суду з позовною заявою у межах строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності відповідача. Позивач, не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізувати своє право на звернення до суду в межах строків такого звернення, адже нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Беручи до уваги наведену вище правову позицію Великої Палати Верховного Суду, суд зауважує, що пропуск строку на звернення до суду через пасивну поведінку позивача щодо реалізації своїх процесуальних прав і небажання їх реалізувати в повній мірі не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду з позовом.
До того ж, саме по собі перебування позивача на військовій службі не позбавило його можливості подати цей позов до суду у листопаді 2024 року.
У клопотанні про поновлення строку звернення до суду не наведено доводів щодо вчинення позивачем у встановлений законом строк усіх необхідних і можливих дій, які вказують на бажання реалізувати свої процесуальні права з метою їх захисту в судовому порядку; не доведено, що в цій справі можливість вчасного подання позовної заяви не мала суб'єктивного характеру, тобто не залежала від волевиявлення позивача.
З огляду на викладене у своїй сукупності, суд приходить до висновку, що зі змісту доводів, наведених позивачем у клопотанні про поновлення строку звернення до адміністративного суду, не вбачається обставин, які були б пов'язані з дійсними істотними труднощами та наявністю перешкод об'єктивного і непереборного характеру, які б унеможливили або значно утруднили можливість реалізації ОСОБА_1 особисто або в порядку представництва права на судовий захист у строк, установлений процесуальним законом для звернення до адміністративного суду.
Не звернення до суду з адміністративним позовом через неналежне використання своїх процесуальних прав не є поважною причиною пропуску строку.
Також суд звертає увагу і на те, що у постанові від 14 червня 2018 року (справа №800/102/17) Велика Палата Верховного Суду вказала, що в пункті 27 рішення Європейського суду з прав людини від 20 травня 2010 року у справі "Пелевін проти України" (Заява №24402/02), яке набуло статусу остаточного 20 серпня 2010 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див., наприклад, рішення у справі "Ашінгдан проти Сполученого Королівства" (Ashingdane v. the United Kingdom), від 28 травня 1985 року, пункт 57, Серія A, N 93).
Отже, за практикою Європейського суду з прав людини застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.
Згідно пункту 9 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви позивачу.
Керуючись статтями 122, 123, 169, 241, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Визнати неповажними причини пропуску строку звернення до суду з позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування наказу.
2. Позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування наказу повернути позивачу.
3. Роз'яснити, що відповідно до частини восьмої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання. Апеляційну скаргу на дану ухвалу може бути подано до Сьомого апеляційного адміністративного суд протягом п'ятнадцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Суддя О.П. Лелюк