СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
ун. № 759/20534/24
пр. № 2-а/759/242/24
13 грудня 2024 року Святошинський районний суд міста Києва в складі головуючого судді Бабич Н.Д.., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,-
03.10.2024 р. до суду надійшов вказаний позов, в якому позивач просить визнати протиправною та скасувати постанову № 1931 від 24.09.2024 року про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 25500 грн. 00 коп., справу про адміністративне правопорушення закрити, стягнути з відповідача на його користь витрати по сплаті судового збору.
Позовні вимоги позивачем обґрунтовані тим, що 24.09.2024 року постановою начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 полковником ОСОБА_2 на нього, ОСОБА_1 , було накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 25500,00 грн. за адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та притягнуто його до адміністративної відповідальності за те, що він не з'явився по повістці на 02.09.2024 року о 07 год. 00 хв. для призову в Збройні Сили України. У постанові зазначено, щодоказів поважності причин неявки ОСОБА_1 не надав. Військовозобов'язаний оповіщений 12.08.2024 належним чином. Своїми діями ОСОБА_1 порушив обов'язок встановлений частиною 3 ст. 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а саме: з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки). Таким чином, встановлено, що військовозобов'язаний ОСОБА_1 порушив законодавство про мобілізацію під час дії особливого періоду.
Позивач вважає оскаржувану постанову протиправною, оскільки винесена без належних доказів. Зокрема, як заначає в позові позивач, він не приписаний до жодної військової частини для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань. Позивач стверджує, що повістки не отримував за адресою свого місця проживання: АДРЕСА_1 , на 02.09.2024 до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Також ОСОБА_1 зазначив, що з 11.08.2024 р. є заброньованим. Крім того, ОСОБА_1 вказує на, ряд обставин, які передували складанню протоколу №2189 про адміністративне правопорушення від 18.09.2024 р., зокрема уточнення своїх облікових даних, проходження війського-лікарської комісії (ВЛК), перебування на лікуванні.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 07.10.2024 року відкрито провадження у справі, вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
06.11.2024 року до суду надійшов відзив від ІНФОРМАЦІЯ_1 , яким просить відмовити в задоволенні позову, посилаючись на обставини викладені у відзиві. Зокрема, відповідач вказує, що ОСОБА_1 є військовозобов'язаний та перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується військово-обліковим документом АВ № 804053. Позивач, пройшов віцйськову лікарську комісію як кандидат для проходження військової служби, що підтверджується довідкою BJIK № 15/18664 від 21.06.2024 та визнаний придатним до військової служби. 12.08.2024 ОСОБА_1 відмовився ставити підпис про отримання повістки, про виклик його на 02.09.2024 на 07:00 год., про що складено акт та текст повістки зачитаний йому в голос при свідках. ОСОБА_1 не з'явився за викликом до ІНФОРМАЦІЯ_3 02.09.2024, що зафіксовано в протоколі № 2189 від 18.09.2024. та складено відповідний рапорт офіцером мобілізаційного відділення. Також зазначено, що ОСОБА_1 , 21.06.2024 пройшов співбесіду як кандидат для проходження військової служби, що підтверджується листком про проходження співбесіди та карткою професійно психологічного відбору кандидата. ОСОБА_1 , 12.08.2024 прибув до ІНФОРМАЦІЯ_4 , офіцер мобілізаційного відділення повідомив його, що він призивається на військову службу за мобілізацією і викликається на 02.09.2024 на 07:00 год, але позивач відмовився від підпису про отримання повістки, повідомив про відмову проходити службу по мобілізації та отримання повістки, про що було складно акт та зачитана повістка йому в голос при свідках про виклик його на 02.09.2024 на 07:00 год. Позивачу було відомо про виклик його до ІНФОРМАЦІЯ_3, але в зазначений день він не з'явився, причини неприбуття не повідомив. Також заначив, що бронювання ОСОБА_1 відбулось з грубим порушенням закону.
14.11.2024 р. до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній заперечував проти позову з підстав викладених в позові. Також зазначив, що вперше бачить акт про відмову від підпису повістки від 12.08.2024 р., який додано до відзиву на позов, що може за переконавнням позивача свідчити, що представник відповідача намагається суд ввести в оману про те, що він був повідомлений про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Заперечень на відповідь на відзив до суду не надходило.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Зважаючи на викладене, суд розглядає справу за наявними у справі матеріалами без повідомлення сторін.
У відповідності до ч. 4 ст. 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин цієї справи, дослідивши наявні матеріали справи, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, прийшов до наступних висновків.
Стаття 9 КУпАП передбачає, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно зі ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Стаття 251 КУпАП України передбачає, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Згідно зіст. 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Відповідно до ст. 235 КУпАП Територіальні центрикомплектування тасоціальної підтримки розглядають справи про адміністративні правопорушення, зокрема і за ст. 210-1 КУпАП.
Судом встановлено, що 24.09.2024 року постановою начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 полковником ОСОБА_2 на ОСОБА_1 було накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 25500,00 грн. за адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та притягнуто його до адміністративної відповідальності. В постанові зазначено обставини адміністративного правопорушення, а саме: гр. ОСОБА_1 , 1979 р.н., не з'явився по повістці на 02.09.2024 року о 07 год. 00 хв. для призову в Збройні Сили України. Доказів поважності причин неявки не надав. Військовозобов'язаний оповіщений 12.08.2024 належним чином. Своїми діями ОСОБА_1 порушив обов'язок встановлений частиною З ст. 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» - з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки). Таким чином встановлено, що військовозобов'язаний ОСОБА_1 порушив законодавство про мобілізацію під час дії особливого періоду (а.с.58-59).
Як вбачається з розписки № 205 від 12.08.2024 р, ОСОБА_1 викликався 02.09.2024 р. до ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.91).
12.08.2024 р. капітаном ОСОБА_3 , за присутності свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , складено акт про відмову від підпису отримання повістки відносно гр. ОСОБА_1 , як вбачається з даного акту, останній відмовився її отримувати, повістка була зачитана в голос (а.с.94).
02.09.2024 р. ОСОБА_1 не з'явився за викликом ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що було складено протокол № 2189 від 18.09.2024 р., відповідно до якого, ОСОБА_1 не з'явився у зазначений термін по повістці на 02.09.2024 року о 07 год. 00 хв. для призову в Збройні Сили України. Доказів поважності причин неявки не надав. Військовозобов'язаний оповіщений 12.08.2024 належним чином. Своїми діями ОСОБА_1 порушив обов'язок встановлений частиною З ст. 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» -з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки). Таким чином встановлено, що військовозобов'язаний ОСОБА_1 порушив законодавство про мобілізацію під час дії особливого періоду (а.с.49-50, 89-90).
В графі «Пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу особою, яка притягається до адміністративною відповідальності» ОСОБА_1 зазначив наступне: "з правопорушення не погоджуюсь, з правами ознайомлений" ,справу просив розглядати за його присутності.
24.09.2024 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 полковником ОСОБА_2 було винесено постанову № 1931 за справою про адміністративне правопорушення за частиною 3 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , за фактом того, що громадянин ОСОБА_1 не з'явився у зазначений термін по повістці на 02.09.2024 о 7 годині 00 хвилин для призову в Збройні Сили України. Доказів поважності причин неявки не надав. Військовозобов'язаний оповіщений 12.08.2024 належним чином. Своїми діями ОСОБА_1 порушив обов'язок встановлений частиною 3 ст 22 ЗУ « Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» - з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки). Таким чином встановлено, що військовозобов'язаний ОСОБА_1 порушив законодавство про мобілізацію під час дії особливого періоду.
Зазначеною постановою на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 25550,00 грн.
Як зазначив позивач ОСОБА_1 він був присутній при розгляді справи. Копію постанови від 24.09.2024 р. отримав його представник - адвокат Гордієнко Н.П.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Положеннями ст. 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права та свободи від порушень і протиправних посягань. Згідно ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. Відповідно до ст. 35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Згідно з положеннями ст. 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції. Відповідно до ст. 106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України. Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб. Надалі, воєнний стан був неодноразово продовжений і Верховна Рада України щоразу їх затверджувала відповідними законами та діє станом на дату прийняття рішення у даній справі. Водночас, Указом Президента України від 24.02.2022 № 65/2022 "Про загальну мобілізацію", затвердженим Законом України від 03.03.2022 № 2105-IX, оголошено проведення загальної мобілізації. Згідно з цим Указом призову на військову службу за мобілізацією підлягають військовозобов'язані та резервісти. У відповідності зі ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.92 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Частиною 1 статті 1 Закону № 2232-XII передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Відповідно до ч. 3 ст. 1 Закону № 2232-XII військовий обов'язок включає проходження військової служби. Згідно ч. 2 ст. 1 Закону № 2232-XII військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Статтею 3 Закону № 2232-XII передбачено, що правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закони України "Про оборону України", "Про Збройні Сили України", "Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію", інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.93 № 3543-XII (далі - Закон № 3543-XII) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів. Так, мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано (ст. 1 Закону № 3543-XII). Відповідно до ч. 8 ст. 4 Закону № 3543-XII з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій. Відповідно до статей 17, 65 Конституції України захист держави і забезпечення її безпеки є найважливішими функціями всього Українського народу. Військова служба - це конституційний обов'язок громадян України, який полягає у забезпеченні оборони України, захисті її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності. захист вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Такі положення основного закону дублюються в ст. 1 Закону № 2232-XII - захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. До військовослужбовців належать особи, які проходять таку службу, зокрема у Збройних Силах України. Військовій службі передує необхідність виконання конституційного військового обов'язку, що передбачає проходження громадянами України військової служби (добровільно чи за призовом). Відповідно до ст. 2 Закону № 2232-XII військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуютьс військовослужбовцями. Згідно зі ст. 17 Закону України від 06.12.91 № 1932-XII «Про оборону України» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров'я і віком, а жіночої статі -також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов'язок згідно із законодавством. Стаття 210-1 КУпАП передбачає відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію. Згідно ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період - тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Диспозиції ст. 210-1 КУпАП є банкетною, тобто передбачає вказівку про порушення вимог інших нормативно-правового актів, які регламентують мобілізаційне законодавство, зокрема, Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Відповідно до ч.3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися: військовозобов'язані та резервісти, які приписані до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, - на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях; резервісти, які проходять службу у військовому резерві, - до військових частин у строки, визначені командирами військових частин; військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку; військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом керівників відповідних підрозділів; особи, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту. Інші військовозобов'язані протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, зобов'язані уточнити свої облікові дані через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або знаходження. У разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов'язаний з'явитися у зазначені у ній місце та строк. Поважними причинами неприбуття громадянина у строк, визначений у повістці, які підтверджені документами відповідних уповноважених державних органів, установ та організацій (державної та комунальної форм власності), визнаються: перешкода стихійного характеру, хвороба громадянина, воєнні дії на відповідній території та їх наслідки або інші обставини, які позбавили його можливості особисто прибути у визначені пункт і строк; смерть його близького родича (батьків, дружини (чоловіка), дитини, рідних брата, сестри, діда, баби) або близького родича його дружини (чоловіка). У разі неприбуття громадянин зобов'язаний у найкоротший строк, але не пізніше трьох діб від визначених у повістці дати і часу прибуття до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, повідомити про причини неявки шляхом безпосереднього звернення до зазначеного у повістці територіального центру комплектування та соціальної підтримки або в будь-який інший спосіб з подальшим його прибуттям у строк, що не перевищує сім календарних днів. З матеріалів справи вбачається, що 12.08.2024 р., ОСОБА_1 було повідомлено про виклик на 02.09.2024 р. до ІНФОРМАЦІЯ_4 , однак відмовився від отримання повістки про, що було складено акт про відмову, посилання на те, що акт позивач бачить вперше, та може свідчити, що зроблений пізніше, жодним чином не підтверджено, та враховуючи, що рішення суду не може грунтуватись на припущенні, судом враховано даний акт при винесенні рішення суду. Обставини, які передували складанню протоколу № 2189 від 18.09.2024 р., зокрема: уточнення своїх облікових даних, проходження війського-лікарської комісії (ВЛК), перебування на лікуванні в період з 03.07.2024 р. та отримання бронювання, судом не досліджувались, оскільки не є предметом даного спору. Згідно ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Відповідно до ст. 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. При цьому, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. (ч. 1 ст. 76 КАС України) Відповідно до положень ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Положеннями ч. 3 ст. 286 КАС України передбачено, що за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:
1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;
2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);
3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;
4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено. Таким чином, зважаючи на встановлені обставини справи, беручи до уваги норми чинного законодавства, суд приходить до висновку, що позивач будучи військовозобов'язаним, не повідомив ІНФОРМАЦІЯ_6 про причини неприбуття за повісткою на 02.09.2024 року не пізніше трьох діб від дати визначеній у повістці та не прибув у строк, що не перевищує сім днів, а тому, приймаючи постанову № 1931 у справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210-1 КУпАП начальник ІНФОРМАЦІЯ_1 полковником ОСОБА_6 діяв у відповідності до вимог чинного законодавства, а тому відсутні підстави для визнання постанови протиправною та її скасуванню. У відповідності до положень ст. 139 КАС України суд відносить судові витрати за рахунок позивача. На підставі викладеного, керуючись ст.210-1 ч.3 КУпАП, ст.ст. 2, 6, 8, 9, 72-77, 79, 90, 139, 241-242, 244-246, 250-251, 255, 286, 295 КАС України, ст.ст. 35, 64 Конституції України, Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу», -
ОСОБА_1 в задоволенні позову до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,- відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня його проголошення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: Н.Д. Бабич