13 грудня 2024 р. м. Чернівці Справа № 600/4471/24-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лелюка О.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії.
Позивач просить суд:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні ОСОБА_1 за підпунктом «г» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку із необхідністю здійснення постійного догляду за хворим батьком, який являється інвалідом ІІ групи та у відповідності до висновку лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного стороннього догляду;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 у відповідності до положень ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку із необхідністю здійснення постійного догляду за хворим батьком, який являється інвалідом ІІ групи та у відповідності до висновку лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного стороннього догляду.
В обґрунтування позову позивач посилався на те, що він має право на звільнення з військової служби на підставі статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за своїм батьком, який є особою з інвалідністю ІІ групи. При цьому позивач є єдиною особою, який може утримувати свого батька та здійснювати постійний догляд за ним. Проте позивачу було відмовлено у звільненні з військової служби з підстав недоведення ним фактів необхідності здійснювати постійний догляд за батьком та відсутності у батька інших членів сім'ї першого та другого ступенів споріднення, які можуть здійснювати постійний догляд за ним. З указаним позивач не погоджується, оскільки доданими до рапорту про звільнення з військової служби документами підтверджується, зокрема, що позивач є єдиною особою, який може здійснювати постійний догляд за своїм батьком. На думку позивача, додані ним до рапорту документи є достатніми для підтвердження наявності правових підстав для звільнення його з військової служби.
Ухвалою суду від 04 жовтня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; встановлено строки для подання заяв по суті справи.
Відповідач, не погоджуючись із позовом, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому вказано, що позивачем не доведено наявність підстав для звільнення з військової служби. Так, надані ним до рапорту про звільнення з військової служби документи не є належними доказами того, що батько позивача потребує постійного догляду. Крім цього до рапорту не додано доказів відсутності у батька позивача інших членів сім'ї першого або другого ступеню спорідненості, які можуть здійснювати постійний догляд за ним. Натомість таким доказом, на думку відповідача, є акт обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки, що відповідає вимогам пункту 26 Додатку 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженою Наказом Міністра оборони України від 10 квітня 2009 року №170. Видачі такого акту мало передувати звернення позивача до свого безпосереднього керівника з рапортом про порушення перед керівником відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки клопотання про обстеження його сімейного стану. Стосовно наданої нотаріальної засвідченої заяви батька позивача відповідач вказав, що в такій заяві нотаріусом засвідчено лише справжність підпису батька позивача та підтверджено його дієздатність, а не факти, викладені у ній. Вважаючи законною відмову у звільненні позивача з військової служби, відповідач просив суд відмовити у задоволенні позову.
Дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено та не заперечується учасниками справи, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проходить військову службу в особовому складі військової частини НОМЕР_1 , не бажаючи продовжувати подальше її проходження, звертався до відповідача з рапортом про звільнення з військової служби відповідно до статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» через певні сімейні обставини - у зв'язку з необхідністю здійснення постійного стороннього догляду за батьком, який за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного стороннього догляду.
До вказаного рапорту позивач надав такі документи:
- копію паспорта та довідки про присвоєння реєстраційного номеру облікової картки платника податків (РНОКПП);
- копії витягів з реєстрації місця проживання;
- копію свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 26 листопада 1988 року, згідно з яким ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ;
- копію паспорта батька позивача - ОСОБА_2 серії НОМЕР_3 ;
- копію довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ №802482, відповідно до якої батьку позивача - ОСОБА_2 встановлено ІІ групу інвалідності по загальному захворюванню безтерміново. Дата огляду - з 28 червня 2024 року по 31 липня 2024 року;
- копію висновку ЛКК №699 від 13 серпня 2024 року, згідно з яким ОСОБА_2 за станом здоров'я хворий та потребує постійного стороннього догляду, не здатний до самообслуговування;
- копію висновку про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі №699 від 13 серпня 2024 року, який видано КНП «Хотинська багатопрофільна лікарня» і в якому вказано, що ОСОБА_2 потребує отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи. Висновок дійсний до 13 серпня 2025 року;
- копію акту про встановлення факту здійснення особою постійного догляду від 03 вересня 2024 року, складеного на підставі заяви ОСОБА_1 від 03 вересня 2024 року, відповідно до якого уповноваженою комісією установлено (підтверджено) факт здійснення постійного догляду. Вказаний акт підписано членами комісії та батьком позивача - ОСОБА_2 ;
- копію заяви ОСОБА_2 від 19 серпня 2024 року, якою останній підтвердив, що його син - ОСОБА_1 є єдиною особою, який може здійснювати постійний догляд за ним, необхідний для нормального функціонування та життя. Також цією заявою повідомлено, що відповідно до ст. 202 Сімейного кодексу України немає інших осіб, крім сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , які могли б утримувати ОСОБА_2 та здійснювати постійний догляд. Як вбачається зі змісту вказаної заяви, приватним нотаріусом Дністровського районного нотаріального округу Мартинюк В.А. засвідчено справжність підпису ОСОБА_2 , який зроблено у присутності нотаріуса;
- копію акту обстеження матеріально-побутових умов домогосподарства/фактичного місця проживання особи від 03 вересня 2024 року, виданого Хотинською міською радою Хотинського району Чернівецької області, складеного на підставі заяви ОСОБА_1 ( ОСОБА_4 . Відомості про особу, яка звернулася за державною виплатою/щодо включення відомостей про неї до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги), і в розділі ІХ «Інша додаткова інформація (за потребу)» якого вказано інформацію наступного змісту: «Комісією виявлено, що ОСОБА_1 проживає разом із батьком ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , без реєстрації, так як батько є інвалідом ІІ групи згідно довідки МСЕК потребує постійного стороннього догляду».
При цьому, як свідчить зміст позову та рапорту про звільнення з військової служби, позивач звертався до відповідача з указаним вище рапорту саме як військовослужбовець, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період. Зазначене учасниками справи не заперечується.
За результатами розгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби військова частина НОМЕР_1 листом від 23 вересня 2024 року №4958А повідомила позивача про відсутність підстав для звільнення його з військової служби. Вказано, що у доданій до рапорту довідці до акту огляду МСЕК серії 12 ААГ №802482 від 31 липня 2024 року, відповідно до Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року №1317 - немає належного висновку про те, що батькові позивача - ОСОБА_2 (як інваліду ІІ групи) необхідний постійний догляд. Водночас, у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України №413 від 12 червня 2013 року (зі змінами станом на 21.05.2024 рік) та Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України від 01 червня 2021 року №1066), додатний до рапорту висновок ЛКК №699, виданий КНП «Хотинська багатопрофільна лікарня» - не є належним документом на підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за ОСОБА_2 . Висновок ЛКК за формою №080-4/о від 13.08.2024 року «про наявність порушення функцій організму…» (далі - Висновок), виданий ОСОБА_2 , згідно Порядку подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, також не містить належного висновку щодо необхідності постійного догляду. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2020 року №859 цей Висновок видається для надання його до структурних підрозділів з питань соціального захисту населення з відповідною метою. Також з доданого до рапорту акту про встановлення факту здійснення особою постійного догляду за ОСОБА_2 від 03 вересня 2024 року неможливо встановити наявність або відсутність у батька позивача інших членів сім'ї першого та другого ступенів споріднення.
За таких обставин позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою та другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини п'ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України “Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX “Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні», постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
Пунктами 2 та 4 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX «Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні», визначено військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, ІНФОРМАЦІЯ_2 , командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з'єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави. Кабінету Міністрів України невідкладно: 1) ввести в дію план запровадження та забезпечення заходів правового режиму воєнного стану в Україні; 2) забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов'язаних із запровадженням правового режиму воєнного стану на території України.
В подальшому Указом Президента України від 14.03.2022 №133/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року №2119-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", продовжено строк дії воєнного стану з 05 годин 30 хвилин 26.03.2022 строком на 30 діб.
Указами Президента України №133/2022 від 14.03.2022, №259/2022 від 18.04.2022, №341/2022 від 17.05.2022, №573/2022 від 12.08.2022, №757/2022 від 07.11.2022, №58/2023 від 06.02.2023, №254/2023 від 01.05.2023, №451/2023 від 26.07.2023, №734/2023 від 06.11.2023, №49/2024 від 05.02.2024, №271/2024 від 06.05.2024, №469/2024 від 23.07.2024, №740/2024 від 28.10.2024 строк дії воєнного стану продовжувався і діє по даний час.
Відповідно до статті 1 Закону України від 12.05.2015 №389-VIII "Про правовий режим воєнного стану" (далі - Закон №389-VIII в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Статтею 16 Закону №389-VIII передбачено, що за рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію в установленому порядку указом Президента України, утворені відповідно до законів України військові формування залучаються разом із правоохоронними органами до вирішення завдань, пов'язаних із запровадженням і здійсненням заходів правового режиму воєнного стану, згідно з їх призначенням та специфікою діяльності.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII (далі - Закон №2232-XII в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Відповідно до частин першої-третьої статті 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина п'ята статті 1 Закону №2232-XII).
Пунктом 6 статті 2 Закону №2232-ХІІ передбачені такі види військової служби: базова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII.
При цьому суд враховує, що, як свідчать обставини справи, позивач звертався до відповідача з рапортом про звільнення з військової служби саме як військовослужбовець, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації.
Відповідно, при вирішенні спору у даній справі підтягають застосуванню положення частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ, якою визначено перелік підстав для звільнення військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, а не норми частини п'ятої статті 26 Закону №2232-ХІІ (про яку йдеться у прохальній частині позову), якою передбачено підстави звільнення військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом.
Так, підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) встановлено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану - через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Частиною дванадцятою статті 26 Закону №2232-ХІІ визначено перелік сімейних обставин та інших поважних причин, за наявності яких військовослужбовець підлягає звільненню з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ.
Зокрема, згідно з абзацом 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на підставі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Отже, однією з підстав для звільнення військовослужбовця (як такого, що висловив своє небажання продовжувати проходження військової служби) з військової служби під час воєнного стану через сімейні обставини або інші поважні причини є необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I або II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Суд зауважує, що для звільнення з військової служби саме за такою сімейною обставиною військовослужбовець має довести такі факти:
- наявність в одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) статусу особи з інвалідністю І чи ІІ групи;
- необхідність здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю І чи ІІ групи;
- відсутність в особи з інвалідністю І чи ІІ групи інших членів сім'ї першого та другого ступеня споріднення, які могли б здійснювати постійний догляд за нею (тобто, інші особи, крім військовослужбовця, які можуть здійснювати постійний догляд особи з інвалідністю І чи ІІ групи, відсутні), або інші члени сім'ї особи з інвалідністю І чи ІІ групи першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Лише за умови підтвердження таких взаємопов'язаних між собою обставин військовослужбовець підлягає звільненню з військової служби на підставі абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ.
Відповідно до пункту 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Відповідно до пункту 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року №548-XIV (далі - Статут) із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Пунктом 31 Статуту начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.
Згідно з абзацом 2 пункту 14.10 розділу XIV Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України 10 квітня 2009 року №170, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19 травня 2009 року за №438/16454 (далі - Інструкція №170 в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Згідно з абзацом 13 пункту 14.10 Розділу XIV Інструкції №170, документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.
Отже, звільнення військовослужбовців з військової служби під час воєнного стану через сімейні обставини або наявність інших поважних причин здійснюється шляхом подання військовослужбовцем, який не висловив бажання продовжувати військову службу, рапорту та документів, які підтверджують наявність правових підстав для звільнення його з військової служби, і такий рапорт має бути адресований вищій посадовій особі.
Подання рапорту «по команді» означає направлення його в порядку підпорядкування безпосередньому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до прямого керівника, командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті, зокрема, питання звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби. Рапорт має дійти до останньої ланки з клопотаннями безпосередніх (прямих) командирів (начальників) або з обґрунтуванням їх відсутності.
Як зазначено Верховним Судом у постанові від 26 червня 2024 року у справі №420/23353/23, розгляд рапорту про звільнення з військової служби відбувається за встановленою процедурою, яка включає підготовку подання, перевірку документів, що підтверджують наявність, зокрема, сімейних обставин або інших поважних причин, уточнюються дані про проходження особою військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби.
Як свідчать встановлені у справі обставини, позивач обґрунтовує наявність у нього підстав для звільнення з військової служби необхідністю у здійсненні постійного догляду за своїм батьком - ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю ІІ групи, і при цьому, як зазначено у рапорті про звільнення з військової служби, позивач здійснює догляд за своїм батьком на постійній основі, інші особи не можуть здійснювати такий догляд, що підтверджується документами, які додано до рапорту.
Проте відповідач листом від 23 вересня 2024 року №4958А відмовив позивачу у звільненні з військової служби через недоведеність ним факту необхідності у здійсненні за батьком позивача - ОСОБА_2 постійного догляду, і при цьому наданий висновок ЛКК №699, виданий КНП «Хотинська багатопрофільна лікарня», не є належним документом на підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за батьком. Крім цього, як вважає відповідач, з наданих позивачем документів (зокрема, з акту про встановлення факту здійснення особою постійного догляду від 03 вересня 2024 року) неможливо встановити наявність або відсутність у батька позивача інших членів сім'ї першого та другого ступенів споріднення.
Надаючи оцінку доводам відповідача, якими він обґрунтовує відсутність правових підстав для звільнення позивача з військової служби, суд зазначає таке.
Так, дослідженням змісту довідки до акту огляду МСЕК серії 12 ААГ №802482, яка була додана до рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби, судом встановлено, що батькові позивача - ОСОБА_2 дійсно встановлено ІІ групу інвалідності у зв'язку із загальним захворюванням безстроково.
Тобто, позивачем доведено факт наявності у його батька інвалідності ІІ групи, що вимагається абзацом 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», і що відповідачем в ході судового розгляду справи не заперечувалось (згідно із змістом відзиву та листа від 23 вересня 2024 року №4985А).
Стосовно посилань відповідача на те, що висновок ЛКК №699, виданий КНП «Хотинська багатопрофільна лікарня», не є належним документом на підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за батьком, суд зазначає таке.
Верховний Суд у своїх постановах від 11 квітня 2023 року (справа №420/16689/23) та від 21 лютого 2024 року (справа №120/1909/23) звертав увагу на недосконалість та неузгодженість термінів та понять в нормативно-правових актах стосовно питання, яким документом підтверджується необхідність здійснення постійного догляду та який орган має право видавати цей документ.
Так, аналізуючи повноваження медико-соціальної експертної комісії, передбачених Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженим Кабінетом Міністрів України від 03 грудня 2009 року №1317, Верховний Суд дійшов висновку про те, що така комісія визначає потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі особам з інвалідністю, а також особам, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності. Щодо осіб, які не відносяться до цих категорій, але які за станом здоров'я нездатні до самообслуговування і потребують постійного стороннього догляду, Верховний Суд вказав, що такі повноваження можуть бути віднесені до лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, які також мають право приймати висновки, зокрема, про наявність когнітивних порушень у громадян, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою №080-2/о) з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг.
З урахуванням наведеного суд вважає, що необхідність здійснення догляду за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, повинна бути підтверджена на вибір заявника (військовослужбовця) відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Як вбачається зі змісту висновку ЛКК №699 від 13 серпня 2024 року, виданого КНП «Хотинська багатопрофільна лікарня», ОСОБА_2 за станом здоров'я потребує постійного стороннього догляду.
При цьому суд зауважує, що поняття «сторонній догляд» не є тотожним поняттю «постійний догляд», оскільки перше говорить про те, ким надається догляд, а друге - про тривалість такого догляду.
З огляду на висновки про те, що факт необхідності здійснення догляду за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи ІІ групи, може бути підтверджений висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, суд відхиляє доводи відповідача в тій частині, що висновок ЛКК №699 не є належним документом на підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за своїм батьком ОСОБА_2 .
Досліджуючи зміст висновку №699 про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, виданим КНП «Хотинська багатопрофільна лікарня» від 13 серпня 2024 року за формою №080-4/о, суд зауважує, що в цьому висновку зазначено, що такий надається для одержання компенсації фізичною особою, яка надає соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі.
Зазначене кореспондується з положеннями Інструкції щодо заповнення форми первинної облікової документації №080-4/о «Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09 березня 2021 року №407, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 15 квітня 2021 року за №510/36132 (далі - Інструкція №407).
Зокрема, пунктом 4 Інструкції №407 передбачено, що висновок надається особі або законному представнику особи, яка потребує надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі відповідно до Порядку подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2020 року №859.
Крім цього відповідно до пункту 9 Інструкції №407 висновок призначений для надання до структурних підрозділів з питань соціального захисту населення районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчих органів міської, міста обласного значення, районної в місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної, міської ради об'єднаної територіальної громади за місцем проживання/перебування особи, якій надаються соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, або до структурного підрозділу, що визначений договором про співробітництво територіальних громад для вирішення питання призначення особі соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі.
Таким чином, висновок про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, за формою №080-4/о, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09 березня 2021 року №407, не підлягає оцінці в межах вирішення питання про звільнення військовослужбовця з військової служби, який висловив небажання проходити в подальшому військову службу і подав рапорт про звільнення з військової служби, оскільки названий вище висновок видається виключно з метою подання його до уповноважених структурних підрозділів з питань соціального захисту населення для призначення особі соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі.
Разом з цим, досліджуючи зміст документів, які наявні в матеріалах справи і які були подані позивачем до військової частини НОМЕР_1 разом із рапортом про звільнення з військової служби, суд зауважує, що такими не підтверджується обставина відсутності у ОСОБА_2 (батька позивача), який є особою з інвалідністю ІІ групи, інших (крім позивача - сина ОСОБА_1 ) членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення, які могли б здійснювати за ним постійний догляд.
Так, відповідно до акту про встановлення факту здійснення особою постійного догляду від 03 вересня 2024 року, складеного на підставі заяви ОСОБА_1 від 03 вересня 2024 року, в такому вказано про установлення (підтвердження) факту здійснення постійного догляду. Особою, за якою здійснюється постійний догляд, є ОСОБА_2 .
Проте у вказаному акті відсутні відомості про те, що у ОСОБА_2 наявні або відсутні інші члени сім'ї першого або другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати постійний догляд за ним. Так, в акті зазначено про родинний зв'язок між особою, яка здійснює постійний догляд ( ОСОБА_1 ), та особою, за якою здійснюється догляд ( ОСОБА_2 ) - «син/батько». Стосовно відомостей про наявність у батька позивача членів сім'ї другого ступеня споріднення в акті вказано - «не застосовується».
Таким чином, дослідивши зміст акту про встановлення факту здійснення особою постійного догляду від 03 вересня 2024 року, суд вважає, що таким не підтверджується обставина щодо відсутності у батька позивача - ОСОБА_2 інших членів сім'ї першого або другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати постійний догляд за ним. Суть цього акту, фактично, зводиться до встановлення обставини про ступінь родинного зв'язку між позивачем (як особою, яка здійснює постійний догляд) та його батьком (як особою, за якою здійснюється догляд) - син та батько. Проте жодних відомостей стосовно того, чи наявні або відсутні у батька позивача інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення, акт від 03 вересня 2024 року не містить.
Крім цього суд зауважує, що в акті про встановлення факту здійснення особою постійного догляду від 03 вересня 2024 року відсутній підпис ОСОБА_1 , і при цьому на підставі саме його заяви був складений цей акт.
Щодо доданої до рапорту про звільнення з військової служби заяви від 19 серпня 2024 року нотаріально засвідченої заяви батька позивача ОСОБА_2 про те, що його син - ОСОБА_1 є єдиною особою, яка може здійснювати постійний догляд за ним, то така сама по собі не підтверджує відсутність у батька позивача - ОСОБА_2 інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення (крім його сина - ОСОБА_1 ). При цьому суд звертає увагу на приписи частини третьої статті 78 Закону України «Про нотаріат», відповідно до яких нотаріус, посадова особа органу місцевого самоврядування, посадова особа консульської установи України, начальник установи виконання покарань, засвідчуючи справжність підпису, не посвідчують факти, викладені у документі, а лише підтверджують, що підпис зроблено певною особою.
Стосовно наявного у матеріалах справи акту обстеження матеріально-побутових умов домогосподарства/фактичного місця проживання особи від 03 вересня 2024 року, складеного посадовою особою виконавчого органу міської, селищної, міської ради територіальної громади, то таким, на переконання суду, також не підтверджується відсутність у батька позивача інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати постійний догляд за ним. Так, у розділі ІХ «Інша додаткова інформація (за потреби)» зазначено відомості лише щодо того, що позивач проживає разом зі своїм батьком, оскільки він є особою з інвалідністю ІІ групи і потребує постійного стороннього догляду.
До того ж, суд зважає і на те, що вказаний акт складений за формою, затвердженою Наказом Міністерства соціальної політики України від 04 липня 2022 року №190 «Про затвердження форми акта обстеження матеріально-побутових умов домогосподарства/ фактичного місця проживання особи», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 15 липня 2022 р. за №794/38130, який було видано відповідно до пункту 8 Положення про порядок призначення житлових субсидій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 1995 року №848 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 14 серпня 2019 року №807), пункту 9 Порядку надання щомісячної грошової допомоги особі, яка проживає разом з особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу, яка за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, на догляд за нею, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 серпня 2000 року №1192, пункту 5 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 січня 2003 року №117, пункту 5-1 Порядку надання пільг на оплату житлово-комунальних послуг, придбання твердого палива і скрапленого газу у грошовій формі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2019 року №373, пункту 8 Положення про Міністерство соціальної політики України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року № 423 (зі змінами).
Відповідно, акт обстеження матеріально-побутових умов домогосподарства/фактичного місця проживання особи видається у випадку вирішення питання про наявність правових підстав для призначення, зокрема, соціальної послуги особі, яка проживає разом з особою з інвалідністю І чи ІІ групи (щомісячна грошова допомога), однак такий не підлягає дослідженню і врахуванню при вирішення питання про звільнення з військовослужбовця з військової служби на підставі абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
З огляду на викладене, суд погоджується з доводами відповідача про те, що акт обстеження матеріально-побутових умов фактичного місця проживання особи від 03 вересня 2024 року не є належним доказом на підтвердження факту відсутності у батька позивача - ОСОБА_2 інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати за ним постійний догляд.
Також суд звертає увагу на те, що в такому акті міститься підпис ОСОБА_1 як особи, яка звернулась за державною виплатою, однак такий підпис відрізняється від підпису, наявного в рапорті позивача про звільнення з військової служби.
Разом з цим суд відхиляє посилання відповідача у відзиві на те, що позивач мав долучити акт обстеження сімейного стану із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Так, необхідність подання вказаного документу передбачена пунктом 26 Додатку 19 до Інструкції №170, чинна редакція якого діє з урахуванням змін, внесених до Інструкції №170 наказом Міністра оборони України від 23 липня 2024 року №495, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 10 вересня 2024 року за №1361/42706, і який набрав чинності 02 жовтня 2024 року.
Водночас, з огляду на те, що лист за результатами розгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби був виданий відповідачем 23 вересня 2024 року, то спірні у даній справі відносини виникли до моменту набрання чинності наказом Міністра оборони України від 23 липня 2024 року №495. Відповідно, норми пункту 26 Додатку 19 до Інструкції №170 (з урахуванням змін, внесених наказом Міністра оборони України від 23 липня 2024 року №495) в апріорі не могли поширюватись на дані спірні відносини, а, отже, не підлягають застосуванню судом при вирішенні спору.
Отже, дослідивши додані позивачем до рапорту про звільнення з військової служби документи, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 при зверненні з рапортом про звільнення з військової служби не доведено того, що його батько - ОСОБА_2 як особа з інвалідністю ІІ групи не має інших, окрім позивача, членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення, які могли би здійснювати постійний догляд за ним, або ж що такі інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я і, відповідно, що позивач ОСОБА_1 є єдиною особою, яка може здійснювати постійний догляд за своїм батьком ОСОБА_2 . При цьому суд звертає увагу і на те, що у рапорті про звільнення з військової служби не було повідомлено обставин щодо можливості/неможливості здійснювати постійний догляд за батьком позивача ОСОБА_2 матір'ю позивача, якою згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 26 листопада 1988 року, є ОСОБА_3 .
З огляду на викладене у своїй сукупності, суд приходить до висновку про правомірність відмови відповідача у звільненні позивача з військової служби. У даних спірних відносинах військова частина НОМЕР_1 діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правові підстави для задоволення даного позову відсутні.
Водночас суд зазначає, що позивач за наявності у нього інших документів, окрім тих, які були додані до рапорту про звільнення з військової служби, не позбавлений права звернення до військової частини з рапортом про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 та абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно статей 74-76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно частин першої-третьої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивач не довів обґрунтованість заявлених вимог. Натомість відповідачем доведено, що у спірних відносинах він діяв обґрунтовано та правомірно. Тому, позов задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 9, 72, 73, 74-76, 77, 90, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії відмовити повністю.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 13 грудня 2024 року.
Повне найменування учасників процесу: позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ); відповідач - військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ).
Суддя О.П. Лелюк