ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
12.12.2024Справа № 910/11657/24
Суддя Мудрий С.М., розглянувши справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Пошта"
до Фізичної особи-підприємця Маслова Павла Вікторовича
про стягнення 23 049,02 грн.
Представники сторін: не викликалися.
У вересні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Нова Пошта" (далі - Товариство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Фізичної особи-підприємця Маслова Павла Вікторовича (далі - Підприємець) 23 049,02 грн, з яких: 12 026,65 грн - основний борг, 2 140,74 грн - пеня, 3 617,88 грн - 30% річних та 5263,75 грн - інфляційні втрати, посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором про надання послуг з організації перевезення відправлень №211440 від 12.04.2018 у частині своєчасної та повної оплати вартості наданих послуг у липні-вересні, грудні 2018 року, грудні 2019 року, лютому 2020 року та у лютому 2021 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.09.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/11657/24 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). Встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи, зокрема, відповідачу на подання відзиву - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали, позивачу - відповіді на відзив - протягом п'яти днів з дня отримання відзиву, але не пізніше 24.10.2024.
18.11.2024 через систему "Електронний суд" Підприємець подав відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволенні позову.
Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач зауважив, що у нього не виникло обов'язку по оплаті, оскільки акти надання послуг за спірний період вважаються неузгодженими та направлені з порушенням строків. Крім цього, відповідачем заявлено про сплив позовної давності.
29.11.2024 через систему "Електронний суд" Товариство подало відповідь на відзив, в якій позивач підтримав свої вимоги, наголосивши, що посилання відповідача на порушення строків направлення актів є безпідставними, оскільки вказані акти після їх складення були підписані на направлені відповідачу через провайдера "Вчасно", які були отримані останнім лише 02.06.2021;
- строк позовної давності не було пропущено у зв'язку із запровадженням на всій території України карантину та воєнного стану;
- до позовної заяви разом з актами наданих послуг було надано специфікації, в яких було продубльовано інформацію про самі відправлення, які були здійснені відповідачем, а тому посилання відповідача про неотримання відправлень є надуманим та таким, що суперечить договору.
Також Товариство просило суд поновити строк для подання відповіді на відзив. В обґрунтування поважності причин пропуску відповідач вказав, що несвоєчасне подання вказаної заяви по суті спору пов'язане з відключеннями електроенергії та ракетними обстрілами.
Згідно трекінгу поштового відправлення №0600292724591 ухвала Господарського суду міста Києва від 30.09.2024 про відкриття провадження у справі №910/11657/24 була отримана Підприємцем 10.10.2024, тому останнім днем для подання вказаної заяви по суті спору було 25.10.2024.
Згідно з квитанцією №2081062 про доставку документів до зареєстрованого електронного кабінету користувача ЕСІТС зазначений відзив було доставлено Товариству 18.11.2024.
Таким чином, як відзив на позов так і відповідь на відзив були подані до суду поза межами процесуальних строків. Однак суд відзначає, що несвоєчасне подання відповіді на відзив зумовлене поданням відзиву поза межами процесуального строку, встановленого судом.
Відповідно до статті 119 ГПК суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.
Отже, суд звертає увагу сторін на те, що за змістом статті 119 ГПК України поновлено може бути лише строк, який встановлено законом, тоді як встановлений судом строк продовжується судом, який встановив такий строк, і заява про його продовження може бути подана особою лише до закінчення такого строку.
Враховуючи вищевикладене, клопотання позивача про поновлення пропущеного процесуального строку на подання відповіді на відзив не підлягають задоволенню.
У той же час, судом враховано, що несвоєчасне подання відповіді на відзив зумовлене поданням відзиву поза межами процесуального строку, встановленого судом.
Крім цього, суд зазначає, що відключення електроенергії, ракетні обстріли та запуски дронів-камікадзе по всій території України є загальновідомими обставинами, які у відповідності до частини 3 статті 75 ГПК України не потребують доказуванню.
Враховуючи вищезазначене, з метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи, забезпечення рівності прав та обов'язків усіх учасників процесу, дотримання принципів диспозитивності та пропорційності, закріплених положеннями статей 7, 13, 14, 15 ГПК України, керуючись приписами частини 2 статті 119 ГПК України, суд дійшов висновку про необхідність продовження за власною ініціативою строків на подачу: відзиву до 18.11.2024, а відповіді на відзив до 29.11.2024.
Оскільки строки для подання вказаних заяв по суті спору було продовжено, а тому й подані сторонами докази також вважаються поданими у строк, встановлений частинами 2, 3 статті 80 ГПК України.
Жодних інших заяв по суті справі, заяв чи клопотань сторонами не надано.
Відповідно до статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Водночас, суд враховує, що відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).
Враховуючи вищезазначені обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених ГПК України, проте в розумні строки.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги Товариства частково необґрунтованими.
12.04.2018 між Товариством (далі за текстом договору - Експедитор) та Підприємцем (далі за текстом договору - Замовник) було укладено договір про надання послуг з організації перевезення відправлень №211440, відповідно до пункту 2.1. якого Експедитор зобов'язується за плату та за рахунок Замовника організувати перевезення відправлення та надання комплексу інших послуг, пов'язаних із організацією перевезення відправлення (далі за текстом договору - послуги), а Замовник - прийняти й оплатити їх на умовах, визначених договором.
За надані послуги Замовник сплачує Експедитору винагороду згідно з чинними тарифами Експедитора, розміщеними на офіційному сайті Експедитора novaposhta.ua. (пункт 2.3. договору).
Відповідно до пункту 2.5. договору прийняття Експедитором відправлення для надання послуг, визначених цим договором, оформляється експрес-накладною, у якій зазначаються такі відомості: тип послуги, інформація про відправника, інформація про одержувача, інформація про кількість вантажних місць, вага відправлення, оголошена вартість відправлення, опис вмісту відправлення, платник послуг, форма розрахунку, розрахункові строки доставки відправлення, інформація про додаткові послуги/сервіси, вартість послуг Експедитора.
Згідно з пунктом 5.1. договору загальна ціна цього правочину складається із вартості послуг, наданих Експедитором протягом строку дії договору. Оплата вартості наданих Експедитором послуг відбувається за чинними тарифами Експедитора на підставі акту наданих послуг, шляхом перерахування Замовником на поточний рахунок Експедитора коштів у розмірі 100% вартості послуг упродовж 2 (двох) банківських днів з моменту погодження актів наданих послуг Експедитора.
Пунктом 5.3. договору визначено, що Експедитор щомісячно складає акти наданих послуг на підставі фактично наданих послуг і надсилає Замовнику одним з наступних способів на власний вибір:
- шляхом направлення підписаних та скріплених печаткою актів наданих послуг у двох паперових примірниках для підписання Замовником (підпункт 5.3.1. договору);
- шляхом направлення актів в електронному вигляді, з накладенням електронних цифрових підписів. Підписання актів наданих послуг в електронному вигляді здійснюється Сторонами з урахуванням порядку та строків, що визначені умовами пункту 5.4. договору. Адреса електронної пошти Замовника для обміну електронними документами: maslov_pavel@ukr.net (підпункт 5.3.2. договору).
Положеннями пункту 5.4. договору встановлено, що Замовник упродовж 2 (двох) робочих днів з дати отримання актів наданих послуг від Експедитора підписує надані Експедитором 2 (два) примірники актів наданих послуг (далі за текстом - акт) та повертає Експедитору 1 (один) примірник підписаного акту або в той самий строк надає Експедитору письмову мотивовану відмову від підписання актів. Не підписання Замовником актів упродовж 2 (двох) робочих днів з дати отримання актів від Експедитора без надання відповідних письмових пояснень є фактом визнання Замовником повного виконання Експедитором своїх зобов'язань за договором. У такому разі вважається, що акти погоджено, послуги Експедитора надано в повному обсязі та відповідно до умов договору, претензії Замовника відсутні й Замовник зобов'язаний здійснити оплату послуг згідно з отриманими документами для оплати наданих послуг.
У відповідності до підпункту 6.3.1. пункту 6.3. договору за несвоєчасну та/або неповну оплату наданих Експедитором послуг Замовник сплачує Експедитору пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу та 30% річних від суми заборгованості. Строк нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань є більшим, ніж це передбачено частиною 6 статті 232 ГК України, і становить 1 рік від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Цей договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та діє протягом 1 (одного) року з дати підписання, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань згідно з цим договором. У разі, якщо ні одна із Сторін договору, письмово за 30 (тридцять) календарних днів до закінчення строку дії договору не повідомить іншу Сторону про припинення дії договору, строк дії Договору пролонгується (продовжується) на один рік на тих же самих умовах (пункт 8.1. договору).
За твердженнями позивача у липні, серпні-вересні та грудні 2018 року, грудні 2019 року, лютому 2020 року, лютому 2021 року Товариство надало Підприємцю послуги з перевезення вантажу згідно актів здачі-прийняття робіт (надання послуг):
№НП-000448311 від 31.06.2018 на суму 3 120,25 грн;
№НП-000593653 від 31.08.2018 на суму 1 846,25 грн;
№НП-000648375 від 10.09.2018 на суму 2 367,25 грн;
№НП-000883937 від 20.09.2018 на суму 3 263,00 грн;
№НП-002773662 від 20.09.2019 на суму 235,00 грн;
№НП-003185777 від 31.12.2019 на суму 166,25 грн;
№НП-003374949 від 20.02.2020 на суму 106,25 грн;
№НП-004948033 від 10.02.2021 на суму 1 157,40 грн, а також специфікаціями до зазначених актів.
Також Товариством було виставлено рахунки-фактури на оплату за надані згідно з вказаними актами послуги:
№НП-000448311 від 31.07.2018 на суму 3 120,25 грн;
№НП-000593653 від 31.08.2018 на суму 1 846,25 грн;
№НП-000648375 від 10.09.2018 на суму 2 367,25 грн;
№НП-000883937 від 20.09.2018 на суму 3 263,00 грн;
№НП-002773662 від 20.09.2019 на суму 235,00 грн;
№НП-003185777 від 31.12.2019 на суму 166,25 грн;
№НП-003374949 від 20.02.2020 на суму 106,25 грн;
№НП-004948033 від 10.02.2021 на суму 1 157,40 грн.
14.05.2021 вищезазначені акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) та рахунки-фактури були направлені Підприємцю засобами поштового зв'язку, що підтверджується описом вкладення у цінний лист з відтиском печатки відділення поштового зв'язку від 14.05.2021, а також рекомендованим повідомленням про вручення №0500387779798.
Зі змісту вказаного рекомендованого повідомлення вбачається, що зазначене поштове відправлення було вручене відповідачу особисто 19.05.2021.
Разом із цим, у матеріалах справи містяться претензії відповідача:
від 17.09.2018 на акт №НП-000648375 від 10.09.2018 на суму 2 367,25 грн;
від 27.09.2018 на акт №НП-000883937 від 20.09.2018 на суму 3 263,00 грн;
від 07.02.2019 на акти: №НП-000593653 від 31.08.2018 на суму 1 846,25 грн, №НП-000883937 від 20.09.2018 на суму 3 263,00 грн, №НП-000648375 від 10.09.2018 на суму 2 367,25 грн та №НП-000448311 від 31.07.2018 на суму 3 120,25 грн.
У вказаних претензіях Підприємець висловив незгоду щодо нарахування плати за перевезення та просив її анулювати.
З огляду на несплату Підприємцем вартості наданих послуг за договором про надання послуг з організації перевезення відправлень №211440 від 12.04.2018, Товариство звернувся з даним позовом до суду про стягнення з відповідача 12 026,65 грн основного боргу, 2 140,74 грн пені, 3 617,88 грн 30% річних та 5 263,75 грн інфляційних втрат.
Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається його змістом, а тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов'язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків, тобто дослідити відповідні умови договору з зазначенням своїх висновків за результатами такої оцінки у прийнятому судовому рішенні.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.05.2023 у справі №914/4127/21.
Як було раніше зазначено, 12.04.2018 між Товариством (далі за текстом договору - Експедитор) та Підприємцем (далі за текстом договору - Замовник) було укладено договір про надання послуг з організації перевезення відправлень №211440, відповідно до пункту 2.1. якого Експедитор зобов'язується за плату та за рахунок Замовника організувати перевезення відправлення та надання комплексу інших послуг, пов'язаних із організацією перевезення відправлення (далі за текстом договору - послуги), а Замовник - прийняти й оплатити їх на умовах, визначених договором.
Даючи оцінку правовідносинам, що склались між сторонами в ході виконання даного договору, суд дійшов висновку, що такий за своєю правовою природою є договором транспортного експедирування, за яким відповідно до частини 1 статті 929 ЦК України одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.
Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).
Аналогічні положення закріплені в частині 1 статті 316 ГК України.
За змістом частини 2 статті 929 ЦК України положення глави 65 "Транспортне експедирування" ЦК України поширюються також на випадки, коли обов'язки експедитора виконуються перевізником.
Частиною 3 вказаної статті передбачено, що умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.
Правові та організаційні засади транспортно-експедиторської діяльності в Україні визначає Закон України "Про транспортно-експедиторську діяльність" (далі - Закон).
За частиною 8 статті 9 Закону платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування.
Перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні (частина 11 статті 9 Закону).
Відповідно до частини 13 статі 9 Закону факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.
Згідно з частиною 2 статті 12 Закону Клієнт зобов'язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.
Пунктом 5.1. договору встановлено, що загальна ціна цього правочину складається із вартості послуг, наданих Експедитором протягом строку дії договору. Оплата вартості наданих Експедитором послуг відбувається за чинними тарифами Експедитора на підставі акту наданих послуг, шляхом перерахування Замовником на поточний рахунок Експедитора коштів у розмірі 100% вартості послуг упродовж 2 (двох) банківських днів з моменту погодження актів наданих послуг Експедитора.
Пунктом 5.3. договору визначено, що Експедитор щомісячно складає акти наданих послуг на підставі фактично наданих послуг і надсилає Замовнику одним з наступних способів на власний вибір:
- шляхом направлення підписаних та скріплених печаткою актів наданих послуг у двох паперових примірниках для підписання Замовником (підпункт 5.3.1. договору);
- шляхом направлення актів в електронному вигляді, з накладенням електронних цифрових підписів. Підписання актів наданих послуг в електронному вигляді здійснюється Сторонами з урахуванням порядку та строків, що визначені умовами пункту 5.4. договору. Адреса електронної пошти Замовника для обміну електронними документами: maslov_pavel@ukr.net (підпункт 5.3.2. договору).
Положеннями пункту 5.4. договору встановлено, що Замовник упродовж 2 (двох) робочих днів з дати отримання актів наданих послуг від Експедитора підписує надані Експедитором 2 (два) примірники актів наданих послуг (далі за текстом - акт) та повертає Експедитору 1 (один) примірник підписаного акту або в той самий строк надає Експедитору письмову мотивовану відмову від підписання актів. Не підписання Замовником актів упродовж 2 (двох) робочих днів з дати отримання актів від Експедитора без надання відповідних письмових пояснень є фактом визнання Замовником повного виконання Експедитором своїх зобов'язань за договором. У такому разі вважається, що акти погоджено, послуги Експедитора надано в повному обсязі та відповідно до умов договору, претензії Замовника відсутні й Замовник зобов'язаний здійснити оплату послуг згідно з отриманими документами для оплати наданих послуг.
Отже, належним доказом надання послуг за договором є акт наданих послуг. При цьому, умовами договору визначено, що оплата здійснюється саме на підставі погоджених актів.
Як було раніше встановлено, у матеріалах справи містяться копії актів здачі-прийняття робіт (надання послуг):
№НП-000448311 від 31.06.2018 на суму 3 120,25 грн;
№НП-000593653 від 31.08.2018 на суму 1 846,25 грн;
№НП-000648375 від 10.09.2018 на суму 2 367,25 грн;
№НП-000883937 від 20.09.2018 на суму 3 263,00 грн;
№НП-002773662 від 20.09.2019 на суму 235,00 грн;
№НП-003185777 від 31.12.2019 на суму 166,25 грн;
№НП-003374949 від 20.02.2020 на суму 106,25 грн;
№НП-004948033 від 10.02.2021 на суму 1 157,40 грн, а також специфікації до зазначених актів.
На підставі вказаних актів Товариством також було виставлено відповідні рахунки на оплату.
Також судом встановлено, що дані акти були підписані та скріплені печаткою лише зі сторони Товариства.
На виконання умов договору та з метою узгодження наданих послуг, 14.05.2021 вищезазначені акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) разом із рахунками-фактурами були направлені Підприємцю засобами поштового зв'язку, що підтверджується описом вкладення у цінний лист з відтиском печатки відділення поштового зв'язку від 14.05.2021, а також рекомендованим повідомленням про вручення №0500387779798.
Зі змісту вказаного рекомендованого повідомлення вбачається, що зазначене поштове відправлення було вручене відповідачу особисто 19.05.2021.
Разом із тим, Підприємцем у претензіях від 17.09.2018, від 27.09.2018 та від 07.02.2019 висловлено незгоду щодо нарахування плати за перевезення за актами:
№НП-000648375 від 10.09.2018 на суму 2 367,25 грн;
№НП-000883937 від 20.09.2018 на суму 3 263,00 грн
№НП-000593653 від 31.08.2018 на суму 1 846,25 грн
№НП-000448311 від 31.07.2018 на суму 3 120,25 грн, та просив анулювати нараховану плату.
Отже, суд дійшов висновку про те, що вказані акти не є погодженими.
Крім цього, суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.
Відповідно до частин 1, 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
З наведеного вище вбачається, що норми Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" регулюють відносини організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні. Вказані норми передбачають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які повинні мати певні реквізити.
У той же час, визначальною ознакою господарської операції є те, що за наслідком її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже окрім обставин оформлення первинних документів, значення має наявність або відсутність реального руху такого товару (як-то: обставини здійснення перевезення товару поставленого за спірними накладними, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця, тощо).
У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити дану обставину іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.11.2019 у справі №905/49/15, від 29.11.2019 у справі №914/2267/18, від 29.01.2020 у справі №916/922/19.
Судом встановлено, що жодних інших доказів на підтвердження здійснення господарської операції (надання послуг) за актами №НП-000648375 від 10.09.2018 на суму 2367,25 грн, №НП-000883937 від 20.09.2018 на суму 3 263,00 грн, №НП-000593653 від 31.08.2018 на суму 1 846,25 грн, №НП-000448311 від 31.07.2018 на суму 3 120,25 грн, матеріали справи не містять.
Оскільки вказані акти не є погодженими, а тому у відповідача не виникло зобов'язання щодо оплати вартості послуг за такими актами на загальну суму 10 596,75? грн.
Разом із цим, матеріали справи не містять зауважень (претензій) Підприємця щодо актів на загальну суму 1 664,90 грн: №НП-002773662 від 20.09.2019 на суму 235,00 грн, №НП-003185777 від 31.12.2019 на суму 166,25 грн, №НП-003374949 від 20.02.2020 на суму 106,25 грн, №НП-004948033 від 10.02.2021 на суму 1 157,40 грн.
Таким чином, вказані акти у відповідності до пункту 5.4. договору вважаються погодженими, а тому є підставою для оплати за надані послуги на у загальному розмірі 1664,90 грн.
Умовою виконання зобов'язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Положеннями статті 530 ЦК України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з пунктами 5.1. та 5.4. договору оплата вартості наданих Експедитором послуг відбувається шляхом перерахування Замовником на поточний рахунок Експедитора коштів у розмірі 100% вартості послуг упродовж 2 (двох) банківських днів з моменту погодження актів наданих послуг Експедитора. Не підписання Замовником актів упродовж 2 (двох) робочих днів з дати отримання актів від Експедитора без надання відповідних письмових пояснень є фактом визнання Замовником повного виконання Експедитором своїх зобов'язань за договором. У такому разі вважається, що акти погоджено.
Оскільки акти №НП-002773662 від 20.09.2019 на суму 235,00 грн, №НП-003185777 від 31.12.2019 на суму 166,25 грн, №НП-003374949 від 20.02.2020 на суму 106,25 грн, №НП-004948033 від 10.02.2021 на суму 1 157,40 грн були направлені поштовим відправленням №0500387779798, яке було отримано відповідачем 19.05.2021, тому згідно з пунктом 5.4. договору вважаються погодженими 22.05.2021, а у відповідності до пункту 5.1. договору останнім днем строку для їх оплати, з урахуванням положень частини 5 статті 254 ЦК України, було 25.05.2021.
З огляду на вищезазначене, суд дійшов висновку, що строк для оплати вартості наданих послуг є таким, що настав.
Жодних доказів оплати матеріали справи не містять та не були надані відповідачем.
Таким чином, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати вартості наданих послуг у розмірі 1 664,90 грн, строк оплати якого настав, суд дійшов висновку про наявність у відповідача основної суми заборгованості у вищезазначеному розмірі.
Також, у зв'язку із несвоєчасною сплатою вартості послуг, позивачем нараховано до стягнення 5 263,75 грн інфляційних втрат, нарахованих з 30.05.2021 по 13.08.2024 на суму боргу у розмірі 12 026,65 грн, та 3 617,88 грн 30% річних, нарахованих за період з 30.05.2021 по 30.05.2022 на суму боргу у розмірі 12 026,65 грн.
Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) статтею 610 ЦК України кваліфікується як порушення зобов'язання.
Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 ЦК України.
За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як було раніше зазначено, у підпункті 6.3.1. пункту 6.3. договору сторони визначили проценти річних у розмірі 30%.
У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 ЦК України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц, від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, від 10.04.2018 у справі №910/10156/17.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Перевіривши надані позивачем розрахунки компенсаційних виплат, суд вважає їх необґрунтованим, оскільки останнім неправомірно визначено суму основної заборгованості (базу нарахування).
За розрахунком суду, обґрунтований розмір інфляційних втрат становить 728,68 грн, нарахованих за період з 30.05.2021 по 13.08.2024 на суму боргу у розмірі 1 664,90 грн, а процентів річних - 500,84 грн, нарахованих за період з 30.05.2021 по 30.05.2022 на суму боргу у розмірі 1 664,90 грн.
Крім цього, у зв'язку із несвоєчасною сплатою відповідачем грошових коштів за договором Товариством нараховано до стягнення 2 140,74 грн пені, нарахованої за період з 30.05.2021 по 30.05.2022 на суму боргу у розмірі 12 026,65 грн.
Стаття 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобов'язання. Цією ж статтею визначено види штрафних санкцій - неустойка, штраф, пеня.
З системного аналізу вищенаведених положень чинного законодавства вбачається, що вказані штрафні санкції можуть бути стягнуті лише у тому випадку (якщо не встановлено законом), коли основне зобов'язання прямо забезпечено неустойкою (пеня, штраф) у чинному договорі, а також ним встановлено її розмір (встановлено за згодою сторін).
За умовами підпункту 6.3.1. пункту 6.3. договору за несвоєчасну та/або неповну оплату наданих Експедитором послуг Замовник сплачує Експедитору пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу та 30% річних від суми заборгованості.
Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
У той же час у підпункті 6.3.1. пункту 6.3. договору сторони погодили, що строк нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань є більшим, ніж це передбачено частиною 6 статті 232 ГК України, і становить 1 рік від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
У силу статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 вказаного Закону визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок вказаної штрафної санкції, суд вважає його також необґрунтованим з тих самих підстав, що й розрахунок компенсаційних виплат, а також з огляду на неправильний момент визначення початку прострочення, що зумовило збільшення періоду нарахування.
Оскільки останнім днем строку оплати, з урахуванням положень частини 5 статті 254 ЦК України, було 25.05.2021, тому першим днем прострочення було 26.05.2021, а кінцевим днем нарахування пені на підставі підпункту 6.3.1. пункту 6.3. договору - 26.05.2022.
У той же час, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину (пункт 7 Прикінцевих положень ГК України).
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 на всій території України з 12.03.2020 установлено карантин, який було відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023.
Отже, не зважаючи на неправильність визначення початкової дати нарахування пені, позивачем правомірно її нараховано по 30.05.2022.
Крім цього, виходячи з приписів частини 3 статті 237 ГПК України, суд не може вийти за межі позовних вимог, тобто перевірка штрафної санкції здійснюється виключно в межах періоду, визначеного позивачем.
Таким чином, за розрахунком суду, обґрунтований розмір пені становить 296,35 грн, нарахованих за період з 30.05.2021 по 30.05.2022 на суму боргу у розмірі 1 664,90 грн.
Водночас Підприємцем у відзиві заявлено про застосування наслідків спливу строку позовної давності.
Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду із вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Частинами 4, 3 статті 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №826/13768/16 (11-609апп18) визначено, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення.
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі №369/6892/15-ц).
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (статті 257 ЦК України).
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.
Відповідно до абзацу 1 частини 5 статті 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
При цьому, суд зазначає, що відповідно до висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №911/1563/18 від 22.07.2019, положеннями частини 6 статті 232 ГК України передбачено особливість порядку застосування господарських штрафних санкцій, відповідно до якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. У відповідності до частини 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Таким чином, якщо господарська санкція нараховується за кожен день прострочення на відповідну суму, то позовна давність до вимог про її застосування обчислюється окремо за кожний день прострочення. Право на подання позову про стягнення такої санкції виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права. Разом з тим, відповідно до пункту 1 частини 2 статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (як штрафу, так і пені) застосовується позовна давність в один рік. Отже, з огляду на те, що нарахування господарських санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконаним, то строк позовної давності спливає через рік від дня, за який нараховано санкцію.
Разом із цим, пунктом 12 "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Вказаний пункт був введений в дію на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30 березня 2020 року № 540-IX, який набрав чинності з 02.04.2020.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 на всій території України з 12.03.2020 установлено карантин, а згідно постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 був відмінений з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023.
Крім цього, підпунктом 2 пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 2120-ІХ від 15.03.2022 "Про несення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" доповнено розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України пунктом 19, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього кодексу, продовжуються на строк його дії.
Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022 на території України із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 введено воєнний стан, який наразі триває.
За таких обставин, положення пунктів 12, 19 "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України фактично збільшують строк позовної давності.
Таким чином, позовна давність за позовними вимогами Товариства не сплила, тому відповідна заява відповідача не підлягає задоволенню.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Отже, позов Товариства підлягає частковому задоволенню.
При цьому, враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судом, інші доводи сторін не беруться до уваги, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.
Судовий збір згідно статті 129 ГПК України та з урахуванням положень частини 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір", якими передбачено застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ч. 3,4 ст. 13, ч.1 ст. 73, ст.ст. 79, 123, 129, ч.2 ст. 178, ст. ст. 236-238, 240-241, 252 ГПК України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Маслова Павла Вікторовича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Пошта" (03026, місто Київ, Cтоличне шосе, будинок 103, корпус 1, поверх 9; ідентифікаційний код 31316718) 1 664 (одну тисячу шістсот шістдесят чотири) грн 90 коп. основного боргу, 728 (сімсот двадцять вісім) грн 68 коп. інфляційних втрат, 500 (п'ятсот) грн 84 коп. 30% річних, 296 (двісті дев'яносто шість) грн 35 коп. пені та 335 (триста тридцять п'ять) грн 34 коп. судового збору.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Відповідно до частин 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
СуддяСергій МУДРИЙ