про залишення без розгляду позовної заяви
12 грудня 2024 рокусправа № 380/20723/24
Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючої - судді Потабенко В.А., розглянувши у порядку письмового провадження клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду та клопотання представника позивача про поновлення строку звернення до суду з позовом у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області про визнання протиправними та скасування рішень,
до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області, у якій просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області про заборону в'їзду в Україну від 09 серпня 2022 року, яким заборонено громадянинові Азербайджану ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , в'їзд в Україну строком на 5 років, до 09 серпня 2027 року;
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області про заборону в'їзду в Україну від 15 листопада 2022 року № 735, яким заборонено громадянинові Азербайджану ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , в'їзд в Україну строком на 3 роки, до 15 листопада 2025 року.
Ухвалою суду від 14.10.2024 позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області про визнання протиправними та скасування рішень було залишено без руху.
24.10.2024 до суду надійшло клопотання позивача про усунення недоліків позовної заяви (вх. № 78877) в частині сплати судового збору.
Ухвалою від 28.10.2024 суддя відкрила спрощене позовне провадження у справі і вирішила розглядати таку без виклику сторін.
11.11.2024 за вх. № 83288 відповідач подав суду клопотання про залишення позову без розгляду. На обґрунтування своїх вимог покликається на те, що за приписами ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Зазначеною статтею визначаються строки звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом з метою досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо жодна сторона не звернулася до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому вжиття конструкції “повинна була дізнатися» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. Представник позивача у заяві про поновлення строку на звернення до адміністративного суду, долученій до позову, вказує на те, що позивач дізнався про заборону в'їзду в Україну 28.10.2023 «Спрацювання бази даних 1.1, індекс «Д» заборона в'їзду в Україну» у зв'язку з відмовою в перетині державного кордону України згідно рішення ІНФОРМАЦІЯ_2 . 29.01.2024 позивач уклав договір про надання правової допомоги, на виконання якого було подано ряд адвокатських запитів: 31.01.2024 - до ДПС України, 19.03.2024 - до ДМС України, 21.05.2024 - до ГУ ДМС у Львівській області, 10.07.2024 - до ГУ ДМС у Львівській області. Між датами подачі адвокатських запитів досить значний проміжок часу, що свідчить, ймовірно, про затягування часу зі сторони представника позивача. Отже, з 28.10.2023 позивач чітко усвідомлював про наявність у нього заборони в'їзду в Україну, проте договір про надання правової допомоги уклав аж 29.01.2024. Такі дії свідчать про пасивну поведінку як зі сторони позивача, так і зі сторони представника позивача, оскільки неналежним чином використовують визначені законом процесуальні права та виконують процесуальні обов'язки. Отже, процесуальний строк на звернення до адміністративного суду з боку позивача є пропущеним. Більше того, відповідач звертає увагу суду, що позивач вже звертався до Львівського окружного адміністративного суду (справа № 380/17619/24), однак, ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 24.09.2024 позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити дії повернуто позивачеві. Довідка щодо фактичного проходження громадянином військової служби НОМЕР_1 , де зазначено, що позивач проходив військову службу з 05.10.2022 по 02.10.2023, не є поважною причиною пропуску процесуального строку звернення до адміністративного суду в даному випадку, оскільки позивач дізнався про заборону в'їзду 28.10.2023, що є датою, яка не входить в строк проходження військової служби. Поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, які повинні бути підтверджені належними доказами. Відтак, відповідач просить визнати причини пропуску строку звернення до адміністративного суду ОСОБА_1 неповажними та відмовити в задоволенні заяви про поновлення строку. А у зв'язку з пропуском строків звернення до адміністративного суду залишити позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області без розгляду.
Ухвалою судді від 25.11.2024 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк на усунення недоліків шляхом подання заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду з доказами на підтвердження поважності причин пропуску строку.
Від позивача 05.12.2024 за вх. № 90116 надійшла заява про поновлення строку звернення до суду, в якій зазначає, що ОСОБА_4 в період з 05.10.2022 по 02.10.2023 проходив військову службу в республіці Азербайджан, що підтверджується електронною довідкою №6004811180924 від 18.09.2024. Рішенням ІНФОРМАЦІЯ_2 від 28.10.2023 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серія НОМЕР_2 , відмовлено в перетині державного кордону України (Міжнародний пункт пропуску для автомобільного сполучення «Мамалига») із зазначенням причини: «Спрацювання бази даних 1.1., індекс «Д» заборона в'їзду в Україну». 29.01.2024 ОСОБА_4 , перебуваючи в Республіці Азербайджан, зміг знайти адвоката для надання правової допомоги у справі та укласти договір про надання правової допомоги. З метою отримання інформації та підтверджуючих документів, згідно яких громадянину Республіки Азербайджан ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було встановлено обмеження у перетині державного кордону України та для підготовки адміністративного позову було направлено ряд адвокатських запитів, а саме від 31.01.2024 - до ДПС України, від 19.03.2024 - до ДМС України, від 21.05.2024 - до ТУ ДМС у Львівській області та від 10.07.2024 до ТУ ДМС у Львівській області. Так, листом Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України №19-8034/18/24 від 02.02.2024 повідомлено, що стосовно ОСОБА_1 Державною прикордонною службою України виконуються доручення Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області: від 10.08.2022 №4601.4.2-7362/46.2-22 щодо заборони в'їзду в Україну строком до 09.08.2027 та від 15.11.2022 № 4601.4.2-10891/46.2-22 щодо заборони в'їзду в Україну строком до 15.11.2025. Крім того, повідомлено про неможливість надання копій запитуваних документів, оскільки Головний центр не є їх розпорядником та у зв'язку із неможливістю засвідчення їх встановленим порядком. Листом Державної міграційної служби України №8.3-1372/2-24 від 09.02.2024 «Про розгляд адвокатського запиту» надано інформацію про те, що Головним управління ДМС у Львівській області двічі приймалося рішення про заборону в'їзду в Україну громадянину Республіки Азербайджан ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а постановою у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 203 КУпАП, 15.11.2022 прийнято рішення про заборону в'їзду в Україну відповідно до абз. 7 ч.1 ст. 13 Закону, строком на 3 роки. Листом відповідача від 16.07.2024 №4601.03-01-9760/46.2-24 повідомлено, що Головним управлінням ДМС у Львівській області прийнято рішення про заборону в'їзду на територію України громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком на 3 (три) роки від 09.08.2022 та строком на 5 (п'ять) років від 15.11.2022 та надано копії вказаних рішень. Відповідно до рішення Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області про заборону в'їзду в Україну №735 від 15.11.2022, яким заборонено громадянинові Азербайджану ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в'їзд в Україну строком на 3 роки, до 15.11.2025. Так, 02.06.2022 був виявлений гр. Азербайджанської Республіки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який перевищив дозволений термін перебування на території України. 02.06.2022 на громадянина ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3400 грн. в дохід держави із зазначенням того, що станом на теперішній час штраф не оплачено. Таким чином, оскільки ОСОБА_4 був призваний та проходив строкову військову службу в період з 05.10.2022 по 02.10.2023 в Республіці Азербайджан, і лише після звільнення з військової служби, постійно перебуваючи в Республіці Азербайджан, у зв'язку із відмовою в перетині державного кордону України згідно рішення ІНФОРМАЦІЯ_2 від 28.10.2023 із зазначенням лише причини відмови «Спрацювання бази даних 1.1, індекс «Д» заборона в'їзду в Україну», зміг скористатись правовою допомогою в Україні шляхом направлення відповідних адвокатських запитів (від 31.01.2024 - до ДПС України, від 19.03.2024 - до ДМС України, від 21.05.2024 - до ТУ ДМС у Львівській області та від 10.07.2024 до ГУ ДМС у Львівській області). Вказана інформація та підтверджуючі документи необхідні були для підготовки позову, зокрема на адвокатський запит від 10.07.2024 отримано копії оскаржуваних рішень ГУ ДМС у Львівській області про заборону в'їзду в Україну від 09.08.2022 та №735 від 15.11.2022 (лист ГУ ДМС у Львівській області №4601.03- 01-9760/46.2-24 від 16.07.2024). Вказані обставини свідчать про те, що у позивача була відсутня інформація та документи, на підставі яких було йому відмовлено у перетині державного кордону, що унеможливлювало звернення до суду з позовом про визнання протиправними та скасування рішень ГУ ДМС у Львівській області. Позивач вважає необґрунтованим покликання представника відповідача на те, що з 28.10.2023 позивач чітко усвідомлював про наявність у нього заборони в'їзду в Україну, проте договір про надання правової допомоги уклав аж 29.01.2024, а тому, на його думку, такі дії свідчать про пасивну поведінку як зі сторони позивача, так і зі сторони представника позивача, оскільки неналежним чином використовують визначені законом процесуальні права та виконують процесуальні обов'язки. Так, згідно рішення Галицького районного суду м. Львова від 02.06.2022 р. у справі № 461/2688/22 позивач був видворений з території України, але на строк не більше шести місяців (02.08.2022). З 05.10.2022 по 02.10.2023 позивач проходив строкову військову службу в Республіці Азербайджан, тобто з об'єктивних причин не міг дізнатись про наявність обмежень в перетині державного кордону України. Про обмеження в перетині державного кордону України із зазначенням причини: «Спрацювання бази Даних 1.1., індекс «Д» заборона в'їзду в Україну» ОСОБА_4 дізнався з рішення ІНФОРМАЦІЯ_2 від 28.10.2023. Відповідач не вручав позивачу копії оскаржуваних рішень про заборону в'їзду в Україну від 09.08.2022 та №235 від 15.11.2022 , а позивач не був присутній при їх прийнятті, про прийняття оскаржуваних рішень відповідач не повідомляв позивача. Отже, позивач вважає причини пропуску строків звернення до суду поважними і просить строк поновити.
Суд при розгляді клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду та клопотання представника позивача про поновлення строку звернення до суду з позовом виходив з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого вказаним Кодексом або іншими законами.
Частина 1 ст. 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. За змістом частини першої статті 120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Правова регламентація поновлення процесуального строку забезпечується, серед іншого, приписами ч. ч. 1, 3, 6 ст. 121 КАС України. Вказані норми визначають, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли згаданим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, у письмовому провадженні. Про поновлення або продовження процесуального строку, відмову у поновленні або продовженні процесуального строку суд постановляє ухвалу, яка не пізніше наступного дня з дня її постановлення надсилається особі, яка звернулася із відповідною заявою.
Процесуальна природа та призначення строків звернення до суду зумовлюють необхідність звертати увагу не лише на визначені в нормативних приписах відповідних статей загальні темпоральні характеристики умов реалізації права на судовий захист - строк звернення та момент обчислення його початку, але й на природу спірних правовідносин щодо захисту прав, свобод та інтересів, у яких особа звертається до суду.
Визначення строку звернення до адміністративного суду в системному зв'язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб'єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв'язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень.
Суд зауважує, що законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно-правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб'єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановленого строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності.
Частина 4 ст. 122 КАС України передбачає, що якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов'язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Вирішуючи питання про дотримання строку звернення до суду у кожному конкретному випадку, необхідно виходити не лише з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, але й з об'єктивної можливості особи знати про такі факти.
Частина 2 ст. 55 Конституції України визначає, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. При цьому звернення до суду може здійснюватися у межах встановленого строку, який в адміністративному судочинстві визначений як строк звернення до суду.
Правова природа строку звернення до суду, дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого фізична або юридична особа, орган державної влади та місцевого самоврядування можуть звернутися до суду з позовом, апеляційною чи касаційною скаргою, обумовлено передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід'ємною складовою верховенства права.
У п. 570 рішення у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) визначив термін давності, як передбачене законом право порушника не піддаватися попередженню або суду після закінчення певного терміну після здійснення правопорушення. Як зазначив ЄСПЛ, строки давності, які характерні для національних правових систем Держав-учасниць, відповідають декільком цілям, в числі яких забезпечення правової визначеності та остаточності.
Зміст принципу правової визначеності розкрито у ряді рішень Конституційного Суду України. Наприклад, у рішенні від 29.06.2010 №17-рп/2010 Конституційний Суд України звернув увагу на правову визначеність як елемент верховенства права, зазначивши, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, в якому стверджується, що обмеження основних прав людини і громадянина та втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дозволять особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
Отже, встановлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв'язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб'єкта владних повноважень у адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії у часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв'язку з таким скасуванням. Інакше кажучи, встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень.
Обґрунтовуючи важливість дотримання принципу правової визначеності, Європейський суд з прав людини сформував практику, відповідно до якої національними судами пріоритетність має надаватися дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, також строків апеляційного та касаційного оскарження судових рішень, а поновлення пропущеного строку допускається лише у виняткових випадках, коли мають місце не формальні та суб'єктивні, а об'єктивні та непереборні причини їх пропуску.
Суд, надаючи правову оцінку питанню визначенню моменту, з якого починається перебіг строку звернення до суду, враховує презумпцію знання законодавства (ignorantia juris non excusat - незнання закону не вибачається), за змістом якої кожен вважається таким, що знає закони.
Правовою основою згаданої презумпції є обов'язок кожного неухильно додержуватися Конституції України та законів України. Вказаний обов'язок закріплений ч. 1 ст. 68 Конституції України. Суд наголошує на тому, що обов'язок додержання законів передбачає і обов'язок їх знання. Як наслідок, у відповідності до наведеної презумпції закони повинен знати кожний. З цього положення випливає загальновідома формула, а саме - незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності, яка детермінована частиною другою статті 68 Конституції України.
Слід зазначити, що день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли їй стало відомо про прийняття певного рішення, вчинення дії чи допущення бездіяльності, внаслідок чого відбулося порушення прав, свобод чи інтересів особи. Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому повинна слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дії, і у неї не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Отже, виходячи з положень ст. ст. 122 і 123 КАС України, суд повинен перевірити дотримання позивачем строку звернення до суду, чітко встановивши час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення його прав, свобод чи інтересів, а в разі пропуску строку - дати оцінку поважності причин його пропуску та в залежності від з'ясованого відкрити провадження у справі або повернути позовну заяву (на стадії до відкриття провадження) чи залишити її без розгляду (на стадії після відкриття провадження).
Спір у цій справі виник у зв'язку із забороною в'їзду ОСОБА_2 на територію України. Підставою цього було прийняте рішення Головним управлінням Державної міграційної служби України у Львівській області від 09.08.2022 про заборону громадянинові Азербайджану ОСОБА_2 в'їзду в Україну на 5 років до 09.08.2027 та рішення від 15.11.2022 № 735 про заборону громадянинові Азербайджану ОСОБА_2 в'їзду в Україну строком на 3 роки, до 15.11.2025.
У зв'язку з наведеним, судом взято до уваги наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому вжиття конструкції "повинна була дізнатися" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24.02.2021 у справі № 800/30/17).
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 31.03.2021 у справі №240/12017/19 щодо застосування строку звернення до суду, передбаченого ст. 122 КАС України, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Строк звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом - проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Дотримання строку звернення з адміністративним позовом є однією з умов для реалізації права на позов у публічно- правових відносинах, яка дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, запобігає зловживанням.
Слід зазначити, що представник позивача у заяві про поновлення строку на звернення до адміністративного суду із позовом вказує на те, що позивач дізнався про заборону в'їзду в Україну 28.10.2023 «Спрацювання бази даних 1,1, індекс «Д» заборона в'їзду в Україну» у зв'язку з відмовою в перетині державного кордону України згідно рішення ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Отже, з 28.10.2023 позивач чітко усвідомлював про наявність у нього заборони в'їзду в Україну.
Крім того, сам представник позивача у заяві про поновлення строку звернення до суду зазначає, що звертався до ДМС України із адвокатським запитом про надання інформації щодо підстав відмови у в'їзді на території України його клієнту - ОСОБА_2 . На такий запит була надана відповідь ДМС України від 09.02.2024, в якій чітко зазначено про наявність рішення Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області від 09.08.2022 про заборону громадянинові Азербайджану ОСОБА_2 в'їзду в Україну на 5 років до 09.08.2027 та рішення від 15.11.2022 № 735 про заборону громадянинові ОСОБА_5 в'їзду в Україну строком на 3 роки, до 15.11.2025.
Отже, з моменту одержання відповіді ДМС України від 09.02.2024 позивачу та його представнику стало достеменно відомо про прийняті щодо ОСОБА_1 рішення, що давало також можливість оскаржити їх в суді.
Натомість, позивач звернувся до суду лише 08.10.2024, тобто з пропуском строку, передбаченим ст. 122 КАС України.
Судом не береться до уваги покликання представника позивача на факт проходження Алішовим Ельчіном військової служби в Республіці Азербайджан в період 05.10.2022 по 02.10.2023, оскільки такий взагалі не має жодного відношення до справи.
Таким чином, обґрунтування позивачем поважності причин пропуску строку звернення до суду мають абстрактний характер та не підтверджуються належними доказами.
При цьому, причини та обставини, які б дійсно перешкоджали позивачу звернутись до суду з позовом саме в цей період, не зазначені.
Згідно з прецедентною практикою ЄСПЛ останній, оцінюючи поважність причин пропуску строку звернення до суду враховує:
1) складність справи, тобто, обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки; 2) поведінку заявника; 3) поведінку державних органів; 4)перевантаження судової системи; 5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі (справи «Бочан проти України», «Смірнова проти України», «Федіна проти України», «Матіка проти Румунії» та інші).
Водночас, навіть наявність об'єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (справа «Олександр Шевченко проти України», п. 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи, що може бути зумовлено скасуванням рішення або визнанням незаконної дії (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень, буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.
Суд зауважує, що, застосовуючи процедурні правила, варто уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом, та порушення принципу правової визначеності (справи «Волчлі проти Франції», «ТОВ «Фріда» проти України»).
Отже, забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а від судів вимагається дотримуватися певних правил у процесі прийняття рішення про поновлення строку та оцінювати поважність причин пропуску строку, виходячи із критеріїв розумності, об'єктивності та непереборності обставин, що спричинили пропуск, значимості справи для сторін, наявності фундаментальної судової помилки.
Аналіз практики ЄСПЛ свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду, ЄСПЛ виходить із наступного:
1) поновлення пропущеного строку звернення до суду є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим;
2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об'єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин;
3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі;
4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку;
5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Таким чином, суд, враховуючи пасивний характер поведінки позивача, його юридичну обізнаність, відсутність будь-яких об'єктивних перешкод у своєчасному зверненні до суду з відповідним позовом, тривалість пропущеного строку та недоведеність добросовісності дій позивача, спрямованих на звернення до суду у встановлені законом строки, дійшов висновку, що останній не навів поважних причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, які б унеможливлювали і не залежали б від волі позивача своєчасно звернутись за судовим захистом.
Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 4 ст. 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Враховуючи наведене, у задоволенні клопотання представника позивача слід відмовити і позов необхідно залишити без розгляду.
Керуючись ст. ст. 122, 123, 160, 169, 240, 243, 248 КАС України, суд
у задоволенні клопотання представника позивача про поновлення строку звернення до
суду відмовити.
Клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду задовольнити.
Залишити без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області про визнання протиправними та скасування рішень.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання суддею.
Ухвала суду може бути оскаржена до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повної ухвали суду.
Повний текст складено 12.12.2024.
СуддяПотабенко Варвара Анатоліївна