Справа № 420/31441/24
12 грудня 2024 року Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бжассо Н.В., розглянув в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення в Приморському районі м. Одеси Департаменту соціальної та сімейної політики Одеської міської ради про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення в Приморському районі м. Одеси Департаменту соціальної та сімейної політики Одеської міської ради, за результатом розгляду якого позивач просить суд:
Визнати протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення в Приморському районі м. Одеси Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації на транспортне обслуговування за друге півріччя 2024 року, виходячи з розміру, встановленого пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 року № 228 «Про порядок виплати та розміри грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та транспортне обслуговування», в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 07 серпня 2013 року № 536 «Про внесення змін до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 р. № 228», а саме 29 відсотків прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність у розрахунку на місяць;
Зобов'язати Управління соціального захисту населення в Приморському районі м. Одеси Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради (65058, Одеська обл., м. Одеса, вул. Добровольців, буд. 7; код ЄДРПОУ 36290160) нарахувати та виплатити (з урахуванням виплачених сум) ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) грошову компенсацію на транспортне обслуговування за друге півріччя 2024 року, виходячи з розміру, встановленого пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 року № 228 «Про порядок виплати та розміри грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та транспортне обслуговування», в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 07 серпня 2013 року № 536 «Про внесення змін до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 р. № 228», а саме 29 відсотків прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність у розрахунку на місяць.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач зазначає, що він є особою, з інвалідністю та має право на позачергове безоплатне забезпечення легковим автомобілем згідно Порядку забезпечення осіб з інвалідністю автомобілями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 липня 2006 року № 999, що підтверджується листом Департаменту соціальної та сімейної політики Одеської обласної державної (військової) адміністрації від 09 квітня 2024 року № 2066/01-40/2-24/П-166-1.1-елн. 27 вересня 2024 року Управлінням соціального захисту населення в Приморському районі м. Одеси Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради позивачу виплачена грошова компенсація на транспортне обслуговування за друге півріччя 2024 року у розмірі 342,35 грн., тобто із розрахунку 29 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. 30 вересня 2024 року позивач звернувся до Відповідача із заявою про необхідність нарахування та виплати грошової компенсації на транспортне обслуговування у належному розмірі - 29 відсотків прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність у розрахунку на місяць. Проте відповідач протиправно відмовив у задоволенні заяви позивача.
Ухвалою суду від 14.10.2024 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
29.10.2024 року від Управління соціального захисту населення в Приморському районі м. Одеси Департаменту соціальної та сімейної політики Одеської міської ради надійшов відзив, в якому відповідач заперечує щодо доводів позовної заяви та просить відмовити в задоволенні позову. Представник відповідача зазначає, що тлумачення Позивача пункту 2 та пункту 5 Постанови № 228, що 29 відсотків прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність, є сумою, яка належить до сплати за кожен місяць відповідного півріччя, що виплачується двічі на рік рівним частинами є помилковим, оскільки цю норму законодавства слід розуміти, не як суму, яка «належить до сплати», а як суму, яка враховується в розмірі щодо «розрахунку на місяць», відповідна правова позиція зазначена і в Постанові № 228, і в постанові Верховного Суду України від 19.10.2022 року у справі № 260/4268/21, на яку, посилається Позивач.
Суд розглянув матеріали справи, всебічно і повно з'ясував всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінив надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності та робить наступні висновки.
ОСОБА_1 відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 від 30.11.2022 року є особою з інвалідністю 1-А групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - осіб з інвалідністю внаслідок війни.
Розпорядженням Головного управління праці та соціального захисту населення Одеської облдержадміністрації від 31.12.2004 року № 10371 гр. ОСОБА_1 призначено компенсацію на транспортне обслуговування.
27 вересня 2024 року Управлінням соціального захисту населення в Приморському районі м. Одеси Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради позивачу виплачена грошова компенсація на транспортне обслуговування за друге півріччя 2024 року у розмірі 342,35 грн., тобто із розрахунку 29 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
30 вересня 2024 року позивач звернувся до Відповідача із заявою про необхідність нарахування та виплати грошової компенсації на транспортне обслуговування у належному розмірі - 29 відсотків прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність у розрахунку на місяць.
Листом від 07.10.2024 року за № 5325/18-03, відповідач повідомив позивача про відсутність можливості для розрахунку і виплати компенсації на транспортне обслуговування у належному розмірі - 29 відсотків прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність у розрахунку на місяць.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 3 Закону №2961-IV, одним із основних завдань законодавства України з питань реабілітації осіб з інвалідністю є створення умов для усунення обмежень життєдіяльності осіб з інвалідністю, відновлення і компенсації їх порушених або втрачених здатностей до побутової, професійної, суспільної діяльності.
Частинами першою, сьомою статті 26 Закону №2961-IV визначено, що держава гарантує розробку, виробництво технічних та інших засобів реабілітації та закупівлю спеціального автотранспорту, виробів медичного призначення та забезпечення ними осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю для соціальної адаптації, полегшення умов праці і побуту, спілкування осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, поширює інформацію про таку продукцію. Облік осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, які забезпечуються технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення, спеціальним автотранспортом, у межах повноважень здійснюють місцева державна адміністрація і охорони здоров'я.
Виплата грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та на транспортне обслуговування регламентована положеннями статті 28 Закону №2961-IV, згідно з якою грошові компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобіля та на транспортне обслуговування виплачуються особам з інвалідністю, на дітей з інвалідністю, які відповідно до законодавства мають право на забезпечення автомобілем.
Грошова компенсація на транспортне обслуговування виплачується особам з інвалідністю, законним представникам недієздатних осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, які перебувають на обліку для одержання автомобілів, а також які мають право на забезпечення автомобілями і за власним бажанням відмовилися від їх одержання і бажають отримувати грошову компенсацію чи які не одержали автомобілі у зв'язку з протипоказаннями для їх керування.
Після одержання особою з інвалідністю, законним представником недієздатної особи з інвалідністю, дитини з інвалідністю автомобіля виплата їй грошової компенсації на транспортне обслуговування припиняється і виплачується грошова компенсація на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобіля.
Грошова компенсація на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів виплачується особам з інвалідністю, законним представникам недієздатних осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, які забезпечені автомобілями безоплатно чи на пільгових умовах або які мають право на забезпечення автомобілем безоплатно чи на пільгових умовах, але не одержали його і користуються автомобілями, придбаними за власні кошти.
Грошові компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобіля та на транспортне обслуговування призначають і виплачують місцева державна адміністрація.
Порядок виплати і розміри грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та на транспортне обслуговування визначаються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 28 Закону №2961-IV Кабінет Міністрів України постановою №228 затвердив Порядок виплати грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та на транспортне обслуговування (Порядок №228).
Так, на момент призначення позивачу грошової компенсації на транспортне обслуговування пункт 2 Постанови №228 був викладений у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 07 серпня 2013 року №536 «Про внесення змін до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 р. №228» (далі - Постанова №536), яким було встановлено, що грошові компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів виплачуються інвалідам, законним представникам дітей-інвалідів, що мають автомобілі та мотоколяски, - у розмірі відповідно 22 відсотків та 16 відсотків прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність, у розрахунку на місяць, на транспортне обслуговування - у розмірі 29 відсотків прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність, у розрахунку на місяць.
Надалі постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 2020 року №683 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 року №228» (далі - Постанова №683), яка набрала чинності з 08 серпня 2020 року, пункт 2 викладено у такій редакції: «Установити, що для осіб з інвалідністю і законних представників дітей з інвалідністю, які мають автомобілі та мотоколяски, розміри річних грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів становлять відповідно 22 відсотків та 16 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, на транспортне обслуговування - 29% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.».
З 01 липня 2021 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 31 березня 2021 року №283 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 р. №228» (далі - Постанова №283), якою пункт 2 викладено у новій редакції такого змісту: «Установити, що для осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, які мають автомобілі та мотоколяски, розміри річних грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та мотоколясок становлять відповідно 22 відсотків та 16 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, на транспортне обслуговування - 29 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації можуть встановлювати розміри компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та на транспортне обслуговування вищі, ніж зазначені в цьому пункті, в разі наявності фінансових можливостей.».
Отже, згідно з пунктом 2 Постанови №228 в редакції Постанови №536 особам з інвалідністю виплачувалася грошова компенсація на транспортне обслуговування у розмірі 29 відсотків прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність, у розрахунку на місяць; пунктом 2 Постанови №228 в редакції Постанови №683, чинній з 08 серпня 2020 року, встановлено розмір річної грошової компенсації для осіб з інвалідністю на транспортне обслуговування - 29 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Тобто, з 08 серпня 2020 року Кабінетом Міністрів України встановлено інший механізм обрахунку розміру грошової компенсації (на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та на транспортне обслуговування), який призвів до зменшення розміру грошової компенсації.
Пунктом 5 Порядку №228 передбачено, що компенсації виплачуються рівними частинами двічі на рік - у березні за перше та у вересні за друге півріччя поточного року з дня їх призначення.
При цьому перелік осіб, яким призначається компенсація на транспортне обслуговування, визначений у пункті 14 Порядку №228.
Зміст наведених норм права свідчить про те, що грошова компенсація (на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобіля та транспортне обслуговування) є гарантованою державою виплатою для створення умов для усунення обмежень життєдіяльності осіб з інвалідністю, відновлення і компенсації їх порушених або втрачених здатностей до побутової, професійної, суспільної діяльності, яка призначається особам з інвалідністю та дітям з інвалідністю, які відповідно до законодавства мають право на забезпечення автомобілями на підставі висновку медико-соціальної експертної комісії про наявність у осіб з інвалідністю медичних показань для забезпечення їх автомобілем і заяви такої особи.
Згідно зі статтею 20 Конвенції про права осіб з інвалідністю, ратифікованої Законом України від 16 грудня 2009 року №1767-VI «Про ратифікацію Конвенції про права осіб з інвалідністю і Факультативного протоколу до неї», держави-учасниці взяли на себе зобов'язання вживати ефективних заходів для забезпечення індивідуальної мобільності осіб з інвалідністю з максимально можливим ступенем їхньої самостійності, зокрема шляхом сприяння індивідуальній мобільності осіб з інвалідністю вибраним ними способом, у вибраний ними час та за доступною ціною (пункт «а» частини першої).
До того ж відповідно до Європейської соціальної хартії 1996 року (переглянута), яка була ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року №137-V «Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)», Україна взяла на себе зобов'язання вважати обов'язковими для України статті та пункти частини II Хартії (за переліком), зокрема, з метою забезпечення особам з інвалідністю, незалежно від їхнього віку та характеру і походження їхньої інвалідності, ефективного здійснення права на самостійність, соціальну інтеграцію та участь у житті суспільства сприяти їхній всебічній соціальній інтеграції та участі у житті суспільства, зокрема, шляхом вжиття заходів, включаючи технічну допомогу, що спрямовані на усунення перешкод для спілкування і пересування і що надають доступ до транспорту, житла, культурної діяльності і відпочинку (пункт 3 статті 15).
Тобто, держава взяла на себе зобов'язання в процесі виконання своїх соціальних обов'язків вживати заходів для забезпечення та утвердження права осіб на соціальний захист, у тому числі соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні, зокрема щодо індивідуальної мобільності.
Суд зазначає, що Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать особи з інвалідністю, які в силу стійкого розладу функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем призводить до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 19 жовтня 2022 року у справі №260/4268/21, вирішуючи спір у подібних правовідносинах (спір стосувався нарахування та виплати особі з інвалідністю з дитинства грошової компенсації на транспортне обслуговування за період з 28 жовтня 2019 року по 01 липня 2021 року включно, виходячи з розміру, визначеного пунктом 2 Постанови №228 в редакції Постанови №536, а саме 29 відсотків прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність, у розрахунку на місяць) дійшов правового висновку, що зменшення розміру компенсації на транспортне обслуговування через зміну механізму його обчислення - з 29 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, на місяць до 29 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність на рік, тобто у дванадцять разів, вказує на порушення державою конвенційних зобов'язань, взятих на себе у зв'язку з ратифікацією Конвенції про права осіб з інвалідністю та Європейській соціальній хартії (переглянута), оскільки не узгоджується із взятими Україною на себе зобов'язаннями сприяти індивідуальній мобільності осіб з інвалідністю вибраним ними способом, у вибраний ними час та за доступною ціною; а також сприяти їхній всебічній соціальній інтеграції та участі у житті суспільства, зокрема, шляхом вжиття заходів, включаючи технічну допомогу, що спрямовані на усунення перешкод для спілкування і пересування і що надають доступ до транспорту, житла, культурної діяльності і відпочинку.
Верховний Суд звернув увагу, що у рішеннях Конституційного Суду України неодноразово зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається. Разом з тим Конституційний Суд України також неодноразово висловлював позицію щодо можливості встановлення обмежень розміру соціальних виплат.
Так, відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної у рішенні №20-рп/2011 від 26 грудня 2011 року, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави.
Аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить про те, що неодноразово, висловлюючи правову позицію щодо можливості обмеження розміру соціальних виплат, ЄСПЛ, не заперечуючи право держав зменшувати такий розмір, не сформулював правової позиції щодо достатнього розміру таких соціальних виплат, підкреслюючи водночас необхідність забезпечення прозорості, недискримінаційного характеру відповідних змін, не покладення надмірного тягаря на заявників внаслідок такого втручання держави. Така практика свідчить про достатньо широке «поле» для розсуду, яке ЄСПЛ залишає державам у питаннях соціального забезпечення.
Наведене свідчить про те, що ЄСПЛ визнає можливість того, що виплати соціального страхування можуть бути зменшені або припинені, однак, розглядаючи питання відповідності таких дій, у кожній конкретній справі враховує всі відповідні обставини справи і з'ясовує: чи було законним таке втручання, чи переслідувало легітимну мету таке втручання та чи не поклало таке втручання надмірний тягар на особу, якої це стосується.
Водночас, як було зазначено вище, зменшення у дванадцять разів розміру компенсації на транспортне обслуговування через зміну механізму його обчислення, не може визначатись як законне втручання держави у мирне володіння майном у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), оскільки незабезпечення Україною взятих на себе зобов'язань щодо сприяння особам з інвалідністю їх індивідуальній мобільності та усунення перешкод для їх пересування суперечить конвенційним принципам Конвенції про права осіб з інвалідністю та ефективному втіленню в життя прав i принципів Європейської соціальної хартії (переглянутої).
Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12 березня 2019 року у справі №913/204/18, від 10 березня 2020 року у справі №160/1088/19).
При вирішенні цього спору суд враховує позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 19 жовтня 2022 року у справі №260/4268/21, згідно з якою суди у період чинності пункту 2 в редакції, яка передбачає, що розміри річних грошових компенсацій на транспортне обслуговування становлять 29 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, у правовідносинах щодо виплати грошової компенсації на транспортне обслуговування, передбаченої статтею 28 Закону №2961-IV, повинні застосовувати пункт 2 Порядку №228 в редакції Постанови №536, згідно з якою грошова компенсація на транспортне обслуговування виплачуються особам з інвалідністю у розмірі 29 відсотків прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність у розрахунку на місяць з урахуванням положень міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а саме статті 1 Першого протоколу до Конвенції, положень Конвенції про права осіб з інвалідністю та Європейської соціальної хартії (переглянутої).
Суд також зазначає, що хоч наведені правові висновки зроблені Верховним Судом стосовно змін до пункту 2 Постанови №228 в редакції Постанови №683 (до 01 липня 2021 року), однак суттєвих відмінностей пункт 2 Постанови №228 в редакції Постанови №283 з 01 липня 2021 року в частині визначення розміру грошової компенсації не зазнав, а так само як і зміни, внесені Постановою №683, передбачає розмір річної грошової компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та мотоколясок (відповідно 22 відсотки та 16 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, а на транспортне обслуговування - 29 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність), що не змінює суті правових висновків Верховного Суду у постанові від 19 жовтня 2022 року у справі №260/4268/21.
У цьому контексті слід зазначити, що грошова компенсація на транспортне обслуговування та компенсація на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобіля є аналогічними пільгами (компенсаціями) й гарантованими державою виплатами, однак здійснюються до, та відповідно, після одержання особою з інвалідністю, законним представником дитини з інвалідністю спеціального автотранспорту, оскільки виплачуються особам, які відповідно до законодавства мають право на забезпечення автомобілями.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно зі ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, суд робить висновок про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Керуючись ст.ст.2, 3, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 139, 205, 243, 245, 246, 255, 257- 262, 295 КАС України, суд
Задовольнити адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення в Приморському районі м. Одеси Департаменту соціальної та сімейної політики Одеської міської ради про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
Визнати протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення в Приморському районі м. Одеси Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації на транспортне обслуговування за друге півріччя 2024 року, виходячи з розміру, встановленого пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 року № 228 «Про порядок виплати та розміри грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та транспортне обслуговування», в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 07 серпня 2013 року № 536 «Про внесення змін до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 р. № 228», а саме 29 відсотків прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність у розрахунку на місяць;
Зобов'язати Управління соціального захисту населення в Приморському районі м. Одеси Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради (65058, Одеська обл., м. Одеса, вул. Добровольців, буд. 7; код ЄДРПОУ 36290160) нарахувати та виплатити (з урахуванням виплачених сум) ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) грошову компенсацію на транспортне обслуговування за друге півріччя 2024 року, виходячи з розміру, встановленого пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 року № 228 «Про порядок виплати та розміри грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та транспортне обслуговування», в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 07 серпня 2013 року № 536 «Про внесення змін до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 р. № 228», а саме 29 відсотків прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність у розрахунку на місяць.
Відповідно до ст. 255 КАС України, рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду
Згідно з ч.1 ст.295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.
Апеляційна скарга подається учасниками справи безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач - Управління соціального захисту населення в Приморському районі м. Одеси Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради (вул. Добровольців, буд. 7, м. Одеса, 65058, код ЄДРПОУ 36290160).
Повний текст рішення складений та підписаний судом 12.12.2024 року.
Суддя Н.В. Бжассо