Справа № 711/9280/24
Номер провадження 1-кп/711/613/24
10 грудня 2024 року м.Черкаси
Придніпровський районний суд м.Черкаси в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
потерпілого ОСОБА_4 ,
представника потерпілої ОСОБА_5 ,
захисника обвинуваченої ОСОБА_6 ,
обвинуваченої ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Придніпровського районного суду м.Черкаси кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024250310003648 від 29.10.2024, стосовно:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки міста Корсунь-Шевченківський, Черкаської області, громадянки України, українки, з вищою освітою, офіційно не працевлаштованої, заміжньої, яка має на утриманні двох малолітніх дітей: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , депутатом не являється, не є учасником бойових дій, не є особою з інвалідністю, не перебуває на обліку у лікарів психіатра, нарколога, зареєстрована та проживаюча за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимої,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,
29 жовтня 2024 року близько 14 години 10 хвилин ОСОБА_7 , керуючи автомобілем марки Renault Twingo, реєстраційний номер НОМЕР_1 , відповідно до висновку судової експертизи технічного стану транспортного засобу №СТ/373Е-24 від 18.11.2024 - деталі робочої гальмівної системи, ходової частини та рульового керування автомобіля перебували у працездатному стані, та рухаючись в місті Черкаси по проїзній частині вулиці Припортова зі сторони вулиці Сергія Амброса на регульованому перехресті з вулицею Володимира Великого та вулицею Захисників України під час виконання маневру повороту ліворуч на проїзну частину вулиці Захисників України в напрямку вулиці В'ячеслава Чорновола, поблизу будинку №33, проявила неуважність та порушив вимоги:
- п. 2.3.б) Правил дорожнього руху України, згідно до якого для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі;
- п. 10.1. Правил дорожнього руху України, відповідно до якого перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху;
- п. 16.2. Правил дорожнього руху України, відповідно до якого на регульованих і нерегульованих перехрестях водій, повертаючи праворуч або ліворуч, повинен дати дорогу пішоходам, які переходять проїзну частину, на яку він повертає, а також велосипедистам, які рухаються прямо в попутному напрямку.
Під час руху вона, керуючи автомобілем Renault Twingo, реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись в місті Черкаси по проїзній частині вулиці Припортова зі сторони вулиці Сергія Амброса на регульованому перехресті з вулицею Володимира Великого та вулицею Захисників України під час виконання маневру повороту ліворуч на проїзну частину вулиці Захисників України в напрямку вулиці В'ячеслава Чорновола, поблизу будинку №33, грубо порушуючи вказані правила безпеки дорожнього руху, проявила крайню неуважність до дорожньої обстановки та її змінам, а саме перед зміною напрямку свого руху ліворуч не переконалась, що це буде безпечним і не створить небезпеки іншим учасникам дорожнього руху, не зупинила керований нею автомобіль марки Renault Twingo, реєстраційний номер НОМЕР_1 , перед регульованим пішохідним переходом через проїзну частину вулиці Захисників України, який позначений дорожньою розміткою 1.14.1 «Зебра», дорожніми знаками 5.38.1 та 5.38.2 «Пішохідний перехід» Правил дорожнього руху України та світлофорними об'єктами, які працювали у звичному режимі та на яких для пішоходів перебував у ввімкненому режимі зелений сигнал світлофора, не дала дорогу, а продовжила свій рух, чим створила небезпеку для руху, внаслідок чого здійснила наїзд на пішохода ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка перетинала проїзну частину вулиці Захисників України по вказаному регульованому пішохідному переходові справа наліво відносно напрямку руху автомобіля.
В результаті дорожньо-транспортної пригоди потерпіла ОСОБА_10 , відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 02-01/1061 від 22.11.2024, отримала тілесні ушкодження: травма голови з переломом кісток склепіння та основи черепа, крововиливом під тверду мозкову оболонку над правою півкулею головного мозку, крововиливом та раною м'яких тканин голови в потиличній ділянці, перелому тазу з переломами кісток тазу, травма лівої нижньої кінцівки з переломами малогомілкової кісти, внутрішньої кісточки великогомілкової кістки, перелом голівки малогомілкової кістки, що відноситься до категорії тяжких тілесних ушкоджень, як такі, що небезпечні для життя.
Спричинення потерпілій ОСОБА_10 тяжкого тілесного ушкодження знаходиться в причинному зв'язку, відповідно до висновку судової автотехнічної експертизи №СТ/375Е-24 від 19.11.2024, з порушенням водієм автомобіля Renault Twingo, реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_7 вимог п. 10.1. та 16.2. Правил дорожнього руху України.
Вказаними діями ОСОБА_7 вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК України, тобто порушення правил безпеки дорожнього руху, а саме вимог підпункту «б» пункту 2.3., пунктів 10.1. та 16.2 Правил дорожнього руху України, особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому тяжке тілесне ушкодження.
Допитана в судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_7 , свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, визнала повністю, у вчиненому щиро покаялася, підтвердивши обставини, а саме: час, місце та спосіб вчинення нею інкримінованого їй органом досудового розслідування злочину, викладених в обвинувальному акті, які відповідають дійсності і вона їх у повному обсязі підтверджує. Пояснила, що 29.10.2024 року близько 14 години 10 хвилин, керуючи автомобілем марки «Renault» модель «Twingo», реєстраційний номер НОМЕР_2 , рухалась в місті Черкаси по проїзній частині вулиці Припортова зі сторони вулиці Сергія Амбросова, на регульованому перехресті з вулицею Володимира Великого та вулицею Захисників України під час виконання маневру повороту ліворуч на проїзну частину вулиці Захисників України в напрямку вулиці В'ячеслава Черновола, поблизу будинку №33, проявивши неуважність, здійснила наїзд на пішохода ОСОБА_10 , яка перетинала проїзну частину по пішохідному переходові.
Вона відшкодувала потерпілому матеріальну та моральну шкоду. Дуже хвилюється через те, що ОСОБА_10 отримала тілесні ушкодження та вибачається за свою неуважність. Зобов'язується надавати допомогу ОСОБА_10 в подальшому. Також просила врахувати, що під час досудового розслідування вона визнавала свою провину, зробивши для себе належні висновки, засуджує свою поведінку. Просила суворо її не карати, не призначати покарання пов'язане з позбавленням волі та не застосовувати додаткове покарання, пов'язане з позбавлянням права керувати транспортними засобами, так як вона мати двох неповнолітніх дітей. У зв'язку з тим, що робота її чоловіка пов'язана з постійними відрядженнями, вона з дітьми проводе більше часу, підвозить їх до школи, забирає зі школи, забирає дітей, коли оголошується тривога, також один зі синів потребує постійного догляду лікаря, так як має хронічне захворювання.
Потерпілий ОСОБА_4 , допитаний в судовому засіданні, пояснив, що ОСОБА_10 , його мати, яка на даний час перебуває у лікарні. Матеріальна та моральна шкода йому повністю відшкодована. Претензій до обвинуваченої не має. Дійсно обвинувачена постійно допомагала матеріально та підтримувала морально його маму. Просив призначити обвинуваченій покарання без позбавлення волі та без позбавлення права керування транспортними засобами.
Представник потерпілого, адвокат ОСОБА_5 також пояснив, що матеріальна та моральна шкода відшкодована. Просив призначити обвинуваченій покарання без позбавлення волі та без позбавлення права керування транспортними засобами.
Враховуючи те, що обвинувачена в повному обсязі визнала свою вину у вчиненні інкримінованого їй органом досудового слідства злочину при обставинах, викладених у обвинувальному акті, та беручи до уваги, що прокурор та потерпілий не оспорювали фактичні обставини провадження, і судом встановлено, що учасники судового провадження, в тому числі обвинувачена, правильно розуміє зміст цих обставин та відсутні сумніви щодо добровільності її позиції, роз'яснивши їй положення ч.3 ст.349 КПК України про те, що у такому випадку вона буде позбавлений права оспорювати фактичні обставини провадження у апеляційному порядку, вислухавши думку учасників судового провадження, які не заперечували проти розгляду кримінального провадження в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, суд визнає недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин провадження, які ніким не оспорюються.
Суд також пересвідчився в добровільності позиції обвинуваченої та не знайшов підстави вважати, що остання себе оговорює або в інший спосіб викривлює визнані нею у судовому засіданні обставини, чи визнає під примусом.
Заперечень з приводу оголошених фактичних обставин, встановлених в ході досудового розслідування в кримінальному проваджені, від сторін не надійшло, учасники погодилися із кваліфікацією вчинених діянь, будь-які заперечення відсутні.
Вина обвинуваченої підтверджується доказами, які були зібрані органами досудового розслідування і які вона визнала в судовому засіданні, відповідно до ч.3 ст.349 КПК України.
Це узгоджується з вимогами п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, розділу ІІІ Рекомендації № 6 R (87) 18 Комітету міністрів Ради Європи «Відносно спрощеного кримінального правосуддя» та практики Європейського Суду з прав людини щодо їх застосування, згідно яким суд повинен забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних проваджень шляхом спрощеного і скороченого розгляду.
Враховуючи викладене, суд, допитавши обвинувачену, покази якої є послідовними, логічними і не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченою змісту обставин злочину, добровільності та істинності її позиції, допитавши потерпілого, дослідивши матеріали кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченої, прийшов до висновку, що винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого їй злочину при обставинах, викладених в обвинувальному акті, доведена повністю.
Таким чином, враховуючи викладене, суд вважає, що своїми діями ОСОБА_7 вчинила кримінальне правопорушення - злочин, передбачене ч. 2 ст. 286 КК України, тобто порушення правил безпеки дорожнього руху, а саме вимог підпункту «б» пункту 2.3., пунктів 10.1. та 16.2 Правил дорожнього руху України, особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому тяжке тілесне ушкодження.
Підстав, у відповідності до ч. 3 ст. 337 КПК України, для виходу за межі висунутого обвинувачення чи його зміни суд не вбачає, оскільки в ході судового розгляду обставин, які б перешкоджали ухваленню справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод, не встановлено.
Суд, призначаючи обвинуваченій ОСОБА_7 покарання, ураховує, що покарання, як захід державного реагування на осіб, котрі вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації. Застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому суд вирішує питання, визначені ч. 1 ст. 368 КПК України, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила. Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винуватою у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому призначення необхідного і достатнього покарання певною мірою забезпечує відчуття справедливості як у потерпілого, так і суспільства.
За змістом статей 50, 65 КК України та п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24.10.2003 р. зі змінами від 06.11.2009 р., особі, яка скоїла злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження скоєння нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам законності, обґрунтованості, справедливості, співмірності та індивідуалізації, що є системою найбільш істотних правил і критеріїв, які визначають порядок та межі діяльності суду під час обрання покарання. Суд повинен ураховувати ступінь тяжкості злочину, конкретні обставини його скоєння, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу, обставини, що впливають на покарання, ставлення особи до своїх дій, інші особливості справи, які мають значення для забезпечення відповідності покарання характеру та тяжкості злочину. Індивідуалізація покарання ґрунтується на прогностичній діяльності суду. Оптимальним орієнтиром якої є визначення покарання в тому обсязі, який був би достатнім для досягнення найближчої мети покарання - виправлення засудженого.
Обираючи вид та міру покарання обвинуваченій ОСОБА_7 , суд відповідно до ст.65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення-злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, яке відповідно ст.12 КК України, відноситься до категорії тяжких злочинів, дані про особу обвинуваченої, яка раніше не судима, до адміністративної відповідальності не притягувалась, має постійне місце проживання та реєстрації, заміжня, має на утриманні двох малолітніх дітей, не є особою з інвалідністю, на обліку у лікарів психіатра чи нарколога не перебуває, характеризується за місцем проживання позитивно, вину визнала, щиро розкаялася, висловивши щирий жаль з приводу свого вчинку, осудила свою поведінку та активно сприяла розкриттю кримінального правопорушення, добровільно відшкодувала потерпілому завдані матеріальні та моральні збитки в загальній сумі 10000 тисяч доларів США, що підтверджується нотаріально завіреною заявою від 03.12.2024.
В якості обставин, що пом'якшують покарання обвинуваченої, згідно ст. 66 КК України, суд визнає її щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, добровільне відшкодування потерпілому завданого матеріального та морального збитку.
При цьому, суд враховує, що щире каяття характерне тим, що воно засновано на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки через визнання вини і готовність нести кримінальну відповідальність, тобто характеризує суб'єктивне ставлення винної особи до вчиненого кримінального правопорушення, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася. Також суд враховує, що активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення як обставина, що пом'якшує покарання, означає добровільну допомогу слідству будь-яким чином, зокрема таким, як повідомлення правоохоронним органам або суду фактів у справі, надання доказів, інших відомостей про власну кримінальну діяльність.
У судовому засіданні обвинувачена свою вину визнала у повному обсязі, у вчиненому щиро розкаялася, неодноразово висловлювала жаль з приводу вчиненого, критично оцінювала свої дії та готова нести відповідальність за вчинене, що також свідчить про те, що особа розуміє тяжкість наслідків від своїх дій та щиро кається, дійсно бажає виправити ситуацію, що склалася з її вини. Також у судовому засіданні обвинувачена зазначила, що вона співпрацювала з органами досудового розслідування, що не спростовано стороною обвинувачення.
Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 66 КК України, згідно якої - при призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом'якшують, і інші обставини, не зазначені в частині першій цієї статті, у якості обставини, що пом'якшує покарання обвинуваченої, суд визнає наявність на утриманні обвинуваченої двох малолітніх дітей.
Обставин, що обтяжують покарання, згідно ст. 67 КК України, судом не встановлено.
Відповідно до ч.1ст.55 КК України додаткове покарання у виді позбавлення права займатися певною діяльністю може бути призначено на строк від одного до трьох років. Відповідно до рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Маліге проти Франції" від 23 вересня 1998 року право керувати автомобілем є дуже корисним в щоденному житті і для здійснення діяльності". Вирішуючи питання щодо призначення додаткового покарання, слід зазначити, що санкція ч.2 ст.286 КК України, з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження, надає можливість суду як призначити додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, так і не застосовувати таке покарання до особи, закон про кримінальну відповідальність не містить імперативних обмежень щодо можливості позбавлення права керування транспортними засобами осіб, для яких діяльність, пов'язана з користуванням таким правом, є основним джерелом доходу. Вказане положення закону України про кримінальну відповідальність носить альтернативний характер застосування і не є обов'язковим для суду. Відповідна правова позиція викладена в постанові колегії суддів Другої судової палати ККС ВС від 08.02.2018 у справі №361/2704/16-к, провадження №51-358км18. В постанові Третьої судової палати ККС ВС від 15.01.2020 у справі 161/537/18, провадження № 51-4055км19, Верховний суд вказав, що термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання. Також колегія суддів зазначила, що закон про кримінальну відповідальність не містить імперативних обмежень щодо можливості позбавлення права керувати транспортними засобами осіб, для яких діяльність, пов'язана з користуванням таким правом, є основним джерелом доходу. Існування цієї обставини потребує лише більш виваженого підходу під час обрання заходу примусу, з урахуванням загальних засад справедливості, гуманізму та індивідуалізації.
При вирішенні питання про призначення додаткового покарання обвинуваченій ОСОБА_7 у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, суд враховує суспільну небезпечність вчиненого злочину, направленого проти безпеки дорожнього руху, а також наслідки у виді спричинення ОСОБА_10 тяжких тілесних ушкоджень. Так, ОСОБА_7 своїми необережними діями, які виразились в порушенні правил безпеки дорожнього руху, а саме вимог підпункту «б» пункту 2.3., пунктів 10.1. та 16.2 Правил дорожнього руху України, завдала ОСОБА_10 тяжке тілесне ушкодження. Суд звертає увагу на позицію потерпілого та представника потерпілого, які в судовому засіданні не наполягала на суворій мірі покарання та призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, претензій до обвинуваченої матеріального та морального характеру не мали, оскільки матеріальні та моральні збитки повністю нею відшкодовані. Крім того, в судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_7 , мати двох малолітніх дітей, яка у повсякденному житі, та в умовах воєнного стану потребує мобільності при вирішенні життєвих потреб дітей.
На підставі вищевикладеного, з урахуванням загальних засад призначення покарання: законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, враховуючи вимоги ст. 65 КК України та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити особистого надмірного тягаря для особи, для забезпечення можливості обвинуваченій виховувати малодітних дітей та піклуватися ними в умовах воєнного стану, суд вважає необхідним та достатнім для виправлення та попередження вчинення обвинуваченим нових кримінальних правопорушень, а також враховуючи ступень тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, його наслідків, особи обвинуваченої, обставин, що пом'якшують покарання обвинуваченої, відсутність обставин, що обтяжують покарання обвинуваченої, думку потерпілого та представника потерпілого, які не наполягали на суворому покаранні обвинуваченої, суд приходить до висновку про призначення їй покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч. 2 ст.286 КК України без призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами.
Підстав для застосування ст. 69 КК України чи приписів ст. 69-1 КК України, до обвинуваченої, суд не вбачає, у зв'язку з відсутністю передумов, за яких дані правові норми можуть бути застосовані.
Виходячи з принципу гуманізму, суд вважає, що при зазначених вище обставинах призначення ОСОБА_7 навіть мінімального покарання у виді позбавлення волі в межах санкції вказаної норми було б явно несправедливим.
Відповідно до вимог ст. 75 КК України, якщо суд при призначенні покарання зокрема у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років,враховуючи тяжкість кримінального правопорушення,особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання,він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. Загальною підставою для звільнення від відбування покарання з випробуванням є результат об'єктивної можливості досягнення мети покарання без його реального виконання. Наявність цієї підстави підтверджується сукупністю обставин кримінального провадження, що передусім характеризують вчинене кримінальне правопорушення і особу винного.
Враховуючи думку сторони обвинувачення щодо можливого звільнення обвинуваченої від відбування покарання з випробуванням, думку потерпілого, представника потерпілого, які погодились з думкою прокурора, з урахуванням мети покарання, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, наслідки вчиненого, особу винної, її відношення до скоєного та інші обставини зазначені вище, суд дійшов висновку про можливість звільнення обвинуваченої від відбування покарання з випробуванням, одночасно поклавши на неї обов'язки, передбачені ст. 76 КК України, які будуть сприяти їх виправленню, та на думку суду саме таке покарання є необхідним і достатнім для виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Призначення такого покарання буде відповідати принципу необхідності і достатності для виправлення обвинуваченого і є дотриманням судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та не суперечить практиці Європейського Суду з прав людини та нормам кримінального законодавства України.
В рамках даного кримінального провадження стосовно обвинуваченої запобіжний захід не обирався. Враховуючи те, що під час судового розгляду клопотань про обрання запобіжного заходу від учасників судового провадження на розгляд суду не надходили, а тому підстав відповідно до положень ст. 177, 178 КПК України для застосування до обвинуваченої запобіжного заходу до набрання вироком законної сили, суд не вбачає.
Цивільний позов у встановленому законом порядку в даному кримінальному провадженні потерпілим не заявлено, що не позбавляє права потерпілого відповідно до ч. 7 ст. 128 КПК України звернутися до суду з відповідним позовом у порядку цивільного судочинства.
Згідно ч.4 ст. 174 КПК України, суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, не призначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.
Ухвалою слідчого судді Соснівського районного суду м. Черкаси від 12.07.2024 та від 11.11.2024 накладений арешт на автомобіль марки «Renault» модель «Twingo», реєстраційний номер НОМЕР_2 , власником якого згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 є ОСОБА_7 .
Із змісту ухвал встановлено, що цей захід забезпечення кримінального провадження застосовано з метою збереження речових доказів. Мета вказаного заходу досягнута, арешт з метою забезпечення цивільного позову не накладався і таке клопотання до суду не надходило, тому є всі підстави для скасування арештів на майно.
Питання речових доказів у кримінальному провадженні підлягає вирішенню в порядку ст. 100 КПК України.
Процесуальні витрати у кримінальному провадженні відсутні, так як витрати на проведення судової експертизи технічного стану транспортного засобу в розмірі 4922, 32 грн та витрати на проведення судової авто технічної експертизи, в розмірі 3029,12 грн в ході проведення досудового розслідування, добровільно сплаченні обвинуваченою у повному обсязі.
Керуючись ст. 7, 100, 118-124, 368-371, 373, 376, 392, 395 КПК України, суд,
ОСОБА_7 визнати винуватою у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України та призначити їй покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки без позбавлення права керувати транспортними засобами.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_7 від відбуття призначеного основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю 1 (один) рік.
Відповідно до п.1, 2 ч.1 ст.76 КК України покласти на ОСОБА_7 наступні обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи, навчання.
В силу положень ч. 1 ст. 165 КВК України іспитовий строк покладений на ОСОБА_7 обчислювати з моменту проголошення вироку, тобто з 10 грудня 2024 року.
Запобіжний захід стосовно ОСОБА_7 до набрання вироком законної сили не обирати.
Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Соснівського районного суду м. Черкаси від 11.11.2024 на автомобіль марки «Renault» модель «Twingo», реєстраційний номер НОМЕР_2 , власником якого згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 є ОСОБА_7 .
Речові докази:
- автомобіль марки «Renault» модель «Twingo», реєстраційний номер НОМЕР_2 , власником якого згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 є ОСОБА_7 , який згідно постанови від 25.11.2024 переданий на відповідальне зберігання ОСОБА_7 , залишити у власнику ОСОБА_7 ;
- один електронний носій інформації - лазерний «Axent DVD+R» диск, який зберігається у матеріалах кримінального провадження, залишити в матеріалах провадження протягом всього часу їх зберігання.
На вирок суду протягом 30 днів з дня його проголошення може бути подана апеляційна скарга до Черкаського апеляційного суду через Придніпровський районний суд м. Черкаси.
Відповідно до ч. 2 ст. 394 КПК України цей вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку, з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.
Вирок набирає законної сили після спливу закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ч. 2 ст.395 КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку суду негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору в порядку, визначеному ст. 376 КПК України.
Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.
Суддя ОСОБА_1