Справа № 161/3010/24
Провадження № 2/161/1735/24
04 грудня 2024 року місто Луцьк
Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі :
головуючого - судді Філюк Т.М.,
за участю секретаря судового засідання Октисюк С.В.
представника позивача ОСОБА_1
відповідача ОСОБА_2
представника відповідача ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів в якості компенсації частини вартості майна в порядку поділу майна подружжя,
ОСОБА_4 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів в якості компенсації частки у спільному майні подружжя в порядку поділу майна подружжя
Позовні вимоги обгрунтовує тим, що перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 з 03 червня 2001 року, який розірвано рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 грудня 2023 року. Під час перебування в шлюбі подружжям було набуто у спільну власність транспортний засіб марки «Volkswagen Tiguan», 2010 року випуску, р.н. НОМЕР_1 . Проте, відповідач всупереч її волі, без її згоди та відома, відчужив транспортний засіб на користь своєї матері ОСОБА_5 відповідно до договору купівлі-продажу транспортного засобу № 0741/2021/2978449 від 11.12.2021. Просить стягнути з відповідача в її користь в порядку поділу майна подружжя грошові кошти в сумі 201 915 гривень в якості компенсації частки у спільному майні подружжя - транспортному засобі марки «Volkswagen Tiguan», 2010 року випуску, р.н. НОМЕР_1 .
Ухвалою судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 лютого 2024 року відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче засідання.
11 березня 2024 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому вказує, що заперечує щодо задоволення позовних вимог, зазначаючи при цьому, що вказаний транспортний засіб належить йому на праві особистої приватної власності, а тому мав право розпорядитись даним рухомим майном на власний розсуд.
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 квітня 2024 року по справі призначено судову транспортно-товарознавчу експертизу.
08 серпня 2024 року від позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог, в якій просить стягнути з відповідача в її користь в порядку поділу майна подружжя грошові кошти в сумі 175 613 грн. 50 коп. в якості компенсації частки у спільному майні подружжя - транспортному засобі марки «Volkswagen Tiguan», 2010 року випуску, р.н. НОМЕР_1 .
В судовому засідання представник позивача підтримав позовні вимоги з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог.
Відповідач та його представник в судовому засіданні заперечували щодо задоволення позову.
Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши та оцінивши докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Згідно з частинами 1 та 2 ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
У даній справі спір стосується поділу спільного майна подружжя.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно зі ст.63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до ч.1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України.
За вимогами ч.ч. 1, 2 ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
Згідно з ч.3 ст. 61 СК України у разі, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Отже, у сімейному законодавстві діє презумпція спільності майна подружжя та частки чоловіка і дружини є рівними.
За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, і один із подружжя не зобов'язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя.
Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку.
Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц (провадження № 14-325цс18), та підтримується Верховним Судом в подальшому, зокрема в постанові від 4 жовтня 2023 року у справі № 509/2831/19 (провадження № 61-6321св23), що свідчить про сталість відповідної правової позиції.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі №638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19) вказано, що інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв'язку, і характер такого зв'язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім'ї. Саме тому, на переконання Великої Палати Верховного Суду, законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім'ї.
Частинами 1, 4 ст. 71 СК України передбачено, що майно, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України.
Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Отже, вартість майна, що підлягає поділу, слід визначати виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16 січня 2023 року у справі № 754/3132/16-ц (провадження № 61-5956св22).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України).
Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В даній справі судом встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 03 червня 2001 року, який розірвано рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 грудня 2023 року.
Також встановлено, що під час перебування у зареєстрованому шлюбі за спільні кошти та в інтересах сім'ї придбано автомобіль марки «Volkswagen Tiguan», 2010 року випуску, р.н. НОМЕР_1 , який було зареєстровано за ОСОБА_2 .
На підставі наданих сторонами доказів, суд, встановивши, що спірне рухоме майно набуте сторонами у період шлюбу, дійшов висновку, що в силу положень ст. 60 СК України є об'єктом спільної сумісної власності подружжя. При цьому, ОСОБА_2 не спростував презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, а тому суд не приймає до уваги заперечення останнього про те, що спірний автомобіль є його особистою приватною власністю.
Таким чином, судом було достовірно встановлено, що спірний автомобіль придбаний подружжям в період зареєстрованого шлюбу, є спільним сумісним майном подружжя, презумпція спільності права власності подружжя на придбане в період шлюбу майно, за якою частки подружжя є рівними, відповідачем не спростована. Також встановлено, що відповідач ОСОБА_2 11 грудня 2021 року здійснив продаж автомобіля за договором купівлі-продажу, укладеного з його матір'ю, а відтак, розпорядився на власний розсуд та проти волі позивача ОСОБА_4 , оскільки письмової згоди на відчуження спірного цінного майна вона не надавала.
Факт використання коштів, отриманих від продажу спільного майна в інтересах сім'ї, повинен доводити той із подружжя, хто відчужив таке майно без згоди на це іншого з подружжя (правові висновки Верховного Суду викладених в постановах від 30 січня 2019 року в справі №158/2229/16-ц, від 10 червня 2022 року в справі № 544/856/20, від 01 березня 2023 року в справі №359/10855/19, від 20 грудня 2023 року в справі №127/21002/21).
При цьому, ОСОБА_2 не довів, та не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що отримані за продаж майна грошові кошти він використав в інтересах сім'ї чи на її потреби.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2022 року у справі №125/2157/19 (провадження № 14-40цс21) зроблено висновок, що у разі, якщо сторона договору або інша особа (зацікавлена особа) хоче отримати еквівалент вартості майна, яке було відчужено без її згоди, вона має право подати позов про стягнення компенсації в розмірі частки відчуженого спільного майна, що є ефективним способом захисту без визнання правочину недійсним та застосування реституції. У цьому випадку важливим є встановлення на час вирішення спору ринкової вартості спільного майна, яке було відчужено, а у разі неможливості визначення такої вартості саме цього майна - ринкової вартості майна, подібного за якостями (технічними характеристиками) до відчуженого.
У даній справі автомобіль марки «Volkswagen Tiguan», 2010 року випуску, р.н. НОМЕР_1 , відчужено без згоди ОСОБА_4 , а тому вимога про стягнення з ОСОБА_2 компенсації за частку у вказаному автомобілі, є обґрунтованою.
Визначаючи розмір компенсації позивачу, суд приймає до уваги в якості доказу висновок експерта № 1717-Е судової транспортно-товарознавчої експертизи від 11.07.2024, відповідно до якого ринкова вартість автомобіля марки «Volkswagen Tiguan», 2010 року випуску, р.н. НОМЕР_1 , станом на дату оцінки ( 18.06.2024) становить 351 227 гривень. А тому, з врахуванням зібраних до досліджених судом доказів, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача в порядку поділу спільного майна подружжя грошову компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля марки «Volkswagen Tiguan», 2010 року випуску, р.н. НОМЕР_1 , у розмірі 175 613 гривень 50 копійок.
Частиною 1 ст. 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з положеннями частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Згідно з правилами пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При стягненні витрат на правничу допомогу необхідно враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору.
Розмір витрат на оплату правничої допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правничу допомогу.
Витрати на правничу допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правничої допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, заяв, запитів, клопотань, апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Згідно з ч. 4 ст.137 ЦПК україни розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу представником позивача було додано подано до суду наступні документи: копію договору про надання правової допомоги № 18/01/2024 від 18 січня 2024 року, копію договору про надання правової допомоги № 18/01/2024-1 від 18 січня 2024 року акт приймання-передачі наданих послуг від 09 лютого 2024 року, платіжну інструкцію на суму 7000 гривень та платіжну інструкцію на суму 1000 гривень.
У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 750/2055/20 (провадження № 61-16723 св 20) вказано, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності.
Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постановах Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 465/3458/15-ц (провадження № 61-19582 св 20), від 09 листопада 2021 року у справі № 759/14346/16 (провадження № 61-12783 св 21), від 13 червня 2022 року у справі №456/7206/18 (провадження 61-5547 св 21).
Застосовуючи вищенаведені правові позиції Верховного Суду, суд ще раз підкреслює, що клопотань про зменшення судових витрат, в порядку ч.5 ст.137 ЦПК України, відповідач суду не надав.
Підстави для самостійного вирішення судом питання про зменшення цих витрат з урахуванням наведених обставин відсутні.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставістатті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
Таким чином, з огляду на співрозмірність витрат на оплату послуг адвоката, пов'язаних із захистом прав та представництвом інтересів позивача у даній конкретній справі, враховуючи характер спору, участь адвоката у справі, суд вважає обґрунтованим та об'єктивним, і таким, що підпадає під критерій розумності, а також відповідає характеру спору, розмір витрат на правову допомогу, що підлягає стягненню з позивача на користь відповідача, у сумі 8000 грн.
Відповідно до вимог ч.6 ст. 139 ЦПК України, розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.
З врахуванням того, що позивачем було понесено витрати на оплату послуг перекладача, сума витрат відповідно до рахунку фактури 11/03/20234 від 11.03.2024 складає 2500 гривень, та оплату судового збору, то такі витрати підлягають стягненню з відповідача пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 12, 77 78, 263,265, 268, 282 ЦПК України, суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів в якості компенсації частини вартості майна в порядку поділу майна подружжя задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 в порядку поділу спільного майна подружжя грошову компенсацію
вартості 1/2 частини автомобіля марки «Volkswagen Tiguan», 2010 року випуску, р.н. НОМЕР_1 , у розмірі 175 613 (сто сімдесят п'ять тисяч шістсот тринадцять) гривень 50 копійок.
Стягнути зОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 понесені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1756 гривень 14 копійок, витрати за переклад документів в сумі 2500 гривень та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 8000 гривень.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, в разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Дата складання повного тексту рішення 13 грудня 2024 року.
Суддя Луцького міськрайонного суду
Волинської області Філюк Т.М.