Справа № 580/807/24 Суддя (судді) першої інстанції: Алла РУДЕНКО
11 грудня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Кузьмишиної О.М.,
суддів: Грибан І.О., Карпушової О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду із позовом до військової частини НОМЕР_1 , у якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22 травня 2018 року по 24 грудня 2023 року відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України ОСОБА_1 нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22 травня 2018 року по 24 грудня 2023 року відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
В обґрунтування позовних вимог позивач з посиланням на статті 116, 117 Кодексу законів про працю України просить суд зобов'язати відповідача виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Також позивач зазначив, що наявні підстави для виплати відповідачем компенсації втрати частини такого доходу. Позивач вважає таку бездіяльність відповідача протиправною та такою, що порушує його права.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2024 року позов задоволено частково.
Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні в сумі 56 629 (п'ятдесят шість тисяч шістсот двадцять дев'ять) гривень 12 копійок з відрахуванням обов'язкових податків і зборів.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 22.05.2018.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу у зв'язку з несвоєчасною виплатою вказаної індексації грошового забезпечення відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159, з 01.01.2016 до дня фактичного розрахунку щодо виплати індексації.
У задоволенні іншої частини вимог відмовлено.
Не погоджуючись із судовим рішенням, військова частина НОМЕР_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Вимоги апеляційної скарги мотивує тим, що грошовий дохід у спірних правовідносинах нарахований на підставі судового рішення, а тому статті 116 та 117 КЗпП України не підлягають застосуванню.
Стверджує, що підстави для стягнення середнього заробітку є необґрунтованими, з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача.
Крім того, в обґрунтування своїх вимог апелянт зазначає, що компенсація втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації і середня зарплата у зв'язку з порушенням строків виплати індексації аналогічні по суті та природі. На момент виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , позивач жодних застережень щодо можливого неповного розрахунку не вказав у рапорті про звільнення, що свідчить про відсутність підстав для оспорюваних сум при звільненні та стягнення компенсаційних витрат.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.10.2024 року та від 04.11.2024 року відкрито апеляційне провадження та призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Від позивача відзив на апеляційну скаргу не надходив, що не перешкоджає розгляду справи за наявними у ній матеріалами.
Відповідно до частин першої, третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильності застосування норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів зазначає наступне.
Як правильно встановлено судом першої інстанції та вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 та відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 22.05.2018 № 125 виключений зі списків частини та звільнений з військової служби.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 09.09.2022 у справі № 580/2826/22 суд зобов'язав військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) з урахуванням проведених виплат. Зобов'язав військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 22.05.2018 із застосуванням березня 2018 року, як місяця з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) та урахуванням абзаців 4, 6, пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, з урахуванням раніше виплачених сум індексації.
На виконання рішення суду відповідач виплатив 24.12.2023 позивачу індексацію грошового забезпечення в сумі 56 741,25 грн, що підтверджується випискою із АТ КБ «Приватбанк».
Вважаючи невиплату відповідачем середнього заробітку протиправною бездіяльністю, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Суд першої інстанції задовольняючи адміністративний позов частково зазначив, що у разі порушення строків розрахунку при звільненні з військової служби підлягають застосуванню норми статті 117 КЗпП України. Суд посилаючись на постанову Великої Палати від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача є стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 56 629, 12 грн.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходу у зв'язку з несвоєчасною виплатою індексації грошового забезпечення відповідно до Порядку №159 з лютого 2016 року по день фактичного розрахунку із одночасною компенсацією суми податку з доходів фізичних осіб відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 суд зазначив, що проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати статті 1-2 Закону №2050-III поширює і на індексацію, виплачуючи її відповідач мав обов'язок нарахувати та виплатити таку компенсацію. Відсутність таких дій відповідача свідчить про порушення вказаного закону.
Щодо зазначених висновків суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною четвертою статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Відповідно до абзацу 1 статті 3 Кодексу законів про працю України (далі по тексту - КЗпП України) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Суд зазначає, що ні Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу», ні Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ні іншими підзаконними нормативними актами не врегульовані питання порушення роботодавцем (у цьому випадку військовою частиною НОМЕР_2 ) строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення. Не врегульовані вказані правовідносини й іншими нормативними актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Таким чином, оскільки наведеними нормативними актами не врегульовано питання строків повного проведення розрахунку при звільненні з військової служби, а також не встановлено правових наслідків недотримання такого строку, суд дійшов висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладався, зокрема, у постановах Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі №240/222/20, від 04 вересня 2020 року у справі №120/2005/19-а, від 09 жовтня 2020 року у справі №580/3988/19, від 03 серпня 2021 року у справі № 580/278/19.
Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній на дату звільнення позивача) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
За приписами статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 у справі №1-5/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
За загальним правилом, норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними. Тобто, норми Кодексу законів про працю України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Закріплені у статтях 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Отже, вищезазначеними нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В свою чергу, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, що передбачені статтею 117 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої цією статтею.
Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв'язку з невиплатою відповідачем позивачу станом на 22.05.2018 (дата звільнення з військової служби та виключення із списків особового складу військової частини) індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, із застосуванням січня 2008 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) з урахуванням проведених виплат; не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 22.05.2018 із застосуванням березня 2018 року, як місяця з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) та з урахуванням абзаців 4,6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 року №1078, з урахуванням раніше виплачених сум індексації.
На виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 09.09.2022 у справі №580/2826/22 відповідачем 24.12.2023 виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення в сумі 56 741, 25 гривень.
Таким чином, колегія суддів зазначає, що судовим рішенням підтверджено, що відповідач безпідставно не нарахував та не виплатив позивачу індексацію. З урахуванням того, що проведення остаточного розрахунку з позивачем відбулося 24.12.2023 року, колегія суддів дійшла висновку, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеній, зокрема, у постанові від 28 жовтня 2020 року у справі №240/222/20 встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.
Так, враховуючи, що відповідач, всупереч норм чинного законодавства, не здійснив з працівником повного розрахунку при звільненні, що встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення з військової частини НОМЕР_1 середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
При цьому апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції за результатами судового розгляду цього спору виважено та обґрунтовано зменшено розмір середнього заробітку, що підлягає стягненню на користь позивача з відповідача, з урахуванням принципу пропорційності, співмірності та відповідних обставин, за яких остаточний розрахунок був проведений.
Суд апеляційної інстанції відхиляє твердження апелянта, що на спірні правовідносини не поширюються положення статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України, оскільки судовим рішенням встановлено право позивача на індексацію грошового забезпечення.
Колегія суддів вважає безпідставними посилання військової частини НОМЕР_1 на правові позиції Верховного Суду, які викладені у постановах від 24.01.2018 у справі №807/1502/15, від 27.06.2018 у справі №810/1543/17, від 04.12.2019 у справі №825/742/16, з огляду на наступне.
У постанові від 04.12.2019 у справі №825/742/16 Верховний Суд дійшов висновку, що підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 1 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; відсутність спору щодо їх розміру; невиплата нарахованих сум в день звільнення.
Підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 2 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; незгода працівника з нарахованими/ненарахованими сумами, що стало підставою для виникнення трудового спору, який вирішився на користь працівника.
Незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду.
Це звернення повинно бути здійснене відразу після виплати цих сум чи ознайомленні з їхнім розміром або принаймні у достатньо стислі строки.
Такі дії будуть свідчити про наявність спору щодо розміру належних йому сум при звільненні. У інших випадках спір щодо розміру виплачених сум при звільненні відсутній, тому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні стягненню не підлягає.
Водночас у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду, з-поміж іншого, зазначила, що статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
Спираючись на висловлену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, яка прийнята пізніше, ніж постанова Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №825/742/16, задля забезпечення єдності судової практики у цій категорії спорів колегія суддів Верховного Суду у постанові від 21.02.2022 у справі №420/3397/22 висловила правову позицію, згідно з якою жодною нормою права не обмежено строку, коли особа після виплати належних їй при звільненні сум може звернутися до роботодавця або безпосередньо до суду щодо незгоди з їх розміром, що в свою чергу в подальшому вплине на її право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Отже, в спірній ситуації застосуванню підлягає остання правова позиція Великої Палати Верховного Суду, неодноразово підтримана Верховним Судом, яка полягає в тому, що навіть якщо остаточний розрахунок відбувся на підставі/виконання судового рішення, наявні передбачені статтею 117 КЗпП України підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Щодо позовної вимоги про виплату компенсації втрати частини доходу у зв'язку з несвоєчасною виплатою індексації грошового забезпечення відповідно до Порядку №159, слід зазначити наступне.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ).
Згідно статті 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ), підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Стаття 2 Закону №2050-ІІІ визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у Законі № 2050-ІІІ слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення), сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).Згідно зі статтею 4 Закону №2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Суд зазначає, що використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин, у розумінні положень статей 1- 3 вказаного Закону № 2050-ІІІ, дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 23 лютого 2021 року у справі № 803/1423/17, від 22 червня 2018 року у справі № 810/1092/17, від 13 січня 2020 року у справі № 803/203/17, від 27 квітня 2020 року у справі №803/1314/17.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що порушення відповідачем строків виплати індексації грошового забезпечення позивача зумовлює його право на отримання компенсації, передбаченої Законом № 2050-III, що прямо передбачено статтею 2 цього Закону.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 березня 2023 року у справі № 620/7687/21, застосовуючи висновок Верховного Суду у справі №240/11882/19, з урахуванням наявності факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення за заявлений у цій справі період, у зв'язку з бездіяльністю власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, дійшов висновку, що така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов'язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.
Крім того, як зазначив Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 17 липня 2019 року у справі № 825/2023/16, основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Колегія суддів встановила, що відповідач на виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 09.09.2022 у справі №580/2826/22 провів саме 24.12.2023 фактичний розрахунок по індексації грошового забезпечення в сумі 56 741,25 грн, тобто з порушенням строків її виплати.
Суд апеляційної інстанції вказує, що оскільки несвоєчасне нарахування та виплата частини грошового забезпечення позивача відбулось у зв'язку з протиправними діями відповідача, тобто з вини органу, що нараховує і виплачує грошове забезпечення, що встановлено судовим рішенням, то позивач має право на отримання компенсації втрати частини індексації грошового забезпечення у зв'язку з порушенням строків її виплати.
Таким чином, відповідач як суб'єкт владних повноважень в ході розгляду справи не довів правомірність своєї поведінки в спірних відносинах.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Щодо доводів апелянта про порушення позивачем строку звернення до суду щодо позовної вимоги про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення, колегія суддів зазначає наступне.
Питання застосування положень закону щодо звернення до суду з позовом в подібних категоріях справ було досліджено Верховним Судом у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду в справі № 560/8194/20.
Судова палата в постанові від 02 квітня 2024 року відступила від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09.06.2021,17.11.2021, 27.07.2022, 11.05.2023 (справи №№ 240/186/20, 460/4188/20, 460/783/20,460/786/20 відповідно) про застосування строків звернення до суду з адміністративним позовом у правовідносинах щодо компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їхньої виплати відповідно до Закону № 2050-ІІІ та сформулювала такі висновки:
а) у спорах цієї категорії справ суди повинні застосовувати шестимісячний строк звернення до суду з позовом, визначений частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів;
б) нарахування і виплата компенсації втрати частини доходів у випадку порушення строку їх виплати зокрема і пенсії, проводиться у чітко визначений Законом № 2050-ІІІ строк - у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Тому особі, права якої порушені невиконанням обов'язку нарахувати і виплатити компенсацію втрати частини доходів у випадку порушення строків їх виплати, достовірно відомо про час та розмір виплаченої заборгованості. При цьому така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про розмір належної до виплати компенсації, порядок її нарахування і підстави виплати/невиплати;
в) з першого дня наступного місяця після отримання заборгованості з виплати пенсії за попередні періоди особа вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів і з цього дня починається перебіг шестимісячного строку звернення з позовом до суду. Звернення до суду з позовом про нарахування і виплату компенсації втрати частини доходів після закінчення цього строку є підставою, передбаченою пунктом 8 частини першої статті 240, для залишення позовної заяви без розгляду;
г) отримання листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на заяву не змінює час, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить про час, коли особа почала вчиняти активні дії щодо реалізації свого права на отримання компенсації у позасудовому чи судовому порядку. Відповідно з вказаної дати не може розпочинатись відлік строку звернення з позовом до суду.
Саме такий підхід до обчислення строків звернення до суду з позовом у спорах зазначеної категорії справ відповідатиме принципу верховенства права та його складовій - принципу правової визначеності, сприятиме стабільності правовідносин щодо виплати компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
В контексті обставин даної справи, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що позивач повинен був дізнатись про порушення свого права наступного дня після здійснення остаточної виплати заборгованості - 25.12.2023, та саме з цього дня у позивача виникло право на звернення до суду з даним позовом протягом шести місяців.
Матеріалами справи встановлено, що позивач до суду першої інстанції звернувся 22.01.2024 року.
Щодо доводів апелянта про стягнення коштів на судові витрати, суд апеляційної інстанції звертає увагу на наступне.
Так, рішенням суду першої інстанції частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 , а тому відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 на користь позивача підлягає стягненню сплачений при поданні позовної заяви судовий збір в розмірі 1211,20 грн. Однак, суд першої інстанції на зазначену обставину уваги не звернув та стягнув за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 422,40 гривень.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині визначення розміру судового збору, який підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
У силу п.2 частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 - задовольнити частково.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2024 року у справі №580/807/24 змінити, виклавши абзац 7 резолютивної частини рішення в такій редакції:
«Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок».
В іншій частині рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2024 року у справі №580/807/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та подальшому оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О.М. Кузьмишина
Судді І.О.Грибан
О.В.Карпушова