про повернення позовної заяви
11 грудня 2024 року м. Кропивницький Справа № 340/7544/24
Суддя Кіровоградського окружного адміністративного суду Казанчук Г.П. розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Кіровоградської обласної прокуратури про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просить стягнути з Кіровоградської обласної прокуратури на свою користь середній заробіток за час затримки виконання рішення суду за період з 03.06.2021 року по 25.01.2022 року (включно).
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що рішенням окружного адміністративного суду міста Києва від 02.06.2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.12.2021 року, у справі № 640/27232/20 його, зокрема, поновлено на посаді начальника Бобринецького відділу Новоукраїнської місцевої прокуратури Кіровоградської області з 30.09.2020 року. Указане рішення суду в частині поновлення на посаді підлягало негайному виконанню, проте було виконане відповідачем шляхом прийняття наказу від 26.01.2022 року №18к про поновлення на займаній посаді з 30.09.2020 року. Посилаючись на те, що відповідно до приписів статті 236 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) він набув право на отримання компенсації у вигляді середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення за період з 01.12.2021 року по 26.01.2022 року, просив суд стягнути з відповідача на його користь указану суму.
Суддя ухвалою від 02.12.2024 року, у зв'язку з необхідністю перевірки дотримання строку звернення до суду, залишила без руху позовну заяву та встановила десятиденний строк для усунення її недоліків.
На виконання ухвали судді від 02.12.2024 року ОСОБА_1 подав заяву від 09.12.2024 року у якій вказав про направлення позовної заяви з обгрунтуванням того, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу або затримки виконання рішення про поновлення на посаді без обмеження будь-яким строком.
Дослідивши зміст заяви про усунення недоліків, суд зазначає наступне.
Середній заробіток за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі не є заробітною платою. Про це зазначив Касаційний Цивільний Суд ВС у постанові у справі № 461/1303/19 від 21.04.2021. Верховний Суд вказав на помилковість висновку про те, що вимога про стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду є спором про оплату праці, а тому працівник має право звернутися до суду з позовом з такими вимогами без обмеження будь-яким строком.
До моменту фактичного виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника трудові правовідносини, які існували до порушення з боку роботодавця, не виникають. У зв'язку з цим виплати, які мають бути здійснені роботодавцем на користь незаконно звільненого працівника, не можуть вважатися заробітною платою та не витікають із трудового договору, вони не можуть кваліфікуватись як плата за виконану роботу.
Отже, середній заробіток за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою в розумінні ст. 2 Закону «Про оплату праці».
Тобто середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі працівника є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, а строк пред'явлення до суду позовних вимог про стягнення таких виплат обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, тобто з часу видачі наказу про поновлення на роботі (ч. 1 ст. 233 КЗпП)
Отже, доводи позивача, що до позовних вимог, заявлених ним, не застосовується строк звернення до суду, суддя відхиляє за їх помилковістю.
Частина перша статті 129-1 Конституції України визначає, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Принцип обов'язковості судових рішень в адміністративному судочинстві було закріплено у статті 14 КАС України, відповідно до частини першої якої судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.
За приписами частин другої, третьої статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, установлену законом.
Указана норма кореспондує положенням статті 370 КАС України, згідно з якою судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом (зокрема, статтею 236 КЗпП України).
За правилами частин першої та сьомої статті 235 КЗпП України (у редакції, чинній на час постановлення судового рішення про поновлення на роботі) у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
За умовами статті 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Підсумовуючи викладене, суддя констатує, що невиконання приписів першої та сьомої статті 235 КЗпП України у взаємозв'язку з пунктом 3 частини першої статті 371 КАС України зумовлюють для роботодавця правові наслідки у вигляді виплати працівнику середнього заробітку, відповідно до статті 236 КЗпП України.
Наказом керівника Кіровоградської області від 26.01.2022 року №18к ОСОБА_1 поновлено на займаній посаді з 30.09.2020 року.
За правилами частин першої, другої статті 233 КЗпП України (в редакції, що діяла до 19 липня 2022 року) працівник міг звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX запроваджено ряд змін у трудовому законодавстві, зокрема, положення частини другої статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Закон України №2352-ІХ та, відповідно, і нова редакція статті 233 КЗпП України набрали чинності з 19 липня 2022 року.
Відповідно до частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
За указаного вище нормативно-правового регулювання, суд зауважує, що норми КАС України насамперед передбачають можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із строками, установленими статтею 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Верховним Судом неодноразово досліджувалося питання застосування приписів статті 122 КАС України у співвідношенні до положень КЗпП України і практика Верховного Суду у подібних спорах сформована так, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство належить застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі (постанова ВС від 30 травня 2024 року у справі № 280/6009/23).
КАС України не містить норм, що б регулювали строки звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у спорах щодо стягнення середнього заробітку за невиконання рішення суду.
Тому умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.
У постанові від 11 липня 2024 року № 990/156/23 Велика Палата Верховного Суду з-поміж іншого, указала, що вважає, що чіткою та передбачуваною є позиція щодо необхідності застосування приписів статті 233 КЗпП України під час визначення строків звернення до адміністративних судів для вирішення спорів, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, в тому числі і за позовами осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі (пункт 56).
Підсумовуючи викладене, Верховний Суд констатував, що у спірних правовідносинах необхідно застосовувати приписи частини другої статті 233 КЗпП України, а не статтю 122 КАС України і таку правову позицію Верховний Суд вже висловлював у справах № № 420/10861/21, 280/6009/23 тощо.
Так, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Водночас відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Карантин в Україні, пов'язаний з COVID-19, діяв з 12 березня 2020 року (постанова Уряду від 11 березня 2020 року № 211) та закінчився 30 червня 2023 року (постанова Уряду від 27 червня 2023 року № 651).
Отже, закінчення дії карантину є безумовною підставою для відновлення строків, визначених статтею 233 КЗпП України, перебіг яких зупинявся на строк дії такого карантину.
Повертаючись до обставин справи, що розглядається, суддя констатує, що на момент звернення позивача до суду, а саме - 25.11.2024 року з позовом про стягнення середнього заробітку за невиконання судового рішення, а відтак тримісячний строк на звернення до суду, установленого статтею 233 КЗпП України сплив.
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, зумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків спричинено досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13.12.2011 визначено, що держава за допомогою встановлення відповідних процесуальних строків, може обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття, "дізналася" та "повинна була дізнатись" про порушення права.
Зокрема, під поняттям "дізнався" необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття "повинен був дізнатися" необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї немає перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 у справі № 340/1019/19).
Теорією та практикою вироблені правила, згідно яких причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Отже, поновленню підлягають лише процесуальні строки, порушені з поважних причин. Натомість, представник позивача не вказав жодної причини, яка б об'єктивно перешкоджала позивачу протягом трьох місяців звернутись до суду. Представник позивача вказує про обов'язок Національної поліції при звільненні надавати довідку/інформацію про нараховані при звільненні грошові суми, водночас представником позивача не зазначено нормативно-правового акту, який би зобов'язував Департамент поліції при звільненні зі служби надавити таку інформацію чи довідки.
Підставою для поновлення строку мають бути такими, що реально перешкоджали чи унеможливлювали звернутись протягом одинадцяти місяців до суду з даним позовом. Представник позивача таких причин взагалі не вказала.
Так, при належному та добросовісному відношенню до своїх прав та виконання своїх обов'язків позивач не був позбавлена можливості подати адміністративний позов у строк, встановлений законодавством, проте таким правом не скористалась.
Позивач не подав заяви про поновлення строку звернення до суду, не навів жодних обставин наявності істотних перешкод та труднощів, які б були підтверджені належними доказами та свідчили про неможливість своєчасного звернення до суду. Натомість наголошував на тому, що строк звернення до суду про стягнення заробітної плати є необмеженим.
Отже, суддя відхиляє доводи позивача стосовно релевантності законодавства в частині обрахунку строку звернення до суду.
Позивач звернувся до суду зі спливу майже трьох років (більше двох років десяти місяців), з дня поновлення його на посаді.
Посилання на постанову Верховного суду у справі №340/1334/22 є не релевантними до даних правовідносин, оскільки у даній справі не вирішувалось питання дотримання строків звернення до суду. Більш того, станом на день звернення із позовом у справі 340/1334/22 позивач по цій справі не був поновлений на посаді.
Не підлягає застосування правові висновки ВП ВС у справі №755/12623/19 від 08.02.2022 до даних правовідносин, оскільки у цій справі вирішувалось право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України. Натомість предметом даного спору є стягнення середнього заробітку за статтею 236 КЗпП України.
Аналізуючи зміст статтею 236 КЗпП України Верховний Суд зазначав, що цією нормою закону установлено фінансову санкцію у вигляді виплати середнього заробітку за невиконання рішення про поновлення на роботі через бездіяльність роботодавця. При цьому, суддя звертає увагу на тому, що наразі вирішується не право на компенсацію, а дотримання позивачем строку на реалізації отримання такої компенсації.
Положення частини 2 статті 123 КАС України кореспондують приписам пункту 9 частини 4 статті 169 КАС України, якими передбачено, що позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Відтак, суд дійшов висновку, що оскільки позивачем пропущений строк звернення до адміністративного суду з цим позовом, а доводи, наведені ним у заяві про усунення недоліків позовної заяви, є не переконливими, а тому позовну заяву слід повернути на підставі ч.2 ст.123, п.9 ч.4 ст.169 КАС України.
Суддя зауважує, що позивач не позбавлений права повторного звернення до суду із даним позовом при наявності інших поважних підстав пропуску строку.
Керуючись статтями 122, 123, 169, 248, 256, 294, 295 КАС України, суддя -
Повернути ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) його позовну заяву.
Копію ухвали судді невідкладно надіслати ОСОБА_1 разом із позовною заявою.
Ухвала судді набирає законної сили з моменту підписання її суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного у строк, передбачений статтею 295 КАС України.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду Г.П. КАЗАНЧУК