про повернення позовної заяви
13 грудня 2024 року м. Київ № 320/48016/24
Суддя Київського окружного адміністративного суду Кочанова П.В., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 - 2022 роки в менших розмірах ніж передбачено законом,
- зобов'язати Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат нарахувати і виплатити ОСОБА_1 щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2020 - 2022 роки у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплачених сум допомог.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2024 року адміністративний позов ОСОБА_1 залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви, шляхом надання до суду клопотання про поновлення строку звернення до суду з відповідними доказами поважності причин його пропуску.
На виконання вимог вказаної ухвали суду, позивач подав заяву про поновлення строку звернення до суду. В обгрунтування поданої заяви зазначив, що він протягом всього періоду збройної агресії російської федерації, в тому числі й під час повномасштабного вторгнення безперервно проходив військову службу та виконував обов'язок щодо захисту незалежності та територіальної цілісності України. При цьому, зазначає, що неодноразово здійснювалась зміна місця фактичної дислокації підрозділів управління та пов'язані з цим заходи для належного виконання завдань за призначенням. Окрім того, про порушення своїх прав, а саме про виплату разової грошової допомоги до 5 травня за 2020, 2021 та 2022 роки в розмірі меншому ніж передбачено законодавством, йому стало відомо з листів Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України від 03.06.2024 № 220/13/ВихЗПІ/400 та КМЦНЗСВ від 10.06.2024 № 051-044-Ж-151-14.
Розглянувши заяву позивача, дослідивши матеріали справи, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною другою статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Предметом даного адміністративного позову є гарантовані нормами Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" соціальні виплати учасникам бойових дій, що носять регулярний характер та виплачуються один раз на рік та позивач просить суд визнати протиправними дії відповідача щодо ненарахування та невиплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 - 2022 роки у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком.
Так, зокрема статтею 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" передбачено, що щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
В той же час, суд зазначає, що згідно статті 17-1 Закону № 3551-XII особи, які не отримали разової грошової допомоги до 5 травня, мають право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги.
При цьому, суд зауважує, що Верховний Суд у постанові від 06.02.2018 розглядаючи справу № 607/7919/17 зазначив, що 30 вересня поточного року - це встановлений законом кінцевий строк, до якого могла бути здійснена виплата оспорюваної допомоги і до якого позивач міг очікувати на отримання більшої суми, ніж була йому нарахована. Як наслідок суд Касаційної інстанції дійшов висновку, що перебіг строку звернення позивача до суду з цим позовом слід обраховувати з 30 вересня відповідного року, за який виплачується разова щорічна грошова допомога.
Правова позиція щодо такого обрахунку строку звернення до суду також викладена Верховним Судом у постанові від 16 лютого 2022 року у справі № 260/1754/21.
Таким чином, перебіг шестимісячного строку звернення позивача до суду із цим позовом за 2020 рік слід обраховувати з 30 вересня цього ж року, за 2021 рік з 30 вересня цього ж року та 2022 рік з 30 вересня цього ж року.
Разом з тим, як свідчать матеріали справи, із вказаним позовом позивач звернувся через систему «Електронний суд» 18 червня 2024 року, тобто з пропуском значного строку визначеного частиною другою статті 122 КАС України.
Суд наголошує, що спірна виплата є регулярною та виплачується один раз на рік.
При цьому, Верховний Суд у постанові від 22.07.2021 у справі 420/718/21 дійшов наступного висновку: "…з дня отримання допомоги до 5 травня, особа вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів».
Отже, у разі, коли позивач вважає, що допомога до 5 травня за 2020 рік, за 2021 рік та 2022 рік виплачені йому не у повному обсязі, перебіг строку на оскарження таких дій (бездіяльності) розпочинається від дати отримання такої допомоги.
Подібного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 08.11.2023 у справі 240/9669/23 та від 24.01.2024 у справі 240/11101/23.
Суд звертає увагу, що розмір разової грошової допомоги до 5 травня за 2020-2022 роки був відомий позивачу при її отриманні у 2020, 2021, 2022 роках. При цьому, одержання позивачем листа від Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України від 03.06.2024 220/13/ВихЗПІ/400 та Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат від 10.06.2024 051-044-Ж-151-14 у відповідь на його звернення щодо виплати допомоги не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав щодо виплати у належному розмірі разової грошової допомоги до 5 травня за 2020-2022 рік, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду.
Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою (вказані висновки щодо застосування норм права в частині застосування строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 КАС України, викладені у постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав від 31.03.2021 у справі 240/12017/19).
Правова позиція щодо застосування норм права у аналогічних правовідносинах узгоджується із актуальною практикою Верховного Суду, викладеною у постановах від 22.07.2021 у справі 420/718/21, від 11.11.2021 у справі 260/611/21, від 16.02.2022 у справі 260/1754/21, від 23.01.2023 у справі 953/18179/21, від 05.04.2024 у справі 380/11815/23.
Також суд зауважує, що позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів, при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду.
Суд вказує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Водночас, суд вважає неналежною підставою для поновлення строку звернення до суду те, що позивач протягом всього періоду збройної агресії російської федерації, в тому числі й під час повномасштабного вторгнення безперервно проходив військову службу та виконував обов'язок щодо захисту незалежності та територіальної цілісності України, з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 3 Положення Управління протоколу Міністерства оборони України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 16 вересня 2020 року № 334, зі змінами, внесеними Наказом Міністерства оборони України від 31.05.2022 №136, Управління виконує завдання з організації та протокольного забезпечення заходів міжнародного співробітництва за участю Міністра оборони України, першого заступника Міністра оборони України, заступників Міністра оборони України, заступника Міністра оборони України з питань цифрового розвитку, цифрових трансформацій і цифровізації, заступника Міністра оборони України з питань європейської інтеграції та державного секретаря Міністерства оборони України (далі - заступники Міністра оборони України) в Україні та за кордоном, державних та представницьких заходів повсякденної діяльності всіх рівнів за участю Міністра оборони України, а також здійснення інформаційно-організаційного забезпечення та експертно- аналітичної підтримки діяльності заступників Міністра оборони України.
Пунктом 6 Положення визначено, що Управління виконує завдання з організації та протокольного забезпечення заходів міжнародного співробітництва за участю Міністра оборони України, першого заступника Міністра оборони України, заступників Міністра оборони України, заступника Міністра оборони України з питань цифрового розвитку, цифрових трансформацій і цифровізації, заступника Міністра оборони України з питань європейської інтеграції та державного секретаря Міністерства оборони України (далі - заступники Міністра оборони України) в Україні та за кордоном, державних та представницьких заходів повсякденної діяльності всіх рівнів за участю Міністра оборони України, а також здійснення інформаційно-організаційного забезпечення та експертно- аналітичної підтримки діяльності заступників Міністра оборони України.
Доказів того, що у позивача були періодичні відрядження, польові виходи, тощо, матеріали справи не містять. Як і не надано будь-яких доказів, що з об'єктивних причин позивач не мав змоги дізнатись про порушення своїх прав.
Суд зазначає, що заява про поновлення строку звернення до адміністративного суду повинна містити роз'яснення причин пропуску і підстави, з яких заявник вважає ці причини поважними. В заяві повинні бути докази того, що здійснити відповідні процесуальні дії у визначений строк у заявника не було можливості, тобто, існували такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та підтверджені належними доказами.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 30 вересня 2019 року у справі 340/685/19, від 10 жовтня 2019 року у справі 140/721/19.
При цьому, суд зазначає, що обставини пропуску строку, викладені у заяві про поновлення пропущеного строку звернення до суду, аналогічні тим, які були викладені у позовній заяві та оцінка цим обставинам вже була надана в ухвалі про залишення позовної заяви без руху.
Суд зазначає, що процесуальна можливість для звернення з позовом до суду пов'язана з певним часовим проміжком, протягом якого така особа може реалізувати право на звернення без застосування до неї наслідків пропуску такого строку. В той же час, у випадку звернення до суду поза межами такого строку, до неї підлягають застосуванню відповідні правові наслідки встановлені законом, в даному випадку ст. 123 КАС України.
Визначення початку або встановлення такого строку виходить з того, що такий початок починає своє обчислення з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. В цьому випадку, законодавцем встановлена альтернативність такого обчислення, при чому в одному випадку це день об'єктивно достовірної та беззаперечної обізнаності такої особи, в іншому випадку таке обчислення повинно здійснюватися із можливості бути обізнаним про ті чи інші обставини, що можуть впливати на порушення прав, свобод чи інтересів (умовно), тобто встановлена так би мовити можлива обов'язковість бути обізнаним про ті обставини, що впливають або мають безпосередній вплив на відповідне порушення прав.
При чому, суд зауважує, що законодавець пов'язує початок обчислення строку з не з тим, коли особа суб'єктивно з'ясувала для себе або почала усвідомлювати, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням, а про те, коли вона об'єктивно повинна була дізналася про ці рішення, дії чи бездіяльність, що мають вплив на неї, чи мала особа реальну можливість дізнатися про наявність порушення раніше.
Слід зауважити, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини набувають ознак стабільності.
Разом з цим, поважними причинами пропуску строку звернення до суду відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України визнаються обставини, які є об'єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій, в тому числі звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
У Рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 25.01.2000 року Європейський Суд з прав людини зазначив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними.
В силу приписів ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477-IV від 16 квітня 2006 року, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.
У своїй практиці Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 1 статті 32 зазначеної Конвенції), неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України»).
Окрім того, Європейський суд з прав людини наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
Отже, за практикою ЄСПЛ застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.
Аналіз практики Європейського суду з прав людини свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Зі змісту заяви про поновлення строку звернення до суду не вбачається, що позивач не мав реальної, об'єктивної можливості виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії щодо отримання допомоги у належному розмірі у встановлений законом строк.
На переконання суду, позивачем у заяві про поновлення пропущеного строку не вказуються обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежали від його волевиявлення, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду, не надано доказів на підтвердження таких обставин.
Враховуючи вищевикладене, суд відмовляє в задоволенні клопотання про поновлення строку звернення до суду.
Відповідно до п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Оскільки з позовними вимогами позивач звернувся до суду поза межами встановленого строку, та судом не встановлено підстав для поновлення позивачу строку звернення до суду, суд вважає за необхідне повернути адміністративний позов позивачеві.
Згідно ч.8 ст.169 КАС України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Керуючись ст.ст. 122, 123,169, 243, 248 КАС України, суд, -
У задоволенні клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду -відмовити.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - повернути позивачеві.
Копію ухвали разом з позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами надіслати особі, яка подала позовну заяву.
Роз'яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала суду першої інстанції може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її підписання.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст ухвали складений та підписаний 13 грудня 2024 року.
Суддя Кочанова П.В.