Справа № 643/15265/24
Провадження № 2-з/643/86/24
11.12.2024 м. Харків
Суддя Московського районного суду м. Харкова Семенова Я.Ю., розглянувши заяву ОСОБА_1 , подану в особі представника - адвоката Бєлокриницького Артема Олександровича, про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_4 , про стягнення збитків,
ОСОБА_1 звернувся до Московського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_4 , в якому просить суд: стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 збитки в порядку ст. 661 ЦК України в розмірі 25 750,00 доларів США; стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 збитки в порядку ст. 661 ЦК України в розмірі 25 750,00 доларів США; судові витрати просить покласти на відповідачів.
Разом з позовною заявою ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Бєлокриницького А.О. подано заяву про забезпечення позову. Заяву про забезпечення позову передано судді після завершення відрядження - 11 грудня 2024 року.
У поданій заяві заявник просить до вирішення по суті спору по вказаній вище цивільній справі з метою забезпечення позовних вимог ОСОБА_1 :
-накласти заборону на відчуження однокімнатної квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 36,5 кв.м., житловою площею 19,4 к.в., яка на праві приватної власності належить ОСОБА_3 ;
-накласти заборону на відчуження нежитлових приміщень 1-го поверху №74-1, 74-2, 74-4-:-74-6, загальною площею 71,4 кв.м. в літ. А-9, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 22163991, що належить на праві приватної власності ОСОБА_3 ;
-накласти заборону на відчуження на транспортний засіб VOLKSWAGEN PASSAT CC, 2011 року випуску, номер кузову НОМЕР_1 , що належить на праві приватної власності ОСОБА_2 .
Вимоги обґрунтовані тим, що 21 лютого 2018 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , від імені якої діяв ОСОБА_4 , був укладений договір купівлі - продажу житлового будинку та земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Харитоновою Я.М., зареєстрованого в реєстрі за № 622. Згідно з умовами договору ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якої діяв представник, передали, а ОСОБА_1 прийняв у власність житловий будинок літ «А-1» з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 68,1, житловою площею 39,1 кв.м.; земельну ділянку площею 0,092 га, кадастровий номер земельної ділянки 6310138800:09:052:0004, цільове призначення: 02.01 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель, і споруд (присадибна ділянка), категорія земель: землі житлової та громадської забудови, вид використання: для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Відповідно до п. 2 Договору від 21 лютого 2018 року це майно належало на праві спільної часткової власності Продавцям на підставі Договору купівлі - продажу, посвідченого 31.01.2018, приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ємець І.О., за реєстровим № 457. Згідно з п. 3 Договору від 21 лютого 2018 року за домовленістю сторін продаж вчинено за суму 582 005, 00 гривень 00 копійок, що є еквівалентом 21 500 доларів США до Курсу НБУ на сьогоднішній день, які ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якої діяв представник, одержали повністю в рівних частинах кожний ще до підписання цього договору. Посилався, що 21 лютого 2018 року в день укладення договору від 21 лютого 2018 року ОСОБА_4 одержав від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 15 000 доларів США в рахунок вартості житлового будинку та земельної ділянки, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 . 21 лютого 2018 року ОСОБА_3 одержав від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 15 000 доларів США в рахунок вартості житлового будинку та земельної ділянки, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 . Як на думку позивача, з наведених ним обставин убачається, що продаж житлового будинку та земельної ділянки було вчинено ОСОБА_3 та ОСОБА_2 за 51 500 доларів США.
Зазначив, що у лютому 2018 року ОСОБА_5 звернувся до Червонозовадського районного суду м. Харкова з позовом до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Харківської області Малахової Г.І., ОСОБА_1 , ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ» про визнання протиправним та скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав на нерухоме майно (реєстрацію права власності) та витребування майна з чужого незаконного володіння (справа №646/857/18). Постановою Харківського апеляційного суду від 21.11.2024 по справі №646/857/18 постановлено витребувати від ОСОБА_1 спірну земельну ділянку та житловий будинок, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2 . За таких обставин ОСОБА_1 позбавлено як придбаного нерухомого майна, так і сплачених ним грошових коштів, а тому останній змушений звернутися до суду за захистом своїх порушених прав. Таким чином, як на думку позивача, він має право на отримання компенсації вартості земельної ділянки та будинку, який розташований на ньому в порядку статті 661 ЦК України за витребуване у нього нерухоме майно є очевидним.
Посилався, що, ураховуючи, що позовними вимогами в даній справі є відшкодування збитків в порядку ст. 661 ЦК України, а сума позовних вимог дорівнює 51 500 доларів США, що є значною сумою в розумінні ЦПК України, відповідачі в даній справі можуть вдатися до дій, які нівелюють рішення суду в даній справі в майбутньому, а саме здійснити переоформлення нерухомого майна, транспортних засобів. Зазначив, що з відповіді Головного сервісного центру МВС №31/2702АЗ-28424-2024 від 26.09.2024 вбачається, що ОСОБА_3 є власником транспортних засобів: 1) MITSUBISHI ASX, 2013 р.в., номер кузову НОМЕР_2 ; 2) VOLKSWAGEN TRANSPORTER, 1997 р.в., номер кузову НОМЕР_3 . Зазначив, що згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_3 належить квартира за адресою: АДРЕСА_3 . Посилався, що у відповідача ОСОБА_3 наявне рухоме/нерухоме майно, яке може бути вільно відчужене третім особам, що унеможливить виконання рішення суду в майбутньому, а тому вважає за необхідне накласти заборону на відчуження на вказане вище нерухоме майно для можливості задоволення позовних вимог. Посилався, що єдиним майном відповідача ОСОБА_2 є транспортний засіб VOLKSWAGEN PASSAT CC, 2011 р.в., номер кузову НОМЕР_1 , тому вважав справедливим та ефективним заходом забезпеченням позову щодо відповідача ОСОБА_2 накладення заборони на відчуження на наявний в неї транспортний засіб для подальшої можливості задоволення його позовних вимог. Як на думку позивача, обраний ним вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідачів, оскільки майно фактично перебуватиме у їх володінні, а обмежується лише можливість відчужувати його. Як на це посилався позивач, невжиття заходів забезпечення позову у справі може утруднити чи зробити неможливим виконання у майбутньому рішення суду, а тому заява про забезпечення позову підлягає задоволенню. Посилався, що в нього, позивача, відсутні пропозиції щодо зустрічного забезпечення, необхідність у застосуванні заходів зустрічного забезпечення позову, як на думку позивача, відсутня.
Суд, дослідивши заяву про забезпечення позову, встановив таке.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.
Відповідно до ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами .
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Проте заявник, зазначаючи ціну позову у розмірі 2 133 645 гривень, не надав жодних доказів щодо вартості майна, щодо якого він просить вжити заходи забезпечення позову, відсутність таких даних позбавляє суд можливості визначити співмірність позовних вимог із заходами забезпечення позову, які просить вжити заявник у поданій заяві. Разом з тим, у заяві про забезпечення позову позивач зазначив, що позов не містить вимог майнового характеру.
Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.
Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
Цивільний процесуальний закон не зобов'язує при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.
Згідно з п. 1, 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб, чи учасників процесу.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Згідно з п. 6 зазначеної постанови особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову, оскільки існує ризик спричинення їм збитків у разі, якщо сам позов або пов'язані з матеріально-правовими обмеженнями заходи з його забезпечення виявляться необґрунтованими.
Крім того, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Заявник, порушуючи питання про забезпечення позову, просить накласти заборону на відчуження на два об'єкти нерухомого майна та на транспортний засіб, посилається при цьому на положення ст. 152, 153 ЦПК України, разом з тим вказує лише про можливість відчуження вказаного майна третім особам.
Суд зазначає, що наявність спору не є безумовною підставою для задоволення заяви про забезпечення позову у запропонований заявником спосіб.
Заявником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідачами вчиняються дії, спрямовані на відчуження об'єктів нерухомого майна та транспортного засобу, а саме посилання в заяві на те, що існують ризики такого відчуження не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Також заявником не наведено суду жодних обставин щодо достатнього обґрунтування припущення про те, що невжиття таких заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Заявник не обґрунтував, яким чином вжиття заявлених заходів забезпечення позову забезпечить позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення прийнятого на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення, із зазначенням обставин, що свідчать про таке, та з підтвердженням таких обставин належними й допустимими доказами.
Верховний Суд у постанові від 24 лютого 2021 року в справі №755/5333/20 вказав, що звертаючись із заявою про забезпечення позову, заявник повинен не лише навести, але й довести наявність підстав для вжиття заходів забезпечення цивільного позову, а також спроможну вірогідність саме таких обставин, що можуть перешкодити виконанню судового рішення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 травня 2021 року у справі №914/1570/20 зазначила, що особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому, важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення.
Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.
Ураховуючи викладені вище обставини, беручи до уваги, що позивачем не наведено достатніх підстав для застосування вказаного заходу забезпечення позову, а також не надано належних і достатніх доказів на підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити виконання рішення, суд доходить висновку про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Керуючись ст. 149 153, 258 261, 353 355 ЦПК України, суд
Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 , поданої в особі представника - адвоката Бєлокриницького Артема Олександровича, про забезпечення позову.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена, шляхом подання апеляційної скарга безпосередньо до Харківського апеляційного суду або через Московський районний суд м. Харкова протягом п'ятнадцяти днів з дня її підписання.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя: Я.Ю. Семенова