Справа № 420/30000/24
12 грудня 2024 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скупінської О.В., розглядаючи за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , про визнання протиправною бездіяльність та стягнення коштів
До Одеського окружного адміністративного суду 25.09.2024 надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить суд:
1. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні;
2. Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 246 182,90 грн (двісті сорок шість тисяч сто вісімдесят дві гривні 90 копійок).
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що він проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . Згідно з наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 18.01.2022 № 54т позивач був звільнений з військової служби відповідно до п.п. “б» (за станом здоров'я) п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» та виключений зі списків частини з 21.01.2022. Під час проходження військової служби, нарахування та виплата грошового забезпечення здійснювалося не у повному обсязі, а саме: у період з 01.02.2020 до 21.01.2022. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19.04.2024 у справі №420/19823/23 адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 - задоволено. 04 вересня 2024 року військовою частиною НОМЕР_1 надано письмову відповідь №222/1/4/3430 на заяву позивача щодо виконання рішення суду, в якій повідомлено, що належні грошові кошти за встановленим порядком зараховані на картковий рахунок. До вказаної відповіді військовою частиною НОМЕР_1 долучено копію платіжної інструкції від 30.08.2024 №3968 та інформацію про перерахунок грошового забезпечення (з урахуванням раніше виплачених сум) ОСОБА_1 за період з 01.02.2020 по 21.01.2022 відповідно до рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19.04.2024 по справі №420/19823/23 в сумі 5383,05 грн. 31 серпня 2024 року ОСОБА_1 отримав від військової частини НОМЕР_1 перерахунок грошового забезпечення за рішенням суду у справі №420/19823/23 в сумі 5302,30 грн. Факт зарахування вказаних коштів позивачу підтверджується випискою банку по картковому рахунку, що додається до позову. При проведенні виплати військовою частиною утримано військовий збір в розмірі 1,5%. За наслідком виплати відповідачем перерахунку грошового забезпечення за рішенням суду у справі №420/19823/23 в сумі 5302,30 грн, на думку позивача, виникло право на виплату йому середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідно до вимог ст.116, 117 Кодексу законів про працю України.
Позивач вважає бездіяльність відповідача протиправною і звернувся захистом своїх прав до суду.
30.09.2024 ухвалою судді позовну заяву позивача залишено без руху та надано строк для усунення недоліків шляхом надання до суду позовної заяви з коректно складеною прохальною частиною позову з урахуванням вимог ст. 5 КАС України.
03.10.2024 до суду надійшла заява представника позивача (вхід.№ЕС/48683/24) про усунення недоліків на виконання ухвали від 30.09.2024, а також позовна заява (вхід.№ЕС/49090/24) із позовними в редакції:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 246 182,90 грн. (двісті сорок шість тисяч сто вісімдесят дві гривні 90 копійок).
08.10.2024 ухвалою судді прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 в редакції від 03.10.2024; відкрито провадження у адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії та ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
06.11.2024 (вхід.№60851/24) до суду надійшов відзив від представника відповідача, в якому вказано, що з адміністративним позовом Військова частина НОМЕР_1 не згодна.
У відзиві вказано, що як вбачається із мотивувальної частини рішення по справі № 420/19823/23, під час військової служби та на момент виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 (21.01.2022) позивач не мав претензій до відповідача щодо розміру належних йому при звільненні сум грошового забезпечення. Вперше позивач звернувся із запитом до відповідача 31.05.2023 із запитом про надання інформації стосовно наявності правових підстав для виплати грошового забезпечення у зменшеному розмірі, як він вважає. Тобто спір між позивачем і відповідачем фактично виник 31.05.2023, через один рік і чотири місяці після його звільнення з військової служби та виплати всіх належних сум. Відповідач вважає, із урахуванням наведених норм права та висновків щодо застосування норм права, викладених в наведених постановах Верховного Суду, необхідно прийти до висновку про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин приписів частини 2 статті 117 КЗпП України і стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні, а тому вищевказані вимоги позивача задоволенню не підлягають.
11.11.2024 до суду надійшла відповідь на відзив представника позивача (вхід.№ЕС/62329/24) і якій заявник не погоджується з доводами відповідача та просить задовольнити позовну заяву у повному обсязі.
Вивчивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, та перевіривши їх наданими з боку учасників справи доказами, судом встановлено таке.
ОСОБА_1 у період по 21.01.2022 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом Командира військової частини НОМЕР_1 від 21.01.2022 № 13 ДСК, ОСОБА_1 був звільнений з військової служби та виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , знятий з усіх видів забезпечення.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19.04.2024 у справі №420/19823/23, яке залишено без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 23.07.2024, адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 задоволено повністю. Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 у період з 01.02.2020 по 21.01.2022 грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2022 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2021 роки, грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату за період з 01.02.2020 року по 21.01.2022 року грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2022 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2021 роки, грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року відповідно, на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінет Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 р. №704, та здійснити виплату різниці з урахуванням раніше виплачених сум.
31.08.2024 військовою частиною НОМЕР_1 на виконання рішення суду № 420/19823/23 виплачено позивачу грошове забезпечення у розмірі 5302,30 грн (а.с.26).
Позивач, вважаючи, що при виплаті вищевказаних сум у відповідача виник обов'язок виплати середнього грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 22.01.2022 по 31.08.2024, звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд виходить з такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України установлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно із частиною першою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Зі змісту наданих матеріалів вбачається, що позивачу у день звільнення не було проведено нарахування та виплату індексації грошового забезпечення.
У зв'язку з несвоєчасним нарахуванням та виплатою позивачу індексації грошового забезпечення на підставі рішення суду, на його думку, виникли підстави для виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Нормами спеціального законодавства не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовця з військової служби, а тому до таких правовідносин необхідно застосовувати положення ст. 116-117 Кодексу законів про працю України, як таких, що є загальними та поширюються на всіх працівників.
Згідно положень ст. 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Судом встановлено, що спірні правовідносини у цій справі виникли у зв'язку з невиплатою відповідачем грошового забезпечення.
На виконання рішення суду №420/19823/23 відповідач 31.08.2024 виплатив грошове забезпечення у розмірі 5302,30 грн.
Тож, спірний період у цих правовідносинах охоплює 21.01.2022 по 31.08.2024.
Отже, предметом спору в цій справі є стягнення середнього заробітку за час затримки виплати позивачу грошового забезпечення.
Відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»; далі - «Закон №2352-ІХ») у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Наведена редакція статті 117 КЗпП України набрала законної сили з 19 липня 2022 року.
Отже, відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності 19 липня 2022 року і після цього.
Період з 21.01.2022 до 18.07.2022 (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Проте, період з 19.07.2022 до 31.08.2024 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Саме таку позицію щодо порядку обчислення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку висловив Верховний Суд в своїй постанові від 15.02.2024 у справі №420/11416/23.
Аналогічний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22 та від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22.
Тож, у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року із врахуванням висновків Верховного Суду, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Наведена правова позиція узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеному у постановах від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22 та від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22.
Виходячи з наведених обставин справи, суд приходить до висновку про те, що оскільки відповідач не провів з позивачем при звільненні з військової служби остаточний розрахунок, то позивач набув право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Враховуючи правові висновки Верховного Суду, наведені зокрема у постановах від 29 січня 2024 року по справі № 560/9586/22, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, спірний період стягнення середнього заробітку у даній справі умовно варто поділити на 2 частини:
- з 21.01.2022 по 18.07.2022;
- з 19.07.2022 по 31.08.2024.
Відповідно до інформації про нараховане та виплачене грошове забезпечення та індексацію позивачу з 01.02.2020 по 21.01.2022, загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 829058,80 грн.
При цьому, грошове забезпечення (яка і не була своєчасно виплачена позивачу) відносно загальної суми виплат становить 0,64% (5302,30 грн/ 829058,80 грн x 100%).
Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100).
Відповідно до п. 5 розділу IV Порядку № 100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.
Керуючись абз.1-3 п. 2 Порядку №100 встановлено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.
У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Встановлено, що п. 5 Порядку №100 визначено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Відповідно до п.8 вказаного Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Отже, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.
З наявної в матеріалах справи інформації про нараховане та виплачене грошовве забезпечення та індексацію ОСОБА_1 за останні 2 календарні місяці служби, що передують місяцю його звільнення з військової служби, позивачу нараховано за листопад 2021 року - 40552,50 грн, за грудень 2021 року - 40552,50 грн.
Кількість календарних днів за цей період складає 61 день.
Таким чином середньоденне грошове забезпечення позивача складає 1329,59 грн (81105,00 грн : 61 календарний день).
Період затримки розрахунку при звільненні становить - 363 календарних дні. При цьому, з огляду на зміни в спеціальному законодавстві, вирішуючи спірні правовідносини, застосовуючи вищенаведені зміни, період затримки розрахунку при звільненні позивача складає:
з 21.01.2020 по 18.07.2022 - 179 календарних дні;
з 19.07.2022 по 31.08.2024 - 184 календарних дні, з урахуванням шести місячного обмеження.
При цьому, суд також враховує, що у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Істотність частки невиплаченої суми (5302,30 грн) у порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку за період з 21.01.2022 по 18.07.2022 становить 0,64% (5302,30 / 829058,80 * 100%).
Виходячи з принципу пропорційності, на користь позивача (за період з 21.01.2022 по 18.07.2022) необхідно стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 1523,20 грн, тобто 1329,59 грн *179 днів * 0,64%
Період стягнення з 19.07.2022 по 31.08.2024 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Враховуючи редакцію статті 117 КЗпП України, викладену відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», на корить позивача (за період з 19.07.2022 по 31.01.2024) необхідно стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 244644,56 грн (1329,59 грн *184).
Таким чином, з урахуванням встановлених обставин у цій адміністративній справі та правової позиції Верховного Суду викладеної у постанові від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, застосовуючи принцип співмірності щодо періоду до 19.07.2022, а також застосування чинної редакції ст.117 КЗпП України щодо періоду починаючи з 19.07.2022, суд за наслідкам судового розгляду справи дійшов висновку, що позивачем частково доведено обґрунтованість позовних вимог, а саме у загальному розмірі 246 167,76 грн, з яких: 1523,20 грн за період з 21.01.2022 по 18.07.2022 та 244 644,56 грн за період починаючи з 19.07.2022 по 31.08.2024, з урахуванням шести місячного обмеження.
Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
За таких обставин, суд вважає, що належним способом захисту у спірних правовідносинах буде зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 суму середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 246167,76 грн.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог шляхом:
- визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.01.2022 по 31.08.2024 включно;
- зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 22.01.2022 по 31.08.2024 включно, в сумі 246167,76 грн (двісті сорок шість тисяч сто шістдесят сім гривень 76 копійок), відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100, з відрахуванням належних податків та зборів.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Позивачем при зверненні до суду з позовною заявою судовий збір не сплачувався, а відтак, відповідно до приписів ст.139 КАС України, підстав для розподілу судових витрат немає.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 9, 72, 77, 90, 205, 229, 242-246, 255, 293, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.01.2022 по 31.08.2024 включно.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 22.01.2022 по 31.08.2024 включно, в сумі 246167,76 грн (двісті сорок шість тисяч сто шістдесят сім гривень 76 копійок) відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100, з відрахуванням належних податків та зборів.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 , ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 );
Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).
Суддя Олена СКУПІНСЬКА