про відмову у встановленні судового контролю
13 грудня 2024 року № 320/17841/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кочанової П.В., розглянувши в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю в адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 28 травня 2024 року у справі №320/17841/23, адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо застосування до пенсії ОСОБА_1 обмеження максимального розміру десятьма прожитковими мінімумами для непрацездатних осіб починаючи з 01.04.2019 року.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (ЄДРПОУ: 42098368, місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16) здійснити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) виплату пенсії без обмеження її максимального розміру десятьма прожитковими мінімумами для непрацездатних осіб, починаючи з 01.04.2019 року, з урахуванням раніше виплачених сум.
В іншій частині задоволення позовних вимог - відмовлено.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 травня 2024 року у справі №320/17841/23 набрало законної сили 27.06.2024 року.
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з заявою про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного до висновку.
Відповідно до статей 129, 129-1 Конституції України обов'язковість рішень суду визначена як одна з основних засад судочинства. Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно з ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.
Аналогічна норма закріплена в ст. 370 КАС України, згідно з якою судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Тобто, рішення суду, яке набрало законної сили є обов'язковим для учасників справи, що забезпечується через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».
Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов'язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
Крім того, на підставі аналізу статей 3, 8, частин 1 та 2 статті 55, частин 1 та 2 статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв'язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов'язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов'язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов'язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов'язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.
Отже, обов'язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, статями 14, 370 КАС України.
З метою забезпечення виконання судового рішення статтею 382 КАС України передбачено дві форми судового контролю за виконанням судового рішення:
1) зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання рішення суду;
2) накладення на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штрафу в сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Так, згідно з положеннями частин 1 та 2 статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати в установлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф в сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Аналіз зазначених положень дає підстави для висновку про те, що встановлення судового контролю за виконанням судових рішень є заходом превентивного впливу на відповідача у справі з метою своєчасного виконання своїх зобов'язань у межах відповідної справи.
Тобто, зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов'язком.
Аналогічна правова позиція підтверджується практикою Верховного Суду, що викладена у додатковій постанові у справі № 235/7638/16-а від 31.07.2018 та ухвалах від 10.12.2018 у справі № 807/2358/15 та від 17.10.2019 у справі № 826/12592/14.
Крім того, правовий інститут контролю за виконанням рішення суду, механізм якого унормований у тому числі і приписами статті 383 КАС України, підлягає застосуванню виключно у разі наявності протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень щодо виконання рішення суду, що порушує права та законні інтереси позивача.
Застосування судом до суб'єкта владних повноважень заходів процесуального впливу можливе виключно у випадку встановлення факту невиконання таким суб'єктом владних повноважень дій зобов'язального характеру, визначених рішенням суду на користь особи-позивача, що має бути підтверджено відповідними доказами.
Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов'язати відповідача належним чином виконати рішення суду.
Суд зазначає, що чинне законодавство, зокрема, положення ст. 382 КАС України, не встановлюють, з яких підстав на суб'єкта владних повноважень може бути покладено обов'язок щодо подачі звіту про виконання судового рішення.
У той же час, за змістом норм статті 129-1 Конституції України, статті 370 КАС України та статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо обов'язковості судового рішення такою підставою є обставини, які ставлять під сумнів виконання суб'єктом владних повноважень судового рішення.
Як вбачається з листа Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві від 15 липня 2024 року №28539-27406/О-02/8-2600/24, у липні 2024 року, на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 28.05.2024 у справі №320/17841/23, Головним управлінням проведено перерахунок пенсії в межах резолютивної частини без обмеження максимального розміру пенсії з 01.04.2019 та здійснено нарахування коштів за період з 01.04.2019 по 29.02.2024 в сумі 186 130,44 грн. Розмір пенсії, обчислений на виконання вказаного рішення суду, з 01.04.2019 року становить 21 639,16 грн., тобто не обмежується десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність. Також, у листі зазначено, що після проведення перерахунку пенсії в зв'язку зі зміною прожиткового мінімуму та індексації пенсії з 01.03.2024 пенсія виплачується з урахуванням обмеження максимального розміру відповідно до ст.43 Закону №2262, оскільки перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність і становить 23 610,00 грн.
Суд звертає увагу, що в рішенні Київського окружного адміністративного суду від 28 травня 2024 року у справі №320/17841/23, судом зобов'язано відповідача здійснити ОСОБА_1 виплату пенсії без обмеження її максимального розміру десятьма прожитковими мінімумами для непрацездатних осіб, починаючи з 01.04.2019 року.
При цьому, суд не зобов'язував відповідача проводити виплату позивачу пенсії без обмеження максимальним розміром десятьма прожитковими мінімумами для осіб, які втратили працездатність, в майбутньому, оскільки захисту підлягають порушені права позивача.
Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Таким чином, враховуючи вище викладені норми законодавства та з'ясовані судом обставини, а також оцінивши докази, які містяться у матеріалах справи, суд дійшов висновку щодо необґрунтованості поданої заяви, та як наслідок відсутності підстав для її задоволення.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 248, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю в адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Ухвала набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені ст. 256 КАС України, і може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складання повного тексту ухвали.
Повний текст ухвали складено та підписано 13 грудня 2024 року.
Суддя Кочанова П.В.