12 грудня 2024 рокусправа № 380/20720/24
Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Чаплик І.Д., розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача -Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) звернулась до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (місцезнаходження: 62012, м. Одеса, вул.Канатна,83; ЄДРПОУ: 20987385), за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача -Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (місцезнаходження: 79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10, ЄДРПОУ: 13814885), в якому просить:
визнати протиправним та скасувати рішення №134450019447 від 06.06.2024 Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м. Одеса, 62012, код ЄДРПОУ 20987385) в частині відмови ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) у призначенні (допризначенні) грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій, передбаченої п.7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-ІV та не зарахування ОСОБА_1 до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е"-"ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", а також до страхового стажу, який визначає право на виплату грошової допомоги, передбаченої п. 7-1 розділу ХV Закону № 1058, періоди роботи з 02.11.1984 по 04.03.1985, з 19.11.1985 до 13.03.1986 та з 01.09.1998 по 07.09.1999;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м. Одеса, 62012, код ЄДРПОУ 20987385) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про виплату грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій, передбаченої п.7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, відповідно до пунктів "е"-"ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", а також до страхового стажу, який визначає право на виплату грошової допомоги, передбаченої п. 7-1 розділу ХV Закону № 1058, періоди роботи з 02.11.1984 по 04.03.1985, з 19.11.1985 до 13.03.1986 та з 01.09.1998 по 07.09.1999.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Позивач зазначає, що має право на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 Розділу XV Прикінцевих положень Закону №1058-IV. Позивач звернулась до органів Пенсійного фонду України із відповідною заявою, проте рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області позивачу відмовлено у нарахуванні та виплаті вказаної допомоги у зв'язку з відсутністю у позивача страхового стажу, який визначає право на виплату грошової допомоги. Не погоджуючись із таким рішенням та вважаючи його протиправним, позивач звернулась до суду.
Ухвалою від 14.10.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, залучено третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області та запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк подати відзив на позовну заяву та всі письмові докази, що підтверджують заперечення проти позову.
Відповідач 29.10.2024 подав відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. Відзив обґрунтований тим, що грошова допомога у розмірі десяти місячних пенсій виплачується виключно в момент першого призначення пенсії за умови наявності у жінок на день призначення пенсії 30 років стажу на посадах, що дають право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів “е» - “ж» статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення». Для призначення позивачу пенсії за вислугу років відповідно до частини “е» статті 55 Закону №1788 повинно бути виконано такі умови: 1) досягнення Позивачем 55-річного віку 2) наявність станом на 01 жовтня 2017 року спеціального стажу роботи 26 років 6 місяців за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України. Зазначений перелік визначений Постановою Кабінету Міністрів України “Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років» № 909 від 04.11.1993. У розділі 2 «Охорона здоров'я» цього Переліку № 909 визначено, що робота на посадах лікарів та середнього медичного персоналу (незалежно від найменування посад) дає право на пенсію за вислугу років. При цьому серед найменувань закладів і установ зазначено: лікарняні заклади, лікувально-профілактичні заклади особливого типу, лікувально-трудові профілакторії, амбулаторно-поліклінічні заклади, заклади швидкої та невідкладної медичної допомоги, заклади переливання крові, заклади охорони материнства і дитинства, санаторно-курортні заклади, установи з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужби та територіальні органи Держсанепідслужби (щодо працівників, які не є державними службовцями), санітарно-епідеміологічні заклади, діагностичні центри. Крім того, у примітці 2 до Переліку № 909 установлено, що робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим Переліком дає право на пенсію за вислугу років, незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ. Відповідно до пункту «е» статті 55 Закону № 1788 робота не у всіх закладах охорони здоров'я дає право на призначення пенсії за вислугу років, а лише в тих, які визначені у Порядку № 909. Враховуючи те, що посада "асистент", на якій працювала позивач, не належить до закладів охорони здоров'я, передбачених у розділі ІІ Переліку №909, робота у такому закладі не дає права на призначення пенсії за вислугу років.
05.11.2024 відповідач подав до суду заяву, у якій просив долучити до матеріалів справи копії матеріалів пенсійної справи позивача.
Від Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області 22.11.2024 надійшов відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах і установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. п. «е»-«ж» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 30 до 35 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку. Таким чином, право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов'язується з досягненням нею пенсійного віку, наявністю у неї необхідного страхового стажу, вихід на пенсію саме з посади в закладах та установах державної та комунальної форми власності, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону №1058 будь-якого іншого виду пенсії.
26.11.2024 представник позивача подав клопотання, у якому просив стягнути з відповідача 21 801,60 грн правової допомоги.
04.12.2024 представник третьої особи подала заперечення на заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, у якій зазначила, що заявлена сума до стягнення є неспівмірною із заявленим предметом спору.
Інших заяв по суті справи до суду не надходило.
Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Позивач, ОСОБА_1 , є громадянкою України, яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 .
Згідно з копією трудової книжки НОМЕР_3 позивач має наступний трудовий стаж:
-01.11.1984 - прийнята у відділ анестезіології та реанімації молодшою медсестрою з догляду за хворими до 1120 Окружного військового госпіталю, м. Львів;
-02.11.1984 - переведена на посаду медичної сестри-анестезиста;
-04.03.1985 - звільнена з посади за власним бажанням;
-19.11.1985 - прийнята на посаду медсестри то офтальмологічного відділення 1120 військового госпіталю, м. Львів;
-13.03.1986 - звільнена з роботи за власним бажанням;
-01.09.1987 - зарахована до клінічної ординатури строком на 2 роки на кафедру офтальмології до Центрального ордену Леніна інституту вдосконалення лікарів;
-15.12.1988 - відрахована у зв'язку з переведенням до Львівського медичного інституту;
-19.12.1988 - прийнята до клінічної ординатури Львівського медичного інституту за спеціальністю «очні хвороби»;
-31.08.1989 - відрахована у зв'язку із завершенням навчання;
-13.09.1989 - прийнята на посаду лікаря-офтальмолога офтальмологічного відділення до Львівської міської лікарні швидкої медичної допомоги;
-01.12.1994 - звільнена з посади у зв'язку із зарахуванням в аспірантуру;
-01.12.1994 - зарахована на навчання в аспірантуру з фаху «Офтальмологія» до Львівського медичного інституту;
-01.09.1998 - переведена до аспірантури без відриву від виробництва;
-01.09.1998 - зарахована на посаду асистента кафедри офтальмології з курсом очних хвороб;
-07.09.1999 - звільнена з посади за власним бажанням;
-08.09.1999 - прийнята на посаду лікаря-офтальмолога офтальмологічного відділення Львівської обласної клінічної лікарні;
-18.02.2007 - призначена в.о. завідувача офтальмологічним відділенням №1;
-16.04.2007 - переведена на посаду завідувача офтальмологічним відділенням №1;
-01.01.2019 - переведена на посаду лікаря-офтальмолога - завідувача офтальмологічним відділенням №1 у зв'язку з реорганізацією.
Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
02.04.2024 позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою про виплату передбаченої Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» грошової допомоги, яка не оподатковується в розмірі 10 (десяти) місячних пенсій станом на день її призначення.
Вказана заява розглядалась за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області.
Рішенням Головного управління Пенсійною фонду України в Харківській області від 09.04.2024 №134450019447 відмовлено позивачу в призначенні грошової допомоги, передбаченої п.7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» згідно з заявою від 02.04.2024, у зв'язку з відсутністю 30 років страхового стажу на посаді, робота на якій дає право на призначення пенсії за вислугу років. У рішенні зазначено, що страховий стаж за вислугою років складає 29 років 8 місяців 13 днів.
29.04.2024 позивач повторно звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою про виплату грошової допомоги, передбаченої п.7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Вказана заява розглядалась за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 06.06.2024 №134450019447 відмовлено позивачу у призначенні грошової допомоги, передбаченої п.7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Рішення мотивоване тим, що відповідно до пункту 7-1 "Прикінцевих положень" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058 особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів “е"- “ж" статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків-35 років, для жінок-30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення. За результатами розгляду доданих документів встановлено, що посада асистента не передбачена пунктом 2 «Охорони здоров'я» переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою КМУ від 04.11.1993 № 909. Враховуючи вищезазначене, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області прийнято рішення № 134450019447 від 06.06.2024 про відмову в перерахунку пенсії згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки зазначена посада не відповідає постанові КМУ від 04.11.1993.
Не погодившись із таким рішенням, позивач звернулась до суду за захистом своїх прав.
При вирішенні справи судом враховано такі норми права.
Згідно зі ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Правовідносини у сфері призначення, перерахунку і виплати пенсій врегульовані Законом України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі Закон №1788-ХІІ) та Законом України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон №1050-IV).
У преамбулі Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) зазначено, що цей Закон відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Згідно із статтею 2 Закону № 1788-XII за цим Законом призначаються трудові пенсії: до яких відносяться пенсії за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Відповідно до статті 4 Закону № 1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «;Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «;Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Пунктом 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV визначено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Водночас пунктом 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV визначено, що особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е"-"ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Пунктом «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ визначено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
Умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-ІV, та механізм її виплати визначає Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1191 (далі - Порядок № 1191).
Відповідно до абзаців першого, другого пункту 2 Порядку № 1191 до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» і «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», що передбачені: переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 р. № 909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років».
Страховий стаж, передбачений пунктами 2 і 3 цього Порядку, враховується в календарному обчисленні. При цьому допускається підсумовування страхового стажу за періоди роботи, які дають право на призначення пенсії відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (пункт 4 Порядку № 1191).
Згідно з пунктом 5 Порядку № 1191 грошова допомога надається особам, яким починаючи з 1 жовтня 2011 р. призначається пенсія за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.
Для визначення розміру грошової допомоги враховується місячний розмір пенсії, обчислений згідно із статтями 27 і 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», станом на день її призначення (пункт 6 Порядку № 1191).
Відповідно до пункту 7 Порядку № 1191 виплата грошової допомоги здійснюється органами Пенсійного фонду України одноразово у розмірі десяти місячних пенсій за рахунок коштів Державного бюджету України одночасно з першою виплатою пенсії, яка призначена до виплати.
Суть зазначеної грошової допомоги полягає в додатковій гарантії для працівників, які працювали в установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Наявність такої гарантії спонукає осіб працювати саме в установах державної або комунальної форми власності і набувати необхідний стаж у зазначених установах.
Таким чином, норму пункту 7-1 розділу «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV слід тлумачити таким чином, що для отримання визначеної пунктом 7-1 розділу «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV грошової допомоги при виході на пенсію по Закону №1058-IV особа має дотриматись таких вимог:
- станом на день досягнення пенсійного віку працювати в установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;
- пенсія має призначатися особі вперше (тобто особи, які отримували пенсію раніше і з будь-яких причин перестали отримувати її право на зазначену грошову допомогу втратили);
- станом на день звернення за призначенням пенсії особа повинна мати страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років, у редакції Закону №1058 станом на час виникнення спірних правовідносин) на зазначених вище посадах.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 15.06.2022 у справі № 200/854/19-а.
Верховний Суд у постанові від 27 листопада 2018 року у справі № 328/1619/17(2-а/328/80/17) зазначив, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов'язується з наявністю у неї необхідного спеціального стажу (від 25 до 30 років) роботи на певних, визначених законодавством, посадах й вихід на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної або комунальної форми власності, а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" будь-якого іншого виду пенсії.
Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Така ж норма міститься в п. 1 «Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637.
Відповідачем не заперечується наявність у позивача стажу роботи, зазначеного у трудовій книжці. Водночас спірним є зарахування спірного стажу роботи до стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років та спеціального стажу роботи, який дає право на виплату одноразової грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій.
Згідно з положеннями Постанови КМУ від 04.11.1993 № 909, пенсії за вислугу років працівникам освіти, охорони здоров'я і соціального захисту призначаються після досягнення 55 років за наявності спеціального стажу роботи станом на 1 квітня 2015 р. не менше 25 років і після цієї дати: з 1 квітня 2024 р. або після цієї дати - не менше 30 років.
Відповідно до положень ст. 3, 16 Основ законодавства України про охорону здоров'я № 2802-ХІІ, закладом охорони здоров'я є юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, що забезпечує медичне обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників і фахівців з реабілітації. Заклад охорони здоров'я провадить свою діяльність на підставі статуту (положення), що затверджується власником закладу (уповноваженим ним органом).
Згідно з приписами Положення про клінічну ординатуру, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров'я України №12 від 29 січня 1998 року:
- клінічна ординатура є вищою формою підвищення кваліфікації лікарів спеціалістів з певного фаху, зокрема, у клінічних науково-дослідних інститутах;
- клінічні ординатури в межах робочого часу виконують лікувально-діагностичну роботу в профільних відділеннях, на яких базується клініка, в обсязі 25% від розрахункової норми навантаження лікаря відповідної спеціальності, що передбачається індивідуальними планами їх підготовки;
- термін навчання в клінічній ординатурі зараховується лікарю до його загального трудового стажу роботи за фахом.
Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 61 Закону України «Про вищу освіту» від 01 липня 2014 року №1556-VII, клінічний ординатор - це особа, яка має ступінь магістра медичного спрямування та кваліфікацію лікаря певної спеціальності відповідно до переліку лікарських спеціальностей і навчається з метою поглиблення професійних знань, підвищення рівня компетентності лікаря - спеціаліста.
Основним завданням клінічної ординатури є поглиблення професійних знань, підвищення рівнів умінь та навичок лікаря-спеціаліста за його лікарським фахом з метою підготовки висококваліфікованого лікаря для самостійної роботи в закладах охорони здоров'я.
Відповідно до пункту "д" частини третьої статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Як встановлено судом, відповідачем не було зараховано до спеціального стажу, який дає право на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій з 02.11.1984 по 04.03.1985, з 19.11.1985 до 13.03.1986 на посаді медичної сестри та з 01.09.1998 по 07.09.1999 на посаді асистента кафедри офтальмології
У матеріалах справи наявна довідка Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького від 28.05.2024 №543, з якої випливає, що ОСОБА_1 дійсно працювала у Львівському національному медичному університеті імені Данила Галицького на посаді асистента на курсі очних хвороб при кафедрі офтальмології ФПДО (дана кафедра являється клінічною кафедрою) з 01.09.1998 (наказ № 127-к від 02.07.1998) до 07.09.1999 (наказ №923-кз) і отримувала оплату за лікувальну роботу, що підтверджує виконання нею трудових функцій лікаря під час перебування на вказаній посаді. Окрім того, посади асистента та доцента кафедри згідно з Класифікатором професій України (ДК 003:2010) належать до підрозділу «Викладачі». Посада викладача віднесена до посад відповідно до розділу 1 Переліку №909. Таким чином, період роботи на вказаних посадах підлягає зарахуванню до стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років та до спеціального стажу.
Щодо вимоги позивача про зарахування до стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років спеціального стажу періоду роботи з 02.11.1984 по 04.03.1985, з 19.11.1985 до 13.03.1986 на посаді медичної сестри суд зазначає таке.
Згідно з положеннями розділу 2 Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, це посади лікарів та середнього медичного персоналу (незалежно від найменування посад) у лікарняних закладах, лікувально-профілактичних закладах особливого типу, лікувально-трудових профілакторіях, амбулаторно-поліклінічних закладах, закладах швидкої та невідкладної медичної допомоги, закладах переливання крові, закладах охорони материнства і дитинства, санаторно-курортних закладах, установах з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби та територіальних органах Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби (щодо працівників, які не є державними службовцями), санітарно-епідеміологічних закладах, діагностичних центрах.
При цьому, за змістом примітки 3 до Переліку №909 робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах до 1 січня 1992 р., яка давала право на пенсію за вислугу років відповідно до раніше діючого законодавства, зараховується до стажу для призначення пенсії за вислугу років.
Умови та норми призначення пенсії за вислугу років до 01.01.1992 визначались Постановою Ради Міністрів СРСР від 17.12.1959 №1397 «Про пенсії за вислугу років працівникам освіти, охорони здоров'я та сільського господарства», якою було затверджено Положення про порядок обчислення сим в свою чергу було затверджено Перелік установ, організацій та посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років. Пунктом 1 розділу 2 цього Переліку закріплено, що право на пенсію за вислугу років мали лікарі, зубні лікарі, техніки, фельдшери, помічники лікаря, акушери, масажисти, лаборанти та медичні сестри - всі незалежно від найменування посади, дезінфекційні інструктори, які працювали в наступних лікувально-профілактичних закладах, закладах охорони материнства і дитинства, санітарно-профілактичних установах: лікарняні установи всіх типів і найменувань, в тому числі клініки і клінічні частини, госпіталі, лепрозорії, психіатричні колонії; амбулаторно-поліклінічні заклади всіх типів і найменувань (поліклініки, амбулаторії, диспансери всіх профілів, установи швидкої медичної допомоги та переливання крові, медсанчастини, здоровпункти, медичні кабінети і пункти, фельдшерські та фельдшерсько-акушерські пункти, станції санітарної авіації, рентгенівські станції і пункти, медичні лабораторії та інші).
У відповідності з Переліком установ, організацій і посад, робота в яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджений наказом Міністерства соціального забезпечення УРСР від 31.12.1959 №135 та підпункту «а» пункту 1 Положення про порядок зарахування стажу для призначення пенсій за вислугу років працівникам освіти та охорони здоров'я, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 17.12.1959 №1397 учителям, лікарям і іншим працівникам освіти та охорони здоров'я до стажу роботи за спеціальністю, зараховується робота у лікарняних установах всіх типів та найменувань незалежно від відомчої приналежності установи і організації та найменування посади.
Отже, оскільки посада медичної сестри, яку обіймала позивач станом на момент виконання нею трудових функцій була віднесена до переліку посад, стаж роботи на яких зараховувався до стажу, який дає право на пенсію за вислугу років, у відповідача не було підстав не зараховувати вказаний період роботи до такого стажу та до спеціального стажу, який дає право на отримання одноразової грошової допомоги.
Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту шляхом зобов'язання відповідача вчинити дії, варто зважати на його ефективність з точки зоруст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як узаконі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 (заява № 38722/02).
Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні ст.13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Стаття 2 КАС України визначає, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено);добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини другої статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З урахуванням обставин справи та з метою належного поновлення прав позивача суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги шляхом визнання протиправним та скасування рішення відповідача №134450019447 від 06.06.2024 щодо відмови у виплаті позивачу одноразової грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії, відповідно до п.7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про виплату одноразової грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії, відповідно до п.7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши до стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років, відповідно до пунктів "е"-"ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", а також до страхового стажу, який визначає право на виплату грошової допомоги, передбаченої п. 7-1 розділу ХV Закону № 1058, періоди роботи з 02.11.1984 по 04.03.1985, з 19.11.1985 до 13.03.1986 та з 01.09.1998 по 07.09.1999.
Згідно з вимогами ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до частини першої ст. 245 КАС України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову повністю.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд виходить із такого.
На підставі ст. 139 КАС України, сплачений позивачем судовий збір у розмірі 968,96 грн. підлягає стягненню на користь позивача з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за рахунок його бюджетних асигнувань.
Позивач також просить стягнути на її користь витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 21 801,60 грн. На підтвердження витрат позивач подав до суду Договір про надання правової допомоги адвоката № 24/11-ц від 24.11.2016; Додаток №24/11-ц-04/10 від 04.10.2024 до договору про надання правової допомоги адвоката № 24/11-ц від 24.11.2016; акт виконаних робіт №24/11-ц-04/10-01 від 17.10.2024; платіжну інструкцію №0.0.3953743714.1 від 21.10.2024.
При вирішенні питання про розподіл витрат на правничу допомогу суд керується таким.
Відповідно до ч. 1 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України).
Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Зокрема, від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем у галузі права. Що стосується часу, витраченого фахівцем у галузі права, то достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії.
Цей висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 22 жовтня 2021 року у справі № 160/7922/20 та додаткових постановах від 5 вересня 2019 року у справі № 826/841/17 та від 18 серпня 2021 року у справі № 300/3178/20.
Частиною 7 ст. 139 КАС України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Стосовно співмірності та розумності витрат на правову допомогу за участь у даній справі суд зазначає таке.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п'ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Відповідно до положень частини п'ятої статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною дев'ятою статті 139 КАС України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін.
При цьому, принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як уже зазначалося вище, включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи.
Зокрема, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
Аналогічний висновок міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 14 листопада 2019 року у справі № 826/15063/18, від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19, від 08.02.2022 у справі №160/6762/21.
Заявляючи клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу позивач просить стягнути з відповідача витрати на професійну правову допомогу у розмірі 21 801,60 грн.
З іншої сторони, відповідач заперечує щодо стягнення витрат на правову допомогу, вважає вимогу про стягнення витрат на правову допомогу не доведеною, не співмірною із складністю справи, заявляє клопотання про її зменшення.
Суд, у свою чергу, зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Суд проаналізував акт приймання-передачі наданих послуг №24/11-ц-04/10-01 від 17.10.2024 щодо витрат на правничу допомогу за договором про надання правової допомоги, та визначену в них вартість послуг на правничу допомогу в розмірі 10 900,80 грн.
Оцінюючи характер наданої правової допомоги суд зазначає, що позовна заява, складена представником позивача містить дуже стислий виклад обставин справи та в основному містить лише посилання на правові норми та правові висновки, викладені в раніше ухвалених постановах Верховного Суду, а також позивачем не доведено зазначений у акті затрачений час у розмірі 9 годин на вивчення справи та підготовки позовної заяви.
За висновком, викладеним у пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналіз зазначеної постанови свідчить про те, що вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись, що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
Оцінюючи характер наданої правової допомоги суд також враховує, що правові висновки висловлено Верховним Судом в аналогічних справах. З огляду на це, пошук та аналіз судової практики по суті зводиться до дублювання висновків Верховного Суду про релевантні норми права, аналіз та спосіб їх застосування.
Суд зазначає, що позивач вільний у виборі представника та у визначенні розміру його гонорару за домовленістю сторін, проте, цей вибір не повинен бути надмірно обтяжливим для іншої сторони процесу при вирішенні судом питання про розподіл судових витрат.
Суд також зазначає, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду за результатами розгляду справи №200/14113/18-а ухвалив постанову від 26.06.2019, в якій сформував правову позицію, згідно з якою, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору.
Також у постанові від 23.06.2022 у справі № 607/4341/20 Верховний Суд зазначив, що визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.
Вказані висновки Верховного Суду у відповідності до приписів частини п'ятої статті 242 КАС України та частини шостої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд враховує під час вирішення такого питання.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що визначена адвокатом сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу є значно завищеною у контексті дослідження обсягу фактично наданих ним послуг із урахуванням складності справи, досліджених та підготовлених доказів, обсягу нормативно-правових актів, використаних адвокатом та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг з розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України» заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
ЄСПЛ у цій справі також дійшов висновку, що відмова національних судів у відшкодуванні заявникам судових витрат, понесених в ході адміністративного провадження, в якому вони оскаржували накладення державною інспекцією з праці штрафів і за результатами якого вони домоглися скасування цих рішень як необґрунтованих, становило порушення їхнього права на доступ до суду, і тому порушення пункту 1 статті 6 Конвенції незалежно від сум цих витрат (пункт 74). Водночас витрати не мають бути понесені безвідповідально чи без належного обґрунтування (див. рішення у справах «Stankiewicz v. Poland», заява № 46917/99, пункт 75).
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Lavents v. Latvia» (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
З наведеного, суд доходить до висновку про необхідність стягнення за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача витрати на правову допомогу на суму 1000,00 грн.
Щодо «гонорару успіху» у розмірі 10 900,80 грн, який позивач просить стягнути суд зауважує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, дійшла висновку про можливість існування «гонорару успіху» як форми оплати винагороди адвокату; визнала законність визначення між адвокатом та клієнтом у договорі про надання правової допомоги такого виду винагороди як «гонорар успіху», що відповідає принципу свободи договору та численній практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ЄСПЛ застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява №19336/04, § 268)).
У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява №31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
З урахуванням наведеного, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
При цьому стягнення витрат на професійну правничу допомогу з відповідача не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 24.01.2022 у справі №911/2737/17 та від 17.01.2024 у справі №906/462/22).
Таким чином, вирішуючи питання щодо заявленого до стягнення гонорару успіху в сумі 10 900,80 грн суд дійшов висновку, що такі витрати не мають характеру необхідних, не співрозмірні з виконаною адвокатом роботою, не місять обґрунтування обсягу фактичних дій представника відповідача, які достатньою мірою можуть бути співвіднесені із досягненням успішного результату, у зв'язку з чим їх відшкодування матиме надмірний характер, а тому, за висновком суду, справедливою та співрозмірною є сума гонорару успіху в розмірі 1000 грн.
Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, підп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 06.06.2024 №134450019447 про відмову в перерахунку пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (місцезнаходження: 62012, м. Одеса, вул. Канатна, 83; ЄДРПОУ: 20987385) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) про виплату одноразової грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії, відповідно до п.7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши до стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років, відповідно до пунктів "е"-"ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", та до страхового стажу, який визначає право на виплату вказаної грошової допомоги, періоди роботи з 02.11.1984 по 04.03.1985, з 19.11.1985 до 13.03.1986 та з 01.09.1998 по 07.09.1999.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (місцезнаходження: 62012, м. Одеса, вул. Канатна, 83; ЄДРПОУ: 20987385) судові витрати у вигляді судового збору в сумі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) грн 96 коп.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (місцезнаходження: 62012, м. Одеса, вул. Канатна, 83; ЄДРПОУ: 20987385) судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу в сумі 2000 (дві тисячі) грн 00 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду із врахуванням п.п.15.5 п.15 розділу VII Перехідні положення КАС України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
СуддяЧаплик Ірина Дмитрівна