Кіровоградської області
"24" грудня 2007 р.
Справа № 4/410
Господарський суд Кіровоградської області в складі судді Хилька Ю.І. за участю секретаря Волоткевича А.В. розглянув справу № 4/410
за позовом: Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Кіровоград
до відповідача: Закритого акціонерного товариства "Стройспектр", с. Соколівське Кіровоградського району
про стягнення 5 584 грн. 78 коп.
Представники:
Від позивача - Пилипенко О.І., довіреність № 04-04/21 від 11.01.2007 року;
Від відповідача - участі не брали. Про час та місце розгляду справи належним чином повідомлені у відповідності до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України. Рекомендоване поштове відправлення № 2460170 вручене відповідачу 13.12.2007 року. Ухвалою суду від 05.12.2007 року в порядку ч. 1 ст. 128 КАСУ відкладено розгляд справи у зв'язку з відсутністю клопотання відповідача про розгляд справи без його участі. Однак, при повторному направлені відповідачу повідомлення про час та місце розгляду справи він не виявив бажанням скористатись своїм процесуальним правом на участь у судовому засіданні, вимоги суду про направлення пояснень чи можливих заперечень по суті позовних вимог до суду не подав. Господарський суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи, оскільки передбачений ст. 129 КАСУ 2-х місячний строк спливає, а продовження строку розгляду справи не передбачено діючим законодавством. Господарський суд вважає за можливе провести розгляд справи за наявними у справі матеріалами та за участю представника позивача.
час прийняття постанови: 14 год. 45 хв.
Дослідивши матеріали справи, факти та відповідні їм правовідносини між сторонами спору, господарський суд, -
Позовні вимоги обґрунтовуються наступним.
Статтями 19 і 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" із змінами, внесеними Законом України № 2606-111 від 05.07.2001року « Про внесення змін до Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», який вступив в дію 01.08.2001(в редакції що діяла на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що для підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.
Відповідно до статті 20 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 05.07.2001 року , підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Порядок сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 року № 1767 (далі - Порядок).
Відповідно до пунктів 2-5 вищезазначеного Порядку, підприємства, на яких працює 15 і більше чоловік, реєструються у відділеннях Фонду за своїм місцезнаходженням і щороку, не пізніше 1 лютого подають до відділень звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою, що затверджується Держкомстатом.
Підприємства, де кількість працюючих інвалідів менша від установленого нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» сплачують відповідним відділенням Фонду штрафні санкції самостійно, щороку 15 до квітня року, що настає за звітним. Суми штрафних санкцій перераховуються підприємствами в дохід державного бюджету на рахунки органів Державного казначейства, відкриті в установах Національного банку чи в установах комерційних банків.
Суми штрафних санкцій визначаються у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Позивач наполягає на тому, що згідно зі звіту «Про зайнятість та працевлаштування інвалідів», наданого відповідачем до відділення Фонду, на підприємстві відповідача повинно працювати 2 інваліди, але було працевлаштовано лише одного.
Таким чином, на думку позивача, відповідачем не створено 1 робоче місця для працевлаштування інвалідів і виходячи з середньорічної заробітної плати в розмірі 5 584 грн. 78 коп. сума штрафних санкцій складає 5 584 грн. 78 коп.
Письмовий відзив на позовні вимоги відповідач суду не надав, позовні вимоги не заперечив, не виявив бажання реалізувати своє процесуальне право на участь у судовому засіданні.
Дослідивши письмові докази по справі, проаналізувавши нормативні документи, які регулюють спірні правовідносини, доводи позивача та відповідача щодо обґрунтування своєї позиції суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю з наступних підстав:
Як обґрунтовано посилається позивач в заявленому позові, статтями 19 і 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів" із змінами, внесеними Законом України № 2606-111 від 05.07.2001року « Про внесення змін до Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», який вступив в дію 01.08.2001 (в редакції що діяла на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що для підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання, фізичних осіб, які використовують найману працю, встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.
Відповідно до статті 20 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 05.07.2001 року , підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Порядок сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 року № 1767 (далі - Порядок).
Відповідно до пунктів 2-5 вищезазначеного Порядку, підприємства, на яких працює 15 і більше чоловік, реєструються у відділеннях Фонду за своїм місцезнаходженням і щороку, не пізніше 1 лютого подають до відділень звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою, що затверджується Держкомстатом.
Підприємства, де кількість працюючих інвалідів менша від установленого нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» сплачують відповідним відділенням Фонду штрафні санкції самостійно, щороку до 15 квітня року, що настає за звітним. Суми штрафних санкцій перераховуються підприємствами в дохід державного бюджету на рахунки органів Державного казначейства, відкриті в установах Національного банку чи в установах комерційних банків.
Суми штрафних санкцій визначаються у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Таким чином відповідач повинен був перерахувати штрафні санкції за 2006 рік у розмірі 5 584 грн. 78 коп. самостійно до 15.04.2007 року згідно до звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2006 рік.
Однак, незважаючи на те, що у визначений термін відповідач звіт позивачу направив, скоєне ним правопорушення, пов'язане з невиконанням нормативу по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів фактично було внесено до звіту та виявлене працівниками позивача при представленні звіту 23.01.2007 року.
Натомість, як вбачається із Звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2006 рік відповідач зазначив кількість інвалідів-штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях створених відповідно до вимог ст.19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» в кількості 1 особи але визнав, що на підприємстві працював лише 1 працівник, якому відповідно до законодавства встановлена інвалідність, однак самостійно не обрахував суму адміністративно - господарських санкцій.
Фактично вказаний звіт судом розцінюється як узгоджене відповідачем зобов'язання перед позивачем про необхідність оплати штрафних санкцій за нестворене 1 робоче місце в 2006 році виходячи з середньооблікової кількості штатних працівників 46 осіб та невиконання нормативу по створенню 1 робочого місця.
Будь-яких доказів про вжиття заходів для створення ще одного робочого місця інвалідам та їх працевлаштування відповідач суду не надав.
Позивачем правильно проведено розрахунок заборгованості відповідача за нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів в 2006 році на суму 5584 грн. 78 коп.
Крім того, відповідно до Порядку нарахування пені та її сплати, затвердженого Міністерством праці та соціальної політики України № 223 від 15.05.2007 року порушення строку сплати адміністративно - господарських санкцій тягне за собою нарахування пені, розмір якої обчислюється виходячи із 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діє на момент подання позовної заяви. Таким, чином до стягнення підлягає пеня в розмірі 330 грн. 96 коп. (5 584, 78 Х 8% Х 120 : 100 : 365 Х 197) за період з 16.04. по 29.10.2007 року включно.
За таких обставин відповідач повинен сплатити 5 584 грн. 78 коп. на користь позивача заборгованості з відрахувань цільових коштів на створення робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів та пеню за несвоєчасну сплату штрафних санкцій в розмірі 330 грн. 96 коп.
Висновок про правомірність вимог позивача суд також робить на підставі системного аналізу отриманих доказів по справі. Так судом встановлено, що відповідно до середньо облікової чисельності штатних працівників (46 осіб) відповідач у 2006 році мав створити 2 робочі місця для працевлаштування інвалідів, а фактично створив лише одне. За повідомленням Кіровоградського міськрайонного центру зайнятості № 03-2639 від 28.11.2007 року відповідач заявку про потребу працевлаштування інвалідів протягом 2006 року (звіти форми 3-ПН) подавав лише 1 раз станом на 10.04.2006 року всупереч вимогам Інструкції, затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 420 від 19.12.2005 року про щомісячне надання інформації до центрів зайнятості про наявність вакансій.
За приписом ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Враховуючи, що відповідачем не надано доказів вжиття ним вичерпних заходів для недопущення правопорушення та не спростовано надані позивачем докази про наявність правопорушення, господарський суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають до повного задоволення.
Виходячи з припису пункту першого Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів (далі Положення) затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95 року № 314, зі змінами та доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 10.01.02 року № 19, робоче місце інваліда - це окреме робоче місце, або ділянка виробничої площі на підприємстві, в установі та організації, не залежно від форм власності та господарювання, де створенні необхідні умови для праці інваліда. Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда (п. 3). Підприємства повинні розробляти заходи щодо створення робочих місць для інвалідів і включати їх до колективного договору (п. 5). Таким чином, створеним робочим місцем є те, яке введено в дію шляхом працевлаштування інваліда. Закон зобов'язує відповідача відповідно до встановленого нормативу, створити робочі місця для праці інвалідів, зазначити їх у колективному договорі і інформувати центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення, та відділення Фонду соціального захисту інвалідів. Відповідач не створив робочі місця для інвалідів і повинен нести відповідальність за ст. 20 Закону.
За ст. 19 Закону керівники підприємств, установ і організацій, не залежно від форм власності і господарювання у разі не забезпечення зазначених нормативів несуть відповідальність у встановленому законом порядку. А в разі коли кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, то відповідальність покладається на підприємства у вигляді щорічної сплати штрафних санкцій, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на підприємстві за кожне робоче місце не зайняте інвалідом.
Крім того, при вирішенні спору господарським судом враховується, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладено на органи працевлаштування, перелічені в ч. 1 ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".
Однак, господарським судом достовірно встановлено, що протягом 2006 року відповідачем не створено 1 робоче місце для працевлаштування інвалідів та не було фактично введено це робоче місце шляхом працевлаштування інвалідів, не було створено (пристосовано) робоче місце робітника для осіб з обмеженими фізичними можливостями. Крім того, про створення робочих місць для працевлаштування інваліда відповідачем не було повідомлено управління праці та соціального захисту населення Кіровоградської районної державної адміністрації, Кіровоградський міськрайонний центр зайнятості , Кіровоградську громадську організацію інвалідів та Кіровоградське обласне відділення Фонду України соціального захисту інвалідів.
Господарським судом також враховується, що відповідачем не виконувались вимоги наказу Державного комітету статистики № 244 від 06.07.1998 р., яким затверджена форма статистичної звітності № 3-ПН "Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад)", що повинен подаватись підприємствами, установами та організаціями щомісячно на адресу державної служби зайнятості.
У звіті відповідача розрахунок штрафних санкцій відсутній, але відповідно до чинного законодавства відповідач є боржником і має сплатити суму адміністративно - господарських санкцій в розмірі 5 584 грн. 78 коп. за невиконання вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".
Фонд соціального захисту інвалідів відповідно до покладених чинним законодавством України на нього завдань здійснює контроль за виконанням суб'єктами господарювання чотирьохвідсоткового нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, в тому числі шляхом стягнення в судовому порядку адміністративно-господарських санкцій за невиконання ними такого нормативу в розмірі середньорічної заробітної плати працівника за кожне незайняте робоче місце інвалідом згідно ст. ст. 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" .
Господарський суд прийшов до переконання про необхідність розглянути спір по суті в порядку Кодексу адміністративного судочинства України враховуючи наступне. Відповідно до пункту 6 Прикінцевих та Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, до початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991 року, вирішують відповідні місцеві та апеляційні господарські суди за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України).
Визначення поняття "справа адміністративної юрисдикції" наведено у статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, під якою розуміється переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією з сторін є суб'єкт, що здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Тобто справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на вирішення адміністративного суду спір, який виник між двома (кількома) конкретними суб'єктами суспільства стосовно їхніх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів, а ці суб'єкти відповідно зобов'язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта.
Поняття "суб'єкт владних повноважень" визначено у статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України - це органи державної влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства.
Відтак необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення цим суб'єктом владних управлінських функцій, причому ці функції повинні здійснюватися відповідним суб'єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.
Якщо суб'єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює зазначених владних управлінських функцій (щодо іншої особи, яка є учасником спору), то такий суб'єкт не перебуває "при здійсненні управлінських функцій" і не має встановлений нормами КАС України ознак суб'єкта владних повноважень.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 94, 160, 162, 163, 167, 186 п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд, -
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Стягнути з Закритого акціонерного товариства "Стройспектр", с. Соколівське Кіровоградського району вул. Автолюбителів 3 В, ідент. код 32394933, Р/Р 26002420118801, МФО 323293, заборгованість по сплаті адміністративно - господарських санкцій в розмірі 5 584 грн. 78 коп. за невиконання нормативу по працевлаштуванню інвалідів в 2006 році, пеню в розмірі 330 грн. 96 коп. за несвоєчасне перерахування адміністративно - господарських санкцій на користь Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів м. Кіровоград, вул. 50 років Жовтня 7а, р/р 31215230700002 УДК в м. Кіровограді Головне Управління Державного Казначейства в Кіровоградській області, МФО 823016, код 24145329.
Сторони мають право оскаржити в апеляційному порядку постанову в порядку і строки відповідно до ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України. Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодекс - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.
Постанова виготовлена в повному обсязі 24 грудня 2007 року.
Суддя
Ю. І. Хилько