12 грудня 2024 року м. Кропивницький Справа № 340/1052/24
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді В.В. НАУМЕНКА, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
до відповідача: Військової частини НОМЕР_2 (юридична адреса: АДРЕСА_2 ; адреса тимчасової дислокації: АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 )
про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач, через уповноваженого представника адвоката Петренко К.О., звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
1) Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 , яка полягає у нездійсненні виплати ОСОБА_1 усіх належних до виплати сум у день звільнення з військової служби 21.11.2023 року.
2) Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 , які полягають у нарахуванні грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 10.03.2022 року по 21.11.2023 року, виходячи із розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованого з розміру прожиткового мінімуму, встановленого на 01 січня 2018 року (1762 грн).
3) Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (основного і додаткового) за період з 10.03.2022 року по 31.12.2022 року, виходячи із розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованого шляхом множення прожиткового мінімуму встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 01 січня 2022 року (2481 грн) на відповідний тарифний коефіцієнт, в тому числі надбавки за особливості проходження військової служби, премії, матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань та інших виплат за цей період, з урахуванням раніше виплачених сум грошового забезпечення.
4) Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (основного і додаткового) за період з 01.01.2023 року по 21.11.2023 року, виходячи із розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованого шляхом множення прожиткового мінімуму встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 01 січня 2023 року (2684 грн) на відповідний тарифний коефіцієнт, в тому числі надбавки за особливості проходження військової служби, премії, матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, одноразової грошової допомоги при звільненні та грошової компенсації за невикористані дні основної і додаткової відпустки та інших виплат за цей період, з урахуванням раніше виплачених сум грошового забезпечення.
5) Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплати ОСОБА_1 невиплачений розмір грошового забезпечення за серпень, вересень, жовтень та листопад 2023 року, у розмірі грошового забезпечення у повному обсязі за посадою, яку позивач займав до зарахування в розпорядження, нарахованого виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованого шляхом множення прожиткового мінімуму встановленого законом на 01.01.2023 року (2684 грн) на відповідний тарифний коефіцієнт, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження військової служби у розмірі 87,8% та премії у розмірі 641%.
6) Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за червень 2022 року додаткову винагороду відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» у розмірі 30 000 (тридцять тисяч) грн та щомісячну премію у розмірі 7999 (сім тисяч дев'ятсот дев'яносто дев'ять) грн 20 коп.
7) Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату додаткової винагороди відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» збільшеної до 100 000 грн пропорційно у розрахунку на місяць за період з 18.11.2022 по 30.11.2022 року, з 11.12.2022 по 19.12.2022 року, з урахуванням виплачених сум.
8) Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату додаткової винагороди відповідно до відповідно до абз 7 п. 1-1 Постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» у розмірі 20100 грн щомісячно за період з 28.10.2023 по 31.10.2023 та з 01.11.2023 по 21.11.2023 року.
9) Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 , після проведення перерахунків, скласти та направити Головному управлінню Пенсійного фонду України в Кіровоградській області оновлений грошовий атестат та оновлену довідку про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премії для обчислення пенсії відповідно до статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» та абзацу восьмого пункту 7 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 (зі змінами) та інші документи необхідні для обчислення пенсії ОСОБА_1 , з зазначенням збільшених сум грошового забезпечення (основного і додаткового) та обов'язковим включенням відомостей про виплачені суми індексації за період військової служби.
10) Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_2 понесені позивачем судові витрати в зв'язку з розглядом спору судом першої інстанції, що становлять 20 000 (двадцять тисяч) грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу адвоката.
Вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 та грошове забезпечення виплачувалось відповідачем у заниженому розмірі, а саме: при встановленні посадового окладу та окладу за військовим званням було застосовано прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року. При цьому позивач вважає, що при встановленні розміру посадового окладу та окладу за військовим званням в період з 10.03.2022 року по 31.12.2022 року, з 01.01.2023 року по 21.11.2023 року відповідачем мав бути застосований прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року. Крім того вказує, що за період серпень, вересень, жовтень та листопад 2023 року не отримував грошове забезпечення (основне та додаткове) за посадою, за червень 2022 року не отримав додаткову винагороду відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» у розмірі 30 000 (тридцять тисяч) грн та щомісячну премію у розмірі 7999 (сім тисяч дев'ятсот дев'яносто дев'ять) грн 20 коп, а також не доотримав додаткової винагороди відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» збільшеної до 100 000 грн пропорційно у розрахунку на місяць за період з 18.11.2022 по 30.11.2022 року, з 11.12.2022 по 19.12.2022 року та не отримав додаткової винагороди відповідно до абз 7 п. 1-1 Постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» у розмірі 20100 грн щомісячно за період з 28.10.2023 по 31.10.2023 та з 01.11.2023 по 21.11.2023 року. Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач ініціював судовий розгляд даної справи.
Ухвалою судді від 28.02.2024 року відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с. 47-48).
27.09.2024 року від відповідача до суду надійшов відзив на адміністративний позов, а також, на виконання вимог ухвали про відкриття провадження, довідка про грошове забезпечення позивача за спірний період, із зазначенням усіх складових (а.с. 51-68). Відповідно до змісту відзиву позивач не погоджується із заявленими позовними вимогами, посилається на відсутність підстав для проведення перерахунку грошового забезпечення за період з 10.03.2022 року по 31.12.2022 року, з 01.01.2023 року по 21.11.2023 року із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року. Щодо нарахування додаткової грошової винагороди вказує, що позивача неодноразово під час несення служби було притягнуто до адміністративної відповідальності за вживання алкогольних напоїв, на підставі чого й не було нараховано додаткову винагороду відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» у розмірі 30 000 грн. та 100000 грн., залежно від місця дислокації військової частини. У задоволенні позовних вимог просить відмовити.
Представник позивача надіслав через електронний кабінет суду відповідь на відзив, у якому вказує, що у відзиві відповідач не навів жодних доводів щодо підстав невиплати позивачу повного розрахунку у день звільнення з військової служби та не заперечив факт нарахування грошового забезпечення позивача, розрахованого з прожиткового мінімуму, встановленого станом на 01.01.2018 року - 1762 грн., наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі (а.с69-73).
Відповідач подав заперечення на відповідь на відзив, надав докази на підтвердження повноважень представника та наполягав на необґрунтованості заявлених позовних вимог (74-82).
Представник позивача 01.04.2024 року надіслав для долучення до справи докази перебування позивача на стаціонарному лікуванні після звільнення зі служби, у період з 28.11.2023 року по 26.12.2023 року (а.с. 83-86), надав заву про розподіл судових витрат, а саме щодо відшкодування витрат на правничу допомогу у розмірі 20000 грн. (а.с. 87-94) та додаткові пояснення, відповідно до яких ставить під сумнів винесення наказу від 05.07.2023 командиром ОСОБА_2 , обґрунтовуючи тим, що останній був призначений на посаду командира ВЧ з 14.04.2023 року, однак доказів на підтвердження вказаного не надає (а.с. 95-97).
Інших заяв по суті справи до суду не надходило.
Дослідивши надані сторонами матеріали та з'ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до інформації, що внесена до військового квитка, позивач у спірному періоді проходив службу у військовій частині НОМЕР_2 . Наказом командира по стройовій частині від 21.11.2023 року №329 солдата ОСОБА_1 було звільнено з військової служби у відставку наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 21 листопада 2023 року № 219 - РС за підпунктом «б» пункту другого частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку) та на підставі статті 14-а графи ІІ Розкладу хвороб - не придатний до військової служби з виключенням з військового обліку, вважати таким, що 21 листопада 2023 року справи та посаду здав.
Відповідно до довідки про розмір нарахованого грошового забезпечення, відповідач при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу у період з 10.03.2022 року по 31.12.2022 року, з 01.01.2023 року по 21.11.2023 року використовував, як розрахункову величину, розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, а саме 1762 грн. (а.с. 66).
Зазначені обставини відповідачем не заперечуються.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам учасників справи, які мають значення для правильного вирішення спору, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі по тексту - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою, зокрема, затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу (додаток 1), тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців строкової військової служби (додаток 12); схему тарифних коефіцієнтів за посадами курсантів вищих військових навчальних закладів (закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання) та військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, закладів фахової передвищої військової освіти, закладів вищої освіти Міністерства фінансів, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Державної кримінально-виконавчої служби, ліцеїстів військових ліцеїв, військово-морських ліцеїв, ліцеїв-інтернатів, ліцеїв цивільного захисту, ліцеїв з посиленою військово-фізичною підготовкою та ліцеїв з військово-спортивною підготовкою з числа дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування (додаток 13); схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу (додаток 14) до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704.
Вказана постанова набрала чинності з 01 березня 2018 року.
Пунктом 2 постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Також додатки 1, 12, 13, 14 до постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України ухвалив постанову № 103, пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Тобто на момент набрання чинності постановою № 704 (01 березня 2018 року) пункт 4 було викладено в редакції змін, викладених згідно із пунктом 6 постанови № 103, а саме: 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Отже, станом на 01 березня 2018 року пункт 4 постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Водночас, суд зазначає, що Закон України від 05.10.2000 № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі по тексту - Закон № 2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
Базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти (стаття 6 Закону № 2017-III).
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
При цьому, згідно з частиною другою статті 92 Конституції України, виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).
Відтак, на думку суду, зазначення у пункті 4 постанови № 704 в формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб) як розрахункової величини для їх визначення, не суперечить делегованим Уряду повноваженням щодо визначення розміру грошового забезпечення для перерахунку пенсій, призначених згідно із Законом № 2262-ХІІ.
Разом з цим, суд наголошує на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
При цьому суд зазначає, що пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 № 2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
Своєю чергою, Закон України від 14.11.2019 № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі - Закон № 294-IX), як і відповідні закони про Державний бюджет на 2021, 2022, 2023 роки, жодних застережень щодо застосування для визначення у 2020-2023 роках розміру грошового забезпечення, такої розрахункової величини, як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року, не містять.
Тобто, положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 - набрання чинності Законом № 294-IX, не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Відтак, зазначення у пункті 4 постанови № 704 в формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб) як розрахункової величини для їх визначення, не суперечить делегованим Уряду повноваженням щодо визначення розміру грошового забезпечення.
Відповідно до статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12 березня 2019 року у справі № 913/204/18, від 10 березня 2020 року у справі № 160/1088/19).
Отже, з огляду на визначені в частині третій статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України правила, а також враховуючи на те, що з 01 січня 2020 року положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону №1082-ІХ із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Як було зазначено вище, 30 серпня 2017 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №704, яка набрала чинності 01 березня 2018 року та якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років, пунктом 2 якої установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
У постановах від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21 та від 12 вересня 2022 року у справі №500/1813/21 Верховний Суд зробив такі висновки щодо застосування норм права:
з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік, у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;
встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, висновки щодо застосування норм права, що викладені в постановах Верховного Суду від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21 та від 12 вересня 2022 року у справі №500/1813/21 є обов'язковими для врахування судом першої інстанції у спірних правовідносинах.
Таким чином, з 01 січня 2020 року положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік, у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.
Слід також зазначити, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103, згідно якого внесено зміни до вказаного вище пункту 4 Постанови № 704.
Тобто з 29 січня 2020 року, з дня набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18, діє редакція пункту 4 постанови №704, яка діяла до зазначених змін, а саме: для визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, установленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно із додатками 1,12,13,14.
Встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується, як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Примітки до додатків 1, 12, 13, 14 до постанови № 704 передбачають, що посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень.
Тарифна сітка розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу є додатком №1 до постанови Кабінету Міністрів України №704.
Додатком 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 є Схема тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Лише в подальшому Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 12 травня 2023 року № 481 (набрала чинності 20 травня 2023 року), якою пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» викладено в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.»
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» установлено у 2018 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць працездатних осіб з 1 січня 2018 року - 1762 гривні.
Відповідач у відзиві на позовну заяву не заперечував, що за період проходження позивачем служби у військовій частині розміри посадового окладу, окладу за військовими (спеціальними) званнями визначалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, (а саме 1762,00 грн) на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704.
Разом з тим, статтею 7 Закону України від 14 листопада 2019 року №294-ІХ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» установлено, що у 2020 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема, працездатних осіб: з 1 січня 2020 року - 2102 гривня.
Статтею 7 Закону України від 15 грудня 2020 року №1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» установлено, що у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2189 гривень, з 1 липня - 2294 гривні, з 1 грудня - 2393 гривні, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема, працездатних осіб: з 1 січня - 2270 гривень.
Статтею 7 Закону України від 02 грудня 2021 року № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік" установлено, що у 2022 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2393 гривні, з 1 липня - 2508 гривень, з 1 грудня - 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема, працездатних осіб: з 1 січня - 2481 гривня.
Статтею 7 Закону України від 03.11.2022 № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» у 2023 році установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2023 року - 2684 гривні.
Відтак, посадовий оклад позивача з 10.03.2022 року по 31.12.2022 року повинен був визначений шляхом множення розрахункової величини - 2481,0 грн., а з 01.01.2023 року по 21.11.2023 - 2684 грн, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатком 1 до Постанови №704. Аналогічним чином мали бути розраховані усі інші складові грошового забезпечення позивача з вказаний період.
Таким чином, відповідачем допущено протиправну бездіяльність, що полягає у непроведенні нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення (в тому числі одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період несення служби з 10.03.2022 року по 31.12.2022 року, з 01.01.2023 року по 21.11.2023 з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність відповідача, що полягає у непроведенні нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення (в тому числі одноразові додаткові види грошового забезпечення) за періоди 10.03.2022 року по 31.12.2022 року, з 01.01.2023 року по 21.11.2023 року включно з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та зобов'язати відповідача перерахувати та виплатити позивачу (з урахуванням проведених виплат) грошове забезпечення (в тому числі одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 10.03.2022 року по 31.12.2022 року, з 01.01.2023 року по 21.11.2023 включно з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року (на 01.01.2022 року - 2481 грн., на 01.01.2023 року - 2684 грн), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Щодо позовних вимог про нарахування та виплату грошового забезпечення за серпень, вересень, жовтень та листопад 2023 року (основне та додаткове) за посадою та додаткової винагороди відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», збільшеної до 100 000 грн пропорційно у розрахунку на місяць за період з 11.12.2022 по 19.12.2022 року, суд встановив, що вказані вимоги фактично стосуються нарахування та виплати грошового забезпечення за час перебування позивача на лікуванні за наслідками отриманого поранення (мінно-вибухової травми) 10.12.2022 року.
Так, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до довідки про обставини травми від 16.02.2023 року № 1789 (а.с. 22) під час проходження військової служби у складі військової частини НОМЕР_2 , 10.12.2022 року отримав мінно-вибухову травму; закриту черепно-мозкову травму, струс головного мозку та акубаротравму.
Відповідно до свідоцтва про хворобу №87 від 23.05.2023 року військово-лікарської комісії Комунального некомерційного підприємства «Обласна клінічна психіатрична лікарня Кіровоградської обласної ради», поранення отримане 10.12.2022 року, відноситься до тяжких травм (а.с.29-30).
Так, після отриманого поранення позивач перебував на стаціонарному лікуванні:
- епікриз №45 віл 19.12.2022 року (а.с. 25) у період з 11.12.2022 по 19.12.2022;
- виписка №5936/22 від 28.10.2023 року (а.с. 26-27) - з 24.12.2022 по 28.10.2023.
Відповідно до свідоцтва про хворобу №87 від 23.05.2023 року військово-лікарської комісії Комунального некомерційного підприємства «Обласна клінічна психіатрична лікарня Кіровоградської обласної ради» (а.с. 29-30) позивача визнано непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку.
Відповідно до перелічених виписок, у період з 11.12.2022 року по 28.10.2023 року позивач перебував на стаціонарному лікуванні за наслідками отриманого 10.12.2022 року поранення.
Наказом командира військової частини №329 від 21.11.2023 року ОСОБА_1 звільнено з військової служби за пунктом «б» (за станом здоров'я) пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
Як зазначає позивач та підтверджено матеріалами справи, збільшену додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України №168, він не отримував за періоди перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я та перебування у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва). Після звільнення з військової служби у листопаді 2023 року не отримав недоотримане грошове забезпечення за час перебування на стаціонарному лікуванні.
З наданих позивачем доказів слідує, що відповідач не в повній мірі нарахував та виплатив позивачу після звільнення за період перебування на лікуванні після поранення, отриманого 10.12.2022 року, грошове забезпечення та збільшену додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України №168, яку він не отримував у розмірі 100000 грн. пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв'язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії, зумовила його звернення до суду з даним адміністративним позовом.
Кабінетом Міністрів України 28.02.2022 прийнято Постанову №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі по тексту - Постанова №168), пунктом 1 якої встановлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Пунктом 5 зазначеної постанови передбачено, що вона набирає чинності з моменту опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.
Виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі Окремого доручення Міністра оборони України від 23.06.2022 р. № 912/з/29, абзацами 3, 4 п. 3 якого передбачено, що документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів здійснювати на підставі таких документів: бойовий наказ (розпорядження); журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення (підсумкове, термінове, позатермінове) або постова відомість (під час охорони об'єкта, на який було здійснено збройний напад); рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.
Абзацом 4 пункту 1 Постанови №168 встановлено, що відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, включаються особи, зазначені у цьому пункті, у тому числі ті, які: у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.
З аналізу наведених норм Постанови №168 вбачається встановлення лише двох умов, необхідних для виплати збільшеної до 100000 гривень винагороди за час перебування на лікуванні в закладах охорони здоров'я, а саме: пов'язаність поранення (контузії, травми, каліцтва), із захистом Батьківщини, а також факт перебування на стаціонарному лікуванні внаслідок такого поранення.
При цьому, Постанова №168 не містить жодних обмежень щодо періоду та/або кількості періодів перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я, пов'язаних із пораненням, одержаним при захисті Батьківщини, за які виплачується збільшена до 100000 гривень винагорода.
До того ж, такої умови, як безперервність перебування на лікуванні, для виплати додаткової винагороди, збільшеної до 100000 грн., приписами Постанови №168 не передбачено.
Відтак, у спірних правовідносинах по даній справі підлягають застосуванню саме приписи постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 №168.
Відповідно до довідки про обставини травми від 16.02.2023 року № 1789 (а.с. 22), під час захисту Батьківщини та виконання службових обов'язків, у складі військової частини НОМЕР_2 , солдат ОСОБА_1 10.12.2022 року отримав мінно-вибухову травму, закриту черепно-мозкову травму, струс головного мозку та акубаротравму.
Суд зазначає, що обидві вищевказані умови (пов'язаність поранення (контузії, травми, каліцтва), із захистом Батьківщини; факт перебування на стаціонарному лікуванні внаслідок такого поранення) дотримані та підтверджуються довідками військової частини НОМЕР_2 №376 від 08.01.2023 року, №1789 від 16.02.2023 року та виписками з лікарень, відповідно до яких ОСОБА_1 10.12.2022 року, отримавши мінно-вибухову травму, закриту черепно-мозкову травму, струс головного мозку та акубаротравму, перебував на стаціонарному лікуванні у період з 11.12.2022 року по 19.12.2022 року та з 24.12.2022 року по 28.10.2023 року.
Водночас за вказані періоди додаткову винагороду у збільшеному розмірі відповідач не нараховував, а за час перебування на стаціонарному лікуванні за серпень, вересень, жовтень 2023 року взагалі не нарахував грошове забезпечення.
Нормативно-правовим актом, який визначає порядок організації та проведення військово-лікарської експертизи у Збройних Силах України, є Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затверджене наказом Міністерства оборони України від 14.08.2022 №402.
Відповідно до пункту 2.1 Положення №402, для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі - ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі).
Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії (далі - ЛЛК)) приймають постанови. Постанови ВЛК (ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання військово-лікарської комісії з визначення причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій , травм каліцтв у колишнього військовослужбовця.
Отже, постанови ВЛК оформляються, у тому числі, у формі свідоцтва про хворобу.
Так, в матеріалах справи наявне свідоцтво про хворобу №87 від 23.05.2023 року (а.с. 2-30), оформлене у відповідності з Положенням про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14.08.2022 №402. Таке свідоцтво про хворобу підтверджує, що травма, ТАК, пов'язана із захистом Батьківщини, ступінь тяжкості травми - важкий.
Отже на стаціонарному лікуванні, за наслідками поранення отриманого 08.05.2022 року під час перебування на військовій службі у військовій частині НОМЕР_2 , позивач перебував у період з 11.12.2022 року по 19.12.2022 року та з 24.12.2022 року по 28.10.2023 року.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позивач має право на отримання основного грошового забезпечення за посадою та збільшеної до 100000 гривень винагороди у період з 11.12.2022 року по 19.12.2022 року та з 24.12.2022 року по 28.10.2023, протягом строку перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я. Позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про нарахування та виплати позивачу за червень 2022 року додаткової винагороду відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» у розмірі 30 000 (тридцять тисяч) грн та щомісячну премію у розмірі 7999 (сім тисяч дев'ятсот дев'яносто дев'ять) грн 20 коп, а також додаткової винагороди відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», збільшеної до 100 000 грн пропорційно у розрахунку на місяць за період з 18.11.2022 по 30.11.2022 року, судом встановлено наступне.
Згідно довідки від 08.01.2024 року №376, солдат ОСОБА_1 у період з 18.11.2022 року по 10.12.2022 року брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в районі населеного пункту Костянтинівка, Краматорського району Донецької області.
На підставі рішення Міністра оборони України від 25.03.2022 р. № 248/1298 додаткова винагорода в розмірі 100000 грн виплачується військовослужбовцям, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки та оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (пропорційно часу участі у таких діях або заходах).
Згідно Протоколу наради робочої групи з опрацювання єдиних підходів щодо порядку виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України від 16.04.2022 р., затвердженого заступником начальника Генерального штабу Збройних Сил України, зазначено, що військовослужбовцям (в тому числі і тим, що забезпечують заходи з евакуації, ремонту техніки, продовольчого забезпечення, ведення служби, обліку документів тощо) здійснюється виплата винагороди в розмірі 100000 грн, у разі перебування цих військовослужбовців у складі угрупування військ в районі ведення бойових дій з урахуванням документального підтвердження участі військовослужбовців у збройних діях або забезпеченні заходів з національної безпеки та оборони.
Тобто, необхідною умовою для отримання додаткової винагороди в розмірі до 100000 грн є не лише перебування військовослужбовця в районах проведення воєнних (бойових) дій, необхідним є саме прийняття безпосередньої участі в бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів.
При цьому, наведені обставини мають бути підтверджені документально, журналами бойових дій та наказами командира військової частини. У цій справі вказане підтверджується довідкою про безпосередню участь позивача у вчиненні таких заходів.
Водночас, у грудні 2022 року та у січні 2023 року відповідач здійснив нарахування та виплату додаткової грошової винагороди позивачу за листопад 2022 року та за грудень 2022 року відповідно, у розмірі 100000 грн. в розрахунку на місяць пропорційно часу проходження служби та участі у бойових діях або в забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, про що свідчать накази №3726 від 05.12.2024 року (а.с. 63) та №65 від 07.01.2023 року (а.с.64) відповідно.
Стосовно нарахування позивачу додаткової грошової винагороди за червень 2022 року, матеріалами справи підтверджено (наказ № 1018 від 05.07.2022 року «Про преміювання особового складу військової частини НОМЕР_2 за червень 2022») позбавлення ОСОБА_1 премії на підставі протоколу про військово-адміністративне правопорушення №0248 від 17.06.2022 року за вживання спиртних напоїв (а.с. 65)
Відповідно до вимог частини 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни.
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб, правил внутрішнього порядку у військовій частині визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 №548-ХІV.
Статтею 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України передбачений, зокрема, обов'язок військовослужбовців щодо додержання Конституції України та законів України, Військової присяги.
Статтями 1, 2, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №551-XIV, визначено, що військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України. Військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця, зокрема: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.
Постановою від 28 лютого 2022 року №168 Кабінет Міністрів України установив на період дії воєнного стану виплату військовослужбовцям Збройних Сил України та іншим силовим структурам додаткової винагороди в розмірі 30000 гривень, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби) в розмірі до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Порядок та умови виплати зазначеної винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України встановлений рішенням Міністра оборони України, доведеним телеграмою №248/1298 від 25.03.2022.
Пунктами 5, 6 вказаного рішення передбачено, що виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів: командирів (начальників) військових частин (військових навчальних закладів, установі організації) - особовому складу військової частини; керівника вищого органу військового управління - командирам (начальникам) військових частин. Накази про виплату додаткової винагороди за минулий місяць видаються до 5 числа поточного місяця на підставі рапортів командирів підрозділів.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 20.03.2024 року у справі №560/7178/22 виснував: “40. …правовий статус військовослужбовців України визначається нормативно-правовими актами, які регламентують його права та обов'язки, пов'язані з проходженням військової служби, а також встановлюють юридичні гарантії та механізми охорони і захисту правового статусу (постанова Верховного Суду у зразковій справі №640/13029/22), Верховний Суд висновує, що передбачене Постановою №168 грошове забезпечення військовослужбовців пов'язане саме із виконанням обов'язків військової служби, відповідно невиплата додаткової винагороди як складової грошового забезпечення, повинно бути пов'язане із виконанням/невиконанням військовослужбовцями обов'язків саме військової служби, а не поза межами її здійснення. 41. Отже, пункт 10 рішення Міністра оборони України від 25 березня 2022 року №248/1298, яким передбачено умову невключення до наказів про виплату додаткової винагороди військовослужбовців у разі вчинення інших дій (бездіяльності), які мають ознаки адміністративного або кримінального правопорушення, а в контексті спірних правовідносин, невиплата додаткової винагороди у разі вчинення дій, які мають ознаки адміністративного правопорушення, слід пов'язувати з проходженням військової служби.»
Підставою для не виплати позивачу додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, за червень 2022 року слугувало вчинення ним адміністративних правопорушень, які в свою чергу є порушеннями вимог Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, а отже пов'язане з проходженням військової служби.
Відтак, відповідач правомірно не нарахував та не виплатив премію та додаткову грошову винагороду, передбаченої Постановою від 28 лютого 2022 року №168 Кабінет Міністрів України, за червень 2022 року.
Водночас, факт ненарахування та невиплати додаткової винагороди за період з 18.11.2022 року по 10.12.2022 року позивачем не доведено.
Отже, у задоволенні позову у цій частині належить відмовити.
Щодо нарахування та виплати додаткової винагороди відповідно до абзацу 7 пункту 1-1 Постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» у розмірі 20100 грн щомісячно за період з 28.10.2023 по 31.10.2023 та з 01.11.2023 по 21.11.2023 року, суд вважає, що вказані позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до абзацу 7 пункту 1-1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», військовослужбовцям, які у зв'язку з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, визнані військово-лікарською комісією обмежено придатними до військової служби або непридатними до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців та зараховані у розпорядження відповідних командирів, протягом двох місяців з дня зарахування у розпорядження (без врахування часу перебування у відпустці та на лікуванні) виплачується грошове забезпечення (без урахування додаткової винагороди) за останньою займаною посадою у повному обсязі. Після перебування у розпорядженні понад два місяці і до закінчення перебування у розпорядженні таким військовослужбовцям щомісяця виплачується оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років та додаткова винагорода у розмірі 20100 гривень.
З аналізу даної норми слідує, що вказане стосується військовослужбовців, визнаних військово-лікарською комісією обмежено придатними до військової служби або непридатними до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців, які зараховані у розпорядження відповідних командирів, протягом двох місяців з дня зарахування у розпорядження.
Відповідно до свідоцтва про хворобу №87 від 23.05.2024 року, позивача визнано непридатним до служби з виключенням з військового обліку.
Крім того, матеріали справи не містять доказів повернення позивача у стрій по завершенню лікування у період з 29.10.2024 року та зарахування у розпорядження відповідних командирів.
Відтак, у задоволені позову у цій частині також належить відмовити.
Частинами 1, 2 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем правомірність своїх дій у спірних правовідносинах належними та допустимими доказами доведено частково.
За таких підстав позов підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до частини 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до частини 1 статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Частиною 3 статті 143 КАС України передбачено, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Також, відповідно до частини 2 статті 252 КАС України заяву про ухвалення додаткового судового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання судового рішення.
Представником позивача в ході розгляду справи було подано заяву про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 20000,00 грн. (а.с. 87-94).
До заяви додано:
договір №1509/1 від 15.09.2023 року, відповідно до якого розмір гонорару адвоката становить 20000,00 грн.;
квитанцію про часткову оплату гонорару №15/9/2 від 15.09.2024 року на суму 10000,00 грн;
акт прийняття-передачі виконаних робіт за договором №1509/1 від 15.09.2023 року від 30.03.2024 року
Дослідивши письмові докази, суд дійшов висновку про часткове задоволення заяви представника позивача, з таких підстав.
Відповідно до частини 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункту 1 частини 3 статті 132 КАС України).
Частинами першою, другою статті 134 КАС України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
При цьому даною статтею передбачено цілі розподілу, визначення розміру та розмір судових витрат.
Так, згідно з частиною третьою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Верховний Суд у постанові від 11.12.2019 р. у справі №545/2432/16-а зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» визначено, що суди при розгляді справ, практику Європейського Суду з прав людини, застосовують як джерело права.
У відповідності до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Вирішуючи питання щодо розподілу витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката, суд, враховуючи предмет спору та виходячи із критеріїв, визначених частинами 3, 5 статті 134, частиною 9 статті 139 КАС України, з дотриманням принципів розумності, обґрунтованості, дійсності та співмірності, вважає, що на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати за надання професійної правничої допомоги в розмірі 15000,00 грн.
Витрати щодо сплати судового збору сторонами не понесені.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 10.03.2022 року по 31.12.2022 року та з 01.01.2023 року по 21.11.2023 з врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) грошове забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення) за період з 10.03.2022 року по 31.12.2022 року та з 01.01.2023 року по 21.11.2023 року, виходячи із розміру посадового окладу та окладу за військове звання, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року (на 01.01.2022 року - 2481 грн., на 01.01.2023 року - 2684 грн), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1-14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704, та виплатити різницю з урахуванням виплачених сум.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування у повному обсязі та не виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення та додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», збільшеної до 100000 гривень, за період перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я та у відпустці за станом здоров'я у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, а саме у період з 11.12.2022 року по 19.12.2022 року та з 24.12.2022 року по 28.10.2023, з урахуванням раніше виплачених сум.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) грошове забезпечення за посадою та додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», збільшену до 100000 гривень, за період з 11.12.2022 року по 19.12.2022 року та з 24.12.2022 року по 28.10.2023, пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії, з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 15000 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_2 (юридична адреса: АДРЕСА_2 ; адреса тимчасової дислокації: АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 293, 295 - 297 КАС України.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду В.В. НАУМЕНКО