11 грудня 2024 року м. Київ № 320/31228/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Шевченко А.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, в якому просить суд визнати бездіяльність Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру протиправною та зобов'язати вчинити дії - виправити помилки, що допущені у відомостях Поземельної книги Державного земельного кадастру стосовно земельної ділянки з кадастровим номером 3221889000 21:079:0106, зокрема:
приєднати до матеріалів Поземельної книги рішення виконкому Ясногородської сільської ради Вишгородського району Київської області № 80 від 14 листопада 1997 року «Про передачу громадянам у приватну власність земельних ділянок, які перебувають у їх користуванні»;
у розділі 3, «Земельна ділянка. Право власності. Постійного користування. Запис про виникнення права» графу «Документ, що є підставою для виникнення права», доповнити записом - Декретом Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 15-92 «Про приватизацію земельних ділянок» та рішенням органу місцевого самоврядування - рішення виконкому Ясногородської сільської ради № 80 від 14 листопада 1997 року «Про передачу громадянам у приватну власність земельних ділянок, які перебувають у їх користуванні»,
у розділі 1, «Земельна ділянка. Загальні відомості» у графі «Цільове призначення» - «Код виду цільового призначення» змінити запис « 01.06 Для колективного садівництва» на запис « 01.05 - Для індивідуального садівництва».
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив, що Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру відмовило йому у виправленні недостовірної інформації (помилок) у відомостях Державного земельного кадастру, допущеної при його веденні Державним кадастровим реєстратором зазначеного органу щодо земельної ділянки з кадастровим номером 32218890000021:079:0106, відносно правовстановлювального документа та зміни виду цільового призначення приватизованої земельної ділянки приватної власності з «для садівництва» - на «для колективного садівництва» - не її власником.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09 липня 2024 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру у відзиві на позовну заяву зазначає, що позов не підлягає задоволенню і є безпідставним та необґрунтованим. Позивачем не було заявлено та необґрунтовано в чому саме полягає порушене право з боку Держгеокадастру. На переконання Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, відсутні будь які правові підстави для задоволення такого позову.
Розглянувши подані представниками сторін документи та матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
У власності ОСОБА_1 перебуває земельна ділянка площею 0,1176 га, кадастровий номер 322188900021:079:0106, реєстраційний номер 2865724032218, що розташована на території колишньої Ясногородської сільської ради народних депутатів за адресою: СТ «Авіатор», ділянка № НОМЕР_1 , село Ясногородка, Димерська ТГ, Вишгородський район, Київська область, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав № 362653193 від 22 січня 2024 року.
Після ухвалення рішення про передачу ОСОБА_1 земельної ділянки - він отримав державний акт на право приватної власності на землю, серії ІІ-КВ № 086400, виданий 11 червня 1999 року Ясногородською сільською радою народних депутатів за формою, встановленою постановою Верховної Ради України «Про форми державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею» від 13 березня 1992 року № 2201- XII (чинною на час видачі державного акта).
Відповідно до вказаного акта позивач отримав у приватну власність земельну ділянку площею 0,118 га для садівництва - на підставі рішення виконкому Ясногородської сільської ради народних депутатів № 72/71 від 16 вересня 1998 року.
Державну реєстрацію земельної ділянки здійснював Вишгородський районний відділ Київської обласної філії ДП «Центр державного земельного кадастру» на платній основі, згідно з договором №32-12-10-2627 від 08 серпня 2011 року.
30 листопада 2011 року Управління Держкомзему у Вишгородському районі Київської області видало позивачу довідку № 488, яка свідчила, що його земельна ділянка зареєстрована в Державному земельному кадастрі за № 32218 890 00 21:079:0106 з цільовим призначенням земельної ділянки - для ведення садівництва, яке не суперечить праву приватної власності громадян на землю.
31 жовтня 2023 року позивач отримав витяг з Державного земельного кадастру України, в якому виявив помилки, допущені органом, що веде Державний земельний кадастр.
16 листопада 2023 року про виявлені помилки у відомостях Державного земельного кадастру, ОСОБА_1 рекомендованим листом повідомив Головне управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області.
20 листопада 2023 року позивач на свою електронну адресу отримав лист №31-10-0.223-167/60-23 від Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області, в якому повідомлено, що документація із землеустрою та оцінки земель, згідно з якою було визначено кадастровий номер 32218890000021:079:0106 із цільовим призначенням - « 01.06 для колективного садівництва» - відсутня. Подання заяви про внесення відомостей до Державного земельного кадастру разом із документацією із землеустрою чи документацією із оцінки земель здійснюється розробником такої документації, якщо інше не встановлено договором на виконання робіт із землеустрою чи оцінки земель.
15 грудня 2023 року позивач звернувся до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин - Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, зі скаргою на бездіяльність ГУ Держгеокадастру у м. Києві та Київській області.
Листом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 15 січня 2024 року за №К-1348/0-0.214-57/6-24 позивача повідомлено, що за його зверненням призначена перевірка, яка доручена Головному управлінню Держгеокадастру в м. Києві та Київській області, де визначалося: - «перевірити відомості Державного земельного кадастру про земельну ділянку з кадастровим номером 3221889000:21:079:0106 на їх відповідність даним Державного реєстру земель, за необхідності здійснити виправлення відповідно до пункту 151 Порядку та повідомити гр. ОСОБА_1 ».
Листом від Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області від 06 лютого 2024 року за №К-142/0- 405/6-24 позивача повідомлено про розгляд його звернення до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, в якому зазначено, що внесення до Державного земельного кадастру відомостей (змін до них) про земельну ділянку є адміністративною послугою, яка надається у відповідності до Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року №1051 та у спосіб, визначений розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16 травня 2014 року №523-р «Деякі питання надання адміністративних послуг органів виконавчої влади через центри надання адміністративних послуг».
09 лютого 2024 року позивачем до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру подано скаргу на бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області.
Листом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 11 березня 2024 року №К-142/0- 405/6- 24 позивача повідомлено, що діяльність державного кадастрового реєстратора забороняється, крім випадків, встановлених Законом України «Про Державний земельний кадастр», водночас рішення, дії та бездіяльність державного кадастрового реєстратора можуть бути оскаржені відповідно до статті 39 Закону України «Про Державний земельний кадастр».
Вважаючи, що Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру допущено бездіяльність щодо невиправлення помилок, що допущені у відомостях Поземельної книги Державного земельного кадастру стосовно земельної ділянки з кадастровим номером 322188900021:079:0106, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходив із такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом статті 14 Конституції України та статті 1 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Правовідносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються, зокрема, приписами ЗК України, а також прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.
Згідно із частинами першою - третьою статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
Підставою виникнення права власності на землю є юридичний факт, з яким закон пов'язує виникнення цього права.
Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю) (стаття 81 ЗК України).
Відповідно до частини першої статті 125 ЗК України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.
За частиною другою статті 126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Відповідно до частини другої статті 5 Закону України «Про Державний земельний кадастр» державний земельний кадастр ведеться на електронних та паперових носіях. У разі
виявлення розбіжностей між відомостями на електронних та паперових носіях пріоритет мають відомості на паперових носіях.
Статтею 25 Закону України «Про Державний земельний кадастр» Поземельна книга є документом Державного земельного кадастру.
Адміністратор державного реєстру земель (далі -адміністратор) - Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах (далі - Центр ДЗК), що забезпечує створення та функціонування державного реєстру земель, відповідає за достовірність і збереження даних, захист від несанкціонованого доступу та руйнування бази даних АС ДЗК, має повний прямий доступ до бази даних АС ДЗК.
Державний реєстр земель - це складова частина державного земельного кадастру, який складається з книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок та Поземельної книги, яка містить відомості про земельну ділянку і формується за допомогою АС ДЗК.
Оператори державного реєстру земель (далі-оператори) структурні підрозділи Центру ДЗК, що проводять приймання, перевірку та систематизацію реєстраційних карток земельних ділянок, здійснюють видачу та реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди (суборенди) землі, ведуть книгу реєстрації, формують Поземельну книгу та не мають прямого доступу до бази даних АС ДЗК.
Відповідно пункту 50 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051 (надалі - Порядок) поземельна книга в електронній (цифровій) формі відкривається шляхом її формування за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру з використанням даних електронного документа.
Поземельна книга в електронній (цифровій) формі засвідчується кваліфікованим електронним підписом Державного кадастрового реєстратора. Не завірені кваліфікованим електронним підписом Державного кадастрового реєстратора записи у Поземельній книзі в електронній (цифровій) формі вважаються недійсними.
Відповідно до Інструкції з використання функціональної можливості Національної кадастрової системи (далі-НКС) державний кадастровий реєстратор відкриває меню підписання електронної Поземельної книги електронним цифровим підписом, та вводить пароль та натискає «Зчитати». У разі успішного підписання поземельної книги показано напис «Файл підписано». Після підписання електронної Поземельної книги її необхідно роздрукувати (копію витягу покрокової інструкції надаємо).
Статтею 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
Відповідно до статті 39 Закону України «Про Державний земельний кадастр» можуть бути оскаржені: до територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин на території дії повноважень відповідного Державного кадастрового реєстратора, та до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, до суду в порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України.
Відповідно статті 9 Закону України «Про Державний земельний кадастр» державний кадастровий реєстратор формує поземельні книги на земельні ділянки, вносить записи до них, забезпечує зберігання таких книг.
Державний кадастровий реєстратор має доступ до всіх відомостей Державного земельного кадастру, самостійно приймає рішення про внесення відомостей до нього, надання таких відомостей, про відмову у здійсненні таких дій.
Втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян чи їх об'єднань у діяльність Державного кадастрового реєстратора забороняється, крім випадків, встановлених цим Законом.
Статтею 37 Закону України «Про Державний земельний кадастр» передбачено виправлення помилок, допущених при веденні Державного земельного кадастру.
Так, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16 травня 2014 року № 523 визначено перелік адміністративних послуг органів виконавчої влади, які надаються через центр надання адміністративних послуг, зокрема визначено такі адміністративні послуги як: Виправлення технічної помилки у відомостях Державного земельного кадастру не з вини органу, що здійснює його ведення.
Частиною восьмою статті 12 Закону України «Про адміністративні послуги» встановлено, що якщо адміністративні послуги надаються у центрах надання адміністративних послуг, суб'єктам надання адміністративних послуг забороняється приймати заяви, видавати суб'єктам звернення оформлені результати надання адміністративних послуг (у тому числі рішень про відмову в наданні адміністративних послуг) поза зазначеними центрами, їх територіальними підрозділами та віддаленими (у тому числі пересувними) робочими місцями адміністраторів, крім випадків подання заяв з використанням Єдиного державного веб-порталу електронних послуг.
Відтак, позивач має право внести зміни до поземельної книги на земельну ділянку з кадастровим номером 3221889000:21:079:0106 через Центр надання адміністративних послуг, оскільки це адміністративна послуга.
З огляду на що суд погоджується із твердженням відповідача, що позивач визначив неналежного відповідача, зазначивши Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, оскільки внесення будь-яких відомостей, змін чи доповнень до Поземельних книг відноситься до повноваження державного кадастрового реєстратора, який діє на власний розсуд.
Згідно пункту 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 15 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2023 року № 164), (далі - Положення) Держгеокадастр є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері національної інфраструктури геопросторових даних, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру.
Пунктом 8 Положення визначено, що Держгеокадастр здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Згідно з Положенням про Головне управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області, затвердженим наказом Держгеокадастру від 23.12.2021 № 603 (у редакції наказу Держгеокадастру від 08.03.2023 № 85) (далі - Головне управління) є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, завданням якого є реалізація повноважень Держгеокадастру на території м. Києва та Київської області, а також є юридичною особою публічного права.
Державна служба з питань геодезії, картографії та кадастру і Головне управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області є різними юридичними особами публічного права, мають самостійні баланси, рахунки в органах Казначейства, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням.
Головне управління Держгеокадастру в області відповідно до покладених на нього завдань, крім іншого, здійснює ведення Державного земельного кадастру, інформаційну взаємодію Державного земельного кадастру з іншими інформаційними системами в установленому порядку; здійснює державну реєстрацію земельних ділянок, обмежень у їх використанні, скасування такої реєстрації; розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.
Крім того, статтею 32 Закону України «Про землеустрій» визначено, що Державний фонд документації із землеустрою формується на основі збору, обробки, обліку матеріалів, отриманих в результаті здійснення землеустрою.
Порядок надходження та зберігання документації із землеустрою, визначений Положенням про Державний фонд документації із землеустрою, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.11.2004 № 1553 (далі- Положення №1553).
Пунктами 3, 5 Положення визначено, що Державний фонд складається з: Головного фонду документації із землеустрою, регіональних фондів документації із землеустрою - Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя, місцевих фондів документації із землеустрою - адміністративних районів та міст обласного значення.
Регіональний фонд створюється, формується і ведеться головними управліннями Держгеокадастру в областях та м. Києві.
Отже в Державній служби України з питань геодезії, картографії та кадастру відсутні на зберіганні Поземельні книги, а тому надавати їх за запитом будь-кого та вносити зміни (виправлення) не можливо.
Проте, суд вважає, що саме Державна служби України з питань геодезії, картографії та кадастру допустила протиправну бездіяльність щодо не виправлення помилок у його поземельній книзі, однак вказана функція здійснюється відповідними кадастровими реєстраторами і є адміністративною послугою, що надається Центрами надання адміністративних послуг.
Проте державний кадастровий реєстратор не є відповідачем в цій справі.
При цьому, порядок заміни неналежної сторони в адміністративній справі регламентований статтею 48 КАС України.
Частинами третьою - шостою статті 48 КАС України, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача.
Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. У разі відмови у задоволенні позову до такого відповідача понесені позивачем витрати відносяться на рахунок держави.
Під час вирішення питання про залучення співвідповідача чи заміну належного відповідача суд враховує, зокрема, чи знав або чи міг знати позивач до подання позову у справі про підставу для залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.
Після заміни сторони, залучення другого відповідача розгляд адміністративної справи починається спочатку.
Зміст наведених вище положень статті 48 КАС України свідчить на користь того, що питання про залучення співвідповідача чи заміну належного відповідача вирішується судом у разі, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом.
Разом з тим, матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження факту звернення позивача до державного кадастрового реєстратора із заявою щодо виправлення помилок у поземельній книзі, що є предметом спору у цій справі. Також матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження того, що державний кадастровий реєстратор не здійснив чи відмовив у здійсненні дій по виправленню помилок у поземельній книзі ОСОБА_1 .
Суду не надано жодних доказів, які б свідчили про наявність між позивачем та державним кадастровим реєстром спірних правовідносин.
Натомість, доводи позовної заяви ґрунтуються, зокрема, на тому, що саме Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру допустила протиправну бездіяльність по відношенню до позивача, нездійснивши дії по виправленню помилок у поземельній книзі позивача.
Відтак, суд виснує про відсутність правових підстав для заміни в цій судовій справі первісного відповідача Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру на відповідного державного кадастрового реєстратора.
Згідно зі статтею 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Спірні рішення повинні оцінюватися на відповідність дотримання принципу законності. Такий принцип відображено у частині другій статті 19 Конституції України, відповідно до якого органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із правовим висновком, викладеним у Постанові Верховного Суду від 25 січня 2018 року, по справі №П/9901/5/181800/399/17, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
Отже, при вирішенні даної справи по суті суд виходить з того, що у разі, якщо норма матеріального права, яка підлягає застосуванню за вимогою позивача, вказує на те, що відповідальність повинна нести інша особа, а не та, до якої пред'явлено позов, оскільки не є учасником спірних правовідносин, то підстави для задоволення такого позову відсутні.
Аналогічну правову позицію з питання неналежного відповідача у справі висловив Верховний Суд у постанові від 21 грудня 2018 року в справі № 803/1252/17.
Згідно із частиною п'ятою статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Також суд зазначає, що інші доводи позивача не підлягають оцінці судом при розгляді даної справи, оскільки стосуються особи, яка не є стороною по справі, а тому і законність їх дій може бути перевірена лише у випадку пред'явлення позову до особи, яка є належним відповідачем у справі.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Так у пункті 23 Рішення у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За приписами статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із положеннями статті 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому, в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги те, що адміністративний позов було заявлено до неналежного відповідача, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.
При цьому, суд вважає за необхідне роз'яснити позивачу його право на звернення до суду із позовом до належного відповідача та клопотанням про поновлення строку звернення до суду як такого, що пропущений з поважних причин.
Оскільки у задоволенні позову відмовлено розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Шевченко А.В.