Рішення від 12.12.2024 по справі 420/23929/24

Справа № 420/23929/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2024 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Лебедєвої Г.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Державної міграційної служби України (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 04.07.2024 р. № 109-24, яким ОСОБА_1 було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- зобов'язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту стосовно ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що у 2023 році позивач звернулася до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявою про надання захисту в Україні. Рішенням Державної міграційної служби України від 04.07.2024 року № 109-24 позивачеві було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. 23.07.2024 року позивач отримав повідомлення, видане Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області № 77 від 12.07.2024 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Позивач вважає Рішення Державної міграційної служби України від 04.07.2024 року № 109-24 протиправним, а тому звернувся до суду з даною позовною заявою.

Доводи позивача щодо протиправності оскаржуваного рішення, мотивовані наступним.

Позивач зазначає, що він є громадянином російської федерації та не бажає повертатися до РФ, оскільки побоюється переслідування у зв'язку з його волонтерською діяльністю, що здійснювалась і здійснюється на території України з метою підтримки Збройних Сил України та цивільного населення України. Починаючи з початку повномасштабного вторгнення рф, позивач має суто проукраїнську позицію та підтримує Збройні Сили України. Позивач публічно висловлює свою політичну позицію шляхом публікування відповідних постів у соціальних мережах, таких як Іnstagram та Fасеbооk (ІНФОРМАЦІЯ_4). Також, позивач має франкомовний блог - ІНФОРМАЦІЯ_5, в якому висвітлює події в Україні та свою діяльність спрямовану на підтримку Збройних Сил України та допомозі цивільному населенню України. Для прикладу, у блозі міститься інформація про те, як позивач купив та передав автомобіль на потреби Зройних Сил України (ІНФОРМАЦІЯ_6). Позивач публічно висловлює свою антивоєнну та проукраїнську позицію не лише публікаціями у власних соціальних мережах, а і шляхом запису подкастів для бельгійського радіо RTBF під псевдонімом «Artem Savart» де висвітлює агресією РФ на території України та закликає допомагати Україні, як гуманітарно так і більшою кількістю зброї від західних партнерів. Завдяки подкастам, які записує позивач було зібрано кошти, які допомогли облаштувати «Пункт Незламності» за адресою: вул. Пушкінська 76, м. Одеса, який утримується не лише на зібрані кошти, а і за власний рахунок позивача. Позивач надавав допомогу у вигляді продуктів харчування та ліків військовим на Миколаївщині, збирали гуманітарну допомогу у вигляді дитячого одягу, гігієнічних засобів, продуктів харчування, також проводять збір коштів для військових Збройних Сил України. Співпрацюючи з благодійною організацією «Світлі Справи» позивач сприяв відправленню гуманітарної допомоги з м. Ліон, Франції до м. Миколаїв допомагаючи з перекладом та логістичними питаннями. Водночас позивач регулярно здійснює виїзди до м. Миколаїв з метою передачі гуманітарних наборів, речей та продуктів харчування внутрішньо-переміщеним особам. Допомога передається через благодійну організацію «Світлі справи», які в подальшому розподіляють її за потребою. Вищезазначена діяльність позивача підтверджується фото та відео на сайті особистого блогу позивача та ютуб каналі: ІНФОРМАЦІЯ_1 ІНФОРМАЦІЯ_2

Позивач побоюється, що внаслідок його діяльності на території України він буде незаконно засудженим та ув'язненим владою РФ. Позивач боїться бути заарештованим у разі повернення до РФ. Він вважає, що його, як і багатьох інших, звинуватять у державній зраді або ж дискредитації армії рф, внаслідок його дій спрямованих на допомогу Збройним Силам України. Позивач зазначає, що повністю підтримує Україну та має чітку політичну позицію, що засуджує дії РФ по відношенню до України.

Також, в обґрунтування позовних вимог позивач вказує посилання на відкриті джерела інформації про країну походження із відповідними посиланнями на електронні адреси, а саме:

ІНФОРМАЦІЯ_7

ІНФОРМАЦІЯ_8

ІНФОРМАЦІЯ_9;

ІНФОРМАЦІЯ_10

ІНФОРМАЦІЯ_11

Позивач вказує, що відповідачем не було всебічно досліджено інформацію по країні походження та вважає, що оцінка побоювань позивача повинна надаватися з урахуванням аналізу інформації по країні походження щодо ситуації на момент звернення із заявою за захистом. Ситуація в країні походження при визначенні наявності підстав для надання міжнародного захисту є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням в країні. В повідомленні про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відсутня інформація по країні походження з будь-якого джерела. Задля отримання об'єктивної інформації про ситуацію в країні громадянської належності, необхідно дослідити декілька джерел. Більш того, інформація по країні походження має бути надана авторитетними джерелами.

Позивач наполягає на тому, що його заява відповідає критеріям для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Однак, відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення зазначені обставини до уваги не прийнято.

З огляду на викладене, позивач вважає, що рішення Державної міграційної служби України про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є необґрунтованим, незаконним та таким, що підлягає скасуванню.

Ухвалою від 05.08.2024 року суд відкрив провадження в адміністративній справі та ухвалив розгляд справи № 420/23929/24 здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче судове засідання на 04.09.2024 року.

21.08.2024 року до Одеського окружного адміністративного суду від Державної міграційної служби України надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Заперечуючи проти позову, відповідач послався на те, що 30.05.2023 року ОСОБА_1 звернувся до Державної міграційної служби України з письмовою заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (ОС № 2023000029). Протягом 04.01.2020 року - 30.05.2023 року ОСОБА_1 перебував на території України незаконно, через що під час звернення за захистом стосовно особи оформлено протокол про адміністративне правопорушення серії ПР МОД № 009946 та винесена постанова про накладання адміністративного стягнення серії ПН МОД № 010045. Таким чином, незважаючи на висловлену потребу у міжнародному захисті, позивач звернувся із заявою про набуття міжнародного захисту лише 30.05.2023 року, тобто більш ніж через 3 роки та 9 місяців після потрапляння на територію України, перебування на території України у якості нелегального мігранта з 04.01.2020, цим самим позивач порушив вимоги ч. 5 ст. 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». З огляду на вищезазначене відповідач вважає, що звернення позивача із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до ДМС не обумовлене потребою у міжнародному захисті, а в свою чергу, пов'язане лише з бажанням легалізації власного перебування на території України та подальшого документування. Таким чином враховуючи те, що звернення до ДМС відбулось із зволіканнями, відповідач вказує, що можливо дійти висновку щодо незацікавленості особи в питанні отримання будь-якої форми захисту, звернення схоже на пошуки кращого життя, мотивоване, окрім всього іншого, бажанням отримання документу для легального перебування.

Твердження позивача носять загальний характер, не містять належної аргументації та деталізації. Також, позивач не зміг повідомити обставини, які б вказували, що причини неможливості його повернення до країни громадянської належності пов'язані з ймовірними переслідуваннями за ознаками визначення статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. Додатково, позивач не надав належного обґрунтування ймовірним побоюванням стосовно існування загрози для його життя та безпеки у випадку повернення на Батьківщину.

З матеріалів особової справи позивача спостерігається, що ним не були надані жодні документальні докази власного ймовірного переслідування у випадку повернення на Батьківщину під час звернення до ДМС. Також, під час проведення співбесід позивач не надав жодних конкретних фактів (усних тверджень) або документальних доказів, які б підтверджували пряму загрозу життю, безпеці або свободі у разі повернення на Батьківщину.

За результатами аналізу матеріалів клопотання позивача було встановлено, що історія його переслідування є необґрунтованою, а заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не містить умов передбачених пп.1 чи 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Так, встановлено, що заявник не зазнавав переслідувань або серйозної шкоди за ознаками громадянства (раси), національності (етнічної належності) та віросповідання, що підтверджується ним самостійно.

В заяві від 30.05.2023 року, анкеті від 12.06.2023 року, протоколі від 15.06.2023 року позивач вказує, що однією з причин його виїзду за межі країни громадянської належності є несприйняття чинного політичного режиму, загроза його переслідування за ознакою політичних переконань. За результатами проведення аналізу матеріалів особової справи не встановлено політичної активності позивача та її зовнішнього вираження: - позивач ніколи не був представником жодних політичних партій, рухів або організацій на території країни громадянської належності; - заявник ніколи не був причетний до інцидентів із застосуванням фізичного насилля, що були б пов'язані з його політичними поглядами; - позивач не балотувався на виборчі посади, не брав участь у громадській та активістській діяльності публічне висвітлення політичних та/або правових позицій, законотворча діяльність - відсутня; - заявник не вчиняв дії, спрямовані проти чинної влади на території рф, проблеми з органами державної влади - відсутні; - фактичні переслідування за ознакою політичних переконань на період проживання заявника на території країни громадянської належності - відсутні.

Суб'єктивні побоювання позивач обґрунтовує обставиною переслідування, арештів та застосування штрафних санкцій по відношенню до представників та донорів політичної сили Навального. За результатами аналізу матеріалів особової справи не встановлено належність заявника до категорії ризику, що може зазнати переслідувань у випадку повернення до рф: - позивач не мав жодного офіційного відношення до політичної сили Навального, не здійснював її фінансування та не був закріплений обов'язками. Зокрема, заявник не займався організованим закликом до вступу до політичної сили Навального. Зв'язок з представниками штабів Навального на цей час-відсутній, також, відсутні договірні відносини з іншими політичними силами на території рф або в Україні; - елемент формально вираженої підтримки політичної сили Навального, реалізації спільних проектів або переслідування за таку діяльність - не спостерігається. Зокрема, позивач повідомив, що начебто підтримував неформальні контакти з керівником передвиборчих штабів Навального Леонідом Волковим з приводу рекламної кампанії зазначеного кандидата на президентських виборах 2018 року, водночас, фактична реалізація проекту і участь у них заявника - відсутня. Зазначена особа відсутня також і серед переліку клієнтів рекламних компаній заявника, що було долучено ним до особової справи заявою від 27.09.2023 року; - позивач повідомляє про обставину прийняття ним участі у політичних мітингах та демонстраціях на території рф. Водночас, заявник не володіє інформацією щодо переліку, дат та обставин проведення зазначених політичних акцій, їх організаторів та учасників, публічне висвітлення власної позиції - не спостерігається. Принципово відзначити, що елемент судових переслідувань та/або арештів через обставину прийняття участі у мітингах - відсутній; - заявник особисто стверджує, що він не є медійною персоною, що спростовує ризик його переслідувань за ознакою політичних переконань, приклади дописів на політичну тематику на особистих сторінках в соціальних мережах - відсутні.

Стосовно волонтерської діяльності позивача на території України, відповідачем відзначено такі особливості: - заявник ніколи не мав офіційного оформлення та не приймав спроб до реєстрації в жодних волонтерських організаціях на території України; - позивач ніколи не співпрацював з волонтерськими організаціями, що надають кваліфіковану допомогу Збройним силам України; - заявник не займався забезпеченням українського війська летальною зброєю, документальні підтвердження особистих пожертв заявника на інші потреби ЗСУ - відсутні.

Обставина діяльності заявника в кав'ярні «FrenchВох» пов'язана з бажанням допомогти його другу ОСОБА_2 . Водночас, заявника не було працевлаштовано, як гуманітарного працівника, він не має жодних договірних зобов'язань, ніколи не підтримував безпосередньої комунікації з благодійними організаціями (фондами) чи бенефіціарами надання гуманітарної допомоги, його установчі дані не фігурують в супровідних документах щодо доставки/передачі гуманітарної допомоги, зокрема, долучених в якості документальних доказів до матеріалів особової справи, прикладів особистого надання гуманітарної допомоги не зафіксовано.

Щодо повідомленої обставини оголошення зборів на авто, що планувалося передати другу позивача для виконання бойових завдань відзначено, що залученість шукача захисту полягає у репостах інформації щодо відповідної потреби серед друзів та знайомих у соціальних мережах. Водночас, як спостерігається з наданої заявником роздруківки інформаційного повідомлення про відповідні збори, опублікованого французькою мовою у його особистому блозі, шукач захисту наголошує, що особисто не займається зборами на потреби збройних сил, бажання допомогти обумовлене дружніми стосунками, документальне оформлення надання допомоги - відсутнє. Повні установчі дані та підрозділ, в якому проходить військову службу бенефіціар отримання допомоги не зазначено, систематичність, інші приклади надання подібної допомоги - відсутні.

Щодо облаштування «Пункту Незламності» за адресою: м. Одеса, вул. Пушкінська, буд. 76, відповідачем відзначається таке: - приміщення придбане в розстрочку, частково, за рахунок пожертв, зібраних позивачем під час проведення аудіо-подкастів на радіо «RТВF» та поширення відповідної інформації через свій особистий блог; інформація щодо підготовки зазначеного приміщення для облаштування Пункту Незламності відома лише зі слів заявника, водночас, інформація щодо нього відсутня в офіційному переліку Пунктів Незламності (пунктів обігріву), розміщеному на сайті Одеської міської ради, що особисто підтверджується заявником;- приміщення наразі не функціонує за функціоналом пункту обігріву, використовується заявником для власних потреб, вказане заявником як адреса фактичного перебування в м. Одеса для ведення офіційного листування.

Крім того, представник позивача вважає нелогічним твердження відповідача про те, що позивач не відноситься до категорії журналістів чи блогерів, оскільки позивач веде франкомовний блог, який направлений на певну аудіоторію, яка має можливості надавати допомогу Україні у війні із рф, в решті одна з ідей блогу позивача саме залучення пожертв від небайдужих франкомовних слухачів його блогу на допомогу Україні. Відповідно до особової справи позивача, повертатися до країни постійного проживання позивач не бажає, зокрема через складну політичну ситуацію на території рф, заявник зазначає про ймовірну можливість свого примусового рекрутування до лав збройних сил рф та загрозу зазнати переслідування з боку державних органів.

Також відповідачем зазначено, що ані позивач, ані його близькі родичі ніколи не належали до офіційних членів жодних релігійних, політичних, молодіжних, громадських або військових організацій на території рф або за її межами. Під час проживання в рф стосовно заявника не застосовувалось фізичне насилля за ознаками раси, громадянства, національності, віросповідання, політичних переконань або належності до певної соціальної групи. Також не застосовувались заходи адміністративного впливу у вигляді затримання або арешту, кримінальне переслідування не виявлено. Таким чином, проведеним аналізом матеріалів особової справи неможливо обґрунтувати причину виїзду позивача з рф з позиції визнання біженцем в Україні, ані під час перебування на Батьківщині, ані перебуваючи поза межами країни громадянської належності особа не зазнавала і не зазнає жодних переслідувань за конвенційними ознаками визначення статусу біженця у відповідності до вимог п.1 ч.1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 2011 року, а саме в нього відсутні обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Щодо можливості застосування до заявника серйозної шкоди, пов'язаної з ймовірним позбавленням волі у разі повернення до рф, відповідачем зазначено, що відповідно до положень статті 15 Кваліфікаційної Директиви ЄС 2011/95/ЕU, серйозна шкода включає в себе: смертну кару або приведення її у виконання; тортури, нелюдське або принизливе поводження чи покарання для особи в країні громадянської належності; серйозну та індивідуальну загрозу життю цивільних осіб через загальнопоширене насильство в ситуації міжнародних або внутрішніх збройних конфліктів. В матеріалах особової справи шукача захисту відсутні факти або обставини, які надають підстави вважати, що після повернення до країни громадянської належності йому може бути завдано серйозної шкоди відповідно до поняття визначення такої «серйозної шкоди». Матеріали особової справи шукача захисту також не містять відомостей щодо ймовірного застосування до нього тортур або інших видів нелюдського поводження. З огляду на викладене, в заявника відсутні об'єктивні побоювання зазнати «серйозної шкоди» в країні своєї громадянської належності у відповідності до визначення Кваліфікаційної Директиви ЄС 2011/95/ЕU та національного законодавства.

Щодо загрози застосування тортур, нелюдського поводження чи покарання на території рф у зв'язку з громадянською позицією на засудження збройної агресії рф проти України, відповідач зазначає, що відповідно до проведеного аналізу звіту Агентства Європейського Союзу з питань притулку (ЕUАА) від грудня 2022 року по рф, не відзначається належність заявника до груп ризику, до яких відносять: високопоставлених осіб, які є чинними посадовцями державних або правоохоронних органів влади; активістів опозиційних структур (дисиденти); правозахисників та адвокатів; представників ЗМІ, журналістів та блогерів; вчителів, архітекторів, вчених, священиків. Також, із вищезазначеного звіту виділено, що ризик переслідувань існує по відношенню до осіб, які брали участь у антивоєнних мітингах, є підписантами антивоєнних петицій.

ДМС дійшла висновку, що позивач не потрапляє до жодної із зазначених категорій. Зокрема, це підтверджується ним особисто: - заявник ніколи не займався правозахисною діяльністю на території рф; - позивач не мав відношення до державної служби або правоохоронної системи; заявник ніколи не займався журналістською діяльністю на території рф; - позивач не був підписантом оприлюднених антивоєнних петицій; - заявник ніколи не створював та не адміністрував групи в соціальних мережах, що мають антиурядове спрямування; - дописи в особистому блозі та сторінках у соціальних мережах заявника здійснені французькою мовою та розраховані на франкомовну аудиторію, не містять систематичної правової позиції по відношенню до збройної агресії рф, переважна частина дописів присвячена особистому життю заявника та зборам пожертв на облаштування приміщення для Пункту Незламності в м. Одеса, яке наразі використовується заявником для власних потреб. Водночас, спроб донесення власної позиції до української або російської аудиторії, взаємодії через ЗМІ або публічні виступи не приймалось, що унеможливлює обставину переслідування на території країни громадянської належності, зазначене підтверджено позивачем особисто.

Щодо співпраці з франкомовним бельгійським радіо-каналом «RТВF» відповідачем відзначено про: відсутність договірних зобов'язань, неофіційний характер взаємодії, що полягає у періодичному випуску аудіо-подкастів, де заявник переважно повідомляє про обставини свого проживання в Одесі, особисті плани щодо подальшого розвитку, свого друга ОСОБА_3 , який допоміг йому встановити контакти з відповідним медіа, власну підтримку України та небажання повернення до рф, хроніки життя в умовах воєнного конфлікту. Принципово, що відповідні аудіо-подкасти надаються виключно французькою мовою, спрямовані на франкомовну аудиторію, на території країни громадянської належності заявника не поширені. З наданих позивачем документальних доказів не спостерігається вираження позивачем чіткої правової позиції щодо збройної агресії рф, висвітлення воєнних злочинів та засудження агресивної зовнішньої політики. Натомість, як відзначається з долучених заявником до особової справи у якості документального доказу роздруківок повідомлень від слухачів, його програма на радіо характеризується як така, що не містить жодних політичних, економічних чи екологічних ідей, пропаганду від однієї або іншої сторони, вказує на абсурдність російсько-українського збройного конфлікту.

Щодо інтерв'ю журналу «Магіe Сlаіrе» відповідачем зазначено, що з наданого позивачем посилання (доступ - http://surl.li/syhyt) відкривається стаття за назвою «В Угорщині, Молдові та Греції переміщені українці шукають притулку поблизу дому» (переклад з французької мови). Дата статті-відсутня. Зміст-повідомлення про правовий статус та відношення до українців, які залишили власні домівки внаслідок збройної агресії рф у країнах Європейського Союзу. Про заявника у статті повідомляється з боку французького волонтера на установчі дані ОСОБА_4 , зміст - повідомлення про проживання у м. Одеса росіянина на ім'я ОСОБА_5 , який перейняв український менталітет та вирішив залишитися у місті попри загрозу військових дій. Повні установчі та ідентифікаційні дані заявника у зазначеній статті не фігурують, особисте опитування-відсутнє.

Таким чином, відповідач зазначає про необґрунтованість побоювань позивача зазнати серйозної шкоди у зв'язку зі своєю суспільно-громадською позицією, враховуючи її закритий характер, що додатково підтверджується фактичною відсутністю переслідувань заявника з боку органів державної влади країни громадянської належності: по відношенню до позивача не застосовувалось адміністративне затримання або арешт, він не притягався до кримінальної відповідальності; відсутня інформація щодо перебування позивача у внутрішньому або міжнародному розшуку, порушення по відношенню до нього кримінального провадження на території країни громадянської належності.

Крім того відповідачем звернуто увагу, що відмовляючи позивачеві у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ДМС визначає, що він не підпадає під ознаки біженця, передбачені Конвенцією про статус біженців 1951 року та діючим Законом, однак не позбавляє його права залишатись на території України.

Разом з відзивом до суду відповідачем було надано копії матеріалів особової справи позивача.

30.08.2024 року до Одеського окружного адміністративного суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій представник позивача заперечує проти доводів відповідача та наполягає на задоволення позовних вимог позивача. Представник позивача зазначає, що позивач приїхав на територію України 19.08.2019 року так як раніше відвідував м. Одеса і в 2015 році деякий час проживав в місті, мав наміри отримати громадянство по лінії дідуся в майбутньому. Позивач стверджує, що на даний момент не може повернутись до країни свого походження через ризик арешту, застосування тортур або нелюдського чи такого, що принижує людську гідність поводження через свою політичну (проукраїнську) позицію. Позивач стверджує, що активно висловлює свою позицію в соціальних мережах, бере участь у волонтерській діяльності після повномасштабного вторгнення РФ на територію України 24.02.2022. До виїзду з країни походження позивач мешкав в м. Липецьк (РФ), в період з 2004 до 2018 року переїхав до м. Москва (РФ). Заявник має 2 вищі освіти: закінчив Московський державний лінгвістичний університет, інститут іноземних мов імені Моріса Тореза (спеціальність - перекладач французької мови) та Університет Наталії Нестерової, факультет академії поетів та філософів (спеціальність - філософвикладач). Позивач повідомив, що в період з 2017 по 2018 рік неофіційно підтримував рух О.Навального в контексті підготовки до наступних президентських виборів, мав в планах співпрацю із керівником передвиборчого штабу О. Навального - Волковим щодо організації рекламної кампанії, розповсюдження інформації про корупцію, отримання доступу до виборів, підрахунку кількості підписів, однак після декількох зустрічей із Волковим, останній був заарештований. Також позивач надавав допомогу в реалізації мітингів від руху ОСОБА_6 , а саме координував збір людей через Telegram канал, координував безпечні маршрути для людей під час мітингів, а також відвозив інших спостерігачів на різні виборчі ділянки. В період з 2016 по 2018 рік, позивач приймав участь в декількох опозиційних мітингах, спрямованих проти корупції. Загалом, позивач повідомив, що приймав участь приблизно в 4-5 мітингах в той період. Твердження позивача були чіткі, послідовні і достатньо детальні, тому, даний матеріальний елемент слід вважати правдоподібним, однак відповідач у своєму відзиві зазначає, що оскільки позивач не надав документального підтвердження своєї участі у мітингах, дана інформація не може бути прийнята до уваги.

Представник позивача вказує, що відповідно до тверджень позивача, він має суто проукраїнську позицію та підтримує Збройні Сили України. Позивач публічно висловлює свою антивоєнну та проукраїнську позицію шляхом публікацій у своєму франкомовному блозі та запису подкастів для бельгійського радіо RTBF. Після початку повномасштабного вторгнення 24.02.2022 року Російської Федерації на територію України, позивач надавав інтерв'ю щодо ситуації в Одесі, положення громадян Росії в Україні, а також розвіювання російської пропаганди декільком ЗМІ, серед яких був журнал "Marie Claire", "La Parisien", телеканал "Дождь", бельгійське медіа RTBF. Щодо свого співробітництва із бельгійськими ЗМІ RTBF, позивач повідомив, що це проходить в рамках радіо подкасту під назвою "Matin Premiere". Позивач повідомив, що на теперішній час йому було виокремлено більше ефірного часу, тож наразі подкаст позивача триває 23-24 хвилини щомісяця. Під час останніх ефірів, заявник підіймав такі теми як нестача західної підтримки України, воєнні злочини армії РФ проти цивільного населення України, а саме ракетні удари по цивільних інфраструктурах та закликав надавати більше зброї, також обговорював теми останніх президентських виборів та вбивства опозиційного діяча ОСОБА_7 . Позивач в деталях повідомив порядок співпраці і комунікації із журналістами зазначеного медіа. Для підтвердження своїх тверджень позивач надав роздруківки листів слухачів його подкасту із перекладом з французької мови на українську, а також скріншоти із новин за участю заявника. Додаткового позивач повідомив, що публічно висловлює свою політичну позицію шляхом опублікування відповідних постів у соціальних мережах, таких як Instagram та Facebook. Також, позивач має франкомовний блог - ІНФОРМАЦІЯ_5, який присвячений війні в Україні та гуманітарній діяльності позивача.

Відповідач зазначає що позивач не заявляє відкрито своєї позиції, щодо засудження військової агресії рф проти України, відкрито не підтримує ЗСУ. Однак, протокол співбесіди від 15.06.2023 року а/с 10 позивач зазначає про безпосередню допомогу військовим у Миколаєві. Додатковий протокол співбесіди від 27.09.2023 року а/с 3. позивач повідомив ДМС про збір коштів на авто для військового, а також про передачу автівки. Додатковий протокол співбесіди від 27.09.2023 року а/с 4, позивач заявляє про передачу «Старлінк» військовому, для виконання бойових задач.

Позивач публічно порвав свій паспорт, та виклав про це пост на своїй сторінці в інстаграм ІНФОРМАЦІЯ_12. Де він засудив акт агресії саме рф проти України.

Відповідач у відзиві зазначає, що позивач у своєму блозі ІНФОРМАЦІЯ_5, не підіймає тему агресії рф проти України, а лише роздумує про «абсурдність конфлікту». Дане твердження не відповідає дійсності, оскільки позивач зазначає, що його блог про відчуття росіянина, що зашився попри війну в Україні, та докладає зусиль для допомоги, як цивільним, так і військовим.

Також, представник позивача зазначає, що відповідно до тверджень позивача після початку повномасштабного вторгнення армії РФ на територію України він познайомився із громадянином Франції ОСОБА_8 , з яким здійснював волонтерську діяльність направлену на допомогу українським військовим та цивільному населенню. Таким чином, використовуючи ресурси кафе French Box, заявник із другом роздавали безкоштовно їжу та ліки військовим на Миколаївщині, збирали гуманітарну допомогу у вигляді дитячого одягу, гігієнічних засобів, їжі до Миколаєва, також проводять збір коштів для військових. Під час протоколів співбесід, позивач повідомив, що з січня 2023 року займався будуванням "Пункту Незламності" в м. Одеса для забезпечення жителів електроенергією під час можливих відключень світла наступною зимою. На даний момент, відповідно до тверджень позивача, приміщення повністю облаштоване усім необхідним у разі повторних відключень світла. Для підтвердження своїх слів позивач надав копію договору купівлі-продажу відповідного приміщення. Позивач зауважив також, що завдяки подкастам, на яких він висвітлює ситуацію в України вдалось зібрати кошти на облаштування приміщення. Також, позивач сприяв відправленню гуманітарної допомоги з м. Ліон, Франції до м. Миколаїв, благодійної організації "Світлі справи". Паралельно позивач виконує виїзди до м. Миколаїв з метою передачі гуманітарних наборів, речей та їжі внутрішньо-переміщеним особам. Допомога передається через благодійну організацію "Світлі справи", які в подальшому передавали речі до м. Коблево в місце компактного проживання внутрішньо-переміщених осіб. Твердження позивач а також підтверджуються відеоматерілами з його YouTube каналу:ІНФОРМАЦІЯ_13. Відповідач піддає сумніву волонтерську діяльність позивача, через відсутність будь-яких офіційних взаємовідносин із фондами та благодійними організаціями, а тому не можна вважати його діяльність волонтерством. Позивач наголошує, що він здійснював та здійснює волонтерську діяльність не для документального підтвердження, а для досягнення мети волонтерства - надання адресної допомоги, як військовим так і цивільним.

Представник позивача вказує, що у разі повернення позивача до рф, спецслужбами буде проведена ретельну перевірку його життя та діяльності за час його перебування поза межами рф. Оскільки позивач відкрито заявляє свою позицію засудження дій рф в Україні, також він декларує у блозі та соціальних мережах про допомогу, також він звітує про здійснену роботу, що є вагомим аспектом, оскільки для рф це матиме доказ його допомоги ворогу, а тому він вочевидь зазнає переслідування. Інформація, надана позивачем під час співбесіди логічна, правдоподібна та детальна, а наведена ІКП підтверджує твердження позивач а щодо існування ризиків переслідування через його антивоєнну позицію та діяльність. Тому, слід вважати даний матеріальний елемент правдоподібним та таким, що не містить суперечностей. Аналізуючи наведене вище можна дійти до висновку про цілком обґрунтоване побоювання позивача стати жертвою переслідування в разі повернення її до російської федерації. Відповідачем належно не було перевірено вказаних обставин, а також можливості набуття позивача вже під час знаходження на території України статусу біженця на місці. Під зазначеним поняттям біженець на місці (refugee sur place) мається на увазі, що особа, не набувши статусу біженця/особи, яка потребує додаткового захисту (не звернувшись невідкладно із відповідною заявою до компетентного органу), після залишення країни громадянської належності, маючи нові (ті що не існували під час прибуття до країни) обґрунтовані побоювання зазнати переслідувань, набуває статусу біженця на більш пізньому етапі. Висновок ГУ ДМС в Одеській по цій справі є хибним, оскільки такий висновок жодним чином не враховує ту ситуацію по країні походження позивача яка склалась після початку повномасштабного вторгнення РФ на територію України 24.02.2022 року.

В підготовче судове засідання, призначене на 04.09.2024 року, з'явилися позивач, представник позивача та представник відповідача.

Суд ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання від 04.09.2024 року, залучив до участі в справі перекладача Крупнову Є.С.

Ухвалою від 04.09.2024 року суд закрив підготовче провадження та призначив справу № 420/23929/24 до судового розгляду на 08.10.2024 року.

Судове засідання призначене на 08.10.2024 року було перенесено на 29.10.2024 року у зв'язку із перебуванням судді у відпустці.

В судове засідання, призначене на 29.10.2024 року, з'явилися позивач, представник позивача та представник відповідача.

У вступному слові позивач та його представник підтримали заявлені позовні вимоги та наполягали на їх задоволенні з підстав, викладених у позові та відповіді на відзив.

Представник відповідача у вступному слові заперечувала проти заявлених позовних вимог у повному обсязі з підстав, викладених у відзиву на позовну заяву.

Суд в судовому засіданні з'ясував думку представників учасників справи щодо продовження розгляду справи в порядку письмового провадження.

Суд ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання від 29.10.2024 року, клопотання представників учасників справи задовольнив та на підставі ч. 3 ст. 194 КАС України здійснив розгляд справи в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є громадянином російської федерації (далі - рф).

10.07.2019 року позивач виїхав за межі рф, легально, на підставі паспортного документа громадянина рф серії НОМЕР_1 , використав автобусне сполучення для виїзду у короткочасне туристичне турне по країнам Європи.

19.08.2019 року позивач прибув до України автобусним сполученням за напрямком Краків (Польща) - Львів (Україна), місце прибуття АТП «Львів».

Відповідно до інформації з міжвідомчої бази ДПС України "Аркан" позивачем 06.10.2019 року здійснено виїзд на територію Молдови та 06.10.2019 року здійснено в'їзд на територію України.

21.10.2019 року позивачу було оформлено посвідку на тимчасове проживання в Україні серії НОМЕР_2 строком дії до 26.09.2020 року, орган видачі « 8011», підстава видачі « 04/04» (працевлаштування).

З 04.01.2020 року позивач перебуває на території України нелегально.

03.12.2020 року Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області прийнято рішення про примусове повернення позивача, яке було оскаржене останнім у судовому порядку.

Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 16.12.2021 року у справі № 522/7797/21 позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправним та скасовано Рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області № 70 від 03 грудня 2020 року про примусове повернення до країни походження громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 .

В січня 2022 року позивач звернувся до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, в якій просив встановити факт того, що його дід народився на території, зазначеній в абзаці першому пункту 28 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України «Питання організації виконання Закону України «Про громадянство України».

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 19.07.2022 року у справі № 522/67/22 в задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення було відмовлено.

30.05.2023 року позивач звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (ОС № 2023000029).

Під час звернення за захистом, за порушення правил перебування іноземців в Україні - проживання без документів на право проживання з 04.01.2020 року, стосовно позивача оформлено протокол про адміністративне правопорушення серії ПР МОД № 009946 від 31.05.2023 року (ч. 1, ст.. 203 КУпАП) та винесена постанова про накладання адміністративного стягнення серії ПН МОД № 010045 від 30.05.2023 року.

30.05.2023 року позивачу видано довідку про звернення за захистом в Україні № 014063, видану Управлінням з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в Одеській області.

30.05.2023 року позивачу видано направлення до Управління Служби безпеки України в Одеській області для проведення додаткового опитування та перевірки відомостей, які можуть перешкоджати визнанню біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.

12.06.2023 року Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в Одеській області звернулося до Управління Служби безпеки України в Одеській області з запитом, в якому відповідно до ч. 6-8 ст. 9 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» просило провести відповідні перевірки відносно, у тому числі на предмет встановлення справжності відомостей, отриманих від заявника, ідентифікації особи, належності документів до категорії фальшивих, а також виявлення підтверджуючих фактів, причин, підстав і обставини, що можуть вказувати на сумнівність отриманої інформації, за наявності якої заявника не може бути визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

12.06.2023 року Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в Одеській області звернулося до Благодійної організації «Благодійний фонд «Світлі справи» з запитом, в якому відповідно до ч. 8 ст. 9 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» просило підтвердити або спростувати обставину прийняття позивачем участі у діяльності БО БФ «Світлі справи», а саме: інформацію стосовно періоду громадської діяльності заявника, дати, підстав та процедури прийняття особи до БО, характеру та сфери її діяльності, закріплених обов'язків у складі організації, наявності документів, що підтверджують участь в організації тощо.

15.06.2023 року Управлінням з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в Одеській області прийнято висновок щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту щодо позивача.

15.06.2023 року Управлінням з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в Одеській області прийнято наказ «Про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту», яким вирішено здійснити оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту позивачу та підгодовувати запити до правоохоронних та державних структур.

15.08.2023 року Управлінням з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в Одеській області прийнято наказ «Щодо продовження строку розгляду заяви для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту».

В порядку проведення процедури визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з позивачем проведено анкетування від 12.06.2023 року та співбесіди від 15.06.2023 року, 13.09.2023 року, 20.09.2023 року, 27.09.2023 року, 12.10.2023 року та 21.03.2024 року.

За результатами розгляду заяви та особової справи громадянина рф ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , Управлінням з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в Одеській області складено висновок про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 26.04.2024 року, яким рекомендовано відмовити позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі, стосовно якої встановлено, що умови передбачені п.п.1 та 13 ч.1 ст.1 цього Закону, відсутні.

04.07.2024 року Державною міграційною службою України прийнято рішення № 109-24 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина рф ОСОБА_1 .

Відповідно до повідомлення Управлінням з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в Одеській області від 12.07.2024 року № 77 відповідно до статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» ОСОБА_1 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, через відсутність умов, передбачених п.п. 1 та 13 ч. 1 ст. 1 зазначеного Закону, а саме у зв'язку з наступним: подана історія переслідування не відповідає критеріям статусу біженця та додаткового захисту; отримана інформація про причини виїзду з Батьківщини має низку суперечностей, що суттєво вплинули на прийняття негативного рішення за особовою справою.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Вирішуючи даний публічно-правовий спір, що виник між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 КАС України визначено, що в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 14 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року, кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах і користуватися цим притулком.

Суспільні відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні урегульовані Законом України від 08 липня 2011 року № 3671-VI «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі - Закон № 3671-VI).

Відповідно до пунктів 1, 4, 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI :

біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань;

додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті;

особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 5 Закону № 3671-VI особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Як передбачено у частині п'ятій статті 5 Закону № 3671-VI особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

Умови, за яких особа не визнається біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту наведені у статті 6 Закону № 3671-V за змістом якої не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа: яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй; стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні; яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні.

Згідно із частиною першою статті 7 Закону № 3671-VI оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

Відповідно до частини першої, другої, шостої та одинадцятої статті 9 Закону № 3671-VI розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Працівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводяться співбесіди із заявником або його законним представником, які мають на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, спільно з органами Служби безпеки України проводить перевірку обставин, за наявності яких заявника не може бути визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абзаців другого - четвертого частини першої статті 6 цього Закону.

Після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до частини п'ятої статті 10 Закону № 3671-VI результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, визначено Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 року №649 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 року за №1146/19884 (надалі - Правила №649)).

Підпунктом «е» п.2.1 розділу ІІ Правил №649 закріплено, що уповноважена посадова особа територіального органу ДМС, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви.

Інформація про країну походження - це інформаційні звіти про становище в країнах походження біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, підготовлені Міністерством закордонних справ України, Державною міграційною службою України, Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців, національними та міжнародними організаціями, що спеціалізуються на зборі та виданні такої інформації або звітів (п.1.2 розділу І Правил №649).

Пункт 42 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця (згідно Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року, що стосуються статусу біженців) Управління Верховного комісару ООН у справах біженців, видання 1992 року (далі - «Керівництво») передбачає, що знання умов країни походження прохача - якщо не основна мета, то вельми важливий елемент в оцінці достовірності відомостей, наданих прохачем. Загалом, побоювання прохача повинні вважатися цілком обґрунтованими, якщо він може довести в межах розумного, що його тривале перебування в країні походження стало нестерпним для нього з причин, вказаних у визначенні, чи з тих же причин було б нестерпним, якби він повернувся назад.

Відповідно до пунктів 45 та 66 Керівництва для того, щоб уважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Відповідно до пункту 195 Керівництва у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані, в першу чергу, самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця, повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Відповідно до частини першої статті 5 Директиви 2011/95/EU від 13 грудня 2011 року «Про стандарти для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту, єдиного статусу для біженців, або для осіб, які підпадають під додатковий захист, а також змісту цього захисту» обґрунтовані побоювання зазнати переслідування або ризику постраждати від серйозної шкоди можуть ґрунтуватися на подіях, які сталися після виїзду заявника з країни походження.

Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року визначено, що поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця:

1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання;

2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;

3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів;

4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Отже, при вирішенні питання щодо визнання або відмови у визнані біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту, мають враховуватися усі чотири підстави, наведені вище.

Відповідно до Положень Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців Управління Верхового комісара ООН у справах біженців (1992 рік) (далі - «УВКБ ООН»), особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками (пункти 45, 66).

Відповідно до статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту (29 квітня 2004 року) у разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Відповідно до пункту 195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані у першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Пункт 37 Керівництва визначає, що для надання статусу біженця, в першу чергу, важлива оцінка клопотання шукача, а не судження про ситуацію, яка склалася у країні походження.

Відповідно до Позиції Управління Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй (далі - «УВКБ ООН») у справах біженців «Про обов'язки та стандарти доказів у заявах біженців» (1998 року) факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Так, у заяві про надання статусу біженця позивач повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Обов'язок доведення реалізовується заявником у формі надання правдивих фактів, що стосується його заяви, щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте відповідне рішення. Проте у зв'язку із особливостями ситуації біженців, посадова особа розділяє обов'язок встановлювати чи оцінювати всі факти, які стосуються справи. Це досягається у найбільшій мірі тим, що посадова особа володіє об'єктивною інформацією щодо відповідної країни походження, щодо питань загальновідомого характеру, направляє заявника в процесі наданням ним відповідної інформації та адекватно перевіряє допустимі факти, які можуть бути обґрунтовані.

Отже, у заяві про надання статусу біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби у правдивості своїх фактичних тверджень.

Побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Саме під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем. При цьому, об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Оцінка таким побоюванням обов'язково повинна була надаватися з урахуванням аналізу інформації про країну походження особи, яка шукає притулку. Факти обґрунтованості побоювань переслідування можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, зі звітів Міністерства закордонних справ України тощо.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач 10.07.2019 року виїхав за межі рф, легально, на підставі паспортного документа громадянина рф серії НОМЕР_1 , використав автобусне сполучення для виїзду у короткочасне туристичне турне по країнам Європи.

З 04.01.2020 року позивач перебуває на території України нелегально.

30.05.2023 року ОСОБА_1 звернувся до Державної міграційної служби України з письмовою заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (ОС № 2023000029).

Незважаючи на висловлену потребу у міжнародному захисті, позивач звернувся із заявою про набуття міжнародного захисту лише 30.05.2023 року, тобто більш ніж через 3 роки та 9 місяців після потрапляння на територію України, перебування на території України у якості нелегального мігранта з 04.01.2020 року.

З цього приводу варто врахувати правову позицію, висловлену Верховним Судом у постанова від 23 червня 2021 року у справі №420/5005/20, від 6 серпня 2020 року у справі №420/3327/19, від 1 липня 2020 року у справі №420/3057/19, від 28 квітня 2020 року у справі №420/3757/19 та ін., відповідно до якої значна тривалість проміжків часу між виїздом з країни громадянської належності, прибуттям в Україну та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, свідчить про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.

З огляду на вищезазначене висновується, що звернення позивача із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту обумовлене не потребою у міжнародному захисті, а пов'язане лише з бажанням легалізації власного перебування в Україні.

Як слідує з матеріалів особової справи позивача, в якості причини звернення за наданням міжнародного захисту вказано загрозу переслідувань за ознакою політичних переконань на території рф, волонтерська діяльність на території України та загроза застосування тортур, нелюдського поводження чи покарання на території рф у зв'язку з громадянською позицією на засудження збройної агресії рф проти України.

Дослідивши наявну інформацію по країні походження позивача, суд вважає доведеними ті доводи позовної заяви, які стосуються погіршення в РФ ситуації з дотриманням прав та свобод людини після початку повномасштабного вторгнення РФ на територію України 24.02.2022 року, зокрема, порушення представниками органів влади РФ прав людей, які займають проукраїнську позицію, критикують військове вторгнення РФ на територію України, що супроводжується їх переслідуванням, репресіями, арештами, притягненням до кримінальної відповідальності, тощо.

Надаючи оцінку повідомленим позивачем обставинам та фактам, з якими він пов'язує існування у нього побоювань зазнати переслідувань в країні свого походження, суд враховує також наступне.

Так, з матеріалів особової справи та протоколів співбесід позивача, проведених в органах міграційної служби, вбачається, що позивач не зазнавав переслідувань або серйозної шкоди за ознаками громадянства (раси), національності (етнічної належності) та віросповідання, що підтверджується ним самостійно (арк. 5-6 протоколу співбесіди від 15.06.2023).

Ані позивач, ані його близькі родичі ніколи не належали до офіційних членів жодних релігійних, політичних, молодіжних, громадських або військових організацій на території рф або за її межами.

Під час проживання в рф стосовно позивача не застосовувалось фізичне насилля за ознаками раси, громадянства, національності, віросповідання, політичних переконань або належності до певної соціальної групи.

По відношенню до позивача не застосовувалось адміністративне затримання або арешт, він не притягався до кримінальної відповідальності (арк. 12 анкети від 12.06.2023).

Відсутня інформація щодо перебування позивача у внутрішньому або міжнародному розшуку, порушення по відношенню до нього кримінального провадження на території країни громадянської належності (арк. 11 протоколу співбесіди від 15.06.2023; арк. 4-5 протоколу співбесіди від 12.10.2023).

В заяві від 30.05.2023року, анкеті від 12.06.2023 року, протоколі співбесіди від 15.06.2023 року позивач вказує, що однією з причин його виїзду за межі країни громадянської належності є несприйняття чинного політичного режиму, загроза його переслідування за ознакою політичних переконань.

Відповідно до положень Керівництва УВКБ ООН з процедур та критеріїв визначення статусу біженця у редакції за лютий 2019 року відзначається, що проста наявність у заявника політичних поглядів, що суперечать позиції владної верхівки не є достатньою підставою для наданні особі міжнародної форми захисту. Водночас, для обґрунтування побоювань зазнати переслідувань за ознакою політичних переконань необхідно визначити рівень залученості до політичних процесів, стійкість політичних поглядів, характер їх зовнішнього вираження тощо (додаток № 1 до рекомендаційної позиції).

За результатами проведення аналізу матеріалів особової справи не встановлено політичної активності позивача та її зовнішнього вираження:

- позивач ніколи не був представником жодних політичних партій, рухів або організацій на території країни громадянської належності (арк. 12 анкети від 12.06.2023);

- позивач ніколи не був причетний до інцидентів із застосуванням фізичного насилля, що були б пов'язані з його політичними поглядами (арк. 12 анкети від 12.06.2023; арк. 7 протоколу співбесіди від 15.06.2023);

- позивач не балотувався на виборчі посади, не брав участь у громадській та активістській діяльності (арк. 8 співбесіди від 15.06.2023) публічне висвітлення політичних та/або правових позицій, законотворча діяльність-відсутня (арк. 9 протоколу співбесіди від 15.06.2023);

- позивач не вчиняв дії, спрямовані проти чинної влади на території рф (арк.9 протоколу співбесіди від 15.06.2023; арк. 4 протоколу від 12.10.2023), проблеми з органами державної влади - відсутні (арк. 7 протоколу співбесіди від 15.06.2023);

- фактичні переслідування за ознакою політичних переконань на період проживання заявника на території країни громадянської належності - відсутні (арк. 6 протоколу співбесіди від 15.06.2023).

Разом з тим, позивач не мав жодного офіційного відношення до політичної сили Навального, не здійснював її фінансування та не був закріплений обов'язками (арк. 8- 9 протоколу співбесіди від 15.06.2023; арк. 2 протоколу співбесіди від 12.10.2023). Зокрема, не займався організованим закликом до вступу до політичної сили Навального (арк. 6 протоколу співбесіди від 20.09.2023). Зв'язок з представниками штабів Навального на цей час-відсутній (арк. 6 протоколу співбесіди від 20.09.2023), також, відсутні договірні відносини з іншими політичними силами на території рф або в Україні (арк. 4 протоколу співбесіди від 20.09.2023; арк. 7 протоколу співбесіди від 27.09.2023; арк. 4 протоколу співбесіди від 12.10.2023).

Елемент формально вираженої підтримки політичної сили Навального, реалізації спільних проектів або переслідування за таку діяльність - не спостерігається. Зокрема, позивач повідомив, що начебто підтримував неформальні контакти з керівником передвиборчих штабів Навального Леонідом Волковим з приводу рекламної кампанії зазначеного кандидата на президентських виборах 2018 року, водночас, фактична реалізація проекту і участь у них заявника-відсутня (арк. 8 протоколу співбесіди від 15.06.2023; арк. 5 протоколу співбесіди від 20.09.2023). Зазначена особа відсутня також і серед переліку клієнтів рекламних компаній заявника, що було долучено ним до особової справи заявою від 27.09.2023.

Позивач повідомляє про обставину прийняття ним участі у політичних мітингах та демонстраціях на території рф (арк. 9 протоколу співбесіди від 15.06.2023). Водночас, позивач не володіє інформацією щодо переліку, дат та обставин проведення зазначених політичних акцій, їх організаторів та учасників (арк. 9 протоколу співбесіди від 15.06.2023), публічне висвітлення власної позиції-не спостерігається (арк. 7 протоколу від співбесіди 20.09.2023; арк. 2 протоколу співбесіди від 12.10.2023). Елемент судових переслідувань та/або арештів через обставину прийняття участі у мітингах-відсутній (арк. 9 співбесіди від 15.06.2023; арк. 5 протоколу від 12.10.2023).

Позивач особисто стверджує, що він не є медійною персоною, що спростовує ризик його переслідувань за ознакою політичних переконань, приклади дописів на політичну тематику на особистих сторінках в соціальних мережах - відсутні (арк. 4 протоколу співбесіди від 20.09.2023; арк. 6 протоколу співбесіди від 27.09.2023).

Згідно з положеннями керівництва УВКБ ООН з процедур та критеріїв визначення статусу біженця у редакції за лютий 2019 року відзначається, що дискримінація досягає рівня переслідування, коли суттєво впливає на життя та зачіпає основоположні права осіб (право на працевлаштування, освіту, віросповідання тощо) (додаток № 2 до рекомендаційної позиції).

За результатами розгляду тверджень позивача не встановлено ознак застосування або загрози застосування по відношенню до нього дискримінації, що становила б переслідування за ознакою політичних переконань: заявник мав можливість вільного доступу до державних, комерційних та медичних установ на території країни громадянської належності (арк. 7 протоколу співбесіди від 15.06.2023); позивач мав доступ до освіти та працевлаштування на території рф (арк. 7 протоколу співбесіди від 15.06.2023); заявник мав можливість вільного переміщення територією рф (арк. 7 протоколу співбесіди від 15.06.2023); позивач не був причетний до свавільних арештів, затримань або позасудових рішень на території країни громадянської належності (арк. 8 протоколу співбесіди від 15.06.2023); заявник не ставав жертвою насильницьких зникнень або викрадень (арк. 7 протоколу співбесіди від 15.06.2023).

З матеріалів особової справи позивача вбачається, що в якості прикладу порушення власних прав на території рф заявник вказує на обставину винесеного обмеження на виїзд за межі рф (арк. 9 анкети від 12.06.2023; арк. 7 протоколу співбесіди від 15.06.2023).

За результатами розгляду зазначеного елементу не встановлено обставини протиправного утиску прав позивача, що було б пов'язано з його політичною позицією.

Обмеження виїзду позивача за межі рф було прийнято на підставі рішення Федеральної служби судових приставів у зв'язку з неподанням ним податкової звітності щодо діяльності фірм, власником яких він перебував на території країни громадянської належності, що підтверджується заявником особисто (арк. 7, 12 протоколу співбесіди від 15.06.2023; арк. 3 протоколу протоколу від 20.09.2023).

Діяльність всіх організацій, засновником та/або керівником яких був позивач на території країни громадянської належності наразі ліквідовано, що підтверджується інформацією з ресурсу перевірки контрагентів Rusprofile (послання-ІНФОРМАЦІЯ_14).

Повідомлені причини припинення діяльності - відсутність активності та податкова заборгованість, неподання передбаченої звітності, що визнається позивачем (арк. 2-4 протоколу співбесіди від 21.03.2024).

Позивач не приймав спроб до оскарження рішення про обмеження виїзду за межі рф, мотивуючи це відсутністю у нього необхідної суми коштів для погашення податкової заборгованості (арк. 4 протоколу співбесіди від 21.03.2024).

Відповідно до звіту Державного департаменту США за 2022 рік щодо дотримання прав людини в рф спостерігається, що несплата боргів є однією із законодавчо визначених підстав для прийняття рішення про обмеження права особи на виїзд за межі рф (додаток № 4 до рекомендаційної позиції).

Виїзд на територію України у 2019 році був обумовлений не загрозою зазнати переслідувань на території країни громадянської належності, туристичною метою та можливістю працевлаштування, звернення за міжнародним захистом відбулось після унеможливлення подальшої легального перебування на території України (арк. 9, 11 анкети від 12.06.2023; арк. 6 протоколу співбесіди від 12.10.2023).

На обставину бажання та можливості користуватись захистом країни громадянської належності після власного в'їзду до України вказує і обставина неодноразових звернень позивача до дипломатичних представництв рф з метою оформлення паспортного документа, отримання консульських послуг, що заявнику безперешкодно надавалися (арк. 9 анкети від 12.06.2023; арк. 4-5 протоколу співбесіди від 15.06.2023). Зазначене вказує на існування соціального та природного зв'язку позивача з країною громадянської належності, що виключає його з категорії осіб, на яких поширюються норми Конвенції про статус біженців (додаток № 3 до рекомендаційної позиції).

Стосовно волонтерської діяльності позивача на території України, з матеріалів особової справи вбачається, що позивач ніколи не мав офіційного оформлення та не приймав спроб до реєстрації в жодних волонтерських організаціях на території України (арк. 5 протоколу співбесіди від 27.09.2023; арк. 7 протоколу співбесіди від 21.03.2024).

Позивач ніколи не співпрацював з волонтерськими організаціями, що надають кваліфіковану допомогу Збройним силам України (арк. 6 протоколу співбесіди від 27.09.2023).

Позивач не займався забезпеченням українського війська летальною зброєю (арк. 5 протоколу співбесіди від 12.10.2023), документальні підтвердження особистих пожертв заявника на інші потреби ЗСУ - відсутні (арк. 6 протоколу співбесіди від 27.09.2023).

У позовній заяві позивач зазначає, що надавав допомогу у вигляді продуктів харчування та ліків військовим на Миколаївщині, збирали гуманітарну допомогу у вигляді дитячого одягу, гігієнічних засобів, продуктів харчування, також проводять збір коштів для військових Збройних Сил України. Співпрацюючи з благодійною організацією «Світлі Справи» позивач сприяв відправленню гуманітарної допомоги з м. Ліон, Франції до м. Миколаїв допомагаючи з перекладом та логістичними питаннями. Регулярно здійснює виїзди до м. Миколаїв з метою передачі гуманітарних наборів, речей та продуктів харчування внутрішньо-переміщеним особам. Допомога передається через благодійну організацію «Світлі справи», які в подальшому розподіляють її за потребою. Позивач вказував, що вищезазначена діяльність позивача підтверджується фото та відео на сайті особистого блогу позивача та ютуб каналі: ІНФОРМАЦІЯ_1 ІНФОРМАЦІЯ_2

Дослідженням наданих позивачем посилань, суд зазначає, вони не містять підтвердження зазначених позивачем обставин.

Обставина діяльності заявника в кав'ярні «FrenchВох» пов'язана з бажанням допомогти його другу ОСОБА_2 (арк. 2 протоколу співбесіди від 27.09.2023). Водночас, позивача не було працевлаштовано, як гуманітарного працівника (арк. З співбесіди від 27.09.2023), він не має жодних договірних зобов'язань (арк. 4 протоколу від 27.09.2023), ніколи не підтримував безпосередньої комунікації з благодійними організаціями (фондами) чи бенефіціарами надання гуманітарної допомоги, його установчі дані не фігурують в супровідних документах щодо доставки/ передачі гуманітарної допомоги, зокрема, долучених в якості документальних доказів до матеріалів особової справи (арк. 6 співбесіди від 21.03.2024), прикладів особистого надання гуманітарної допомоги не зафіксовано.

Однак, відповіді Благодійної організації «Благодійний фонд «Світлі справи», на вказаний запит, отримано не було.

Щодо повідомленої обставини оголошення зборів на авто, що планувалося передати другу позивача для виконання бойових завдань вбачається, що залученість позивача полягає у репостах інформації щодо відповідної потреби серед друзів та знайомих у соціальних мережах (арк. 3 протоколу співбесіди від 27.09.2023). Водночас, як спостерігається з наданої позивачем роздруківки інформаційного повідомлення про відповідні збори, опублікованого французькою мовою у його особистому блозі, шукач захисту наголошує, що особисто не займається зборами на потреби збройних сил, бажання допомогти обумовлене дружніми стосунками, документальне оформлення надання допомоги - відсутнє (арк. 6 протоколу співбесіди від 27.09.2023). Також позивач зазначає про передачу другу «Starlink» на потреби бригади, де він служить, однак відповідних доказів останнім не надано. Повні установчі дані та підрозділ, в якому проходить військову службу бенефіціар отримання допомоги не зазначено, систематичність, інші приклади надання подібної допомоги - відсутні (арк. 6 протоколу співбесіди від 21.03.2024).

Щодо облаштування «Пункту Незламності» за адресою: м. Одеса, вул. Пушкінська, буд. 76, з матеріалів особової справи вбачається, що приміщення придбане в розстрочку, частково, за рахунок пожертв, зібраних позивачем під час проведення аудіо-подкастів на радіо «КТВР» та поширення відповідної інформації через свій особистий блог (арк. 3, 5 протоколу співбесіди від 27.09.2023).

Інформація щодо підготовки зазначеного приміщення для облаштування Пункту Незламності відома лише зі слів позивача, водночас, інформація щодо нього відсутня в офіційному переліку Пунктів Незламності (пунктів обігріву), розміщеному на сайті Одеської міської ради (доступ за посиланням - https://omr.gov.ua/ru/citizens/map-heater/), що особисто підтверджується заявником (арк. 5 протоколу від 27.09.2023).

Приміщення наразі не функціонує за функціоналом пункту обігріву, використовується заявником для власних потреб (зокрема, проживання), вказане заявником як адреса фактичного перебування в м. Одеса для ведення офіційного листування (арк. 7 співбесіди від 21.03.2024).

Під час розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивачем висловлено твердження про неможливість повернення до країни громадянської належності через загрозу неправомірного ув'язнення, ризик застосування тортур, нелюдського або такого, що принижує людську гідність поводження через висвітлення власної громадянської позиції на засудження збройної агресії рф (арк. 7 заяви від 30.05.2023; арк. 12 анкети від 12.00.2023; арк. 6, 12 протоколу співбесіди від 15.06.2023 року; арк. 6 протоколу співбесіди від 12.10.2023).

Відповідно до матеріалів особової справи об'єктивно не встановлено ознак, пов'язаних із можливістю застосування по відношенню до позивача смертної кари через відсутність таких норм права у чинному законодавстві країни-агресора (арк. 6 протоколу співбесіди від 15.06.2023). Також, в країні відсутні відкриті воєнні дії (арк. 8 протоколу співбесіди від 15.06.2023) та протягом періоду проживання в рф до заявника не застосовувалися тортури, нелюдське або таке, що принижує людську гідність поводження чи покарання (арк. 6-7 співбесіди від 15.06.2023).

Відповідно до проведеного аналізу звіту Агентства Європейського Союзу з питань притулку (ЕЦАА) від грудня 2022 року по рф, не відзначається належність заявника до груп ризику, до яких відносять:

- високопоставлених осіб, які є чинними посадовцями державних або правоохоронних органів влади;

- активістів опозиційних структур (дисиденти);

- правозахисників та адвокатів;

- представників ЗМІ, журналістів та блогерів;

- вчи гелів, архітекторів, вчених, священиків.

Також, із вищезазначеного звіту виділено, що ризик переслідувань існує по відношенню до осіб, які брали участь у антивоєнних мітингах, є підписантами антивоєнних петицій.

Однак, позивач не потрапляє до жодної із зазначених категорій. Зокрема, це підтверджується ним особисто:- позивач ніколи не займався правозахисною діяльністю на території рф (арк. 4 протоколу співбесіди від 12.10.2023); позивач не мав відношення до державної служби або правоохоронної системи (арк. 4 протоколу співбесіди від 12.10.2023); позивач ніколи не займався журналістською діяльністю на території рф (арк. 4 протоколу співбесіди від 12.10.2023); позивач не був підписантом оприлюднених антивоєнних петицій (арк. 2 протоколу співбесіди від 12.10.2023); позивач ніколи не створював та не адміністрував групи в соціальних мережах, що мають антиурядове спрямування (арк. 3 протоколу співбесіди від 12.10.2023); дописи в особистому блозі та сторінках у соціальних мережах заявника здійснені французькою мовою та розраховані на франкомовну аудиторію (арк. 8, 10 протоколу співбесіди від 15.06.2023; арк. 2 протоколу співбесіди від 13.09.2023), не містять систематичної правової позиції по відношенню до збройної агресії рф, переважна частина дописів присвячена особистому життю заявника та зборам пожертв на облаштування приміщення для Пункту Незламності в м. Одеса, яке наразі використовується заявником для власних потреб. Водночас, спроб донесення власної позиції до української або російської аудиторії, взаємодії через ЗМІ або публічні виступи не приймалось (арк. 5 протоколу співбесіди від 20.09.2023; арк. 5-7 протоколу співбесіди від 27.09.2023; арк. 3-4 співбесіди від 12.10.2023; арк. 6 протоколу від 21.03.2024).

Щодо співпраця з франкомовним бельгійським радіо-каналом «КТВР», з матеріалів особової справи позивача вбачається відсутність договірних зобов'язань, неофіційний характер взаємодії, що полягає у періодичному випуску аудіо-подкастів, де заявник переважно повідомляє про обставини свого проживання в Одесі, особисті плани щодо подальшого розвитку, свого друга ОСОБА_3 , який допоміг йому встановити контакти з відповідним медіа, власну підтримку України та небажання повернення до рф, хроніки життя в умовах воєнного стану (арк. 9-10 протоколу співбесіди від 15.06.2023; арк. 5 протоколу співбесіди від 20.09.2023; арк. 3, 6 протоколу співбесіди від 12.10.2023).

Відповідні аудіо-подкасти надаються виключно французькою мовою, спрямовані на франкомовну аудиторію, на території країни громадянської належності заявника не поширені.

З наданих позивачем документальних доказів не спостерігається вираження позивачем чіткої правової позиції щодо збройної агресії рф, висвітлення воєнних злочинів та засудження агресивної зовнішньої політики.

Натомість, як відзначається з долучених заявником до ОС у якості документального доказу роздруківок повідомлень від слухачів, його програма на радіо характеризується як така, що не містить жодних політичних, економічних чи екологічних ідей, пропаганду від однієї або іншої сторони, вказує на абсурдність російсько-українського збройного конфлікту (арк. 5-6 протоколу співбесіди від 12.10.2023).

Щодо інтерв'ю журналу «Магіe Сlаіге», суд зазначає,що з наданого позивачем до міграційного органу посилання (доступ - http://surl.li/syhyt) відкривається стаття за назвою «В Угорщині, Молдові та Греції переміщені українці шукають притулку поблизу дому» (переклад з французької мови). Дата статті-відсутня. Зміст-повідомлення про правовий статус та відношення до українців, які залишили власні домівки внаслідок збройної агресії рф у країнах Європейського Союзу. Про заявника у статті повідомляється з боку французького волонтера на установчі дані ОСОБА_4 , зміст - повідомлення про проживання у м. Одеса росіянина на ім'я ОСОБА_5 , який перейняв український менталітет та виріши залишитися у місті попри загрозу військових дій. Повні установчі та ідентифікаційні дані заявника у зазначеній статті не фігурують, особисте опитування-відсутнє.

Щодо ситуації з близькими родичами позивача. Зазначений елемент є спільним у контексті застосування міжнародного права. Так, відповідно до п. 36 Директиви Європейського Парламенту та Ради Європейського Союзу від 13.12.2011 № 2011/95/ЄС, при відповідному аналізі «кейсу» заявника, національні органи влади сфери міжнародного захисту проводять аналіз ситуації з близькими родичами шукача захисту.

Відповідно до тверджень позивача, його близькі родичі, які залишились проживати на території країни громадянської належності наразі не зазнають побоювань, переслідувань або дискримінації (арк. 3 протоколу співбесіди від 13.09.2023), продовжують безперешкодно користуватися державними послугами (арк. 5 анкети від 12.06.2023; арк. 2 протоколу співбесіди від 20.09.2023). Зокрема, відзначено відсутність елементу тиску на заявника у формі проведення обшуків за адресою його проживання на Батьківщині або виклику на допити до правоохоронних та/або силових структур рф його близьких родичів (арк. 5 співбесіди від 12.10.2023 року).

Щодо твердження позивача про те, що він публічно порвав свій паспорт, та виклав про це пост на своїй сторінці в Інстаграм, суд зазначає, що з розміщеного в Інстаграм фото розірваних паспортів громадянина рф неможливо провести ідентифікацію серії (номера) та належність документів до якоїсь особи.

З урахуванням вищевикладеного, відомості, що надані заявником суперечать міжнародним вимогам сфери міжнародного захисту та не відповідають положенням Директиви Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, які потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту» від 27.04.2004 № 8043/04. Зокрема, порушені вимоги «надання усіх важливих фактів, що були в розпорядженні заявника та обґрунтування неможливості надання інших доказів»; «реальна спроба обґрунтувати заяву», що узгоджуються з п. 5, 6 Керівних положень УВКБ ООН «Про обов'язки та стандарти доказу в заявах біженців» від 16.12.1998 року, у відповідності до положень яких «обов'язок надання доказів на користь повідомлених фактів вважається «обов'язком доказування». У відповідності до загальних правових принципів доказового права цей обов'язок покладається на особу, яка виказує твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява...». Водночас, виходячи зі змісту вищевказаних положень, посадова особа ДМС повинна сприяти аналізу наданих заявником тверджень, враховуючи володіння інформацією про актуальну об'єктивну інформацію за країною походження шукача захисту.

Спостерігається порушення вимоги «правдоподібності та несуперечливості тверджень позивача». У відповідності до Керівництва УВКБ ООН з процедур та критеріїв визначення статусу біженця у редакції за лютий 2019 року відзначається, що у випадку відсутності документальних доказів з приводу обставини ймовірних переслідувань, для оцінки достовірності викладеної заявником легенди, проводиться аналіз загальної логічності, повноти, детальності, внутрішньої узгодженості та несуперечності тверджень заявника, що узгоджується з відповідними рекомендаціями УВКБ ООН, викладеними в Керівництві з процедур та критеріїв визначення статусу біженця (додаток № 5 до рекомендаційної позиції).

Натомість, твердження заявника з істотних елементів носять загальний характер, не містять належної аргументації та деталізації, суперечливі та непослідовні. В низці тверджень виявлені суперечності, що вказують на надання заявником завідомо недостовірної інформації з метою посилення впливу повідомленої історії (легенди).

Позивач звернувся до ДМС з порушенням вимоги щодо «якомога раніше». Зокрема відзначено, що безперервно перебуваючи на території України з 2019 року позивач до травня 2023 року не приймав жодних спроб зі звернення за міжнародним захистом незважаючи на відсутність мовного бар'єру та наявної можливості ознайомлення з відповідною процедурою. Окрім того, позивач неодноразово порушував законодавство України у сфері міграції, зокрема, нелегально перебував на території України в період 04.01.2020-30.05.2023.

За результатами розгляду матеріалів особової справи не спостерігається активних дій, спрямувань чи заходів, що можуть стати підставою для порушення по відношенню до нього кримінальної справи на території країни громадянської належності. Позивач не відноситься до груп ризику, повернення яких до рф може спричинити протиправне переслідування та тиск з боку правоохоронної системі країни. Документальні докази та усні твердження не надають можливості встановити ознаки, що притаманні додатковій формі захисту, відсутнє відповідне обґрунтування заяви, відповідно до вимог п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту від 2011 року, ст. 3, 14 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року та ст. 3 Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність видів поводження та покарання 1984 року.

Разом із тим, можливо також підтвердити відсутність умов, які можуть бути розглянуті в контексті визнання позивача особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, відповідно до вимог ст.3, 14 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, ст. З Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання 1984 року та п. 13 ч.1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 2011 року, через відсутність доведених фактів загрози життю, безпеці чи свободі позивача в країні громадянської належності через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідачем належним чином проаналізовано всі подані позивачем відомості про його особу та причини звернення за захистом, і на підставі частини шостої статті 8 Закону прийнято правомірне рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії"). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Враховуючи вищевикладене, відповідно до основних засад адміністративного судочинства, вимог законодавства України, що регулює спірні правовідносини, суд вважає, що позовні вимоги не належать до задоволення.

Підстави для розподілу судових витрат в порядку, передбаченому ст. 139 КАС України, відсутні.

Керуючись ст.ст. 7, 9, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Державної міграційної служби України (вул. Володимирська, 9, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 37508470) про визнання протиправними та скасування рішення Державної міграційної служби України від 04.07.2024 р. № 109-24, яким ОСОБА_1 було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов'язання Державної міграційної служби України прийняти рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту стосовно ОСОБА_1 - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 12.12.2024 року.

Суддя Г.В. Лебедєва

Попередній документ

123728643

Наступний документ

123728645

Інформація про рішення:

№ рішення:	123728644
№ справи:	420/23929/24
Дата рішення:	12.12.2024
Дата публікації:	16.12.2024
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Адміністративне
Суд:	Одеський окружний адміністративний суд
Категорія справи:	Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема щодо; біженців

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Відкрито провадження (11.04.2025)
Дата надходження:	28.03.2025
Предмет позову:	про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії

Розклад засідань:

Минулі засідання (3)

04.09.2024 12:00	Одеський окружний адміністративний суд
08.10.2024 11:30	Одеський окружний адміністративний суд
29.10.2024 12:00	Одеський окружний адміністративний суд