29 листопада 2007 р.
№ 8/177-07
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
Остапенка М.І.
суддів :
Борденюк Є.М.
Харченка В.М.
розглянувши касаційну скаргу
Тетіївського райагробуду
на постанову
Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 07.09.2007 року
у справі за позовом
Малого підприємства "Граніт"
до
Тетіївського райагробуду
про
визнання права власності
у квітні 2007 року, мале приватне підприємство "Граніт" звернулося до господарського суду Київської області з позовом до Тетіївського райагробуду про визнання права власності на нерухоме майно - котельню, загальною площею 165 м2 , що знаходиться за адресою: вул. Карла Маркса, 164, м. Тетіїв, Київська область.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на умови договору оренди від 17.03.2003 року, яким передбачено його право на спірне майно, у разі сплати орендної плати в обсязі вартості об'єкта оренди.
Рішенням господарського суду Київської області від 03.07.2007 року у задоволенні позову відмовлено.
За наслідками перегляду справи в апеляційному порядку, постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 07.09.2007 року рішення господарського суду першої інстанції скасовано. Постановлено нове рішення про задоволення позову. Визнано за позивачем право власності на об'єкт оренди по договору оренди майна з правом викупу від 17.03.2003 року - котельню, загальною площею 165 м2 , що знаходиться за адресою вул. Карла Маркса, 156, м. Тетіїв, Київська область.
Постанову апеляційного господарського суду оскаржено у касаційному порядку і ухвалою Вищого господарського суду України від 20.11.2007 року порушено касаційне провадження у справі за касаційною скаргою відповідача, у якій він посилається на неправильне з'ясування апеляційним господарським судом дійсних обставин справи, помилковість висновків, щодо наявності у позивача права власності на спірний об'єкт оренди, неправильне застосування норм матеріального права і просить постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду скасувати, а рішення господарського суду першої інстанції -залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши викладені у касаційній скарзі доводи, судова колегія вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Скасовуючи рішення господарського суду першої інстанції та постановляючи про визнання за позивачем права власності на спірне майно, апеляційний господарський суд виходив з виконання позивачем умов договору оренди в частині сплати орендодавцю 3 040 грн., що складає вартість орендованого майна і визначає його право власності на орендоване майно.
Проте, визнати наведені апеляційним господарським судом мотиви такими, що давали суду право визнання за позивачем права власності на орендоване майно, не можна.
За умовами договору оренди від 17.03.2003 року позивачу передавалось в оренду приміщення котельні (Київська область, м. Тетіїв, вул. Карла Маркса, 156) на строк у десять років.
За цей час орендар зобов'язувався провести реконструкцію приміщення, переобладнавши його під цех по виготовленню тротуарної плитки, а витрати на це -компенсувати за рахунок орендної плати.
Цим же договором сторони передбачили можливість переходу орендованого майна у власність позивача, у разі сплати орендодавцю орендної плати "із залишкової вартості майна", що тлумачиться позивачем як його право на майно у разі оплати оренди у розмірі 3 726,50 грн., як суми залишкової вартості майна на час передачі його в оренду.
Але, ця умова договору не свідчить, що право власності у позивача може виникнути до закінчення строку дії договору оренди і не визначає суму вартості орендованого майна, сплата якої свідчила б про продаж майна за згодою орендодавця, з урахуванням того, що реконструкція об'єкту оренди повинна здійснюватись у рахунок орендної плати, а зазначена у договорі сума є лише узгодженою вартістю майна на час передачі його в оренду і не є узгодженою сумою продажу, а тому, при такому положенні, коли умови купівлі-продажу майна не узгоджені, господарський суд першої інстанції обгрунтовано відмовив позивачу у визнанні за ним права власності на об'єкт оренди і підстав для скасування рішення суду, за наведених апеляційним господарським судом мотивів, не було.
Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 1119 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України, -
Касаційну скаргу задовольнити.
Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 07.09.2007 року скасувати, а рішення господарського суду Київської області від 03.07.2007 року залишити без змін.
Головуючий М.І. Остапенко
Судді Є.М. Борденюк
В.М. Харченко