П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
12 грудня 2024 р.м. ОдесаСправа № 400/3255/24
Головуючий І інстанції: Птичкіна В.В.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2024 року (м.Миколаїв, дата складання повного тексту ухвали - 23.04.2024р.) про повернення адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
09.04.2024р. ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, що виразилась у не нарахуванні і невиплаті йому за період з 01.01.2016р. по 08.04.2016р. індексації грошового забезпечення в повному розмірі, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та «Порядку проведення індексації грошових доходів населення» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. №1078), з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів - січень 2008р.;
- зобов'язати відповідача нарахувати і виплатити йому за період з 01.01.2016р. по 08.04.2016р., з урахуванням нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008р., у відповідності до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», «Порядку проведення індексації грошових доходів населення» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. №1078), з урахуванням раніше виплачених сум, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб у відповідності до положень п.2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004р. №44), з урахуванням раніше виплачених сум.
Ухвалою суду 1-ї інстанції від 15.04.2024р. позовну заяву ОСОБА_1 - залишено без руху, зокрема, у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.
18.04.2023р. позивачем подано до Миколаївського окружного адміністративного суду заяву щодо поновлення строку звернення до суду, мотивовану тим, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці, працівник не обмежується будь-яким строком звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, яка включає усі виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантів, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснено роботодавцем таких виплат.
Ухвалою судді Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 - повернуто на підставі ч.2 ст.123 КАС України.
Не погоджуючись із вказаним вище судовим рішенням, позивач 07.05.2024р. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просив скасувати ухвалу судді Миколаївського окружного адміністративного суду від 15.01.2024р. та направити дану справу до суду першої інстанції для продовження її розгляду по суті.
Ухвалами П'ятого апеляційного адміністративного суду від 23.05.2024р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження.
22.07.2024р. матеріали справи надійшли до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Відповідач, належним чином повідомлений про розгляд даної справи, правом подання відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк не скористався.
У відповідності до п.3 ч.1 ст.294 та ч.2 ст.312 КАС України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції про повернення заяви позивачу розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів доходить висновку про наявність достатніх підстав для її задоволення.
Так, спірні правовідносини у даній адміністративній справі склалися з приводу протиправності бездіяльності відповідача, що виразилась у не нарахуванні і невиплаті позивачу в повному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016р. по 08.04.2016р.
На стадії ж апеляційного провадження спірним є питання дотримання ОСОБА_1 строку звернення до суду з даним позовом.
Частиною 1 ст.5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Щоб адміністративний позов був прийнятий до провадження судом першої інстанції, позивачу необхідно дотримуватись порядку подання позовної заяви в межах реалізації права на звернення до суду та кореспондуючого права на повноважний суд з урахуванням п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.55 Конституції України, а також ст.5 КАС України. Так, реалізація захисту порушеного або оспорюваного права відбувається шляхом пред'явлення позову у формі позовної заяви до суду 1-ї інстанції, однак у межах часових рамок, визначених законом.
У розумінні ч.1 ст.118 КАС України, процесуальними строками є встановлені законом або ж судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Процесуальні строки визначаються днями, місяцями та роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, що повинна неминуче настати.
Відповідно до ч.1 ст.122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною 2 цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч.3 ст.122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися й інші строки для звернення до суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або ж повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Наслідки пропуску строку звернення до суду регламентовані ст.123 КАС України.
Як передбачено ч.ч.1,2 ст.123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому, протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду із заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк чи вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Приймаючи оскаржуване судове рішення про повернення позовної заяви, суд першої інстанції, із урахуванням правових висновків Верховного Суду, які викладені у постанові від 20.11.2023р. у справі №160/5468/23, виходив із того, що звернення до адміністративного суду у даній категорії справ вважається своєчасним, якщо позивач звернувся до суду протягом 3 (трьох) місяців після закінчення карантину (тобто протягом 3-х місяців з початку застосування ч.ч.1,2 ст.233 КЗпП України в редакції з 19.07.2022р.). Однак, позовна заява ОСОБА_1 надійшла до суду 09.04.2024р., тобто з пропуском строку звернення до суду з позовом.
Втім, судова колегія вважає такий висновок суду 1-ї інстанції необґрунтованим і передчасним, з огляду на наступне.
Так, у постанові від 11.07.2024р. у справі №990/156/23 Великою Палатою Верховного Суду було сформульовано правовий висновок щодо питання про те, положення якої норми підлягають застосуванню у питанні визначення строку звернення до суду у справах, пов'язаних з порушенням закону про оплату праці у публічно-правових відносинах. У цій справі Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ст.122 КАС України не містить норми, яка б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах щодо стягнення належної їм заробітної плати (середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час недопуску до продовження виконання повноважень) у разі порушення законодавства про оплату праці. В судовій практиці усталеним є підхід щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо проходження публічної служби, у яких виник спір. Такий підхід відповідає висновкам Конституційного Суду України, сформульованим у рішенні від 07.05.2002р. №8-рп/2002, за змістом якого при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами відносно проходження публічної служби, суд, встановивши відсутність у спеціальних законах норм, може застосовувати норми КЗпП України, у якому визначені основні трудові права працівника.
Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що норма ст.233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Зазначена норма поширює свою дію на всіх працівників та службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.
Відповідно до ч.ч.1 та 2 ст.233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених за Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022р. №2352-IX), працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.
У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19.07.2022р., ч.1 ст.233 КЗпП України було викладено в редакції, згідно з якою, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Судова колегія враховує, що 06.04.2023р. Верховним Судом ухвалено рішення за результатами розгляду зразкової справи №260/3564/22 (залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2023р.), предметом спору якої також було недотримання законодавства про оплату праці. У вказаному рішенні вказано на те, що 19.07.2022р. КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або ж повинен був дізнатися про порушення свого права. При цьому, з огляду на згадані правові позиції Конституційного Суду України стосовно незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов також висновку про поширення дії ч.1 ст.233 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
Тобто, у рішенні від 06.04.2023р. у зразковій справі №260/3564/22 Верховний Суд чітко виклав правову позицію щодо поширення дії ч.1 ст.233 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX лише на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
У цій справі судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 та звернувся до адміністративного суду з вимогами про визнання протиправною бездіяльності відповідача, що виразилась у не нарахуванні і невиплаті йому за період з 01.01.2016р. по 08.04.2016р. індексації грошового забезпечення в повному розмірі, згідно із Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» і «Порядку проведення індексації грошових доходів населення» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. №1078), з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів - січень 2008р.
Таким чином, до вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати індексації та, відповідно, зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016р. по 08.04.2016р. застосуванню підлягають приписи ч.2 ст.233 КЗпП України - у редакції до змін, внесених згідно із Законом №2352-IX, якою визначено, що особа (працівник, службовець) має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
При цьому, до вимог стосовно зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 19.07.2022р., дійсно підлягала б застосуванню ч.1 ст.233 КЗпП України у редакції після 19.07.2022р., яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня, коли особа (працівник, службовець) дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Отже, судова колегія вважає помилковим висновок суду першої інстанцій про застосування до спірних правовідносин за період з січня по квітень 2016р. редакції ст.233 КЗпП України, чинну на момент звернення до суду із позовом.
Аналогічна правова позиція (актуальна) також була викладена Верховним Судом у постанові від 31.10.2024р. у справі №440/9/24.
Крім того, Конституційний Суд України у рішенні від 14.12.2011р. №19-рп/2011 підкреслив значущість положень ст.55 Конституції України щодо захисту кожним у судовому порядку своїх прав і свобод від будь-яких рішень, дій або ж бездіяльності органів влади, посадових і службових осіб, а також стосовно неможливості відмови у правосудді.
Як уже зазначалося вище, у КАС України конституційне право особи на звернення до суду конкретизоване в ч.1 ст.5, за змістом якої, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.
Судова колегія зазначає про те, що за змістом ч.2 ст.6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950р., необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише і фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист.
Зокрема, Європейським судом з прав людини зазначено, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з п.1 ст.6 Конвенції. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (рішення у справах «Zubac v. Croatia», «Beles and Others v. the Czech Republic», №47273/99, п.п.50-51 та 69, та «Walchli v. France», №35787/03, п.29).
При цьому, Європейський суд з прав людини провів лінію між «формалізмом» та «надмірним формалізмом». Так, «формалізм» є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Однак, «надмірний формалізм» заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.
У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Європейського суду з прав людини включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Kutic v. Croatia», заява №48778/99, п.25).
Рішеннями Європейського суду з прав людини визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним». Для того щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права» (рішення у справах «Bellet v. France» та «Nunes Dias v. Portugal»).
Проте, суворе трактування національним законодавством процесуального правила («надмірний формалізм») може позбавити заявників права звертатися до суду (рішення у справі «Perez de Rada Cavanilles v. Spain»).
Підсумовуючи викладене, висновки судді Миколаївського окружного адміністративного суду, при поверненні позовної заяви ОСОБА_1 на підставі ч.2 ст.123 КАС України, зумовлюють утворення перешкод особі у доступі до правосуддя та не ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального і процесуального права.
За правилами ст.320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, та направлення справи для продовження розгляду до суду 1-ї інстанції є:
1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків суду обставинам справи;
4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
У відповідності до ч.3 ст.312 КАС України, у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, ухвала судді Миколаївського окружного адміністративного суду скасуванню, а дана справа - направленню до того ж суду для продовження розгляду по суті.
Керуючись ст.ст.169,241,243,308,311,312,320,321,322,325,328 КАС України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу судді Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2024 року - скасувати та направити справу №400/3255/24 до суду першої інстанції - для продовження розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Повний текст постанови виготовлено: 12.12.2024р.
Головуючий у справі
суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов
Судді: М.П. Коваль
В.О. Скрипченко