П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
12 грудня 2024 р.м. ОдесаСправа № 400/2647/24
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Коваля М.П.,
суддів - Осіпова Ю.В.,
- Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу Державної установи «Городищенська виправна колонія (№ 96)» на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2024 року, прийнятого за правилами спрощеного позовного провадження в письмовому провадженні суддею Бульбою Н.О. у місті Миколаїв, по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Городищенська виправна колонія (№ 96)» про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
У березні 2024 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної установи «Городищенська виправна колонія (№ 96)» (далі - Відповідач, Установа) в якому просив суд:
- визнати протиправною відмову Установи у перерахунку грошового забезпечення (основних та додаткових видів грошового забезпечення, в тому числі вихідної допомоги при звільненні) за період з 23.08.2022 року по 30.04.2023 року, з визначенням його розміру, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, та проведенні виплати перерахованого грошового забезпечення з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати Установу перерахувати грошове забезпечення (основні та додаткові види грошового забезпечення, в тому числі вихідну допомогу при звільненні) за період з 23.08.2022 року по 30.04.2023 року, визначивши його розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, та провести виплату перерахованого грошового забезпечення з урахуванням раніше виплачених сум.
На обґрунтування позову зазначено, що за час проходження служби у Відповідача нарахування грошового забезпечення (основних та додаткових видів грошового забезпечення) проводилось без урахування посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України про Державний бюджет на відповідний рік, що є протиправним.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 02.10.2024 року позов задоволено, а саме:
- визнано протиправними дії Відповідача щодо не нарахування та невиплати Позивачу за період з 23.08.2022 року по 30.04.2023 року грошового забезпечення (основних та додаткових видів грошового забезпечення), з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»;
- зобов'язано Відповідача здійснити нарахування та виплатити Позивачу грошове забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний, тимчасовий характер, премія), враховуючи посадовий оклад та оклад за військовим званням, що визначені шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» за період з 23.08.2022 року по 30.04.2023 року.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Відповідач звернувся до П'ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій вважає його таким, що винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права, та без повного з'ясування усіх обставин, які мають значення для справи, тому просить суд апеляційної інстанції скасувати його та постановити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, сторона не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог з огляду на неправильне трактування норм матеріального права судом першої інстанції в контексті необхідності розрахунку грошового забезпечення Позивача із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (2022 та 2023 роки відповідно). В свою чергу Відповідач зазначає про необхідність застосування до спірних правовідносин в якості розрахункової величини - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, який був незмінний у 2022 та 2023 роках та становив 2 102 грн. відповідно до Закону України від 03.11.2022 року № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 року № 1928-IX. Також апелянт зазначає, що судом першої інстанції не було враховано та прийнято до уваги, що Державна установа «Городищенська виправна колонія № 96)» є підвідомчою установою Міністерства юстиції України, яка входить до сфери його управління, в зв'язку з чим будь-які керівні вказівки та роз'яснення, що надаються Мін'юстом в межах його повноважень, передбачених п.п. 3, 4 Положення про Міністерство юстиції Україні, затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України від 02.07.2014 року за № 228 (із змінами і доповненнями) є обов'язковими до виконання Установою.
Крім цього, скаржник вважає, що позовну заяву слід залишити без розгляду, оскільки Позивач пропустив строк звернення до суду.
Позивач подав до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначено про законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, тому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню, з огляду на таке.
Положеннями ч. 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду, у період з 23.08.2022 року по 30.04.2023 року Позивач проходив службу у Відповідача на посаді на посаді молодшого інспектора відділу нагляду і безпеки та був звільнений зі служби відповідно до пункту 7 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням).
Наказом Державної установи «Городищенська виправна колонія (№ 96)» за № 62/ОС-23 від 26.04.2023 року Позивача з 30.04.2023 року виключено зі списків особового складу.
06.03.2024 року Позивач звернувся до Відповідача із заявою про перерахунок грошового забезпечення (основних та додаткових видів грошового забезпечення, в тому числі вихідної допомоги при звільненні) за період з 23.08.2022 року по 30.04.2023 року, визначивши його розміру, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, та провести виплату перерахованого грошового забезпечення з урахуванням раніше виплачених сум.
Листом № 10/04-24/Д-05 від 20.03.2024 року Відповідач повідомив Позивача про відсутність підстав для здійснення перерахунку грошового забезпечення (основних та додаткових видів грошового забезпечення) за період вказаний період, оскільки нарахування та виплата грошового забезпечення відбувалося згідно чинного законодавства, а саме із застосовуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Бажаючи здійснити перерахунок раніше отриманого грошового забезпечення (основних та додаткових видів грошового забезпечення, в тому числі вихідної допомоги при звільненні) за період з 23.08.2022 року по 30.04.2023 року, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.
Розглянувши справу по суті, суд першої інстанції, врахувавши висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 02.08.2022 року по справі № 440/6017/21, дійшов висновку про обґрунтованість позову з огляду на те, що під час розв'язання правової колізії між нормами п.3 розділу ІІ Закону від 06.12.2016 року № 1774-VІІІ та п.4 Постанови № 704, у редакції до внесення змін Постановою № 103, та приміток до додатків 1, 12, 13, 14 Постанови № 704 перевагу належить віддати положенням закону як акту права вищої юридичної сили. Розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня відповідного року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується. Врахувавши те, що різниця між розміром прожиткового мінімуму впливає на визначення розміру посадового окладу та з 29.01.2020 року, тобто з моменту набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року по справі № 826/6453/18, наявні правові підстави для визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (2022, 2023 роки), на відповідний тарифний коефіцієнт. При цьому, оскільки за період з 23.08.2022 року по 30.04.2023 року Позивачу протиправно не виплачено у повному розмірі грошове забезпечення, це вплинуло і на визначення розміру додаткових видів грошового забезпечення, оскільки розрахунок таких виплат здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, які військовослужбовець отримував за останньою займаною посадою.
Вирішуючи дану справу в апеляційній інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частина 1 статті 2 КАС України визначає, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як встановлено ч.ч. 1 та 2 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
За приписами ч.ч. 3 та 5 ст. 122 КАС України визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Натомість, ч. 2 ст. 233 КЗпП України (в редакції до 19.07.2022 року) встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Офіційне тлумачення положення вказаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15.10.2013 року № 8-рп/2013 і № 9-рп/2013. Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення ч. 2 ст. 233 КЗпП України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.
Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, виснував, що вказані поняття є рівнозначними.
Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині 2 статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Законом № 2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022 року, частини 1 і 2 статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19.07.2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 19.01.2023 року по справі № 460/17052/21, від 25.04.2023 року по справі № 380/15245/22, від 17.08.2023 року по справі № 380/14039/22, від 07.10.2024 року по справі № 500/7802/23, які в силу ч. 5 ст. 242 КАС України є обов'язковими для врахування при розгляді даної справи.
Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли Позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів.
Під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Як встановлено колегією суддів, спірні правовідносини у цій справі стосується питання нездійснення Позивачу нарахування та виплати грошового забезпечення за період з 23.08.2022 року по 30.04.2023 року, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного календарного року, а саме встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
При цьому, з даним адміністративним позовом Позивач звернувся до суду 25 березня 2024 року.
Суд зазначає, що заробітна плата (грошове забезпечення) є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено виплату заробітної плати (грошового забезпечення), з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.
Отже, з дня отримання виплати особою, вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів.
На момент нарахування Позивачу грошового забезпечення за період з 23.08.2022 року по 30.04.2023 року, стаття 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці обмежувався тримісячним строком з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Водночас, відповідно до пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
З огляду на викладене, строк звернення до суду продовжений законом, а саме, пунктом 1 Прикінцевих положень КЗпП України, на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), про що зазначено у постанові Верховного Суду від 17.08.2023 року по справі № 380/14039/22.
З урахуванням наведеного суд зазначає, що на правовідносини з нарахування й виплати Позивачу грошового забезпечення в належному розмірі за період з 23.08.2022 року по 30.04.2023 року, такий строк становить три місяці, що з урахуванням дії карантину у цей період, слід обчислювати з 01.07.2023 року.
Тобто тримісячний строк звернення до суду з цим позовом розпочався з 01.07.2023 року та з урахуванням приписів частини шостої статті 120 КАС України закінчився 02.10.2023 року (останній день строку звернення до суду).
Як зазначено вище, з адміністративним позовом Позивач звернувся до суду 25 березня 2024 року, тобто з пропуском тримісячного строку, встановленого ч. 1 ст. 233 КЗпП України.
При цьому, колегія суддів вказує, що отримання Позивачем відповіді Відповідача на звернення зі спірного питання не може змінювати момент, з якого Позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, з якого Позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата прямо не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку.
У даному випадку, отримуючи грошове забезпечення щомісяця, Позивач мав реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації, з яких складових складається грошове забезпечення та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий його розрахунок чи розрахунок його складових.
Реалізація Позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності Відповідача, формування судової практики і таке інше. Не реалізація цього права зумовлена власною пасивною поведінкою Позивача.
За загальним правилом поважними причинами визнаються ті обставини, існування яких є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду з даним позовом.
Колегія суддів звертає увагу на висновки Великої Палати Верховного Суду у питанні поновлення строків (від 28.07.2022 року по справі № 9901/611/19), за якими поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише ті обставини, які були об'єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2020 року по справі № 9901/32/20 дійшла висновку, що інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Колегія суддів зазначає, що причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. У свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об'єктивний характер, та з обставин незалежних від сторони унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом.
Позивачем не надано жодних належних доказів наявності об'єктивних перешкод для звернення до адміністративного суду та не наведено поважних обставин, які не залежали від його волевиявлення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами, що перешкоджали звернутись до суду в межах встановленого строку.
Щодо посилання Позивача на ведення воєнного стану на території України у зв'язку з військовою агресією російської федерації, колегія суддів зазначає, що сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.
В свою чергу, додані до матеріалів справи документи підтверджують лише факт пошкодження житлового будинку, розташованого за адресою АДРЕСА_1 , який зазнав пошкоджень (дефектний акт № 98.1), а також те, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є дитиною з інвалідністю та має тяжке неврологічне захворювання - гідроцефалію (медичний висновок № 8 про дитину-інваліда віком до 18 років та консультаційний висновок спеціаліста № 415).
Проте, вищезазначені докази не підтверджують наявність обставин, що ускладнювали або унеможливлювали своєчасне звернення до суду з цим позовом (як-то, факт перебування позивача в зонах проведення бойових дій та безпосереднє залучення його до здійснення функцій із захисту держави під час дії воєнного стану в Україні у відповідний період; факт неможливості вибути за територію військової частини; перебування Позивача на лікуванні тощо).
При цьому, доказів на підтвердження того, що введення воєнного стану вплинуло на обов'язок Позивача своєчасно звернутися до суду з позовом, позовна заява та заява про поновлення строку звернення до суду не містять.
За відсутності документів, які свідчать про наявність безпосереднього та прямого причинного зв'язку між пропуском Позивачем строку звернення до суду і запровадженням в Україні воєнного стану, вказана Позивачем причина не може бути визнана судом як поважна причина пропуску строку звернення до суду із цим позовом.
Згідно положень ч. ч. 1, 2 ст. 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
З огляду на викладене, з урахуванням часу звернення Позивача з позовом до суду, колегія суддів приходить до висновку, що адміністративний позов подано з пропуском встановленого процесуальним законом строку, а підстави для його поновлення відсутні, що не було враховано судом першої інстанції.
Пунктом 8 частини 1 статті 240 КАС України передбачено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, з підстав, визначених частинами 3 та 4 статті 123 цього Кодексу.
В свою чергу, положеннями ч. 3 ст. 123 КАС України передбачено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку щодо наявності правових підстав для залишення адміністративного позову ОСОБА_1 до ДУ «Городищенська виправна колонія (№ 96)» про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - без розгляду.
Згідно з положеннями ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами 3 та 4 статті 123 цього Кодексу. Зазначені норми права визначають підстави для залишення адміністративного позову без розгляду у разі пропуску строку звернення до суду без поважних причин.
За таких обставин, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з прийняттям нового рішення про залишення позовної заяви без розгляду.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 122, 123, 139, 240, 287, 292, 311, 315, 319, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Державної установи «Городищенська виправна колонія (№ 96)» на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2024 року - задовольнити.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2024 року - скасувати та прийняти нове судове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної установи «Городищенська виправна колонія (№ 96)» про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.
Головуючий суддя: М. П. Коваль
Суддя: Ю.В. Осіпов
Суддя: В.О. Скрипченко