Справа №: 465/7795/24
3/465/3420/24
12.12.2024 м. Львів
суддя Франківського районного суду м. Львова Баран О.І., розглянувши матеріали про притягнення до адміністративної відповідальності,
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина Ізраїля (паспорт іноземної держави: НОМЕР_1 ), який на території України проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП,
ОСОБА_1 23.09.2024, о 00 год. 05 хв., за адресою: м. Львів, вул. Академіка Лазаренка, буд. 11, керував транспортним засобом «Tesla» Model 3, реєстраційний номерний знак транспортного засобу НОМЕР_2 , не маючи права керування таким, чим порушив п. 2.1.а ПДР України та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 126 КУпАП.
Судові засідання у справі призначалися та проводилися неодноразово. ОСОБА_1 , після ознайомлення із своїми процесуальними правами, активно користувався ними, внаслідок чого подав низку клопотань. Від послуг перекладача відмовився, оскільки досконало розмовляв, читав та писав українською мовою, повідомив про те, що його матір є українкою, тривалий час він жив та навчався на території України. Крім цього, переглядом записів із нагрудних камер поліцейських також вбачається відмова ОСОБА_1 від послуг перекладача.
8 жовтня 2024 року від ОСОБА_1 на адресу суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи і не призначення судових засідань у період 09.10.2024 - 20.11.2024, у зв'язку із наміром взяти безпосередню участь у судовому розгляді та перебуванням у цей час за межами України.
З урахуванням поданого клопотання наступне судове засідання призначено на 21.11.2024.
Однак, у визначену дату ОСОБА_1 у судове засідання також не прибув, причин неявки суду не повідомив.
Судом скеровано відповідний запит щодо надання відомостей про перетин державного кордону України. Проте Головним центром обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України надано відповідь про неможливість надання запитуваної інформації.
У судовому засіданні, яке відбулось 09.12.2024 ОСОБА_1 заявив чергове клопотання про відкладення судового розгляду, з огляду на залучення ним захисника та необхідністю ознайомлення з матеріалами справи.
Суддею указані клопотання задоволено, водночас зобов'язано надати підтверджуючу інформацію щодо причин неявки у раніше визначені для судового розгляду дні.
12 грудня 2024 року ОСОБА_1 подав письмові пояснення щодо перебування його за межами території України у час довший, ніж ним зазначено у раніше поданому клопотанні, у зв'язку із затримкою на державному кордоні. У судовому засіданні пред'явив судді оригінал паспорта серії НОМЕР_3 та надав його засвідчену копію.
Відповідно до ст.16 КУпАП іноземці і особи без громадянства, які перебувають на території України, підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах з громадянами України.
Згідно зі ст.26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Статтею 221 КУпАП встановлений вичерпний перелік справ про адміністративні правопорушення, розгляд яких покладено на районні, районні у місті, міські чи міськрайонні суди, зокрема до цього переліку віднесено розгляд справ за частинами третьою і п'ятою ст. 126 КУпАП. Розгляд справ про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 126 КУпАП, до цього переліку не віднесений та, згідно з ст. 222 КУпАП, здійснюється органами Національної поліції, як і за частинами першою та четвертою цієї статті.
Однак, встановлено, що станом на момент вчинення указаного адміністративного правопорушення, ОСОБА_1 не досяг вісімнадцяти річного віку.
Судді районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів розглядають справи про адміністративні правопорушення, цього Кодексу, а також справи про адміністративні правопорушення, вчинені особами віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років.
За таких обставин, а також враховуючи явку особи, яка притягається до адміністративної відповідальності та її захисника, суддя розглянув справу по суті.
У судовому засіданні, яке відбулось 12.12.2024 ОСОБА_1 пояснив суду про те, що він має право керування таким транспортним засобом, яким він керував у момент його зупинки працівниками поліції, однак виявилось, що у цей день він не мав його при собі. На підтвердження своїх слів надав суду засвідчену ним копію документа, викладеного іноземною мовою.
Захисник у судовому засіданні вказав не невірну кваліфікацію дій особи, оскільки за встановлених обставин дії особи мали бути кваліфікованими за ч. 1 ст. 126 КУпАП, тобто за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії.
Заслухавши пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності та його захисника, дослідивши протокол про адміністративне правопорушення та долучені до нього матеріали, суддя дійшов таких висновків.
Частиною другою ст. 126 КУпАП встановлено відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом.
Правила дорожнього руху, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством (ПДР України).
Відповідно до пункту 1.9 ПДР України, особи, які порушують ці правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Пунктом 2.1 А ПДР України передбачено, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
Статтею 10 Конституції України встановлено, що державною мовою в Україні є українська мова.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 12 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» судочинство і діловодство в судах України проводяться державною мовою.
Статтею 1 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» встановлено, що єдиною державною (офіційною) мовою в Україні є українська мова. Статус української мови як єдиної державної мови зумовлений державотворчим самовизначенням української нації. Державний статус української мови є невіддільним елементом конституційного ладу України як унітарної держави. Статус української мови як єдиної державної мови в Україні визначається виключно Конституцією України. Порядок функціонування і застосування державної мови визначається виключно законом. Статус української мови як єдиної державної мови передбачає обов'язковість її використання на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування, а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначені цим Законом.
Частинами 1, 6 ст. 13 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» визначено, що мовою нормативно-правових актів і актів індивідуальної дії, діловодства і документообігу органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування є державна мова. Органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації державної і комунальної форм власності беруть до розгляду документи, складені державною мовою, крім випадків, визначених законом.
Згідно з ч. 1 ст. 14 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» у судах України судочинство провадиться, а діловодство здійснюється державною мовою.
Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про нотаріат» нотаріуси засвідчують вірність перекладу документів з однієї мови на іншу.
Статтею 79 Закону України «Про нотаріат» визначено, що нотаріус засвідчує вірність перекладу документа з однієї мови на іншу, якщо він знає відповідні мови. Якщо нотаріус не знає відповідних мов, переклад документа може бути зроблено перекладачем, справжність підпису якого засвідчує нотаріус.
У порушення ст. 10 Конституції України, ст. 14 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної», ст. 12 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», особою, яка притягається до адміністративної відповідальності додано копію документа, викладеного іноземною мовою, без його перекладу на державну мову та засвідчення вірності його перекладу нотаріально. Зважаючи на указане, суддя не може встановити дійсний зміст письмового доказу.
Указом Президії Верховної Ради ПВР УРСР «Про ратифікацію Конвенції про шляховий рух» №2614-VIII від 25.04.1974 зі змінами та доповненнями, внесеними Європейською угодою від 01.05.1971, у редакції від 26.03.2006 було ратифіковано Конвенцію про дорожній рух (Відень, 08.11.1968).
До указаної Конвенції також приєднався Ізраїль.
Разом з цим, згідно ч. 1, 2 ст. 41 Конвенції про дорожній рух (Відень, 1968), кожен водій автомобіля повинен мати водійське посвідчення. Договірні сторони будуть визнавати: 1) будь-яке національне водійське посвідчення, що відповідає вимогам Додатка 6 до цієї Конвенції.
Частиною 2 ст.41 Конвенції про дорожній рух встановлено, що договірні сторони будуть визнавати будь-яке національне водійське посвідчення, складене їх національною мовою або на одній з їх мов або, якщо воно не складене на такій мові, супроводжуване завіреним перекладом; будь-яке національне водійське посвідчення, що відповідає приписам додатку 6 Конвенції, будь-яке міжнародне водійське посвідчення, що відповідає приписам додатку 7 Конвенції, дійсними на своїй території для керування автомобілем, що відповідає категорії чи категоріям транспортних засобів, на керування якими видане посвідчення, за умови, що вказане посвідчення є дійсним та що воно видане іншою договірною стороною чи одним з її територіальних підрозділів або об'єднанням, уповноваженим на це цієї договірної сторони чи одним з її територіальних підрозділів.
Із наданої копії документа викладеного іноземною мовою суддя не має можливості пересвідчитись у відповідності вимогам самого документа Додатку 6 до цієї Конвенції.
Також суддя бере до уваги п. 29.1 а ПДР України, яким передбачено, що водій механічного транспортного засобу, що прибуває до України з іншої країни, а також водій - громадянин України, який виїжджає за кордон, повинні мати: реєстраційні документи на транспортний засіб і посвідчення водія, що відповідають вимогам Конвенції про дорожній рух (Відень, 1968).
Згідно з п.30 Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, яке затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1993 р. № 340 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 20.05.2009 №511, зі змінами), особи, які тимчасово перебувають на території України, мають право на керування транспортними засобами за наявності міжнародного посвідчення водія та посвідчення водія іноземної держави, що не відповідає вимогам Міжнародної конвенції про дорожній рух 1968 року, записи в якому виконані або продубльовані літерами латинського алфавіту, або у разі наявності посвідчення водія іноземної держави, що відповідає вимогам Міжнародної конвенції про дорожній рух 1968 року, записи в якому виконані або продубльовані літерами латинського алфавіту.
З долученого відеозапису вбачається, що після зупинки автомобіля «Tesla» Model 3, реєстраційний номерний знак транспортного засобу НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 , останній на вимогу працівників поліції надав документ на євриті, у якому працівники поліції намагались розшукати ознаки посвідчення водія, яке б відповідало вимогам Конвенції про дорожній рух, 1968 року.
З долученого відеозапису вбачається, що працівниками поліції встановлено невідповідність представленого документа вимогам Конвенції, після чого його володільцю ( ОСОБА_1 ) роз'яснено про те, що представлений ним документ не надає йому права на керування транспортним засобом на території України.
Крім цього, ОСОБА_1 надав реєстраційні документи на транспортний засіб, належний його матері та закордонний паспорт на підтвердження власної особи. На відеозаписі також зазначено про те, що ОСОБА_1 пояснив про те, що тимчасово прибув на територію України, посвідки на проживання не має. Крім цього, з відеозапису встановлено, що ОСОБА_1 повідомляв про відсутність із собою паспорта громадянина іноземної держави, про який згадував, що той залишився у дома, в рюкзаку, що також виключає пред'явлення не посвідчення вовія у вигляді пластикової картки, а ID картки громадянина іноземної держави.
Таким чином, з оглянутого відеофайлу відсутні підстави вважати про те, що працівники поліції не встановили чи він не мав прав взагалі, чи не мав їх при собі. Крім цього, переглядом відеофайлів встановлено, що ОСОБА_1 наполягав на тому, що представлений ним документ і є посвідченням водія, який надає йому право керування транспортним засобом на території країни, що його видала.
Суддя звертає увагу на те, що працівники поліції, надалі, після встановлення особи, яка керувала транспортним засобом та перевірки наданих ним документів, виявили, що водій не досяг вісімнадцяти річного віку та дійшли висновку про відсутність права керування транспортним засобом категорії «В» особою, яка не досягла 18 річного віку. Зокрема на 01:50 хв. файлу з назвою «clip-2» працівниками поліції детально роз'яснено особі, яка притягається до адміністративної відповідальності зміст п. 2.13 ПДР України, із зазначенням того, що в Україні керувати автомобілями можна лише з 18 років, а особи, які не досягли вісімнадцятирічного віку на території України можуть керувати скутерами.
Після чого працівники перейшли до складання протоколів про адміністративні правопорушення, окремо за ч. 1 ст. 121 КУпАП, окремо за ч. 2 ст. 126 КУпАП.
Статтею 15 Закону України «Про дорожній рух» визначено, що кожний громадянин, який досяг визначеного цим Законом віку, не має медичних протипоказань та пройшов повний курс навчання за відповідними програмами, може в установленому порядку отримати право на керування транспортними засобами відповідної категорії.
Відповідно до указаної статті право на керування транспортними засобами відповідної категорії може бути надано:
мототранспортними засобами і мотоколясками (категорії A1, A) - особам, які досягли 16-річного віку;
автомобілями, колісними тракторами, самохідними машинами, сільськогосподарською технікою, іншими механізмами, які експлуатуються на вулично-дорожній мережі, всіх типів (категорії B1, B, C1, C, T), за винятком автобусів, трамваїв і тролейбусів, - особам, які досягли 18-річного віку.
Аналогічні положення містяться у п. 2.13 ПДР України, відповідно до яких право на керування транспортними засобами особам може бути надано:
мототранспортними засобами і мотоколясками (категорії А1, А) - з 16-річного віку;
автомобілями, колісними тракторами, самохідними машинами, сільськогосподарською технікою, іншими механізмами, які експлуатуються на вулично-дорожній мережі, всіх типів (категорії В1, В, С1, С), за винятком автобусів, трамваїв і тролейбусів, - з 18-річного віку;
До категорії В належать автомобілі, дозволена максимальна маса яких не перевищує 3500 кілограмів (7700 фунтів), а кількість сидячих місць, крім сидіння водія, - восьми, состав транспортних засобів з тягачем категорії В та причепом, повна маса якого не перевищує 750 кілограмів;
Тож в Україні для водіїв діють вікові обмеження, які відрізняються залежно від категорії транспортного засобу. Відповідальність за порушення цих обмежень є однаковою для всіх.
Однак, п. 2.13 ПДР України та ст. 15 Закону України «Про дорожній рух» є загальними нормами та не визначають обов'язку водія механічного транспортного засобу мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
У даному випадку, обов'язок водія механічного транспортного засобу мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передбачено вимогами п. 2.1 «а» Правил дорожнього руху України (постанова Кропивницького апеляційного суду від 12.01.2024 у справі № 405/4381/23).
Отже, у протоколі про адміністративне правопорушення зазначено пункт Правил дорожнього руху, який відповідає суті адміністративного правопорушення, за вчинення якого настає адміністративна відповідальність, передбачена ч. 2 ст. 126 КУпАП.
Зважаючи на викладене, суддя дійшов висновку про те, що станом на час зупинки ОСОБА_1 у нього було відсутнє право керування транспортним засобом категорії В, що відповідає диспозиції ч. 2 ст. 126 КУпАП.
Враховуючи зазначене вище, суддя вважає, що дії ОСОБА_1 підпадають під ознаки адміністративного правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП.
Вирішуючи питання про накладення адміністративного стягнення суддя враховує таке.
Положеннями статті 13 КУпАП передбачено, що до осіб віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років, які вчинили адміністративні правопорушення, застосовуються заходи впливу, передбачені ст. 24-1 цього Кодексу.
У разі вчинення особами віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років адміністративних правопорушень, передбачених статтями 44, 51, 89, 121-127, 130, статтею 139, частиною третьою статті 154, частиною другою статті 156, статтями 173, 173-4, 174, 183-1, 185, 190-195 цього Кодексу, вони підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах. З урахуванням характеру вчиненого правопорушення та особи правопорушника до зазначених осіб (за винятком осіб, які вчинили правопорушення, передбачені статтею 185) можуть бути застосовані заходи впливу, передбачені ст. 24-1 КУпАП.
Відповідно до ст. 24-1 КУпАП за вчинення адміністративних правопорушень до неповнолітніх у віці від шістнадцяти до вісімнадцяти років можуть бути застосовані такі заходи впливу: зобов'язання публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого; попередження; догана або сувора догана; передача неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічному або трудовому колективу за їх згодою, а також окремим громадянам на їх прохання.
Враховуючи характер вчиненого правопорушення та особу правопорушника, який є громадянином іноземної держави і, станом на момент вчинення указаного адміністративного правопорушення не досяг повноліття, суддя дійшов висновку, що до ОСОБА_1 слід застосувати захід впливу у виді попередження.
Оскільки захід впливу не є адміністративним стягненням, тому судовий збір не стягується.
Керуючись ст. 24-1, 283, 284 КУпАП,
ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП, і застосувати заходи впливу у виді попередження.
Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її винесення, шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного суду через Франківський районний суд м. Львова.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Суддя: Баран О.І.