Справа №295/11001/21
4-с/295/59/24
15.11.2024 року м. Житомир
Богунський районний суд м. Житомира в складі :
головуючого судді Кузнєцова Д.В.,
за участі секретаря с/з Карпішиної С.С.,
представника боржника - адвоката Янчука М.О.,
стягувача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу за скаргою ОСОБА_2 на дії та рішення державного виконавця Богунського ВДВС у місті Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), -
ОСОБА_2 звернулася до суду з вказаною скаргою, посилаючись на те, що відповідно до постанови Житомирського апеляційного суду від 24.04.2023 року з неї як із боржника стягнуто на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 8 017,19 грн. На виконання рішення суду видано виконавчий лист від 15.08.2024 року та в той же день відкрито виконавче провадження №71166124 з примусового виконання виконавчого листа №295/110001/21, виданого 15.08.2024 Богунським районним судом м. Житомира. В межах виконавчого провадження державним виконавцем винесено постанову про арешт коштів боржника від 15.08.2024. За словами ОСОБА_2 , внаслідок вчинених державним виконавцем дій фактично були заблоковані суми доходів, що надходять їй, оскільки арештований рахунок є «зарплатним». Обмеження отримання таких виплат у зв'язку з фактичним блокуванням банківського рахунку не відповідає приписам п. 10.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України №1404-VІІІ в частині недопущення звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника на період до припинення або скасування воєнного стану на території України.
З огляду на викладене, ОСОБА_2 просить визнати дії Богунського ВДВС у місті Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) у виконавчому провадженні №75821778 щодо накладення арешту на кошти боржника неправомірними, скасувати постанову від 15.08.2024 року у виконавчому провадженні №75821778 про накладення арешту на кошти боржника.
У судовому засіданні представник боржника - адвокат Янчук М.О. скаргу підтримав, просив її задовольнити. Зазначив, що рахунок, на який накладено арешт, є зарплатним і на нього не можна накладати арешт незалежно від того надходять на нього кошти чи ні. До того ж у ОСОБА_2 це єдиний рахунок. За прикінцевими положеннями Закону України №1404-VІІІ заборонено накладення арешту на зарплатні рахунки у період воєнного стану. Представник також додав, що боржнику не направлялись постанова про відкриття виконавчого провадження та будь-які інші документи провадження.
Стягувач ОСОБА_1 в судовому засіданні зазначив, що боржник затягує процес і вона мала достатньо часу, щоб сплатити кошти. ОСОБА_2 не працює в Україні і заробітну плату не отримує. На його думку, накладати арешт на зарплатний рахунок можна.
Представник Богунського відділу державної виконавчої служби у місті Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в судове засідання не з'явилася, у відзиві на скаргу просила відмовити у її задоволенні у зв'язку з відсутністю підстав для зняття арешту з майна (т. 2 а.с. 134-137).
Суд, вивчивши й дослідивши матеріали скарги, вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 01.02.2023 року в порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 . Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 5 344,79 грн. судового збору (т. 1 а.с. 197-201).
06.03.2023 року ухвалено додаткове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 13 397,86 грн. судових витрат.
Постановою Житомирського апеляційного суду від 24.04.2023 року скасовано рішення Богунського районного суду м. Житомира від 01.02.2023 року і ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 8 017,19 грн. (т. 2 а.с. 35-36).
На виконання постанови суду 15.08.2024 року Богунським районним судом м. Житомира видано виконавчий лист (т. 2 а.с. 61, 109).
15.08.2024 року старшим державним виконавцем Богунського ВДВС у місті Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Машевським О.О. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №75821778 та постанову про арешт коштів боржника, якою накладено арешт на грошові кошти, які містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках/електронних гаманцях, що мають спеціальний режим використання, накладення арешту та/або звернення стягнення, на які заборонено законом, та належать боржнику, у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, яка становить 9 018,91 грн. (т. 2 а.с. 115, 117).
Згідно відповіді Пенсійного фонду України на запит Богунського ВДВС у м. Житомирі ОСОБА_2 має рахунок для одержання заробітної плати в КНП «Обласний інформаційно-аналітичний центр медичної статистики» Житомирської обласної ради (т. 2 а.с. 127).
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Спірні правовідносини в цій справі склались з приводу незгоди заявника з постановою державного виконавця про арешт коштів боржника, якою, зокрема, було накладено арешт на рахунок, на який здійснюється нарахування її заробітної плати.
За змістом статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до частини другої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Положеннями частини першої статті 18 ЦПК України також визначено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою, - і за її межами.
Європейський суд з прав людини вказує, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (Рішення ЄСПЛ від 19 березня 1997 року у справі «HORNSBY v. GREECE», § 40,).
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
На підставі статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
За змістом статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (частина перша статті 5 Закону України «Про виконавче провадження»).
Згідно з пунктом 7 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, коштів на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на електронних рахунках платників акцизного податку, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, на електронні гроші, які зберігаються на електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.
Статтею 56 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.
Відповідно до частин першої, другої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (пред'явленні електронних грошей до погашення в обмін на кошти, що перераховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця). Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.
Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.
Забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, кошти на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, кошти на електронних рахунках платників акцизного податку, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 15-1 Закону України "Про електроенергетику", на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання", на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за інвестиційними програмами, на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для кредитних коштів, відкритих відповідно до статті 26-1 Закону України "Про теплопостачання", статті 18-1 Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення", на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до пункту 1 частини другої статті 8 Закону України "Про компенсацію за пошкодження та знищення окремих категорій об'єктів нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією російської федерації проти України, та Державний реєстр майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією російської федерації проти України", на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України "Про впорядкування питань, пов'язаних із забезпеченням ядерної безпеки", на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.
Відповідно до частини третьої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов'язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках.
Згідно з абзацом другим частини другої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника та/або з електронних грошей, які знаходяться на електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку, небанківських надавачів платіжних послуг документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктами 10, 15 частини першої статті 34 цього Закону.
Пунктом 1 частини четвертої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що підставою для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом.
Зі змісту наведених норм права слідує, що судове рішення є обов'язковим до виконання. У разі невиконання боржником рішення суду добровільно державним або приватним виконавцем здійснюється його примусове виконання. Під час вчинення виконавчих дій виконавець має право накладати арешт на кошти божника, що містяться на його рахунках у банківських установах. При цьому стаття 48 Закону України «Про виконавче провадження» встановлює невичерпний перелік рахунків, на кошти на яких накладати арешт заборонено, оскільки законом можуть бути визначені й кошти на інших рахунках боржника, звернення стягнення або накладення арешту на які заборонено.
Отже, виконуючи рішення суду, виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом. При цьому саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до частини третьої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» повинен визначити статус коштів і рахунку, на якому вони знаходяться, та в разі знаходження на рахунку коштів, на які заборонено накладення арешту, банк зобов'язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження».
Також виконавець може самостійно зняти арешт з усіх або частини коштів на рахунку боржника у банківській установі в разі отримання документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом (частина четверта статті 59 Закону України «Про виконавче провадження»).
Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 905/361/19 (провадження № 12-28гс20).
Разом з тим кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом (стаття 43 Конституції України).
Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно - ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
Частиною першою статті 68 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається у разі відсутності в боржника коштів/електронних грошей, що знаходяться на рахунках у банках чи інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, а також у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів.
Розмір відрахувань із заробітної плати визначений статтею 70 Закону України «Про виконавче провадження».
Розмір відрахувань із заробітної плати встановлюється у постанові виконавця про звернення стягнення на заробітну плату (пункт 1 розділу Х Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року N 512/5).
Звернення стягнення на заробітну плату має здійснюватися виконавцем у відповідності до положень статей 68-70 Закону України «Про виконавче провадження» та інших нормативно-правових актів, не повинно унеможливлювати своєчасну виплату боржнику заробітної плати.
Накладаючи арешт на грошові кошти боржника ОСОБА_2 , яка не виконала судове рішення, державний виконавець у постанові від 15.08.2024 року зазначила, що арешт накладається на грошові кошти, які містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках/електронних гаманцях, що мають спеціальний режим використання, накладення арешту та/або звернення стягнення, на які заборонено законом, та належать боржнику, у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, яка становить 9 018,91 грн.
Отже, державним виконавцем при винесенні вказаної постанови не було порушено вимог Закону України «Про виконавче провадження».
Повідомлень від банківських установ про наявність у боржника рахунків зі спеціальним режимом використання до державного виконавця не надходило і докази протилежного у матеріалах справи відсутні.
Також ОСОБА_2 доказів на підтвердження того, що її рахунок, на який було накладено арешт, має спеціальний режим використання, не надано.
При вирішенні даної скарги суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 17 листопада 2022 року у справі № 331/6440/21 (провадження № 61-6235св22).
Таким чином, державний виконавець, накладаючи арешт на кошти боржника (в межах суми стягнення), діяв в межах та спосіб, визначений Законом України «Про виконавче провадження», з урахуванням особливостей його застосування на період до припинення або скасування воєнного стану в Україні.
У пунктах 7.14-7.15 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 905/361/19 (провадження № 12-28гс20) зазначено, що «виконуючи рішення суду, виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом. При цьому саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до частини третьої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» повинен визначити статус коштів і рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі їх знаходження на рахунку, на кошти на якому заборонено накладення арешту, банк зобов'язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження». Також виконавець може самостійно зняти арешт з усіх або частини коштів на рахунку боржника у банківській установі в разі отримання документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом (частина четверта статті 59 Закону України «Про виконавче провадження»)».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 квітня 2022 року у справі №756/8815/20 (провадження № 14-218цс21) вказано, що «виконуючи рішення суду, виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом. При цьому саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до частини третьої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» повинен визначити статус коштів і рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі знаходження на рахунку коштів, накладення арешту на які заборонено, банк зобов'язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження». Також виконавець може самостійно зняти арешт з усіх або частини коштів на рахунку боржника у банківській установі в разі отримання документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом (частина четверта статті 59 Закону України «Про виконавче провадження»). […] Враховуючи вищевикладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що у випадку, коли на стадії накладення арешту на грошові кошти боржника-фізичної особи, що знаходяться на рахунку боржника та є заробітною платою боржника, виконавцю не вдалось виявити правову природу (статус) цих грошових коштів, як коштів на які накладення арешту заборонено законом, то арешт на такі грошові кошти підлягає зняттю на підставі відповідного повідомлення банку або заяви боржника з наданням ним відповідних документів на підтвердження цього та/або за результатами перевірки зазначених звітів».
З огляду на фактичні обставини справи, зокрема, що банком (банківською установою), якому надіслано постанову від 15 серпня 2024 року про арешт коштів боржника така не повернута до органу ДВС без виконання, а державним виконавцем дотримано норми пункту 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», суд не вбачає підстав для скасування постанови від 15.08.2024 року у виконавчому провадженні №75821778 про накладення арешту на кошти боржника.
Крім цього, суд не погоджується із твердженням представника боржника стосовно порушення державним виконавцем вимог пункту 10-2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України №1404-VІІІ в частині недопущення звернення стягнення на заробітну плату на період до припинення або скасування воєнного стану на території України, адже таку норму містив пункт 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» в редакції, яка діяла до 06 травня 2023 року, натомість у даній справі оскаржувані дії (рішення) вчинені державним виконавцем відповідно до положень цієї норми в редакції Закону № 3048-IX. Поточна редакція даної норми Прикінцевих та перехідних положень Закону України №1404-VІІІ не передбачає припинення звернення стягнення на заробітну плату на період до припинення або скасування воєнного стану в Україні, що цілком відповідає положенню частини першої статті 68 Закону України «Про виконавче провадження».
Враховуючи викладене, керуючись Законом України «Про виконавче провадження», ст. 447, 451 ЦПК України, суд
У задоволенні скарги ОСОБА_2 відмовити.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Ухвала суду набирає законної сили в порядку, передбаченому статтею 261 ЦПК України.
Суддя