Справа № 320/1141/24 Суддя (судді) першої інстанції: Дудін С.О.
12 грудня 2024 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Кучми А.Ю.,
суддів Аліменка В.О., Бєлової Л.В.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 травня 2024 року (м. Київ, дата складання повного тексту не зазначається) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправними та скасування висновку та наказу та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати висновок щодо результатів оцінювання якості роботи заступника начальника першого управління Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Офісу Генерального прокурора ОСОБА_1 за 2023 рік;
- визнати протиправним та скасувати наказ від 30.11.2023 №131ц Генерального прокурора в частині заступника начальника першого управління Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Офісу Генерального прокурора ОСОБА_1;
- зобов'язати Спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Офісу Генерального прокурора провести оцінку якості роботи заступника начальника першого управління Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Офісу Генерального прокурора ОСОБА_1 та затвердити висновок з урахуванням встановлених обставин судовим рішенням.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач вказує, що при підписанні безпосереднім керівником Звіту, ним безпідставно та необ'єктивно власноручно проставлено відмітку «негативно» на першому аркуші звіту навпроти пункту 2 виконаної роботи, надавши, на думку позивача, негативну оцінку лише 1 із 67 пунктів Звіту. Інші пункти Звіту (№1 та №№3-67), на переконання позивача, залишилися поза увагою керівника без надання їм будь-якої оцінки. Позивач вважає, що відповідачем протиправно затверджено висновок про негативну оцінку усього Звіту позивача лише на підставі однієї негативної оцінки пункту 2 Звіту. Позивач стверджує, що викладені в описовій частині протоколу №6 обставини не відповідають дійсності та протирічать його посадовим (службовим) обов'язкам, а твердження керівника Спеціалізованої прокуратури щодо невжиття позивачем необхідних та достатніх організаційних заходів щодо забезпечення належного функціонування відділів Управління 11/1 у зв'язку з не проведенням оперативних нарад, є абсурдним у зв'язку з відсутністю причинно-наслідкового зв'язку між проведенням оперативних нарад і узгодженістю дій відділів Управління 11/1. Позивач вважає висновок керівника Спеціалізованої прокуратури про негативну оцінку роботи позивача припущенням, а не конкретними обставинами. Також позивач наголошує на тому, що про результати негативного оцінювання його не було повідомлено, безпосереднім керівником не роз'яснено причини негативного оцінювання. У самому Звіті відсутнє обґрунтування негативного оцінювання роботи позивача за 2023 рік. Крім того, позивачу не було надано можливості подати документи, які підтверджують показники Звіту, обґрунтувати позицію про позитивну оцінку своє роботи, як і не надано можливості висловитись на нараді, результати якої оформлені протоколом №6.
Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позову та зазначає, що за результатами проведеного оцінювання якості роботи позивача безпосереднім керівником позивача було оцінено результати його роботи негативно та у відповідності до вимог законодавства погоджено оскаржуваний висновок, який в подальшому було затверджено спірним наказом. Враховуючи результати оцінювання роботи ОСОБА_1 , він не підлягав преміюванню відповідно до вимог Тимчасового положення.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 10 травня 2024 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано висновок щодо результатів оцінювання якості роботи заступника начальника першого управління Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Офісу Генерального прокурора ОСОБА_1 за 2023 рік. Визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора від 30.11.2023 №131ц в частині затвердження висновку щодо результатів оцінювання якості роботи заступника начальника першого управління Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Офісу Генерального прокурора ОСОБА_1 за 2023 рік. Зобов'язано Офіс Генерального прокурора в особі керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони повторно розглянути питання щодо затвердження звіту про оцінку якості роботи заступника начальника першого управління Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Офісу Генерального прокурора ОСОБА_1 за 2023 рік, що складений 08.11.2023 у відповідності до вимог п. 2.3 Тимчасового положення про систему оцінювання якості роботи прокурорів та преміювання прокурорів, затвердженого наказом Генерального прокурора від 30.10.2020 № 503, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.
Апеляційну скаргу обґрунтовано правомірністю прийнятого відповідачем рішення. Зазначено, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з'ясування усіх обставин у справі. Наголошує, що матеріалами справи в повному обсязі підтверджується правомірність оскаржуваних висновку та наказу, підтверджено неналежне виконання позивачем своєї посадових обов'язків. Зокрема, апелянт зазначає, що згідно з поданим та особисто заповненим ОСОБА_1 письмовим звітом від 08.11.2023 останнім, незважаючи на очевидне зростання навантаження на кожного прокурора відділу, на відмінну від інших керівників підрозділів, не проведено жодної наради з питань діяльності цих прокурорів, незважаючи на безпосереднє закріплення таких повноважень в п.п. 5 Положення про Спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони. Апелянт стверджує, що позивач не був обмежений відобразити інформацію у звіті, яку вважав за потрібне, та таку, яка б свідчила про повне та якісне виконання ним службових обов'язків. В обґрунтування своїх вимог, апелянт зазначає, що оцінка роботи ОСОБА_1 за 2023 рік здійснена з урахуванням всіх показників роботи, визначених у звіті, під час роботи в управлінні 11/1, а також інформації начальника управління 11/1, начальників відділів та їх заступників цього ж управління, а також висловленої позиції начальника управління 11/2, наданої під час заслуховування звіту позивача та показників, зазначених у звіті за січень-березень 2023, про що вказано у протоколі
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.06.2024 та від 02.08.2024 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до судового розгляду в порядку письмового провадження.
Від ОСОБА_1 05.07.2024 до суду надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому останній зазначає, що мотиви та підстави, зазначені в апеляційній скарзі Офісу Генерального прокурора є безпідставними та необґрунтованими. Просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Крім того, позивачем заявлено клопотання про розгляд справи за участю представника позивача. Розглянувши зазначене клопотання, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Беручи до уваги, що розгляд даної справи здійснювався в суді першої інстанції в порядку письмового провадження, введення в Україні воєнного стану, враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, керуючись приписами статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Від представника Офісу Генерального прокурора 29.07.2024 надійшли додаткові пояснення у справі.
Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню.
Згідно з ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує його та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідно до наказу Офісу Генерального прокурора від 23.03.2023 №397ц ОСОБА_1 призначено на посаду заступника начальника першого управління Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Офісу Генерального прокурора, звільнивши його з посади заступника начальника управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та при проведенні оперативно-розшукової діяльності Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Офісу Генерального прокурора. Підставою зазначено рекомендацію керівника Спеціалізованої прокуратури Панченка В.М. , згода заступника Генерального прокурора Войтенка А.Б.
Наказом Офісу Генерального прокурора від 06.10.2023 №1168ц призначено проведення оцінювання якості роботи прокурорів Офісу Генерального прокурора та керівників обласних прокуратур з 01 по 10.11.2023. До 13.11.2023 забезпечити подання до Департаменту кадрової роботи та державної служби звітів про оцінку якості роботи прокурорів за 2023 рік за формою, визначеною в додатку до наказу Генерального прокурора від 30.10.2020 №503. До 22.11.20223 підготувати проєкт наказу Генерального прокурора про затвердження висновків щодо результатів оцінювання. За підсумками оцінювання якості роботи прокурорів за 2023 рік до 24.11.2023 підготувати проєкти наказів про преміювання прокурорів Офісу Генерального прокурора та керівників обласних прокуратур.
Позивачем подано звіт про оцінку якості роботи прокурора за 2023 рік.
Відповідно до висновку щодо оцінювання якості роботи прокурорів Офісу Генерального прокурора позивач отримав негативну оцінку.
Означений висновок затверджено наказом Офісу Генерального прокурора від 30.11.2023 №1516ц відповідно до статті 9 Закону України «Про прокуратуру», Тимчасового положення.
Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем означених рішень, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні підстави вважати, що відповідачем було надано повну оцінку якості роботи позивача за увесь 2023 рік, що, в свою чергу, свідчить про передчасність надання позивачу негативної оцінки його діяльності за 2023 рік без врахування усіх обставин.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 4 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII) встановлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до статті 16 Закону № 1697-VII забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо.
Заробітна плата прокурора регулюється Законом № 1697-VII, не може визначатися іншими нормативно-правовими актами та складається з посадового окладу, премій і надбавок за вислугу років, виконання обов'язків на адміністративній посаді, а також інших виплат, передбачених законодавством.
Преміювання прокурорів здійснюється в порядку, затвердженому Генеральним прокурором, за результатами оцінювання якості їх роботи за календарний рік у межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.
Частиною другою статті 81 Закону № 1697-VII передбачено, що розмір щорічної премії прокурора не може становити більше 30 відсотків розміру суми його посадового окладу, отриманого ним за відповідний календарний рік.
Відповідно до статей 9, 81 Закону № 1697-VII наказом Генерального прокурора від 30.10.2020 № 503 затверджено «Тимчасове положення про систему оцінювання якості роботи прокурорів та преміювання прокурорів» із змінами, внесеними згідно з Наказом Офісу Генерального прокурора № 351 від 12.11.2021 (надалі Тимчасове положення №503).
Відповідно до пунктів 1.1, 1.2 розділу 1 Тимчасового положення №503, це положення визначає порядок оцінювання якості роботи прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласних, окружних, спеціалізованих (на правах обласних та окружних) прокуратур, а також підстави і порядок їх преміювання за результатами такого оцінювання. Преміювання прокурорів за результатами оцінювання якості роботи за календарний рік проводиться у разі позитивного або задовільного оцінювання їх роботи.
Відповідно до п. 2.1. та п. 2.2. Тимчасового положення №503, оцінювання якості роботи прокурорів за календарний рік проводиться у листопаді - грудні.
Під час оцінки якості роботи прокурорів ураховується:
1) ефективність виконання прокурором, який обіймає адміністративну посаду, посадових обов'язків, установлених для відповідної адміністративної посади;
2) кількість та якість виконаних прокурором завдань, визначених положенням про самостійний структурний підрозділ, наказами та іншими організаційно-розпорядчими документами про розподіл обов'язків між прокурорами у відповідному органі прокуратури (структурному підрозділі);
3) кількість та якість виконання прокурором інших завдань і доручень керівництва;
4) дотримання правил внутрішнього службового розпорядку.
Пунктом 2.3 розділу 2 Тимчасового положення №503 врегульовано, що оцінювання якості роботи прокурорів оформлюється у вигляді звіту (згідно з додатком), що складається прокурором, який підлягає оцінюванню, і погоджується його безпосереднім керівником.
Безпосереднім керівником є:
1) для керівників самостійних структурних підрозділів Офісу Генерального прокурора, а також першого заступника і заступника керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури - Генеральний прокурор, перші заступники та заступники Генерального прокурора відповідно до розподілу обов'язків;
2) для заступників керівників самостійних структурних підрозділів, керівників та заступників керівників структурних підрозділів у складі департаментів або управлінь Офісу Генерального прокурора - керівник самостійного структурного підрозділу;
3) для прокурорів Офісу Генерального прокурора - керівник відділу, у якому прокурор обіймає посаду;
4) для керівника обласної прокуратури - Генеральний прокурор;
5) для першого заступника і заступників керівника обласної прокуратури - керівник обласної прокуратури;
6) для керівників самостійних структурних підрозділів обласної прокуратури - керівник обласної прокуратури, його перший заступник чи заступники відповідно до розподілу обов'язків;
7) для заступників керівників самостійних структурних підрозділів, керівників та заступників керівників структурних підрозділів у складі управлінь обласних прокуратур - керівник самостійного структурного підрозділу;
8) для прокурорів обласних прокуратур - керівник відділу, у якому прокурор обіймає посаду, або керівник обласної прокуратури, його перший заступник чи заступники відповідно до розподілу обов'язків (у разі безпосереднього підпорядкування прокурора керівництву обласної прокуратури);
9) для керівників окружних прокуратур та їх заступників - керівник обласної прокуратури;
10) для керівників відділів окружних прокуратур та їх заступників - керівник окружної прокуратури;
11) для прокурорів окружних прокуратур - керівник відділу окружної прокуратури, керівник окружної прокуратури (у разі відсутності відділів в окружній прокуратурі).
Відповідні звіти затверджуються керівниками вищого рівня (керівником самостійного структурного підрозділу, керівником органу прокуратури, першими заступниками та заступниками Генерального прокурора, заступником Генерального прокурора - керівником Спеціалізованої антикорупційної прокуратури).
Пунктом 2.4 розділу 2 Тимчасового положення №503 передбачено, що за результатами оцінювання якості роботи прокурора безпосереднім керівником може бути виставлено позитивну, задовільну або негативну оцінку.
Звіти про оцінювання якості роботи прокурорів за відповідний рік надаються до кадрового підрозділу для підготовки наказу про затвердження висновків щодо оцінювання якості роботи прокурорів (пункт 2.7 розділу 2 Тимчасового положення №503).
Відповідно до пунктів 3.3, 3.4, 3.6 розділу 3 Тимчасового положення №503 бухгалтерська служба на підставі затверджених висновків обраховує середньо визначений розмір щорічної премії у відсотках і доводить його до відома кадрового підрозділу для підготовки проектів відповідних наказів про виплату премії прокурорам.
Розмір премії за результатами оцінювання якості роботи розраховується у відсотках до суми посадового окладу відповідної посади на день видання наказу згідно з пунктом 3.2 розділу 3 Тимчасового положення №503 з урахуванням виникнення права на заробітну плату відповідно до статті 81 Закону України «Про прокуратуру».
Премія за результатами оцінювання якості роботи за календарний рік виплачується прокурорам на підставі наказів Генерального прокурора, керівників обласних, спеціалізованих (на правах обласних) прокуратур протягом 15 днів після затвердження висновку щодо результатів оцінювання, але не пізніше грудня року, в якому здійснюється оцінювання якості роботи прокурорів за календарний рік.
Судом встановлено, що наказом Офісу Генерального прокурора від 30.11.2023 №1316ц затверджено висновок щодо оцінювання якості роботи прокурорів Офісу Генерального прокурора.
Так, відповідно до звіту про оцінку якості роботи заступника начальника управління Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Офісу Генерального прокурора ОСОБА_1 за 2023 рік його безпосереднім керівником - керівником Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Панченко В. результати роботи прокурора оцінено «негативно».
Під час встановлення підсумкової оцінки «негативно», безпосереднім керівником враховано, що у штатному розписі Управління 11/1 послідовно та незмінно упродовж 2023 року була найбільша кількість вакантних посад прокурорів, що відповідно покладало додаткове навантаження при виконанні основних функцій цього підрозділу. Такий стан справ свідчить про очевидність в необхідності вжиття системних, послідовних та спільних дій в узгодженості діяльності Управління 11/1, з метою забезпечення якісного виконання функцій, визначених перед ним Положенням про Спеціалізовану прокуратуру.
Так, у протоколі оперативної наради керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони від 09 листопада 2023 року №6 встановлено, що згідно поданого та особисто заповненого ОСОБА_1 письмового звіту від 08.11.2023 ним не проведено жодної оперативної наради, що потребує узгоджених дій відділів Управління 11/1, незважаючи на безпосередність таких повноважень, які закріплені Положенням про Спеціалізовану прокуратуру лише за вказаною посадою. Як наслідок, будь-яких рішень з цього приводу останній не прийняв та пропозицій не сформував. ОСОБА_1 пропозицій щодо призначення або переміщення прокурорів з інших підрозділів Офісу Генерального прокурора не внесено, про відрядження таких з обласних прокуратур не подано. Також позивач на відміну від інших керівників підрозділів Управління 11/1, не провів жодної наради з питань діяльності цих прокурорів, відповідних матеріалів для розгляду, у тому числі, у керівництва Спеціалізованої прокуратури з цих питань теж не готував, ініціативи не проявляв. Обмежився складанням тільки однотипних та нескладних постанов про визначення (заміну) групи прокурорів, при цьому, інших таких документів, незважаючи на їх значну кількість, особисто не готував та у формуванні іншими участі не приймав, ініціатив не висловив.
Крім того, ОСОБА_1 є єдиним прокурором такої категорії посад, який не забезпечив розгляд жодної заяви та повідомлення про злочини, в порядку статті 214 КПК України, за результатами яких внесені відомості до ЄРДР. Аналіз кількісних показників переліку роботи свідчить, що останній фактично обмежився роботою з внутрішніми документами, що не сприяє продуктивній реалізації основних завдань Управління 11/1.
Ці обставини свідчать про відсутність особистої активної ролі ОСОБА_1 у виконанні Управлінням 11/1 пріоритетних основних функцій, забезпеченні досягнення вказаних його результатів, продуктивного здійснення, визначених Положенням про Спеціалізовану прокуратуру та іншими організаційно-розпорядчими документами повноважень, а також ефективної реалізації посадових обов'язків для відповідної адміністративної посади.
Слід зазначити, що судом апеляційної інстанції надається виключно юридична оцінка відповідності проведеної процедури оцінювання та затвердження її результатів вимогам Тимчасового положення №503.
Відповідно до пункту 6.2. наказу Генерального прокурора від 07.08.2020 №365 «Про загальні засади організації роботи в органах прокуратури України» завдання і функції самостійних структурних підрозділів Офісу Генерального прокурора, Спеціалізованої антикорупційної прокуратури та обласних прокуратур, права й обов'язки їхніх працівників визначати у положеннях, які затверджувати наказами керівника відповідної прокуратури.
Таким чином, загальні засади організації роботи структурних підрозділів визначаються саме затвердженими наказами Генерального прокурора Положеннями.
Відповідно до пункту 2.7. Положення про Спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони (на правах Департаменту) Офісу Генерального прокурора, затвердженого наказом Генерального прокурора 30 травня 2023 року №144 робота працівників структурних підрозділів Спеціалізованої прокуратури залежно від покладених на них функцій організовується за територіальним або функціональним (предметним) принципом відповідно до розподілу обов'язків, який здійснюється начальниками відділів за погодженням із начальниками управлінь, заступником керівника та керівником Спеціалізованої прокуратури і затверджується першим заступником або заступником Генерального прокурора згідно з розподілом обов'язків між керівництвом Офісу Генерального прокурора.
Разом з тим, згідно п.п.5 Положення №144 на заступників начальників управлінь (у межах компетенції управлінь) покладено наступні повноваження, а саме:
- сприяють начальникам управлінь у забезпеченні належної організації діяльності управлінь, взаємодії з іншими структурними підрозділами Спеціалізованої прокуратури, Офісу Генерального прокурора;
- вносять пропозиції до плану роботи Офісу Генерального прокурора, забезпечують підготовку матеріалів для розгляду на нарадах у керівництва Офісу Генерального прокурора, Спеціалізованої прокуратури та управлінь;
- проводять оперативні наради з питань, що потребують узгоджених дій відділів управлінь;
- розглядають документи, у тому числі ті, які містять інформацію з обмеженим доступом, зокрема державну таємницю, доручають підлеглим працівникам їх опрацювання та виконання, у межах компетенції підписують, затверджують та візують службову документацію;
- забезпечують проведення аналітичної, методичної роботи, навчально-методичних та інших заходів щодо підвищення кваліфікації працівників відділів, стажування працівників спеціалізованих прокуратур (на правах обласних);
- контролюють виконання структурними підрозділами управлінь наказів, доручень керівництва Офісу Генерального прокурора та начальників управлінь, планових заходів, рішень нарад та інших організаційно-розпорядчих документів;
- беруть участь у розробці проєктів наказів Генерального прокурора, інших організаційно-розпорядчих документів;
- здійснюють особистий прийом, забезпечують контроль за об'єктивністю, повнотою та своєчасністю розгляду звернень і запитів, у тому числі народних депутатів України, за дорученням керівництва Спеціалізованої прокуратури, начальників управлінь розглядають скарги учасників кримінального провадження на рішення, дії чи бездіяльність слідчих і прокурорів у кримінальному провадженні, а також на рішення, дії чи бездіяльність працівників управлінь, забезпечують своєчасне та якісне їх вирішення;
- контролюють роботу з оприлюднення публічної інформації, розгляду запитів на інформацію з питань, що належать до компетенції управлінь;
- контролюють стан ведення первинного обліку роботи та звітності на закріплених напрямах, внесення відомостей до ЄРДР, ІАС «ОСОП»;
- забезпечують підготовку матеріалів для висвітлення діяльності Спеціалізованої прокуратури у медіа та на офіційному вебсайті Офісу Генерального прокурора;
- за дорученням керівництва представляють Спеціалізовану прокуратуру в органах державної влади, громадських, наукових, міжнародних та інших організаціях з питань, що стосуються діяльності управлінь;
- вносять пропозиції начальникам управлінь щодо призначення, переміщення, звільнення з посад працівників підрозділу, заохочення чи притягнення до відповідальності, преміювання, встановлення надбавок;
- контролюють стан ведення діловодства та забезпечення режиму секретності в управліннях;
- формують замовлення на матеріально-технічне забезпечення відділів та створення належних умов праці;
- виконують інші завдання та службові доручення керівництва Офісу Генерального прокурора, Спеціалізованої прокуратури та начальників управлінь.
Колегія суддів критично оцінює висновки суду першої інстанції щодо надання аналізу тим обставинам, що спірний висновок та наказ не містять жодного обґрунтування підстав встановлення позивачу негативної підсумкової оцінки безпосереднім керівником, виходячи із наступного.
Суд не може втручатися у дискреційні повноваження відповідача в частині надання оцінки виставлених суб'єктом оцінювання балів та перебирати на себе дискреційні повноваження суб'єкта оцінювання щодо застосування критеріїв виставлення балів та обґрунтування виставленої оцінки, оскільки судом надається виключно юридична оцінка відповідності проведеної процедури оцінювання та її результатів вимогам Тимчасового положення №503. Тобто, суд не може на власний розсуд визначити бали, які мав отримати прокурор за виконання того чи іншого завдання, а також наводити власне обґрунтування виставленим балам.
Що стосується доводів позивача про те, що на останнього згідно розподілів обов'язків між працівниками першого управління Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Офісу Генерального прокурора, затверджених заступником Генерального прокурора 12.04.2023 та від 20.06.2023 не покладено обов'язку проведення оперативних нарад, що потребують узгоджених дій відділів Управління 11/1, а також обов'язку, пов'язаного з кадровими питаннями, як то внесення пропозицій щодо призначення або переміщення прокурорів з інших підрозділів Офісу Генерального прокурора, про відрядження таких з обласних прокуратур, колегія суддів зазначає наступне.
Так, встановлення розподілом обов'язків від 12.04.2023 та від 20.06.2023 певних обов'язків, які мають виконувати працівники першого управління Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Офісу Генерального не свідчить про не дотримання та не виконання останніми повноважень, які встановлені в Положенні про Спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони (на правах Департаменту Офісу Генерального прокурора.
Із наданого до суду першої інстанції протоколу оперативної наради у керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони №6 від 09.11.2023 в абзаці «рішення» встановлено, що ОСОБА_1 , у порівнянні з іншими прокурорами, які обіймають адміністративні посади, необхідних та достатніх організаційних заходів щодо забезпечення належного функціонування відділів цього підрозділу, їх загального керівництва, прийняття рішень управлінського характеру з цього приводу не вжито.
Не відповідають фактичним обставинам доводи позивача про відсутність обґрунтування негативного оцінювання результатів його роботи за 2023 рік та обмеження його прав під час оперативної наради 09.11.2023, оскілки відповідно до пункту 2 порядку денного протоколу оперативної наради у керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони від 09.11.2023 №6 встановлено: заслуховування звітів прокурорів, котрій займають адміністративні посади за 2023 рік, в тому числі ОСОБА_1 . Крім того, із протоколу оперативної наради від 09.11.2023 вбачається, що заслухано кожного прокурора, з'ясовано окремі відомості із поданих ними письмових звітів, що буде враховано при їх оцінюванні.
Доводи позивача про те, що відмітка «негативно» стосується лише 1 із 67 пунктів звіту є безпідставними, оскільки оцінювання якості роботи ОСОБА_1 здійснено комплексно, з урахуванням аналізу ефективності виконання посадових обов'язків, кількості та якості виконаних ним завдань, визначених Положенням про Спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Офісу Генерального прокурора, наказами та іншими організаційно-розпорядчими документами про розподіл обов'язків між прокурорами першого управління.
Тимчасове положення не передбачає надання оцінки окремо кожному із пунктів, зазначених у звіті. Графа, в якій безпосереднім керівником ставиться відмітка про оцінку якості роботи прокурора має назву «підсумкова оцінка», тобто за підсумком вивчення усіх показників роботи, на основі сумарної оцінки наявної інформації.
Відповідачем під час оцінювання роботи ОСОБА_4 враховано усі критерії звіту його діяльності, персональна роль у виконанні пріоритетних завдань управління, а також ефективність його роботи, вжиття організаційних заходів щодо забезпечення належного функціонування відділів у складі структурного підрозділу з метою досягнення завдань кримінального провадження.
Щодо доводів позивача про те, що під час оцінювання не враховано позитивних рекомендацій у зв'язку із призначенням його на посаду заступника начальника управління 11/1, суд зазначає, що відповідно до п. 2.1 Тимчасового положення звіт про оцінювання роботи прокурорів проводиться за календарний рік. Крім того, така рекомендація не відображає оцінки результатів його діяльності за 2023 рік.
Посилання позивача на положення статті 36 КПК України щодо самостійності та незалежності прокуратури не виключають обов'язку працівника, котрий обіймає адміністративну посаду, забезпечувати належну організацію роботи у підпорядкованих підрозділах.
Щодо вмотивованості висновку оцінювання, суд першої інстанції зазначив, що спірні висновок та наказ не містять жодного обґрунтування підстав встановлення позивачу негативної підсумкової оцінки безпосереднім керівником.
З цього приводу, колегія суддів зазначає, що Тимчасовим положенням про систему оцінювання якості роботи прокурорів та преміювання прокурорів не передбачено, що у рішенні чи висновку мають наводитися будь-які мотиви або обґрунтування.
Крім того, згідно із додатком до наказу Генерального прокурора від 30.10.2020 №503 затверджено форму звіту про оцінку якості роботи прокурора, відповідно до якого звіт про оцінку якості роботи прокурора не передбачає обґрунтування підстав встановлення негативної підсумкової оцінки.
Відповідачем дотримано вимоги п. 2.1. та враховано п. 2.2 Тимчасового положення №503, за результатами оцінювання якості роботи позивача виставлено одну із оцінок, які передбачено п. 2.4 та затверджено звіт позивача відповідно до п. 2.3. Тимчасового положення №503.
При цьому, апеляційний суд наголошує, що позбавлений компетенції оцінювати правильність та якість виконання позивачем завдань поставлених уповноваженими суб'єктами, оскільки відповідно до вимог Закону це віднесено до дискреційних повноважень відповідача.
Крім того, під час вирішення спору, посилання судом першої інстанції на правову позицію, яка викладена у постанові Верховного Суду від 21.04.2021 у справі № 480/4987/19 є помилковими, оскільки у справі №480/4987/19 висновки стосуються застосування положень додатку 4 до Типового порядку № 640 у контексті правових наслідків виставлення державному службовцю балу за виконання завдання, що не передбачений для відповідного критерію виставлення балів.
З огляду на наведене, обставини справи, та, відповідно, спірні правовідносини у справі №480/4987/19 не є подібними до обставин цієї справи, а відтак правові позиції викладені Верховним Судом у постанові не є релевантними до спірних правовідносин у цій справі.
Перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не може втручатися у дискрецію суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Вказана позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 30.01.2020 у справі №599/1422/16-а.
Заохочувальний, стимулюючий характер премії як складової грошового забезпечення передбачає, що керівництво може диференціювати розмір премій, зокрема (але не виключно), з урахуванням якості та обсягу виконаних завдань.
Тому обґрунтованих підстав вимагати, щоб керівництво преміювало усіх працівників однаково, чи принаймні нарівні з іншим працівником немає, адже розмір премії залежить як від фінансових можливостей органу, так і від результатів продуктивності виконання посадових обов'язків.
Щодо останнього, то чітких критеріїв/нормативів тут бути не може (з огляду на завдання і функції, які покладено на відповідача, особливості посадових обов'язків кожного із працівників).
Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Виходячи з положень Кодексу адміністративного судочинства України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які Конституцією України віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Отже, адміністративний суд, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим КАС України, критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Аналіз норм Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, оскільки ключовим його завданням є здійснення правосуддя.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 811/952/15.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
У зв'язку з викладеним, колегія суддів доходить висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора - задовольнити.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 травня 2024 року - скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України.
Повний текст постанови виготовлено 12.12.2024.
Головуючий суддя: А.Ю. Кучма
В.О. Аліменко
Л.В. Бєлова