Справа № 357/10040/24
Провадження № 2/357/4045/24
12 грудня 2024 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючий суддя - Цукуров В.П.,
секретар судового засідання - Чайка О.В.,
за участю представника позивача - адвоката Проценко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Біла Церква Київської області за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини -
Короткий зміст позовних вимог. Рух справи.
Позивач звернулася до суду з даним позовом, посилаючись на те, що вона з відповідачем перебуває у шлюбі, зареєстрованому 04.10.2016 року Білоцерківським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області, актовий запис №1278, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 .
Від даного шлюбу сторони мають доньку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим 23.11.2017року Виконавчим комітетом Узинської міської ради Білоцерківського району Київської області, актовий запис №74.
Дитина проживає разом із позивачем у орендованій нею квартирі, знаходяться на її утриманні. Самостійно позивач не в змозі повноцінно забезпечувати їх із Відповідачем спільну доньку. Дитина сторін має інвалідність.
За таких обставин Позивач звернулася до суду та просила стягнути з відповідача аліменти на утримання малолітньої доньки у розмірі 1/3 частини від усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму, а також кошти на її особисте утримання в розмірі 1/6 частини заробітку (доходу) відповідача, щомісячно.
15.08.2024 року ухвалою суду було відкрито провадження у даній справі, постановлено провести її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження.
14.10.2024 року до канцелярії суду засобами поштового зв'язку від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній визнав частково позовні вимоги в частині стягнення з нього аліментів на утримання дитини в розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму, проти задоволення позовних вимог в частині стягнення коштів на утримання позивача заперечував.
05.11.2024 року до канцелярії суду представником позивача було подано заяву про поновлення строку на подання відповідь на відзив та відповідь на відзив.
14.10.2024 року до канцелярії суду засобами поштового зв'язку від відповідача надійшло заперечення на відповідь на відзив.
12.12.2024 року в судовому засіданні представник позивача звернулася до суду з заявою про залишення без розгляду позовної вимоги про стягнення витрат на її особисте утримання. Позовні вимоги про стягнення аліментів на утримання дитини підтримала та просила розглянути по суті.
Відповідач у судове засідання не з'явився, подав суду заяву про часткове визнання позовних вимог про стягнення аліментів на дитину та розгляд справи без його участі.
12.12.2024 року ухвалою суду позовну вимогу ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на її особисте утримання було залишено без розгляду.
Фактичні обставини, встановлені судом.
Сторони перебувають у шлюбі, зареєстрованому 04.10.2016 року Білоцерківським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області, актовий запис №1278, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 (а.с. 12).
Від даного шлюбу сторони мають доньку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим 23.11.2017року Виконавчим комітетом Узинської міської ради Білоцерківського району Київської області, актовий запис №74 (а.с. 13).
Дитина проживає разом із позивачем у орендованій нею квартирі та знаходиться на утриманні матері (а.с. 14-15, 21, 22).
Самостійно позивач не в змозі повноцінно забезпечувати їх із Відповідачем спільну доньку. Дитина сторін має інвалідність (а.с. 16, 17).
В обґрунтування позовних вимог позивач та її представник посилаються на те, що відповідач є фізично здоровим та працездатним чоловіком, він здатний виконувати обов'язок щодо утримання дитини.
Указані обставини не оспорювалися учасниками справи.
Норми матеріального та процесуального права України, якими керується суд.
Статтею 2 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про права дитини від 20.11.1989 року, яка була підписана Україною 21.02.1990 року, та ратифікована постановою Верховної Ради Української РСР від 27.02.1991 року № 7К9-Х1І «Про ратифікацію Конвенції про права дитини» передбачено, що держави-учасниці поважають і забезпечують всі права, передбачені цією Конвенцією, за кожною дитиною, яка перебуває в межах їх юрисдикції, без будь-якої дискримінації, вживають всіх необхідних заходів для забезпечення захисту дитини від усіх форм дискримінації або покарання на підставі статусу, діяльності, висловлюваних поглядів чи переконань дитини.
Положеннями ст.27 Конвенції про права дитини визначено, що батько або (і) інші особи, що виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здатностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Стаття 5 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов'язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання. Ця стаття не перешкоджає державам вживати таких заходів, що є необхідними в інтересах дітей.
Відповідно до принципу № 4 Декларації прав дитини - дитині мають належати права: на здорове зростання і розвиток, на належне харчування, житло, розваги і медичне обслуговування.
Аналогічні положення закріплені частиною першою ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», згідно якої батьки мають право та зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний, моральний розвиток.
Згідно з ст.180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Частиною 3 ст. 181 СК України передбачено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Відповідно до ст.182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Згідно з приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який, зокрема, вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Стаття 13 Конвенції гарантує кожному, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, право на ефективний спосіб юридичного захисту в національному органі. А статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, до якого згідно з практикою Суду відносяться й грошові кошти.
У пункті 36 рішення від 09 грудня 2010 року у справі «Буланов і Купчик проти України», Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов'язків. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке, відповідно до практики Суду, включає не тільки право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Така сама правова позиція викладена Європейським судом з прав людини й у пункті 50 рішення від 13 січня 2011 року у справі «Чуйкіна проти України» та інших рішення Суду.
Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК України).
Відповідно до частин третьої-четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За правилами ч.ч.1,3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Статтею 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно зі ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
У свою чергу, ст. 80 ЦПК України передбачає, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Аналіз наведених норм процесуального та матеріального права дає підставу вважати, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів (Постанова Верховного Суду від 08 серпня 2019 року у справі №450/1686/17).
Верховний Суд також неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
У частині третій статті 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 12 цього Кодексу.
Висновки суду.
Як вбачається зі змісту відзиву на позов відповідач позовні вимоги до себе про стягнення з нього аліментів на утримання їхньої спільної з позивачем доньки визнає частково.
Ураховуючи, що позивачем не надано суду доказів щодо матеріального стану відповідача, який, який, у свою чергу, наполягав на тому, що не має постійної роботи та заробітку, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог.
Виходячи з справедливих й розумних критеріїв належного розміру аліментів, з метою забезпечення умов для повноцінного розвитку дитини, враховуючи майновий стан сторін та інші передбачені законом обставини, з відповідача на користь позивача слід стягнути аліменти в розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку, але не менше 50% прожиткового мінімуму та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з дня звернення до суду і до повноліття дитини.
Роз'яснити сторонам, що відповідно до ст.192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось з них.
Розподіл судових витрат.
Згідно з п.3 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору позивач звільнена.
У відповідності до вимог ст. 142 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1211,20 гривень.
На підставі ст. 430 ЦПК України необхідно допустити негайне виконання рішення в межах суми платежу за один місяць.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 76 81,141, 258, 259, 264 265, 268, 274-279, 354, 355 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на дитину - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно починаючи з 17.07.2024 року і до досягнення дитиною повноліття.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1211,20 гривень (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).
Рішення в межах суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 .
Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 .
Повне судове рішення складено 12.12.2024 року.
Суддя В. П. Цукуров