Справа № 420/21641/24
12 грудня 2024 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Попова В.Ф., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління пенсійного фонду в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
Позивач звернувся з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління пенсійного фонду в м. Києві, в якій просить:
- визнати протиправним та скасувати Рішення Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві від 04.07.2024 року № 155250029195 “Про пенсійне забезпечення гр. ОСОБА_1 »;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити призначення та виплату ОСОБА_1 з 17 липня 2024 року пенсії за віком із зарахуванням до страхового стажу періоду роботи з 02.01.1985 року по 30.10.1992 року в Одеському дослідному заводі “Промзв'язок» ім. В.М.Комарова;
- звернути рішення до негайного виконання в межах суми стягнення за один місяць.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що до його страхового стажу протиправно не зараховано період роботи з 02.01.1985 року по 30.10.1992 року в Одеському дослідному заводі “Промзв'язок» ім. В.М. Комарова. У зв'язку із відсутністю необхідної кількості страхового стажу відмовлено у призначенні пенсії за віком. Позивач вважає, що він надав необхідний пакет документів для призначення пенсії, а періоди роботи підтверджені записами у трудовій книжці.
ГУ ПФУ в Одеській області 29.07.2024 року подали відзив, у якому із заявленими вимогами не погодились та просили у задоволенні позову відмовити. Зазначили, що участі у розгляді заяв позивача не приймали. Розгляд заяв здійснювався за принципом екстериторіальності іншими управліннями. За відсутності необхідної кількості страхового стажу позивач не має права на призначення йому пенсії.
ГУ ПФУ в Дніпропетровській області подали відзив 09.08.2024 року у якому зазначили, що позивачеві правомірно відмолено у призначенні пенсії, оскільки він не має достатньої кількості страхового стажу. У задоволенні позову просили відмовити.
ГУ ПФУ в місті Києві подали відзив від 11.09.2024 року, у якому зазначили, що позовні вимоги не визнають та у задоволенні позову просять відмовити. На думку відповідача, період роботи позивача з 02.01.1985 року по 30.10.1992 року в Одеському дослідному заводі “Промзв'язок» ім. В.М. Комарова не підлягає зарахуванню до страхового стажу, оскільки назва підприємства при прийнятті не відповідає назві на печатці при звільненні (відсутня довідка про перейменування). За відсутності необхідної кількості страхового стажу позивач не має права на призначення йому пенсії.
У відповідях на відзиви від 29.07.2024 та 13.08.2024 позивач підтримав заявлені ним вимоги із зазначених у позовній заяві підстав.
Ухвалою суду від 22.07.2024 року відкрито спрощене провадження в адміністративній справі.
Розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши подані сторонами документи, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд установив таке.
27.06.2024 року позивач звернувся до ГУ ПФУ в Одеській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Заяву за принципом екстериторіальності розподілено для розгляду до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві.
Рішенням ГУ ПФУ в місті Києві від 04.07.2024 року № 155250029195 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку із відсутність страхового стажу не менше 31 року.
Так, за змістом оскаржуваного рішення, загальний страховий стаж позивача складає 24 роки 15 днів, що є недостатнім для призначення пенсії.
До загального страхового стажу не враховано період роботи згідно трудової книжки з 02.01.1985 по 30.10.1992, оскільки назва підприємства при прийнятті не відповідає назві на печатці при звільненні (відсутня довідка про перейменування).
Позивач вважає рішення пенсійного органу протиправним.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступних приписів законодавства.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України від 09.07.2003 № 1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058) та Законом України від 05.11.1991 № 1788-XII “Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788).
Згідно зі ст. 24 Закону № 1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (ч. 2 ст. 24 Закону № 1058).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону № 1058).
Статтею 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно зі ст. 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, відповідно до ст. 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок).
Відповідно до Порядку основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, зміст наведених норм дає підстави стверджувати, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються інші документи.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.93 № 301 (301-93-п) "Про трудові книжки працівників" Міністерство праці України, Міністерство юстиції України і Міністерство соціального захисту населення України затвердило Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників № 58 від 29.07.1993 (далі - Інструкція).
Інструкцією зокрема передбачено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Пунктом 2.27 Інструкції передбачено, що запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер.
Пунктом 4.1 Інструкції передбачено, що у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому
підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Як встановлено судом, у трудовій книжці НОМЕР_1 від 07.01.1985 року зроблено записи № 3-7 про період роботи позивача з 02.01.1985 року по 30.10.1992 року в Одеському дослідному заводі “Промзв'язок» ім. В.М. Комарова.
Перевіривши записи у трудовій книжці позивача та доводи пенсійного органу в оскаржуваному рішенні, суд зазначає, що за загальним правилом відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій ця трудова книжка належить, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Водночас, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, а тому вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист в частині зарахування періодів трудової діяльності до страхового стажу.
Подібний правовий висновок був сформований Верховним Судом у Постанові від 30.09.2021 року по справі № 300/860/17.
Окрім того, відповідно до п. 38 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове
державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення в трьохмісячний термін з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, а також перевіряти в необхідних випадках обґрунтованість їх видачі.
Тобто, у разі виникнення сумнівів щодо правомірності видачі документів або наявності у них неточностей чи неповної інформації, пенсійний орган наділений повноваженнями щодо здійснення перевірки таких документів та відповідно встановлення необхідної інформації, зокрема щодо трудового стажу осіб, які звертаються із заявами про призначення пенсії.
У цих спірних правовідносинах пенсійним органом не наведено обставин щодо здійснення ним заходів по встановленню інформації щодо спірного трудового періоду позивача.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що ГУ ПФУ в місті Києві протиправно не зарахувало до страхового стажу позивача спірний період роботи.
Таким чином, оскаржуване рішення підлягає скасуванню.
При цьому, вимога щодо зобов'язання призначити пенсію є передчасною, оскільки функцію по обрахунку страхового стажу із урахуванням спірних періодів пенсійний орган не виконав. Враховуючи, що пенсійним органом не була надана оцінка усьому періоду трудової діяльності позивача, суд не може підміняти цей орган і обрахувати страховий стаж на предмет достатності для призначення пенсії за віком.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 КАС України критеріям, не може втручатися у дискрецію суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Така позиція висловлена Верховним Судом у Постанові від 30.01.2020 у справі №599/1422/16-а.
Із урахуванням того, що в Пенсійному фонді України діє екстериторіальний принцип обслуговування громадян, і оскаржуване рішення прийнято ГУ ПФУ в місті Києві, то суд зобов'язує саме це Управління повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Судовий збір розподілено відповідно до ст. 139 КАС України. Часткове задоволення позовних вимог не впливає на суму судового збору, який підлягає стягненню з ГУ ПФУ в місті Києві на користь позивача, оскільки кількість задоволених вимог фактично не відрізняється від кількості заявлених, та тих, за які такий збір сплачувався.
Рішення негайному виконанню не підлягає, оскільки не стосується стягнення сум пенсії.
Керуючись статтями 242-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві від 04.07.2024 № 155250029195 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві розглянути повторно заяву ОСОБА_1 від 27.06.2024 року про призначення пенсії за віком із зарахуванням до страхового стажу періоду роботи з 02.01.1985 року по 30.10.1992 року в Одеському дослідному заводі “Промзв'язок» ім. В.М.Комарова.
У задоволенні іншої частини позову відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (код ЄДРПОУ 42098368, 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) судовий збір у сумі 1211,20 грн.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя В.Ф. Попов