12 грудня 2024 року м. Львівсправа № 380/13227/24
Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправною та скасування постанови,-
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (Позивачка/ФОП ОСОБА_1 ) звернулася до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (Відповідач/ЗМУ ДС з питань праці), в якому просить:
- визнати протиправною та скасувати постанову Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці від 16 травня 2024 року № ЗХ/ЛВ/14066/13/15/РРО/2853702543-ФС про накладення штрафу за порушення законодавства про працю у розмірі 80000,00 грн.
Свої вимоги позивачка обґрунтовує тим, що постанова ЗМУ ДС з питань праці від 16 травня 2024 року № ЗХ/ЛВ/14066/13/15/РРО/2853702543-ФС про накладення на ФОП ОСОБА_1 штрафу за порушення законодавства про працю у розмірі 80000,00 грн (далі - також оскаржувана/спірна постанова) є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки з 14 вересня 2021 року підставою для накладення штрафу відповідно до абзаців 2 та 7 пункту 2 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року № 509 (далі - також Порядок № 509) (зі змінами та доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року № 295), може бути акт документальної виїзної перевірки ДПС, її територіального органу, в процесі якої виявлені порушення законодавства про працю, а не акт фактичної перевірки. У спірних правовідносинах Головним управлінням ДПС у Львівській області проведена фактична, а не документальна виїзна перевірка та за результатами цієї перевірки складено акт фактичної, а не документальної виїзної перевірки, тобто, обставини допущення позивачкою порушення вимог статей 21 та 24 Кодексу законів про працю України (далі - також КЗпП України) не можуть підтверджуватись актом фактичної перевірки, який одержаний контролюючим органом з порушенням порядку, встановленого законом.
Також позивачка відзначає, що статтею 16 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» на період воєнного стану законодавець з метою забезпечення умов для належного функціонування підприємств, оперативного залучення працівників, усунення кадрового дефіциту та браку робочої сили скасував штрафи (відповідальність), передбачені статтею 265 КЗпП України, за умови усунення порушень, виявлених під час здійснення позапланових заходів державного нагляду (контролю). Позивачка до проведення фактичної перевірки видала наказ від 31 березня 2024 року № 31/03 «Про прийняття на роботу ОСОБА_2 » та за день до проведення фактичної перевірки уклала з нею трудовий договір та вже 19 квітня 2024 року через свій електронний кабінет подала повідомлення про прийняття працівника на роботу. Тобто, станом на дату розгляду ЗМУ ДС з питань праці питання щодо накладення на позивачку штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення (16 травня 2024 року) виявлене під час перевірки порушення було повністю усунуто. Отже, на переконання позивачки, підстави для застосування до ФОП ОСОБА_1 штрафу були відсутні з огляду на норми статті 16 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
З огляду на вищенаведене адміністративний позов просить задовольнити повністю.
Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач вказує, що абзац сьомий пункту 2 Порядку № 509 передбачає можливість розгляду справи та накладення на суб'єкта господарювання штрафу на підставі акта перевірки ДПС, її територіального органу, в процесі якої виявлено порушення законодавства про працю. Водночас Податковим кодексом України передбачено право контролюючого органу (органів ДПС) проводити фактичну перевірку дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами). Так, у пункті 80.6 статті 80 Податкового кодексу України передбачено, що під час проведення фактичної перевірки в частині дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами), в тому числі тим, яким установлено випробування, перевіряється наявність належного оформлення трудових відносин, з'ясовуються питання щодо ведення обліку роботи, виконаної працівником, обліку витрат на оплату праці, відомості про оплату праці працівника. Для з'ясування факту належного оформлення трудових відносин з працівником, який здійснює трудову діяльність, можуть використовуватися документи, що посвідчують особу, або інші документи, які дають змогу її ідентифікувати (посадове посвідчення, посвідчення водія, санітарна книжка тощо). Зважаючи на викладене, акт перевірки ДПС, її територіального органу є самостійною підставою для накладення штрафу за порушення законодавства про працю.
Відповідач зазначає, що заходи щодо притягнення до відповідальності за вчинення порушення, передбаченого абзацом другим частини другої статті 265 КЗпП України, застосовуються незалежно від факту усунення порушень, які виявлені під час проведення перевірки податковим органом. Повідомлення про прийняття працівника на роботу, на яке посилається позивачка, сформоване 19 квітня 2024 року, проте дату початку роботи в зазначеному повідомленні вказано 01 квітня 2024 року. Крім того, в додатках до позову відсутні докази скерування такого повідомлення до Головного управління ДПС у Львівській області, а саме квитанція № 2, яка долучається до повідомлення про прийняття працівника на роботу. Отже, повідомлення про прийняття працівника на роботу сформовано вже після проведення фактичної перевірки, що свідчить про те, що на момент проведення фактичної перевірки 02 квітня 2024 року ФОП ОСОБА_1 належним чином не оформила трудові відносини з ОСОБА_2 . Тож позивачка допустила працівника до роботи без належного оформлення трудових відносин та не заперечує того, що нею були допущені порушення частини четвертої статті 24 КЗпП України.
Відповідач уважає помилковими твердження позивачки стосовно протиправності винесення постанови про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення на підставі акта фактичної перевірки Головного управління ДПС у Львівській області, оскільки такі, на його думку, не ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та не відповідають фактичним обставинам, встановленим у справі, яка розглядається.
Відповідач підсумовує, що приймаючи оскаржувану постанову, він діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України, а тому відсутні підстави для задоволення позову.
З огляду на вищенаведене у задоволенні адміністративного позову просить відмовити повністю.
На спростування доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, позивачка подала відповідь на відзив, у якій додатково, крім аргументів, наведених у позовній заяві, вказує, що твердження відповідача про те, що до позову не долучено квитанцію № 2 є неправдивим та таким, що спростовується матеріалами справи, оскільки вказана квитанція додана до позовної заяви. Оскаржувана постанова є протиправною, оскільки абзацом другим частини другої статті 265 КЗпП України, на підставі якого накладено штраф на позивачку, передбачено притягнення до відповідальності за відсутність документального оформлення трудових відносин з працівником, а не за неповідомлення вказаного вище органу про його працевлаштування. Визнання нечинною з 14 вересня 2021 року в судовому порядку постанови Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 823 «Деякі питання здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю» впливає на результат розгляду цієї справи по суті, оскільки станом на час виникнення спірних правовідносин (розгляду справи про накладення штрафу і винесення спірної постанови про накладення штрафу) відповідні норми постанови Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 823 не підлягали застосуванню. Отже, враховуючи зазначене вище, Порядок № 509 підлягав застосуванню в редакції, чинній до внесення в нього змін постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 823. Так, пункт 2 Порядку № 509 у відповідній редакції передбачав можливість накладення штрафу на підставі акта лише документальної виїзної перевірки ДФС, її територіального органу, в процесі якої виявлені порушення законодавства про працю, а не акта фактичної перевірки, що має місце в цьому спорі. З огляду на викладене докази, отримані за результатами вказаного заходу державного контролю (фактичної перевірки податкового органу) та відображені в акті Головного управління ДПС у Львівській області від 02 квітня 2024 року, є недопустимими доказами.
Відповідач подав заперечення на відповідь на відзив, у яких додатково вказує, що Державна податкова служба України може встановлювати порушення законодавства про працю і зайнятість населення під час фактичної перевірки, тому ЗМУ ДС з питань праці правомірно винесло спірну постанову про накладення штрафу за порушення законодавства про працю. Щодо покликань позивачки на статтю 16 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» відповідач зазначає, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яким Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» доповнено статтею 16, чітко визначено, що перевірки, передбачені цією статтею, здійснюватимуть інспектори праці. У спірній же ситуації факт неналежного оформлення трудових відносин позивачкою з працівницею ОСОБА_2 виявлено в процесі проведення перевірки Головним управлінням ДПС у Львівській області.
Відповідно до пункту третього частини третьої статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 25 червня 2024 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін; витребувано у відповідача всі докази, які слугували підставою для прийняття оскаржуваної постанови.
Суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець з 13 серпня 2009 року.
01 квітня 2024 року Головне управління ДПС у Львівській області видало наказ № 1685-ПП «Про проведення фактичної перевірки», пунктами 1, 2 якого наказано:
1. Провести фактичну перевірку магазину ФОП ОСОБА_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) за адресою: АДРЕСА_1 щодо дотримання порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, у тому числі свідоцтв про державну реєстрацію, виробництва та обігу підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору.
2. Перевірку провести за період діяльності відповідно до статті 102 Податкового кодексу України, з 02 квітня 2024 року.
З 16 год. 06 хв. 02 квітня 2024 року до 17 год. 30 хв. 02 квітня 2024 року посадові особи Головного управління ДПС у Львівській області провели фактичну перевірку суб'єкта господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 , а саме господарської одиниці - магазину, розташованого за адресою АДРЕСА_1 .
За результатами проведеної перевірки Головне управління ДПС у Львівській області склало акт фактичної перевірки від 02 квітня 2024 року № 13/15/РРО/ НОМЕР_1 , яким встановлено порушення ФОП ОСОБА_1 , зокрема статті 24 КЗпП України (зі змінами та доповненнями), а саме в приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 реалізацію алкогольних напоїв (пиво) здійснювала продавець ОСОБА_2 ; повідомлення про прийняття на роботу ФОП ОСОБА_1 на працівника ОСОБА_2 станом на 02 квітня 2024 року не подавала до Головного управління ДПС у Львівській області.
16 травня 2024 року заступник начальника Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці Вакула Андрій Ярославович, розглянувши справу про накладення штрафу, та на підставі акта перевірки Головного управління ДПС у Львівській області від 02 квітня 2024 року № 13/15/РРО/ НОМЕР_1 щодо порушень ФОП ОСОБА_1 законодавства про працю, встановив, що за результатами перевірки ГУ ДПС у Львівській області у фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за фактичним місцем провадження господарської діяльності за адресою: АДРЕСА_1 за виконанням трудових функцій продавця зафіксовано ОСОБА_2 , яка здійснювала реалізацію алкогольних напоїв. Документів, які свідчили б про оформлення трудових відносин між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , не було надано під час здійснення перевірки органом ДПС. Отже, ФОП ОСОБА_1 допустила працівника ОСОБА_2 до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, чим порушила вимоги частини четвертої статті 24 КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року № 413.
За результатами розгляду справи про порушення складено постанову про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 16 травня 2024 року № ЗХ/ЛВ/14066/13/15/РРО/2853702543-ФС, якою вирішено накласти на ФОП ОСОБА_1 штраф у розмірі 80000,00 грн.
Не погоджуючись із указаною постановою, уважаючи її протиправною, позивачка звернулася з цим позовом до суду.
Предметом розгляду в цій справі є оцінка правомірності постанови ЗМУ ДС з питань праці від 16 травня 2024 року № ЗХ/ЛВ/14066/13/15/РРО/2853702543-ФС про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення на ФОП ОСОБА_1 .
Оцінюючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Відповідно до вимог частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених законом, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно з приписами статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Відповідно до частини першої статті 259 КЗпП України (тут - і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами-підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, та його територіальні органи у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 96 затверджено Положення про Державну службу України з питань праці (далі - Положення № 96, тут - і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно із пунктом 1 Положення № 96 Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Першого віце-прем'єр-міністра України - Міністра економіки, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
За змістом підпунктів 6, 9 пункту 4 Положення № 96 Держпраці відповідно до покладених на неї завдань, зокрема здійснює: державний контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю; державний контроль за додержанням вимог законодавства про працю, зайнятість населення в частині дотримання прав громадян під час прийому на роботу та працівників під час звільнення з роботи.
Відповідно до пункту 7 Положення № 96 Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. На утворені територіальні органи Держпраці може покладати виконання завдань за міжрегіональним принципом.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що Держпраці та утворені в установленому порядку її територіальні органи наділені контролюючими функціями за дотриманням роботодавцями законодавства про працю.
Відповідно до частини першої статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Відповідно до частин першої, другої статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.
Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін.
Згідно із частинами першою-четвертою статті 24 КЗпП України Трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим:
1) при організованому наборі працівників;
2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я;
3) при укладенні контракту;
4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі;
5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу);
6) при укладенні трудового договору з фізичною особою;
6-1) при укладенні трудового договору про дистанційну роботу або про надомну роботу;
6-2) при укладенні трудового договору з нефіксованим робочим часом;
7) в інших випадках, передбачених законодавством України.
При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку (у разі наявності) або відомості про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я, відповідний військово-обліковий документ та інші документи.
При укладенні трудового договору громадянин, який вперше приймається на роботу, має право подати вимогу про оформлення трудової книжки.
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням роботодавця, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту другого частини п'ятої статті 50 Закону України від 05 липня 2012 року № 5067-VI «Про зайнятість населення» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) роботодавцям забороняється застосовувати працю громадян без належного оформлення трудових відносин, вчиняти дії, спрямовані на приховування трудових відносин.
Абзацом першим постанови Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року № 413 «Про порядок повідомлення Державній податковій службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу/укладення гіг-контракту» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) установлено, що повідомлення про прийняття працівника на роботу/укладення гіг-контракту подається власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (особою) чи фізичною особою (крім повідомлення про прийняття на роботу члена виконавчого органу господарського товариства, керівника підприємства, установи, організації) та/або резидентом Дія Сіті до територіальних органів Державної податкової служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за формою згідно з додатком до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором та/або до початку виконання робіт (надання послуг) гіг-спеціалістом резидента Дія Сіті засобами електронного зв'язку з використанням електронного підпису відповідальних осіб, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, відповідно до вимог законодавства у сфері електронного документообігу.
Згідно із частиною першою статті 265 КЗпП України посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.
Абзацом другим частини другої статті 265 КЗпП України встановлено відповідальність юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, які використовують найману працю, у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час або за трудовим договором з нефіксованим робочим часом у разі фактичного виконання роботи протягом усього робочого часу, установленого на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої - третьої груп, застосовується попередження.
За змістом частини четвертої статті 265 КЗпП України штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Оцінюючи в контексті наведених вище норм законодавства викладені позивачкою у позовній заяві аргументи щодо протиправності оскаржуваної постанови про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, суд зазначає таке.
Аналіз наведених норм КЗпП України дає підстави дійти висновку про те, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється.
Водночас працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Вчинення фізичною особою-підприємцем, яка використовує найману працю, фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) є порушенням законодавства про працю та має наслідком застосування до такої особи відповідальності у вигляді штрафу відповідно до абзацу другого частини другої статті 265 КЗпП України.
Суд встановив, що в акті фактичної перевірки від 02 квітня 2024 року № 13/15/РРО/ НОМЕР_1 , контролюючий зафіксував порушення ФОП ОСОБА_1 , зокрема статті 24 КЗпП України (зі змінами та доповненнями), що полягає у такому: в приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 . Франка реалізацію алкогольних напоїв (пиво) здійснювала продавець ОСОБА_2 ; повідомлення про прийняття на роботу ФОП ОСОБА_1 на працівника ОСОБА_2 станом на 02 квітня 2024 року не подавала до Головного управління ДПС у Львівській області.
Передусім суд відзначає, що серед підстав позову не міститься аргументів стосовно заперечення позивачкою викладених у акті перевірки податкового органу висновків по суті правопорушення, за вчинення якого спірною постановою на неї накладено штраф відповідачем.
Протиправність оскаржуваної постанови відповідача позивачка насамперед пов'язує з тим, що у законодавстві, чинному на момент проведення перевірки та винесення спірної постанови, відсутня норма, яка б установлювала повноваження Держпраці та її територіальних органів накладати штрафи на підставі акта фактичної перевірки податкового органу, натомість передбачена можливість накладення штрафів на підставі акта лише документальної виїзної перевірки ДПС, її територіального органу, в процесі якої виявлені порушення законодавства про працю.
Оцінюючи такий аргумент позивачки, суд відзначає, що згідно із частиною другою статті 259 КЗпП України центральні органи виконавчої влади здійснюють контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у їх функціональному підпорядкуванні, крім податкових органів, які мають право з метою перевірки дотримання податкового законодавства здійснювати такий контроль на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, а органи місцевого самоврядування - на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад.
Отже, право здійснювати контроль за додержанням законодавства про працю на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з метою перевірки дотримання податкового законодавства закріплено за податковими органами згідно з частиною другою статті 259 КЗпП України.
За змістом норм пункту 80.10 статті 80, пункту 86.1 статті 86 Податкового кодексу України, якими регламентовано порядок оформлення результатів фактичної перевірки, результати такої перевірки у разі встановлення під час її проведення порушень оформлюються у формі акта, який складається та підписується посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності), є документом, що підтверджує факт проведення перевірки та відображає її результати.
Відповідальність за порушення законодавства про працю, у тому числі для фізичних осіб-підприємців, які використовують найману працю, у вигляді штрафу, зокрема в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), передбачена нормами абзацу другого частини другої статті 265 КЗпП України.
Тому суд констатує, що повноваження на проведення перевірки стосовно дотримання фізичними особами-підприємцями вимог законодавства про працю, виявлення, оформлення і фіксацію відповідних порушень (зокрема в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту)) належать податковому органу відповідно до закону.
Одночасно з цим повноваження щодо притягнення до відповідальності за вищевказані правопорушення у спосіб накладення штрафу за законом (частина четверта статті 265 КЗпП України) надані центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.
Центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику, зокрема з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, є Державна служба України з питань праці (Держпраці). Відповідні приписи про це наведені у пункті 1 Положення № 96, яке процитовано судом вище.
Пунктом 8 цього ж Положення передбачено, що Держпраці під час виконання покладених на неї завдань взаємодіє в установленому порядку з іншими державними органами, допоміжними органами і службами, утвореними Президентом України, тимчасовими консультативними, дорадчими та іншими допоміжними органами, утвореними Кабінетом Міністрів України, органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, громадськими спілками, профспілками та організаціями роботодавців, відповідними органами іноземних держав і міжнародних організацій, а також підприємствами, установами та організаціями.
З огляду на вищевикладене суд уважає, що у разі виявлення податковим органом фактів порушення вимог законодавства про працю та фіксації їх у складеному цим органом акті перевірки, надання його Держпраці в порядку взаємодії цих органів для виконання покладених на них завдань, Держпраці, відповідно до закону, наділена повноваженнями притягати до відповідальності суб'єктів таких правопорушень, зокрема накладати штрафи у розмірі та в порядку, визначеному законодавством.
У спірних правовідносинах розмір штрафу та суб'єкт, уповноважений його накладати, прямо визначені у нормах статті 265 КЗпП України.
Окрему увагу суд звертає на те, що підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі і для виконання законів. У такій ієрархії нормативно-правових актів виявляється конституційний принцип розподілу влади: на законодавчу, виконавчу й судову. Тому закони є основними проявами реалізації компетенції законодавчої влади, а підзаконні акти - виконавчих функцій держави, завдань виконавчої гілки влади, зокрема й Держпраці України (подібний підхід до розкриття юридичної природи підзаконних нормативних актів, визначення їх суті та характеру, порядку застосування продемонстровано у постановах Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 826/12323/18 та від 02 березня 2021 року у справі № 640/1171/19).
За приписами частини третьої статті 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Вища юридична сила закону полягає у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні їм суперечити, а відтак, у разі суперечності норм підзаконного акта нормам закону необхідно застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу. Правова позиція такого змісту наведена у постанові Верховного Суду від 16 квітня 2020 року у справі № 804/330/17. Відступу від такого правозастосування не здійснювалось.
Поширюючи вищезгадані висновки Верховного Суду щодо застосування норм права на спірні у цій справі правовідносини, суд, ураховуючи встановлені у цій справі обставини та наявне правове регулювання спірних правовідносин, підстави позову уважає, що відсутність або наявність у період спірних правовідносин підзаконного нормативно-правового акту, який би передбачав можливість накладення штрафу на підставі акту фактичної перевірки податкового органу, не може впливати на обсяг, зміст та порядок реалізації вищезгаданих повноважень податкових органів та органів з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, змінювати чи скасовувати їх, оскільки вони належать вказаним суб'єктам владних повноважень відповідно до закону.
Суд на підставі приписів частини третьої статті 7 КАС України, вирішуючи спір у справі, що розглядається, застосовує насамперед норми закону, який має вищу юридичну силу, та у спірних правовідносинах передбачав наявність у відповідача повноважень стосовно накладення штрафу на суб'єктів господарювання - фізичних осіб-підприємців за порушення ними вимог законодавства про працю, відповідальність за які встановлена нормами абзацу другого частини другої статті 265 КЗпП України, і які виявлені податковим органом в процесі фактичної перевірки та зафіксовані у цим органом у акті, складеному за результатом такого заходу державного контролю.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 17 квітня 2024 року у справі № 560/3981/23 та від 02 жовтня 2024 року у справі № 120/12494/23, яку суд ураховує на підставі вимог частини п'ятої статті 242 КАС України.
Крім того, оцінюючи доводи позивачки стосовно редакції Порядку № 509, яка діє внаслідок визнання нечинною постанови Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 823, суд зауважує, що відповідно до частини п'ятої статті 61 Закону України «Про правотворчу діяльність» від 24 серпня 2023 року № 3354-IX (набрав чинності 20 вересня 2023 року та буде введений в дію в дію через один рік з дня припинення або скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022), визнання нормативно-правового акта або окремого його структурного елемента таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), або таким, що втратив чинність, не відновлює дію нормативно-правового акта або його окремого структурного елемента, що діяв до набрання чинності нормативно-правовим актом або окремим його структурним елементом, що визнаний таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), або таким, що втратив чинність.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 25 червня 2024 року у справі № 140/23652/23, від 15 липня 2024 року у справі № 600/4070/22-а, від 19 вересня 2024 року у справі № 460/3123/23 та від 19 вересня 2024 року у справі № 600/2955/22-а.
З урахуванням викладеного суд відхиляє покликання позивачки на протиправність спірної постанови у зв'язку з тим, що вона винесена на підставі акта фактичної перевірки, а не акта документальної виїзної перевірки ДПС, її територіального органу, оскільки такі доводи позивачки ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм чинного законодавства, якими врегульовані спірні правовідносини.
Обґрунтовуючи протиправність оскаржуваної постанови, позивачка покликається також на усунення виявлених порушень законодавства про працю до прийняття спірної постанови, що з урахуванням приписів статті 16 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» звільняє її в умовах воєнного стану від відповідальності у вигляді штрафу за допущені порушення.
Натомість у запереченні на відповідь на відзив відповідач (у аспекті покликань позивачки на статтю 16 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану») відзначає, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яким Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» доповнено статтею 16, чітко визначено, що перевірки, передбачені цією статтею, здійснюватимуть інспектори праці. У спірній же ситуації факт неналежного оформлення трудових відносин позивачкою з працівницею ОСОБА_2 виявлено в процесі проведення перевірки Головним управлінням ДПС у Львівській області.
Отже, з урахуванням наведених обставин та доводів позивачки і відповідача стосовно таких обставин, спірним у цій справі, серед іншого, є питання можливості застосування до розглядуваних правовідносин приписів статті 16 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
Так, у примітці до статті 265 КЗпП України визначено, що у період дії воєнного стану у разі виконання в повному обсязі та у встановлений строк приписів про усунення порушень, виявлених під час здійснення позапланових заходів державного нагляду (контролю), штрафи, передбачені статтею 265, не застосовуються згідно із Законом № 2136-ІХ від 15 березня 2022 року з урахуванням змін, внесених Законом № 2352-ІХ від 01 липня 2022 року.
Водночас таке застереження обумовлене прийняттям Закону України від 15 березня 2022 року № 2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (набрав чинності 24 березня 2022 року), яким у статті 16 визначено особливості державного нагляду (контролю) за додержанням законодавства про працю у період дії воєнного стану.
Цією нормою зокрема передбачено, що у період дії воєнного стану центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, та його територіальні органи можуть здійснювати за заявою працівника або профспілки позапланові заходи державного нагляду (контролю) за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання та фізичними особами, які використовують найману працю, в частині додержання вимог цього Закону, а також з питань виявлення неоформлених трудових відносин та законності припинення трудових договорів.
Позапланові заходи державного нагляду (контролю) здійснюються у порядку, встановленому Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Позапланові заходи державного нагляду (контролю) у період дії воєнного стану здійснюються:
за наявності підстав, визначених абзацами п'ятим, восьмим, дев'ятим, десятим частини першої статті 6 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»;
за зверненням Київської міської військової адміністрації або обласної військової адміністрації;
у зв'язку з невиконанням суб'єктом господарювання приписів про усунення порушень вимог законодавства, виданих після 1 травня 2022 року.
У період дії воєнного стану у разі виконання в повному обсязі та у встановлений строк приписів про усунення порушень, виявлених під час здійснення позапланових заходів державного нагляду (контролю), штрафи, передбачені статтею 265 Кодексу законів про працю України, не застосовуються.
Отже, застереження щодо незастосування у період дії воєнного стану штрафних санкцій, передбачених статтею 265 КЗпП України, поширюється на випадки виконання в повному обсязі та у встановлений строк приписів про усунення порушень, виявлених саме під час здійснення позапланових заходів державного нагляду (контролю).
Водночас суд не може не врахувати те, що постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2022 року № 303 «Про припинення заходів державного нагляду (контролю) і державного ринкового нагляду в умовах воєнного стану» вирішено припинити проведення планових та позапланових заходів державного нагляду (контролю) на період воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні».
Тож у зв'язку з введенням в Україні з 24 лютого 2022 року воєнного стану Урядом України вирішено припинити проведення як планових, так і позапланових заходів державного нагляду (контролю).
Однак оскаржувана постанова винесена керівником Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці за результатами розгляду матеріалів фактичної перевірки, що була проведена органом Державної податкової служби, та які надіслані до відповідача для їх розгляду.
На переконання суду, твердження позивачки про необхідність розширювального тлумачення норми статті 16 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», а не буквального, є помилковими з огляду на таке.
Розширювальне тлумачення норм права має місце тоді, коли зміст норми є більш широким, ніж її текстуальне вираження. Це означає, що норма права викладена дуже лаконічно та необхідні додаткові засоби, щоб правильно зрозуміти її зміст. Розширювальне тлумачення норм права потрібно здійснювати тоді, коли дається незавершений перелік обставин та умов реалізації норм права. Такий перелік досить часто супроводжується словами чи виразами «тощо», «в аналогічних випадках», «інші».
Утім частина третя статті 16 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» містить завершений перелік обставин та умов реалізації вказаної норми права, а саме: умовою незастосування у період дії воєнного стану штрафів, передбачених статтею 265 КЗпП України, є виконання в повному обсязі та у встановлений строк приписів про усунення порушень, виявлених саме під час здійснення позапланових заходів державного нагляду (контролю).
Тож, на переконання суду, таке розширювальне тлумачення згаданої норми права, про яке вказує позивачка, призведе до викривлення її дійсного змісту, доповнення цієї норми новими умовами її реалізації, відмінними від тих, що закладені законодавцем, - можливістю звільнення від сплати штрафу у період дії воєнного стану у разі усунення порушень, виявлених під час здійснення фактичної перевірки, що є неприпустимим.
У спірному випадку зміст норми статті 16 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» повністю збігається з її текстуальним відображенням - після словосполучення «під час здійснення позапланових заходів державного нагляду (контролю)» відсутні слова чи вирази «тощо», «інших заходів» та ін., а тому, на переконання суду, застосовним є саме буквальне тлумачення цієї норми.
З огляду на викладене суд відхиляє покликання позивачки на протиправність спірної постанови у зв'язку з тим, що з урахуванням приписів статті 16 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» вона звільнена в умовах воєнного стану від відповідальності у вигляді штрафу за допущені порушення законодавства про працю.
Оцінюючи водночас аргумент позивачки про те, що оскаржувана постанова є протиправною також і через те, що абзацом другим частини другої статті 265 КЗпП України, на підставі якого на неї накладено штраф, передбачено притягнення до відповідальності за відсутність документального оформлення трудових відносин з працівником, а не за неповідомлення вказаного вище органу про його працевлаштування, суд зазначає таке.
Як слідує з матеріалів справи, на підставі заяви ОСОБА_2 від 31 березня 2024 року про прийняття на роботу ФОП ОСОБА_2 31 березня 2024 року видала наказ № 31/03 «Про прийняття на роботу ОСОБА_2 », яким вирішила прийняти ОСОБА_2 на посаду продавця продовольчих товарів з 01 квітня 2024 року з посадовим окладом 4200,00 грн на місяць.
01 квітня 2024 року між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено трудовий договір між працівником і фізичною особою-підприємцем, що використовує найману працю.
19 квітня 2024 року о 17:57 год. ФОП ОСОБА_1 через свій електронний кабінет подала Головному управлінню ДПС у Львівській області повідомлення про прийняття працівника на роботу, що підтверджується квитанцією № 2.
В акті фактичної перевірки від 02 квітня 2024 року № 13/15/РРО/ НОМЕР_1 контролюючий зафіксував порушення ФОП ОСОБА_1 , зокрема статті 24 КЗпП України (зі змінами та доповненнями), що полягає у такому: в приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 . Франка реалізацію алкогольних напоїв (пиво) здійснювала продавець ОСОБА_2 ; повідомлення про прийняття на роботу ФОП ОСОБА_1 на працівника ОСОБА_2 станом на 02 квітня 2024 року не подавала до Головного управління ДПС у Львівській області.
Водночас в оскаржуваній постанові про накладення штрафу, яка прийнята на підставі вказаного акта фактичної перевірки, начальник Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці встановив, що ФОП ОСОБА_1 допустила працівника ОСОБА_2 до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, чим порушила вимоги частини четвертої статті 24 КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року № 413.
Суд зазначає, що за приписами частини четвертої статті 24 КЗпП України працівник не може бути допущений до роботи без:
1) укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням роботодавця; та
2) повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Водночас суть вчиненого позивачкою порушення законодавства про працю згідно з актом фактичної перевірки від 02 квітня 2024 року № 13/15/РРО/ НОМЕР_1 полягає саме у неповідомленні нею станом на 02 квітня 2024 року Головного управління ДПС України у Львівській області про прийняття на роботу працівниці ОСОБА_2 , а не допущення її до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням роботодавця, позаяк, як встановив суд вище, станом на дату проведення перевірки відповідний договір був укладений, а наказ - виданий, чого відповідач не заперечує.
Отже, оскаржувана постанова про накладення штрафу фактично суперечить обставинам, які встановлені в акті фактичної перевірки посадовими особами територіального органу ДПС у частині обсягу вчиненого позивачкою порушення законодавства про працю.
Своєю чергою, абзацом другим частини другої статті 265 КЗпП України встановлено відповідальність фізичних осіб-підприємців, які використовують найману працю, у вигляді штрафу, зокрема, в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту).
Тобто, абзац другий частини другої статті 265 КЗпП України не передбачає накладення штрафів за несвоєчасне повідомлення органів ДПС про прийняття працівника на роботу.
Зазначені висновки суду узгоджуються із усталеною позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 23 квітня 2020 року у справі № 440/45/19, від 24 вересня 2020 року у справі № 200/929/19-а та від 02 серпня 2023 року у справі № 380/1146/20.
Отже, за такого правового регулювання, висновків Верховного Суду та встановлених обставин справи відповідач у спірній ситуації помилково притягнув позивачку до відповідальності на підставі абзацу другого частини другої статті 265 КЗпП України, адже станом на дату проведення фактичної перевірки 02 квітня 2024 року позивачка уклала зі своєю працівницею трудовий договір, видала наказ про прийняття її на роботу, тобто оформила з нею трудові відносини, утім не повідомила Головне управління ДПС України у Львівській області про прийняття працівника на роботу, що чітко зафіксовано в акті фактичної перевірки.
Тож, ураховуючи те, що позивачка допустила порушення законодавства про працю, за яке, однак, абзац другий частини другої статті 265 КЗпП України не передбачає накладення штрафів, спірна постанова відповідача, яка до того ж суперечить обставинам, які встановлені в акті фактичної перевірки у частині обсягу вчиненого позивачкою порушення, є протиправною та з цих підстав підлягає скасуванню, а порушене право позивачки - судовому захисту.
За приписами частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною другою цієї ж статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням встановлених судом обставин цієї справи, підстав позову, правового регулювання спірних правовідносин, оскаржувана постанова ЗМУ ДС з питань праці від 16 травня 2024 року № ЗХ/ЛВ/14066/13/15/РРО/2853702543-ФС про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення на ФОП ОСОБА_1 не відповідає критеріям, які встановлені частиною другою статті 2 КАС України, є протиправною, а тому її належить скасувати.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про задоволення позову повністю.
Відповідно до пункту п'ятого частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.
Згідно з частинами першою, третьою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
При задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (абзац перший частини першої статті 139 КАС України).
Суд встановив, що за подання цього позову до суду позивачка сплатила судовий збір у розмірі 3028,00 грн. Отже, поверненню позивачці за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає сума у розмірі 3028,00 грн.
Докази понесення сторонами витрат, пов'язаних з розглядом справи, у матеріалах справи відсутні, тому їх розподіл не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд,-
Позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) до Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (вул. Міцкевича, 8, м. Львів, 79005) про визнання протиправною та скасування постанови - задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати постанову Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці від 16 травня 2024 року № ЗХ/ЛВ/14066/13/15/РРО/2853702543-ФС про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 .
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 3028,00 грн сплаченого судового збору.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.
Повний текст рішення складено 12 грудня 2024 року.
СуддяКлименко Оксана Миколаївна