іменем України
Справа №377/84/24
Провадження №2/377/127/24
02 грудня 2024 року Славутицький міський суд Київської області у складі головуючої - судді Бабич Н.С., за участю секретаря судового засідання Гніденко Н.П.,
представника позивача - адвоката Ісакова Д.Г. ( в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду),
розглянув у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Славутичі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», про поділ спільної сумісної власності подружжя,
У січні 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діяв адвокат Ісаков Денис Геннадійовича, звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», про поділ спільної сумісної власності подружжя. Надалі, змінюючи предмет позову та зменшуючи позовні вимоги, просила в порядку поділу майна подружжя:
- визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири, загальною площею 84,7 кв. м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ;
- припинити право спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на автомобіль марки «Mersedes-Bens S 5 4204196» (1994 року випуску) та виділити вказаний автомобіль ОСОБА_2 ;
- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за одну частку ринкової вартості автомобіля марки «Mersedes-Bens S 4204196» (1994 року випуску) в сумі 20 439,96 гривень;
- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплати судового збору в розмірі 3 967,21 грн; за надання професійної правничої допомоги в розмірі 15 000,00 гривень; за надання послуг експертом- автотоварознавцем Громовим А.М. (складання висновку №245 експертного автотоварознавчого дослідження колісного транспортного засобу від 05 жовтня 2023 року) у розмірі 900,00 гривень; за надання послуг оцінювачем ФОП Карповою вартості майна (складання звіту) у розмірі 2 000,00 гривень.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що з 16 січня 1999 року позивачка перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, за час якого в них народилося двоє дітей. Заочним рішенням Славутицького міського суду Київської області від 21 лютого 2022 року у справі № 377/45/22 шлюб між сторонами був розірваний. Під час перебування у шлюбі подружжя придбало 28 лютого 2014 року транспортний засіб «Mersedes-Benz - S 4204196», 1994 року випуску, який оформлений на відповідача, вартість якого станом на 05.10.2023 відповідно до висновку №245 експертного автотоварознавчого дослідження колісного транспортного засобу від 05 жовтня 2023 року становила 155 930,00 грн. Після розірвання шлюбу сторони не дійшли згоди щодо поділу вказаного автомобіля, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, яким продовжує одноособово користуватися відповідач. Тому позивач має право вимоги грошової компенсації в розмірі вартості вказаного транспортного засобу. Крім того, відповідно до договору купівлі - продажу від 07 вересня 2016 року, посвідченого державним нотаріусом Славутицької міської державної нотаріальної контори, зареєстрованого в реєстрі за № 995, подружжя придбало квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , яка була зареєстрована на ім'я ОСОБА_2 . Позивачка надавала письмову згоду на купівлю квартири та укладення цього договору, разом з дітьми вона зареєструвалась у придбаній квартирі з 25.11.2016. 08 вересня 2016 року між ОСОБА_2 та ДП «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» укладено договір безвідсоткової цільової позики №121-АРС, відповідно до якого відповідач отримав безвідсоткову цільову позику у розмірі 250 000,00 гривень для поліпшення житлових умов, строком на 20 років ( 240 місяців); позичальник повертає позику позикодавцю, починаючи з 01.11.2016 по 31.01.2036 щомісячно рівними частками шляхом здійснення позикодавцем утримань із заробітної плати; повернення позики забезпечується іпотекою квартири, на придбання якої надавалася позика. Відповідно до звіту про оцінку майна ФОП ОСОБА_3 вартість квартири складає 637 512 гривень, половина вартості становить 318 756 гривень. Оскільки договір позики укладено відповідачем в інтересах сім'ї, позивачка також постійно працювала, тому, виходячи з вимог статей 60, 61 СК України, квартира є спільною сумісною власністю подружжя, а тому позивачка просить визнати її право власності на частину квартири ( том 1 а.с. 3-8, том 2 а.с. 78-80).
Ухвалою судді від 12 лютого 2024 року, після виконання вимог, передбачених частиною шостою статті 187 ЦПК України, позову заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, визначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 12 березня 2024 року ( том 1 а.с.80-82).
21 лютого 2024 року через систему «Електронний суд» від третьої особи надійшли письмові пояснення, в яких зазначено, що 07 вересня 2016 року був укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна (квартири) АДРЕСА_1 , посвідчений державним нотаріусом Славутицької міської державної нотаріальної контори Київської області Наваліхіною О. О., зареєстрований в реєстрі за № 995. Продаж квартири вчинено за 251 329 гривень. 08 вересня 2016 року між ОСОБА_2 та ДП «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі директора відокремленого підрозділу «Атомремонтсервіс» ОСОБА_4 був укладений договір безвідсоткової цільової позики № 121-АРС, відповідно до умов якого відповідачу була надана безвідсоткова цільова позика в розмірі 250 000 гривень для поліпшення житлових умов строком на 20 років (240 місяців), за умовами якого повернення позики забезпечується іпотекою, позичальник повертає позику позикодавцю, починаючи з 01 листопада 2016 року по 31 січня 2036 року щомісячно рівними частками шляхом здійснення позикодавцем утримань із заробітної плати. Згідно з додатком до договору безвідсоткової цільової позики № 121-АРС від 08 вересня 2016 року щомісячне утримання із заробітної плати складає по 1041,67 гривень щомісяця. 17 вересня 2016 року був укладений іпотечний договір між ДП «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі директора відокремленого підрозділу «Атомремонтсервіс» ОСОБА_4 (іпотекодержателем) та ОСОБА_2 (іпотекодавцем), посвідчений державним нотаріусом Славутицької міської державної нотаріальної контори Київської області Наваліхіною О. О., зареєстрований в реєстрі за № 1360, який укладався для забезпечення договору безвідсоткової цільової позики № 121-АРС від 08 вересня 2016 року. За період з 01.11.2016 по 16.02.2024 відповідач сплатив 90 625,29 гривень по договору безвідсоткової цільової позики № 121-АРС від 08.09.2016. Залишок суми боргу відповідача за договором безвідсоткової цільової позики № 121-АРС від 08 вересня 2016 року складає 159 374,71 гривень. Відповідач виконує свої зобов'язання за договором безвідсоткової цільової позики належним чином ( том 1 а. с. 98-107).
Ухвалою суду від 29 лютого 2024 року продовжено відповідачу строк для подання відзиву на позову заяву ( зустрічного позову) ( том 1 а.с. 139-140).
Ухвалою суду від 06 березня 2024 року задоволено клопотання представника позивача адвоката Ісакова Д.Г. про участь у підготовчому засіданні 12 березня 2024 року в режимі відеоконференції ( том 1 а.с. 153-154).
12 березня 2024 року підготовче засідання відкладено на 28 березня 2024 року на підставі пункту 2 частини другої статті 223 ЦПК України за клопотанням представника відповідача та клопотанням представника позивача ( том 1 а.с.158-162).
13 березня 2024 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача-адвокат Климчук В. просила задовольнити позов частково. У подальшому подала клопотання, в якому зазначила про визнання відповідачем позову по суті позовних вимог ( том 1 а.с. 170-171, том 2 а.с.123-125).
28 березня 2024 року цивільну справу знято з розгляду у зв'язку з перебуванням головуючого судді Бабич Н.С. на лікарняному, підготовче засідання призначено на 11 квітня 2024 року ( том 1 а. с. 185).
Ухвалою суду від 05 квітня 2024 року задоволено заяву представника позивача адвоката Ісакова Д.Г. про участь у підготовчому засіданні 11 квітня 2024 року в режимі відеоконференції ( том 1 а.с. 200-201).
Ухвалою суду від 11 квітня 2024 року за клопотанням відповідача призначено у справі судову автотоварознавчу експертизу та зупинено провадження у справі на час проведення експертизи ( том 1 а.с.225-228).
Ухвалою суду від 02 серпня 2024 року поновлено провадження у справі та призначено підготовче засідання на 26 вересня 2024 року ( том 2 а.с. 36-37).
20 вересня 2024 року від представника позивача адвоката Ісакова Д.Г. надійшла заява про уточнення позовних вимог, сформована в системі «Електронний суд» ( том 2 а.с. 60-64).
24 вересня 2024 року представник позивача- адвокат Ісаков Д.Г. через систему «Електронний суд» подав заяву про залишення без розгляду заяви про уточнення позовних вимог від 20 вересня 2024 року та звернувся із заявою про зміну предмета позову та зменшення позовних вимог ( том 2 а.с. 71-72, 76-80).
Ухвалою суду від 26 вересня 2024 року заяву про зміну предмета позову та зменшення позовних вимог прийнято до розгляду, заяву про уточнення позовних вимог від 20 вересня 2024 року залишено без розгляду, підготовче засідання відкладено на 24 жовтня 2024 року ( том 2 а.с.92-95).
24 жовтня 2024 року цивільну справу знято з розгляду у зв'язку з перебуванням головуючого судді у черговій щорічній відпустці, призначено підготовче засідання на 07 листопада 2024 року ( том 2 а.с. 110).
07 листопада 2024 року від представника відповідача надійшло клопотання, в якому зазначено про визнання відповідачем позову по суті ( том 2 а.с. 123-125).
Ухвалою суду від 07 листопада 2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 20 листопада 2024 року ( том 2 а.с.131-133).
Ухвалою суду від 19 листопада 2024 року задоволено заяву представника позивача -адвоката Ісакова Д.Г. про участь у судовому засіданні 20 листопада 2024 року в режимі відеоконференції ( том 2 а.с.149-150).
Ухвалою суду від 29 листопада 2024 року задоволено заяву представника позивача- адвоката Ісакова Д.Г. про участь у судовому засіданні 02 грудня 2024 року в режимі відеоконференції.
20 листопада 2024 року у судовому засіданні оголошено перерву до 02 грудня 2024 року на підставі частини другої статті 240 ЦПК України ( том 2 а.с. 159-167).
Позивач ОСОБА_1 02 грудня 2024 року в судове засідання не прибула, про дату, час і місце судового засідання повідомлена належним чином, подала заяву про розгляд справи за її відсутності ( том 2 а.с. 158, 173).
Представник позивача-адвокат Ісаков Д.Г. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з урахуванням заяви про зміну предмета позову та зменшення позовних вимог, просив задовольнити, посилаючись на викладені в ній обставини. Суду пояснив, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбу з 1999 року по 2022 рік. За час перебування у шлюбі подружжя придбали автомобіль та квартиру, які є предметом спору у вказаній справі. Посилаючись на статті 60, 70 СК, 368 ЦК України, постанову Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 № 372/504/17, зазначив, що набуте у шлюбі майно належить чоловікові та дружині незалежно від наявності заробітку та частки їх є рівними. У матеріалах справи наявні усі процесуальні документи, в тому числі відзив, за яким відповідач не заперечує проти розподілу спільного майна. Хоча квартира перебуває в іпотеці, але вона придбана в інтересах сім'ї і наявність боргів у вигляді повернення кредитних коштів не змінює статусу цього майна і частки позивача та відповідача як співвласників вказаної квартири є рівними. Зазначені представником відповідача обставини щодо неврегулювання спору у досудовому порядку не відповідають дійсності, оскільки позивачка неодноразово зверталась до відповідача з проханням вирішити спір добровільно, але він відповідав, що усе майно зареєстроване на нього, тому належить йому. Крім того, 05 вересня 2023 року відповідач самостійно звернувся до управління адміністративних послуг та зняв із реєстрації місця проживання позивачку у спірній квартирі, тому вона не мала доступу до спірного майна. Також просив стягнути з відповідача заявлені судові витрати.
Відповідач ОСОБА_2 та його представник -адвокат Климчук В.В. 02 грудня 2024 року у судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином, у поданому до суду клопотанні представник відповідача просила проводити подальший розгляд справи за відсутності її та відповідача ( том 2 а.с. 125, 169, 172).
Державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», третя особа у справі, свого представника у призначене судове засідання не направило, про дату, час і місце судового засідання повідомлене належним чином, у поданій до суду заяві представник третьої особи Єжова Т.В. просила розглядати справу за відсутності представника третьої особи ( том 2 а.с.50-51 зв.ст.).
Вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про задоволення позову з таких підстав.
Судом з матеріалів справи встановлено, що 16 січня 1999 року ОСОБА_2 та ОСОБА_5 зареєстрували шлюб у відділі реєстрації актів громадянського стану Славутицького міськвиконкому Київської області, про що в книзі реєстрації актів про одруження зроблено запис за №4. Прізвища після одруження: чоловіка- ОСОБА_6 , Дружини - ОСОБА_6 ( том 1 а.с. 9).
За час шлюбу в них народились діти: син ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дочка ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджено їх свідоцтвами про народження серії НОМЕР_1 від 14.01.2009 та серії НОМЕР_2 від 08.11.2016 відповідно ( том 1 а.с. 10-11).
Під час шлюбу з відповідачкою, 28 лютого 2014 року за ОСОБА_2 був зареєстрований автомобіль марки «Mersedes-Benz - S 420», 1994 року випуску, сірого кольору, що підтверджується інформацією Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Чернігівській області №31/25/6-І-53 а/з від 03.10.2023, наданою на адвокатський запит адвокату Ісакову Д.Г., та свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 ( том 1 а.с. 12-13, 16-17, том 2 а.с.23).
Згідно з договором купівлі-продажу нерухомого майна від 07 вересня 2016 року, посвідченого державним нотаріусом Славутицької міської державної нотаріальної контори Наваліхіною О.О., зареєстрованого в реєстрі за № 995, ОСОБА_2 , відповідач у справі, придбав квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (том 1 а.с. 23).
За змістом пункту 3 договору купівлі-продажу нерухомого майна продаж квартири вчинено за ціною 251 329,00 гривень.
Купівлю нерухомого майна здійснено за письмовою згодою дружини покупця, ОСОБА_9 , справжність підпису якої засвідчено Славутицькою міською державною нотаріальною конторою Київської області 07.09.2016 за реєстровим № 994 (пункт 11 договору купівлі-продажу нерухомого майна).
08 вересня 2016 року між ОСОБА_2 , відповідачем, та ДП «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», третьою особою, був укладений договір безвідсоткової цільової позики № 121-АРС, відповідно до умов якого відповідачу була надана безвідсоткова цільова позика в розмірі 250 000,00 гривень для придбання квартири у м.Славутичі строком на 20 років (240 місяців). Повернення позики забезпечується іпотекою. Предметом іпотеки є квартира, яка стане власністю позичальника після купівлі з використанням коштів позикодавцем.Позичальник повертає позику позикодавцю, починаючи з 01 листопада 2016 року по 31 січня 2036 року щомісячно рівними частками шляхом здійснення позикодавцем утримань із заробітної плати. Згідно з Додатком до Договору безвідсоткової цільової позики № 121-АРС від 08 вересня 2016 року - Графіка виконання основного зобов'язання по сплаті щомісячного внеску по поверненню безвідсоткової цільової позики щомісячне утримання із заробітної плати складає по 1 041,67 гривень щомісяця (том 1 а.с. 25-28).
Як вбачається з Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки, індексний номер витягу 73192520 від 17.11.2016; номер запису про іпотеку 17476523 від 17.11.2016; 17 листопада 2016 року за № 17476523 було здійснено державну реєстрацію іпотеки, номер запису про іпотеку 17475214, підстава виникнення обтяження: договір іпотеки, серія та номер:1360, виданий 17.11.2016; підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 32402663 від 17.11.2016. Відомості про суб'єктів: іпотекодержатель ДП «НАЕК ЕНЕРГОАТОМ»; іпотекодавець ОСОБА_2 . Відомості про об'єкт нерухомого майна: квартира за адресою: АДРЕСА_1 (том 1 а.с. 24).
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №406223232 від 02.12.2024 право власності на квартиру загальною площею 84,7 кв.м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстроване за ОСОБА_2 07 вересня 2016 року на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер :995, виданого 07 вересня 2016 року Славутицькоб міською державою нотаріальною конторою Київської області. 17 листопада 2016 року зареєстровано договір іпотеки, серія та номер:1360, виданий 17 листопада 2016 року Славутицькою міською державною нотаріальною конторою Київської області; іпотекодержатель: ДП «НАЕК «ЕНЕРГОАТОМ», іпотекодавець: ОСОБА_2 ( том 2 а.с.187-188).
12 листопада 2022 року ОСОБА_9 зареєструвала шлюб з ОСОБА_10 , що підтверджено свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_4 від 12 листопада 2022 року. Її прізвище після реєстрації шлюбу ОСОБА_11 (том 1 а.с. 55).
Відповідно до висновку №245 експерта автотоварознавця ОСОБА_12 , складеного 05.10.2023, середня ринкова ціна колісного транспортного засобу - автомобіля легкового марки «Mersedes-Benz - S 420», 1994 року випуску,станом на дату оцінки - 05.10.2023 складає 155 930,00 ( том 1 а.с. 14-15).
Вартість квартири, загальною площею 84,7 кв.м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 за результатами звіту оцінки майна, складеного ФОП ОСОБА_3 , на дату оцінки 08.10.2023 становить 637 512,00 гривень (том 1 а.с. 29-52).
Відповідно висновку експерта судової автотоварознавчої експертизи №103 від 06.07.2024 ринкова вартість колісного транспортного засобу автомобіля легкового «Mersedes-Benz - S 420», 1994 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_5 , станом на час проведення експертизи, на дату оцінки 10.06.2024, складає 40 879,93 грн ( том 2 а.с. 1-33).
Як вбачається з витягів з реєстру територіальної громади №2023/007126976, №2023/007127152 від 06.09.2023, з 25 листопада 2016 року у спірній квартирі зареєстровані діти сторін ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ( том 1 а.с.64-65).
Позивачка також була зареєстрована у спірній квартирі з 25 листопада 2016 року, що підтверджується витягом з реєстру територіальної громади 2023/001494076 від 17.02.2023 ( том 1 а.с.63). Як вбачається з пояснень представника позивача, наданих в судовому засіданні, 05 вересня 2023 року відповідач зняв з реєстрації місця проживання позивачку у спірній квартирі, тому вона не мала доступу до спірного майна.
Інформацією №15-08/197 від 05.02.2024, наданою Управлінням адміністративних послуг виконавчого комітету Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області, яка надійшла до суду 12 лютого 2024 року, підтверджується реєстрація місця проживання відповідача у спірній квартирі ( том 1 а.с.79).
На підтвердження того, що позивачка постійно працювала нею надано копію трудової книжки серії НОМЕР_6 , з якої вбачається, що за час шлюбу з відповідачем вона працювала на різних посадах ( том 1 а.с.57-62).
Вирішуючи спір згідно із встановленими обставинами справи та відповідними їм правовідносинами, суд виходить з наступного.
Відповідно до вимог частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Щодо позовної вимоги про визнання права власності на 1/2 частину квартири.
Згідно із статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба, тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до частин першої, третьої статті 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування та розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними ( стаття 63 СК України).
Згідно з частинами першою, четвертою статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Відповідно до частин першої, другої статті 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.
Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу ( частина перша статті 69 СК України).
За правилом частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Як роз'яснено в пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина 3 статті 368 ЦК України) відповідно до частин 2, 3статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбуватися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.
Поділ майна подружжя здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності - присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, у постанові від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17, провадження№ 14-325цс18, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. За правилом частини першої статті 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Тобто ті, кошти, які отримує чоловік/дружина є їхньою особистою власністю лише в тому випадку, якщо їх отримання не було спрямовано на витрату в інтересах сім'ї.
У судовому засіданні встановлено, що відповідач під час шлюбу з позивачкою за договором купівлі-продажу від 07 вересня 2016 року придбав квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , вартість якої згідно з договором становила 251 329 гривень. Грошові кошти в сумі 250 000,00 гривень відповідач отримав згідно з договором безвідсоткової цільової позики №121-АРС від 08 вересня 2016 року, укладеним з ДП «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», де він працює.
Враховуючи, що договір позики був укладений в інтересах сім'ї, то за змістом частини третьої статті 61 СК України вказані гроші є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а тому їх використання на придбання спірної квартири в силу статті 60, частини 3 статті 61 СК України дає підстави для висновку, що ця квартира була придбана за спільні кошти та є спільною сумісною власністю, що сторонами не заперечувалось.
У постанові від 09 січня 2020 року у справі № 367/7110/14-ц, провадження № 61-12957св19, Верховний Суд дійшов висновку, що спірне майно придбане за кредитні кошти, отримані подружжям під час шлюбу, відтак, право на це майно в рівних частках набули і позивач, і відповідач, при цьому боргові зобов'язання є спільними для обох із подружжя, незалежно від того, із ким із подружжя укладений кредитний договір. У зв'язку із зазначеним вище відсутні підстави для відступлення від засад рівності часток у спільному майні подружжя .
У цьому ж контексті Верховний Суд у постанові від 13 лютого 2020 року у справі №320/3072/18, провадження № 61-5819св19, зазначає, що наявність боргів подружжя та виникнення зобов'язання в інтересах сім'ї у вигляді повернення кредитних коштів, не змінює статусу спільності набутого під час шлюбу майна за позичені кошти, які були використані в інтересах сім'ї, а саме на придбання цього майна. Доводи щодо внесення одним із подружжя коштів у рахунок погашення кредитних зобов'язань не мають правового значення, оскільки в розумінні вимог статті 57 СК України спірне майно не є особистою приватною власністю відповідача, а останній не позбавлений можливості, за наявності правових підстав, ставити питання щодо повернення за рахунок позивача половини сплачених ним після розірвання шлюбу коштів в рахунок погашення кредиту, як солідарного боржника. Верховний Суд вказує, що спірне нерухоме майно, придбане подружжям під час перебування у шлюбі та за кредитні кошти, які використані в інтересах сім'ї, підлягає поділу між ними в рівних частинах.
Враховуючи наведене, суд вважає, що частки позивачки та відповідача як співвласників спірного майна у праві спільної сумісної власності подружжя є рівними, а тому кожна сторона спору має право власності на одну 1/2 квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , яка є об'єктом права спільної сумісної власності, тому позовні вимоги про визнання за ОСОБА_1 права власності на частину квартири, загальною площею 84,7 кв.м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про припинення права спільної сумісної власності подружжя на спірний автомобіль, виділення автомобіля відповідачу та стягнення з нього на користь позивачки грошової компенсації за одну другу частку ринкової вартості автомобіля.
Позивач звернулась до суду з метою поділу неподільної речі - автомобіля, що перебуває у спільній сумісній власності, який набутий за час перебування у шлюбі з відповідачем. Єдиним варіантом вирішення такого спору бачила стягнення з відповідача на її користь грошової компенсації вартості частини спірного автомобіля з виділенням його в особисту приватну власність відповідачу та припиненням права спільної сумісної власності на вказаний транспортний засіб.
За змістом частин першої та сьомої статті 41 Конституції України, частин першої та п'ятої статті 319 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і таке використання не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.
Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом ( речення перше абзацу другого частини першої статті 71 СК України).
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом ( частина третя статті 368 ЦК України).
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя ( стаття 60 СК України).
Відтак, у статті 60 СК України встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу ( частина перша статті 69 СК України).
У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором ( частина перша статті 70 СК України).
Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу ( частина третя статті 370 ЦК України).
Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається, згідно із законом або є неможливим ( частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою ( абзаци перший і другий частини другої статті 364 ЦК України).
Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення (частина друга статті 183 ЦК України).
Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду ( частина друга, четверта та п'ята статті 71 СК України).
Право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї ( частина перша статті 365 ЦК України). Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду ( частина друга статті 365 ЦК України).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справі №209/3085/20 ( провадження №14-182цс21) зауважила, що приписи частин четвертої та п'ятої статті 71 СК України і статті 365 ЦК України з урахуванням принципу розумності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) треба розуміти так: (а) правила про необхідність попереднього внесення коштів на депозитний рахунок суду стосуються тих випадків, коли позивач ( один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) згідно зі статтею 365 ЦК України заявив вимогу про припинення права відповідача на частку у спільній власності (такі кошти забезпечують отримання відповідачем грошової компенсації); (б) якщо позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) таку вимогу не заявив ( а вимагає, наприклад поділити неподільну річ шляхом виділення її у власність відповідача та стягнення з нього грошової компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на цю річ), то підстави для внесення ним відповідної суми коштів на депозитний рахунок суду відсутні ( п.44). Інакше кажучи, вимога позивача про стягнення з відповідача грошової компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на майно подружжя не породжує обов'язку відповідача попередньо внести відповідну суму на депозитний рахунок суду ( див. висновок, сформульований у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 червня 2018 року у справі №299/2587/15-ц). Підтвердження платоспроможності такого відповідача законодавство України не вимагає ( п.45).
Як встановлено судом, автомобіль марки «Mersedes-Benz - S 420», 1994 року випуску, ідентифікаційний номер (VIN)- НОМЕР_7 , реєстраційний номер НОМЕР_5 , був придбаний сторонами під час перебування у зареєстрованому шлюбі.
Доказів спростування презумпції спільності права власності подружжя на вказане рухоме майно матеріали справи не містять та в судовому засіданні не встановлено. Тому суд доходить висновку, що автомобіль марки «Mersedes-Benz - S 420», 1994 року випуску, ідентифікаційний номер (VIN)- НОМЕР_7 , реєстраційний номер НОМЕР_5 , є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, частки якого у позивачки та відповідача є рівними, тобто кожен з них має право на 1/2 частку цього автомобіля.
Спірний автомобіль зареєстрований за відповідачем та знаходиться у його користуванні, тому позивачка просить стягнути з відповідача на її користь грошову компенсацію вартості частини цього автомобіля.
Як роз'яснив пленум Верховного Суду України у пунктах 22, 30 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Оскільки сторони не досягли згоди щодо вартості спірного автомобіля, за клопотанням відповідача судом у справі було призначено експертизу для підтвердження його дійсної вартості.
Як вбачається із висновку експерта судової автотоварознавчої експертизи №103 від 06 липня 2024 року, ринкова вартість колісного транспортного засобу автомобіля легкового «Mersedes-Benz - S 420», 1994 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_5 , станом на час проведення експертизи, на дату оцінки 10.06.2024 складає 40 879,93 гривень ( том 2, а.с. 1-33).
Сторони щодо встановленого висновком експерта розміру ринкової вартості спірного автомобіля не заперечували.
Враховуючи, що спірний автомобіль знаходиться в користуванні відповідача, а позивачка згодна одержати від відповідача грошову компенсацію за належну їй частку автомобіля, суд приходить до висновку, що вказаний автомобіль підлягає поділу між сторонами у справі шляхом виділення його відповідачу в особисту приватну власність з припиненням права спільної сумісної власності позивача та відповідача на зазначений транспортний засіб, із стягненням з відповідача на користь позивача частини грошової компенсації його вартості в розмірі 20 439,96 гривень.
Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що викладена у постанові від 25 травня 2020 року у справі №347/955/16, в якій залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій про виплату позивачеві 1/2 вартості автомобіля як компенсації його частки у праві спільної сумісної власності подружжя, Верховний Суд виснував, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що спірний автомобіль був придбаний у період шлюбу, тому він, відповідно до вимог статей 60, 61, 70, 71, є спільним майном подружжя та підлягає поділу між ними. А оскільки вказаний автомобіль знаходиться у користуванні ОСОБА_2, судами правомірно присуджено стягнути з останньої 1/2 частину його вартості в рахунок компенсації права на належну частку ОСОБА_1 .
За таких обставин позовні вимоги про припинення в порядку поділу майна подружжя права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на автомобіль марки «Mersedes-Benz - S 420», 1994 року випуску, ідентифікаційний номер (VIN)- НОМЕР_7 , реєстраційний номер НОМЕР_5 ; виділення вказаного автомобіля ОСОБА_2 та стягнення з нього на користь ОСОБА_1 грошової компенсації ринкової вартості за частку автомобіля марки «Mersedes-Benz - S 420», 1994 року випуску, ідентифікаційний номер (VIN)- НОМЕР_7 , реєстраційний номер НОМЕР_5 , у розмірі 20 439 гривень 96 копійок також підлягають задоволенню.
Щодо судових витрат.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як розподілити судові витрати між сторонами.
Як зазначено у пункті 1 частини другої статті 141 ЦПК України, судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Згідно з частиною 3 статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
У позовній заяві в попередньому (орієнтовному) розрахунку судових витрат позивачка вказала розмір витрат за надання професійної правничої допомоги -15 000,00 грн; за надання послуг експертом - автотоварознавцем Громовим А.М. (складання висновку №245 експертного автотоварознавчого дослідження колісного транспортного засобу від 05 жовтня 2023 року) - 900,00 грн; за надання послуг оцінювачем ФОП Карповою вартості майна (складання звіту) у розмірі 2 000,00 грн; судовий збір 3 967,21 грн.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною другою статті 137 ЦПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
За правилом частини третьої вказаної статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Судом встановлено, що адвокат Ісаков Денис Геннадійович надавав позивачу ОСОБА_1 професійну правничу допомогу на підставі договору про надання правничої (правової) допомоги від 29 вересня 2023 року ( том 1 а.с. 68-69).
Пунктом 4.3 договору передбачено, що за надання правової допомоги, відповідно до даного договору клієнт авансовано сплачує адвокату гонорар у фіксованій сумі 15 000 гривень.
Відповідно до розрахунку судових витрат (суми гонорару за надану правову допомогу за договором про надання правничої (правової) допомоги від 29 вересня 2023 року, що є додатком №1 до договору про надання правничої (правової допомоги), складеного 04 жовтня 2023 року, адвокат Ісаков Д.Г. та ОСОБА_1 (клієнт) підтвердили надання адвокатом правової допомоги в такому обсязі: усна консультація з вивченням документів - 1 година, 1000 гривень; вироблення правової позиції клієнта у справі про майновий спір (поділ майна ) - 1 година, 1000 гривень; підготовка та направлення адвокатського запиту ( збір доказів)- 1 година, 1000 гривень; підготовка та направлення адвокатського запиту ( збір доказів) - 1 година, 1000 гривень; складання в інтересах клієнта позовної заяви - 5 годин, 5 000 гривень; участь у судовому засіданні (орієнтовано 2 засідання) - 2 години, 6 000 гривень, всього 11 годин, 15 000 гривень ( том 1 а.с. 70).
Як вбачається зі змісту акта наданих послуг від 04 жовтня 2023 року, сторони підтвердили прийняття - передачу послуг у кількості 11 годин на суму 15 000 гривень (том 1 а.с. 71).
Відповідно до квитанції до прибуткового касового ордера № 17 від 04 жовтня 2023 року, ОСОБА_1 на підставі договору про надання правничої (правової) допомоги від 29 вересня 2023 року сплатила ОСОБА_14 15 000 гривень ( а.с. 72).
За пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI передбачено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року в справі №826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) вказано, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зроблено висновок про те, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності.
У поданому до суду клопотанні від 06.11.2024 ( том 2 а.с.123-125) представник відповідача обґрунтувала необхідність зменшення витрат на професійну правничу допомогу до 3000 гривень, посилаючись на уникнення позивачкою мирного врегулювання спору ( укладення мирової угоди) при визнанні відповідачем позову по суті спору, що за умови добросовісної реалізації нею процесуальних прав, об'єктивно не вимагало великої кількості часу для формування правової позиції, аналізу законодавства, документів, підготовки позовної заяви чи інших процесуальних документів.
Проте суд не погоджується з такими доводами представника відповідача, оскільки згідно зі статтею 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу та, враховуючи час, затрачений адвокатом Ісаковим Д.Г. на надання правової допомоги позивачу згідно з переліком, зазначеним у розрахунку суми витрат на правову допомогу та акті надання послуг, необхідність здійснення адвокатом додаткових зусиль у наданні правової допомоги, зокрема, таких як участь більше, ніж у двох судових засіданнях ( в тому числі підготовчих) у справі, подання заяви про зміну предмета позову та зменшення позовних вимог, клопотань про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції, вважає, що розмір витрат, пов'язаних з професійною правничою допомогою адвоката, в сумі 15 000 гривень є обґрунтованим та підтвердженим належними доказами, співмірним зі складністю справи та наданими послугами.
Таким чином, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000 гривень.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.
Частиною третьою статті 102 ЦПК України передбачено, що висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.
У постанові від 22 листопада 2023 року у справі № 712/4126/22 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що задля забезпечення єдності судової практики щодо вирішення питання можливості відшкодування стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, витрат на складення висновку експерта, виготовленого та отриманого на замовлення сторони у справі до відкриття провадження в такій справі, необхідно відступити від висновку, висловленого в постановах Верховного Суду, зокрема від 13 липня 2021 року у справі № 640/19089/20 (провадження №К/9901/22986/21) у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 липня 2022 року.
Такий відступ полягає в тому, що відшкодування витрат за проведення експертизи не обмежується випадком її призначення та проведення після відкриття провадження у справі. Відтак сторона, на користь якої ухвалено рішення, має право на відшкодування витрат за експертизу, проведену до подання позову, якщо такі витрати пов'язані з розглядом справи, зокрема якщо судом враховано відповідний висновок експерта як доказ. Відмова у відшкодуванні судових витрат за проведення експертизи стороні, на користь якої ухвалене судове рішення (особливо, якщо суд врахував відповідний висновок експерта як доказ), не узгоджується із засадами розумності, добросовісності, справедливості та правової визначеності, а також не забезпечує передбачуваності застосування процесуальних норм, отже, не є такою, що відповідає принципу верховенства права.
З урахуванням викладеного, оскільки суд під час визначення вартості спірного автомобіля врахував висновок експерта судової автотоварознавчої експертизи №103 від 06 липня 2024 року, який був підготовлений на підставі ухвали суду про призначення експертизи за клопотанням відповідача, то відсутні підстави для відшкодування позивачу витрат за надання послуг експертом автотоварознавцем Громовим А.М. за складання висновку №245 експертного автотоварознавчого дослідження колісного транспортного засобу від 05 жовтня 2023 року в сумі 900 гривень.
Крім того, не дивлячись на те, що суд врахував при визначенні вартості спірної квартири звіт про оцінку майна, складений ФОП ОСОБА_3 , витрати, понесені позивачем на оплату послуг оцінювача за складання цього звіту в сумі 2000 гривень не підлягають розподілу, оскільки не є судовими витратами у розумінні пункту 2 частини третьої статті 133 ЦПК України.
За змістом частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Загальний розмір позовних вимог, з якими позивачка звернулась до суду ( про визнання права власності на частину квартири та стягнення компенсації вартості частки автомобіля) складав 396 721 гривень ( 318 756 грн + 77 965 грн= 396 721), тому при поданні позову позивачка сплатила судовий збір в сумі 3 967,21 гривень.
У подальшому позивачка змінила предмет позову та зменшила позовні вимоги шляхом доповнення позовних вимог вимогою про припинення права спільної сумісної власності на спірний автомобіль та виділення спірного автомобіля відповідачу, а також зменшення розміру позовних вимог в частині стягнення грошової компенсації ринкової вартості частки автомобіля з 77 965 гривень до 20 439,96 гривень.
Відтак загальний розмір позовних вимог після зміни предмета позову та зменшення позовних вимог становив 339 195,96 гривень ( 318 756 ( вартість частини квартири) + 20 439,96 ( вартість частини автомобіля).
Водночас позовна вимога про припинення права спільної сумісної власності на спірне майно є вимогою немайнового характеру, яка підлягала оплаті судовим збором за ставкою 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2024 року, відповідно до пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір», тобто у розмірі 1 211,20 гривень, який з урахуванням положень частини третьої статті 6 Закону України « Про судовий збір» підлягав сплаті окремо за цю вимогу.
Таким чином, позивачка при зміни предмета позову та зменшення позовних вимог не доплатила судовий збір в сумі 635,95 гривень, оскільки судовий збір мав бути сплачений в розмірі 4 603,16 гривень ( 3 391,96 гривень ( 1% від загальної суми позовних вимог 339 195,96) + 1211,20 гривень ( за вимогу про припинення права спільної сумісної власності на спірне майно).
Відповідно до частини першої статті 142 ЦПК України у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Таким чином, оскільки відповідач визнав позов до початку розгляду справи по суті, то на користь позивачки підлягає поверненню з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, тобто 2 301, 58 гривень, інша частина судового збору підлягає стягненню з відповідача в сумі 1 665,63 гривні на користь позивачки та 635,95 гривень, яку не доплатила позивачка, на користь держави.
На підставі викладеного, керуючись статтями 258-259, 263-265 ЦПК України,
Позов задовольнити повністю.
В порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на частину квартири, загальною площею 84,7 кв. м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .
В порядку поділу майна подружжя припинити право спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на автомобіль марки «Mersedes-Benz - S 420», 1994 року випуску, ідентифікаційний номер (VIN)- НОМЕР_7 , реєстраційний номер НОМЕР_5 , та виділити вказаний автомобіль ОСОБА_2 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію ринкової вартості за частку автомобіля марки «Mersedes-Benz - S 420», 1994 року випуску, ідентифікаційний номер (VIN)- НОМЕР_7 , реєстраційний номер НОМЕР_5 , у розмірі 20 439 гривень 96 копійок.
Головному Управлінню Державної казначейської служби України у Київській області повернути ОСОБА_1 судовий збір в сумі 2 301 гривню 58 копійок, сплачений при поданні позову згідно з ID квитанцією 4442-3889-9905-9020 від 23 січня 2024 року, яка зберігається в матеріалах цивільної справи №377/84/24 (провадження №2/377/127/24).
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1 665 гривень 63 копійки.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 635 гривень 95 копійок.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000 гривень.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду. Апеляційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_8 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2 .
Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_9 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 .
Третя особа- Акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», код ЄДРПОУ 24584661, місцезнаходження: м. Київ, вулиця Назарівська, будинок №3.
Повне рішення суду складено 12 грудня 2024 року.
Суддя Н. С. Бабич