Дата документу 13.12.2024 Справа № 337/5672/24
ЗАПОРІЗЬКИЙ Апеляційний суд
Провадження №11-кп/807/1217/24Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1
Єдиний унікальний №337/5672/24Суддя-доповідач в 2-й інстанції ОСОБА_2
Категорія: ч.2 ст.114-2 КК України
про відмову у відкритті провадження
13 грудня 2024 року м.Запоріжжя
Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду ОСОБА_2 , розглянувши матеріали провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_3 на вирок Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 30 жовтня 2024 року,
Вироком Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 30 жовтня 2024 року затверджено угоду про визнання винуватості, укладену між прокурором та обвинуваченим ОСОБА_3 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.114-2 КК України та йому призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі.
Не погодившись із таким рішенням суду обвинувачений подав апеляційну скаргу.
Проте у відкритті провадження за поданою апеляційною скаргою слід відмовити.
Так, за змістом засади диспозитивності сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом (ч.1 ст.26 КПК України), а суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень цим Кодексом (ч.3 ст.26 КПК).
З огляду на вказані положення, які складають зміст засади диспозитивності, у випадку ініціювання сторонами вирішення правового спору між ними самостійно через укладення угоди у порядку, визначеному гл.35 КПК, дії суду обмежуються відповідним бажанням сторін.
Послідовно забезпечуючи реалізацію вимог засади диспозитивності, законодавець виділив в окремій нормі КПК особливості апеляційного оскарження судових рішень на підставі угод, що передбачає звуження меж вимог, які можуть ставити в апеляційній скарзі суб'єкти оскарження.
Так, згідно з п.1 ч.4 ст.394 КПК вирок суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором і підозрюваним, обвинуваченим про визнання винуватості може бути оскаржений обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених частинами 4, 6 або 7 ст. 474 цього Кодексу, в тому числі нероз'яснення йому наслідків укладення угоди.
Імперативна вказівка у цій процесуальній нормі щодо виключного визначення підстав для оскарження відповідного судового рішення узгоджується і з положеннями ч.2 ст.473 КПК.
Так, за вказаною нормою наслідком укладення та затвердження угоди про визнання винуватості для підозрюваного чи обвинуваченого є обмеження права оскарження вироку згідно з положеннями статей 394 і 424 цього Кодексу та його відмова від здійснення прав, передбачених абзацами першим та четвертим п.1 ч.4 ст.474 КПК.
Таким чином законодавець створює процесуальні запобіжники від можливої недобросовісності та зловживання процесуальними правами учасників судового розгляду, які з метою скасування вироку суду першої інстанції на підставі угоди про визнання винуватості можуть в апеляційній скарзі відмовитися від визнання обставин, які визнавалися ними під час судового провадження на підставі угоди.
Як видно з матеріалів кримінального провадження, 17 жовтня 2024 року прокурор і обвинувачений ОСОБА_3 за участю захисника на підставі статей 468, 469, 472 КПК добровільно уклали угоду про визнання винуватості. Обвинувачений ОСОБА_3 беззастережно визнав свою винуватість у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.114-2 КК.
При цьому сторони дійшли згоди, що за вчинення зазначеного вище кримінального правопорушення, обвинуваченому необхідно призначити покарання у виді 5 років позбавлення волі.
Суд першої інстанції виконавши у судовому засіданні вимоги, встановлені статтею 474 КПК та переконавшись, що угода про визнання винуватості може бути затверджена, у відповідності до ст.475 КПК ухвалив вирок, яким затвердив угоду і призначив обвинуваченому ОСОБА_3 узгоджену сторонами міру покарання.
Обвинувачений ОСОБА_3 на зазначений вирок подав апеляційну скаргу, в якій вимагав вирок змінити, звільнити його від відбування покарання з випробуванням, або пом'якшити призначене йому судом покарання. Тобто фактично єдиною підставою для зміни рішення суду першої інстанції обвинувачений назвав призначення йому суворого покарання. При цьому у скарзі не йдеться про призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди, як і не наведено інших підстав для оскарження вироку суду.
Зазначене свідчить про те, що обвинуваченим не зазначено передбачених процесуальним законом підстав, установлених п.1 ч.4 ст.394 КПК, для оскарження вироку на підставі угоди про визнання винуватості, а відтак вирок оскаржено обвинуваченим виключно з підстави, з якої він не може бути оскаржений згідно з положеннями ст.394 КПК.
За правилами ч.4 ст.399 КПК суддя-доповідач відмовляє у відкритті провадження, якщо судове рішення оскаржене виключно з підстав, з яких воно не може бути оскарженим, згідно з положеннями ст.394 КПК.
Враховуючи наведене та керуючись ч.4 ст.399 КПК України суддя
Відмовити у відкритті провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_3 на вирок Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 30 жовтня 2024 року.
Копію ухвали разом з апеляційною скаргою надіслати обвинуваченому ОСОБА_3 .
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня отримання її копії.
Суддя ОСОБА_2