СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
ун. № 759/3298/24
пр. № 2/759/2294/24
13 грудня 2024 року суддя Святошинського районного суду м.Києва Бабич Н.Д., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (без повідомлення сторін) цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про відшкодування шкоди,-
15.02 2024 р. до суду надійшов вказаний позов, у якій позивачі просять суд стягнути з відповідача на їх користь по 250000,00 грн. моральної шкоди .
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що 15.03.2021 р. на вул. Вокзальній м. Буча Київської області електропоїзд "Хюндай" під керуванням машиніства ОСОБА_3 скоїв наїзд на ОСОБА_4 , який від отриманих травм помер. Внаслідок його смерті позивачам спричинено моральну шкоду, яку вони оцінили у вказаному розмірі. Посилаючись на те, що ОСОБА_3 був машиністом та працював в АТ "Українська залізниця", а тому відповідач повинен відшкодувати шкоду завдану своїм працівником.
Ухвалою суду від 16.02.2024 вказаний позов залишено без руху, надано час для усунення недоліків.
01.03.2024 р. до суду від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків, з якої вбачається, що вимоги ухвади суду викоано.
Ухвалою суду від 04.03.2024 р. у справі відкрито провадження за правилами спрощеного провадження.
22.03.2024 р. до суду надійшов відзив на позов, в якому представник відповідача проти вимог заперечував з тих підстав, що позивачем не надано доказів факту загибелі ОСОБА_4 та доказів понесення моральної шкоди, зокрема висновку.
Ухвалою суду від 29.04.2024 витребувано з Бучанського відділення поліції (08293, Київська область, м. Буча, вул. Нове шосе, 3) належним чином завірену копію постанови про закриття кримінального провадження внесеного до ЄРДР № 12021111050000295 та копію судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Суд, дослідивши матеріали справи, прийшов до висновку про можливість ухвалення по справі рішення та часткового задоволення позовних вимог з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частина перша ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Як встановлено судом та вбачається з копії витягу з ЄРДР № 12021111050000295 від 16.03.2021 р ІНФОРМАЦІЯ_2 о 18:04 год. на переході д/д вокзалу станція "Буча", за адресою: м. Буча вул. Вокзальна, внаслідок порушення правил безпеки руху працівником залізничного транспорту, а саме зіткнення з поїздом, загинув гр. ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
26.03.2021 р. кримінальне провадження закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК Укроаїни.
Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до ч. 1 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Частина 5 статті 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
За загальним правилом, відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (ч. 2 ст. 1187 ЦК України).
Разом з тим, правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, - якщо законом передбачено такий обов'язок.
Відповідно до ч.1 ст.1172 ЦК юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Отже, відповідальність юридичної або фізичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, перебуває із цією юридичною або фізичною особою в трудових відносинах і шкоду така особа заподіяла у зв'язку з виконанням трудових (службових) обов'язків.
При цьому під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків розуміється виконання ним роботи, передбаченої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча й виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою або спричинена необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов'язків працівника.
Саме такі висновки щодо застосування положень ст.1172 ЦК висловлені ВС у постанові від 28.01.2015 (№6-229цс14), яка надана заявником для порівняння.
Встановлено судом і не оспорюється учасниками процесу, що машиніст ОСОБА_3 , на момент пригоди, перебував в трудових відносинах з АТ "Українська залізниця" і шкоду така особа заподіяла у зв'язку з виконанням трудових (службових) обов'язків, а тому судом не досліджувались дані обставини у відповідності до вимог ч. 1 ст. 82 ЦПК України.
Відповідно до ч, 2 ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Як заначили позивачі сам факт загибелі людини під час ДТП є безумовним свідченням глибини та тривалості моральних страждань його рідних, враховуючи, що життя та здоров'я людини у відповідності до Конституції України є найвищою цінністю, атому життя є безцінним і оцінити втрату людини не можливо.
Також суд вважає безпідставними доводи відповідача що за фактом ДТП не встановлено вини вводія машиніста.
Так у постанові Верховного Суду від 10.01.2019 у справі № 500/2095/15-ц визначено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела. Незалежно від вини фізичної особи, завдана нею шкода відшкодовується, зокрема, якщо шкоду завдано ушкодженням здоров'я, життю внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Таким чином, при заподіянні шкоди життю потерпілого джерелом підвищеної небезпеки, цивільно-правова відповідальність власника такого джерела настає незалежного від його вини, в силу закону, у певних межах, а саме щодо відшкодування витрат на поховання та моральної шкоди.
Відповідно до висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18), у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди.
З огляду на презумпцію вини заподіювача шкоди, передбаченої частиною другою статті 1166 ЦК України, відповідач звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п'ята статті 1187 ЦК України)
Порядок та умови відшкодування шкоди безпосередньо встановлено ЦК України, відповідно до якого умовами відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є протиправність поведінки заподіювача шкоди, наявність цієї шкоди у потерпілого і причинного зв'язку між ними.
При цьому слід враховувати, що особливі правила статті 1187 ЦК України діють тоді, коли шкоду завдано тими властивостями об'єкта, через які діяльність із ним визнається джерелом підвищеної небезпеки.
Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об'єкта зобов'язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов'язок відшкодувати завдану шкоду як винні, так і невинні володільці об'єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.
Разом із тим, відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.
Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними. Обов'язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди.
Такі правові висновки зроблені у постановах Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 345/3335/17 (провадження № 61-22598св18), від 07 жовтня 2020 року у справі № 742/637/19 (провадження № 61-320св20), від 26 квітня 2022 року у справі № 184/1461/20-ц (провадження № 61-14226св21).
Стаття 13 ЦПК України встановлює, що суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до статті 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Отже, відповідно до положень ЦК України за шкоду, заподіяну працівником власника джерела підвищеної небезпеки, має відповідати юридична або фізична особа, якій належить транспортний засіб (постанова Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 404/6420/13-к).
Також, судом приймається до уваги, що відповідно до висновку Верховного Суду, який викладено в постанові від 05.09.2018 у справі №534/872/16-ц, шкода (в тому числі моральна), завдана внаслідок ДТП з вини водія, який виконував трудові обов'язки та на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Виходячи з вищезазначених приписів законодавства суд зазначає, що позиває має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП, а цивільно-правова відповідальність за завдану позивачу шкоду лежить на відповідачеві по справі - АТ "Українська залізниця", як володільця джерела підвищеної небезпеки, внаслідок дії якого було завдано шкоду позивачам, незалежно від наявності його вини у скоєні ДТП.
Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням суті позовних вимог, характеру дій особи, яка спричинила шкоду, фізичних та моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків.
Як зазначено у пункті 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до пункту 9 вказаної Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнали позивачі, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються, обставини, внаслідок яких настала смерть ОСОБА_4 , тяжкість вимушених змін у життєвих стосунках позивачів, час та зусилля, необхідні для сприйняття втрати людини, не можливість відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Враховуючи, що позивачі втратили близьку людину, чоловіка та батька, отримали вкрай негативні емоції та страждання, суд вважає, що позивачі безсумнівно понесли моральні збитки.
Керуючись вимогами розумності та справедливості, суд визначає розмір грошового відшкодування моральної шкоди в сумі 200 000 грн., які слід стягнути з відповідача на користь кожного з позивачів.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд керується положенням ст. 141 ЦПК України.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, згідно ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави судовий збір в сумі 4000,00 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 526, 530, 625 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 95, 133, 134, 137, 141, 229, 258, 259, 263-266, 268, 273, 280-289, 352, 354, ЦПК України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про відшкодування шкоди,- задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь кожної ОСОБА_1 , ОСОБА_2 моральну шкоду заподіяну в результаті смерті ОСОБА_4 у розмірі по 200 000 (двісті тисяч) грн. 00 коп.
Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь держави судовий збір в розмірі 4000,00 (чотири тисячі) грн. 00 коп.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів.
Зазначити дані учасників процесу:
Позивач:
1) ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ;
2) ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Акціонерне товариство "Українська залізниця", ЄДРПОУ 40075815, м. Київ, вул. Єжи Гейдройця, 5.
Суддя: Бабич Н.Д.